Озерна (Зборівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Озерна
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Зборівський
Рада Озернянська сільська рада
Код КОАТУУ 6122686701
Картка на сайті ВР Озерна 
Locator Dot2.gif
Розташування села Озерна
Озерна на мапі Зборівського району
Основні дані
Засноване 1469
Населення 3 615
Територія 9,4 км²
Площа 5,912 км²
Густота населення 384,57 осіб/км²
Поштовий індекс 47264
Телефонний код +380 3540
Географічні дані
Географічні координати 49°38′ пн. ш. 25°20′ сх. д. / 49.633° пн. ш. 25.333° сх. д. / 49.633; 25.333
Середня висота
над рівнем моря
357 м[1]
Водойми річка Восушка
Місцева влада
Адреса ради 47264, Тернопільська обл., Зборівський р-н, с.Озерна, вул. Шевченка,40

Озе́рна — село в Україні, в Зборівському районі Тернопільської області. Розташоване на річці Восушка, в центрі району. Озерна — одне з найдавніше згаданих в історичних вістках поселень Зборівщини. До 1941 року (до зруйнувань) було місто. Тепер є і найбільшим селом Зборівського району. Площа її земель становить 5912 га. На січень 1997 року Озерна — одне з чотирьох найбільших сіл Тернопільщини.

Історія[ред.ред. код]

Брама на честь 530-річчя заснування Озерної

Давнина[ред.ред. код]

Минуле Озерної тісно пов'язане з історією Галичини. З 981 року Галичина близько ста років була частиною Київської держави, потім стала окремим Галицьким князівством, найвизначнішим князем якого був Ярослав Осмомисл. Після його смерті Волинський князь Роман Мстиславич об'єднав його з Волинським і створив міцну Галицько-Волинську Державу. Вона проіснувала близько 150 років.

Польський період і Хмельниччина[ред.ред. код]

У 1349 році Галичина була остаточно приєднана до польської держави, яка в 1434 році на західно-українських землях утворила Руське воєводство з центром у Львові.

В кінці XV століття почалися руйнівні напади Кримського ханства, які проникали глибоко в Галичину. Кримські татари руйнували міста і села, забирали людей в неволю, продавали на ринках в рабство або використовували як рабів у своїх господарствах. Польща не могла протистояти таким нападам, захистити народ, тому він створив для своєї оборони власну військову силу -козацтво.

В документах 1542 і 1545 років Озерна вже згадується як містечко, що належало Яну Амору Тарнавському, а з 1615 року — Якубу Собеському - батькові пізнішого короля, що закупив землі від Озерної до Золочева, які як спадок переходили з покоління в покоління Собєських.

1648 року козаки під проводом Богдана Хмельницького підняли повстання проти панування Польщі. У травні того року під Жовтими Водами вони одержали першу перемогу, що сприяла дальшому розгортанню визвольної війни. Незабаром поляки були вщент розгромлені козаками під Корсунем, Пилявцями.

Відтак того ж року Хмельницький рушив до Галичини. Тоді прямуючи до Львова, козаки на чолі з гетьманом проходили Озерну. Наступного 1649 року лицар козацької слави на західній околиці містечка готував своє військо до Зборівської битви. Тут у глибоких видолинках місцевості була можливість приховати військові загони для несподіваного нападу на ворога та забезпечити коням водопій. Звідтіля гетьман з своїм військом вирушив до битви і 16 серпня почав здобувати Зборів, а з Озерної на допомогу козакам підходили татарські відділення, частина яких була залишена ще під Озерною. У жорстокій Зборівській битві козаки знову одержали перемогу.

У 1655 році Богдан Хмельницький, об'єднавши свої сили уже з російськими військами під проводом Василя Бутурліна, пішов походом на Кам'янець-Подільський, а далі подався до Львова. Взявши викуп як грішми так і дорогоцінностями, гетьман відступив від Львова. Повертаючись, козаки мали бій під Озерною з татарами, які поспішали на допомогу полякам. Битва закінчилася безрезультатними переговорами хана з Хмельницьким. У цій битві 18 листопада був тяжко поранений сотник Бенюга, який помер і похований на околиці Тернополя, сьогодні його могила у Парку національного відродження. Озерна не раз вітала у себе гетьмана війська запорозького Б. Хмельницького. З тих часів на озернянській землі залишилася могила полеглих козаків, невисокий пагорб якої піднімався над землею при автошляху з південного боку «кривулі», де дорога на Зборів відхиляється на північний захід. Коли утворився в Озерній колгосп, пагорб могили зрівняли з землею.

У 1740 році внучка короля Марія Кароліна де Буйон продала маєток Радзівіллам. В Озерній був замок, який знаходився на земляних валах, де сьогоднішня лікарня. Пізніше його зруйнували кочовики. Збігали десятиліття. На місці зруйнованого, завмерлого містечка, на старих згарищах з'являлися нові житла. Озерна почала оживати, у 1772 році вона мала 150 осель.

Панування Корони Польської тривало до 1772 року, коли внаслідок першого поділу Польщі Озерна, як і Галичина, відійшла до Австрійських володінь монархії Габсбурґів. Це більш як 400 річне панування Польщі принесло сюди важкі випробування. Поступово посилювались національне та релігійне гноблення і експлуатація селян польськими феодалами. Зростали панські фільварки за рахунок селянських земель і одночасно збільшувалась панщина. Польські магнати встановили важкий панщизняний режим - селяни працювали іноді до п'яти днів на тиждень на панських ланах. Це змушувало їх чинити опір експлуататорам, траплялись селянські повстання.

Австрійський період[ред.ред. код]

Після прилучення в Галичини до Австрії, цісар Йосиф II зменшив дні панщини, а в 1848 році під загрозою революції панщину знесли. Одначе українським селянам не прийшла воля цілковито даром, вони мусили платити так званий «ідемнізаційний податок» аж до 1912 року. Але те сплачування податку було ще найменшим злом. Далеко гіршим лихом було те, що селяни не вміли користуватися тією свободою. Довголітнє приниження людської гідності витиснуло на них пляму меншовартісті. В Озерній побудували хрест на пам'ять знесення панщини й довгі роки оспівували ту подію в своїх піснях.

У 1884 році в Озерній налічувалося 4939 осіб, в тому числі греко-католиків — 2284, римо-католиків — 1602, євреїв — 1043, інших −10. Вміли читати 310 чол.. В центрі містечка була дерев'яна церква, мурований у 1864 році костел, до якого крім римо-католиків Озерної, належало їх коло 200 з Богданівки і близько 40 з Білківців. Всього до римо-католицької парафії в Озерній належало тоді 13 сіл. Була тут двокласна школа з польською мовою викладання, відкрита у 1858 році, де навчалося 134 учні із 600 дітей шкільного віку. Були у ті роки в містечку лікар і постерунковий. З ремісників п'ять ковалів, чотири різники, кушнір, ткач, слюсар, швець, бляхар.

Для такого містечка ремісників було мало. Щопонеділка в Озерній оживав великий ринок. Сюди з'їжджалися на торги зі Зборова, Козови, Кізлова, Тернополя і навколишніх сіл. Часто бували гончарі. В більшості торгували прядивом, якого було досить багато, худобою, зерном, яйцями і іншим. Корів і коней на цей час селяни мали по кілька штук. Пасіки тримали в полі, оточуючи їх земляним насипом, щоб оберегти від вітрів. Числилося 880 бджолосімей. Дров на паливо було дуже мало. В печах палили в основному соломою. За дровами треба було їхати кілька десятків кілометрів.

Головним заняттям мешканців було землеробство. Ним займалися і окремі євреї, котрі давали бідним селянам землю на спілку або використовували для її обробітку найману силу.

Певним стимулом для розвитку Озерної стало будівництво одноколійної залізниці Львів-Тернопіль-Підволочиськ, яка проходила через Озерну і з'єднала внутрішні райони Австро-Угорщини з залізничною мережею Росії. У грудні 1870 року по ній пройшов перший поїзд. Тоді була побудована дорога з містечка до залізничної станції. Під час прокладання дороги було розкопано частину земляного валу, що знаходився за містечком де знайшли останки найдавніших поховань. Під кінець минулого століття головну дорогу, що прямує тут зі Зборова на Тернопіль вимощено каменем — в Озерній з'явилась, так звана цісарська дорога.

Минали віки. Озерна жила і розвивалася. Її мешканці займалися землеробством, гончарством, скотарством, шевством та іншим ремеслом. А великий став та лісові зарості давали матеріал для додаткових промислів.

Під кінець XIX ст. в Озерній лютувала особливо небезпечна пошесть — холера. На нашій планеті вона залишила 2 млн трупів. Неможливо встановити, скільки ця пандемія забрала жертв у містечку. Залишилось тільки місце, де хоронили їх. У Зборові вимерло тоді біля 14% мешканців. На початку нинішнього століття в Озерній записував перекази і пісні друг Івана Франка український фольклорист і перекладач, вчений-етнограф І.Роздольський (1872—1945 рр.). Зібране видрукував у фольклорних виданнях «Галицькі народні казки», «Галицькі народні новели», «Галицько-руські народні мелодії». Збірка «Галицько-руські мелодії» складалась з 1500 пісень.

Перша Світова війна[ред.ред. код]

Дня 24 серпня 1914 року увійшла до Озерної 40-тисячна російська армія під командою генерала Федченка. Упродовж півгодини всі хати були заповнені солдатами. Нічого не було чути, тільки одне слово «хлєба». Виявилося, що багато з них було з Київщини. Вони співали, та й дуже гарно українських пісень.

В часі весняних робіт чути було гарматні постріли з Карпат. Тоді доходили до нас вісті, що Українські Січові Стрільці дуже завзято б'ються по стороні Австрії, щоб відібрати від москалів не тільки Галичину, але й всю Україну. Одночасно оповідали, що мадяри й поляки перевішали багато наших людей без суду і доказаної вини. Очевидно, російська влада була наставлена до галицьких українців вороже. Губернатор Галичини граф Бобринський заборонив видавати українські часописи, розв'язав «Просвіти» і Наукове Т-во ім. Шевченка та всі інші організації, школи русифіковано, церква переслідувана. На місце вивезеного в глибину Росії Митрополита Шептицького надіслано російського православного єпископа Євлогія. Переведено масові арешти серед українців.

На весні 1915 року австро-німецькі армії проломили російський фронт під Горлицями і посунулися аж під Львів. Москалі видали наказ забрати всіх чоловіків до 50 років життя і всю худобу та коні. Найближчої ночі усі чоловіки поховалися в криївках та в збіжжі на полі. При забиранні худоби солдати мусили зводити бій з жінками. На поміч солдатам прислали кінний відділ. Жінок били нагайками і прикладами крісів, жінки падали, знову зривалися, кидалися на солдатів, дряпали їм очі, кусали руки і зчинили такий вереск, що чути було на віддалі 5-6 кілометрів. Побачивши це все, команда дала наказ лишити жінок у спокої і віддати їм їхню худобу.

В червні 1916 року завдяки зраді чеських полків російські війська проломили німецько-австрійський фронт і посунули на захід. Фронт стабілізувався і простояв на Стрипі один рік. Багато тоді говорили про подвиги Січового Стрілецтва і на нього покладали великі надії.

В 19191920 роках через Озерну війна пройшла польсько-радянська війна. Українські солдати провели погроми проти єврейського населення, пограбування в частині села де жила єврейська громада. Червона Армія дещо допомогла захистити євреїв. Потім прийшли польські легіони і вбивства євреїв відновилися.

Серед українських підприємців був Гриценко Михайло, що мав склад біля залізничної станції. Бізнес вели поляки (їхні прізвища на могильних плитах цвинтаря), а також євреї (розстріляні біля фільварку). В місті були: масло-завод, молочарня, пекарня, млин та інша інфраструктура.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

Хрест пам'яті борців за свободу України

Перше вересня 1939 року. Зранку в селі наче усе як завжди. У кожній хаті повсякденна робота, свої справи, свої турботи. Прямує до школи дітвора, з словами Слава Ісусу Христу чемно вклоняється перехожим. Працює корчма Чачкеса, Мендель відпускає цигарки, Зісь лагодить олійню, спішать до праці урядовці…

Та ось біжать схвильовані несподіванкою зі школи всі учні. Їх відпустили. Сказали — почалась війна, потрібно брати лопати і копати шанці. На вулицях подекуди збираються невеликі групи односельчан. Щось питають, перепитують, вияснюють. Почалась війна! І вже в суматосі місцеві урядовці, поліція. Розгублені крамарі, шинкарі. Щось носять, переносять, ховають, переховують. Хтось біжить в одну сторону, другий — в іншу. У місті зібралися групами євреї, розводять руками, щось з перестрахом шепчуть між собою. А незабаром, в небі над Озерною з'явились німецькі літаки. І з перших днів війни вже було видно безпорадність, немічність, безвихідь польського війська.

Через кільканадцять днів в Озерній не було вже ні польського війська, не було ще і німців. А в середині недільного дня 17 вересня стало відомо, що більшовики перейшли кордон та просуваються на захід. І вже 18 вересня 1939 р. безперервним ланцюгом йшли центральною трасою Озерної на захід радянські війська, військова техніка, обози. Так вони проходили три доби, як вдень, так вночі, що неможливо було пройти впоперек вулицю.

Уже на 11-й день війни 2 липня 1941 р. німецькі війська вступили в Озерну. При першій появі вони справили позитивне враження — добре обмундировані і озброєні, належно доглянуті і нагодовані. Вони були повністю віддані ідеям фюрера. Закочені рукави френчів наче афішували їх впевненість у своїй силі непереможності. Разом з тим такий вигляд вселяв у душу мешканців якийсь неспокій. До їх приходу на головному тракті центрі села було споруджено високу браму, прибрану прапорами української і німецької держав. Було проведено маніфестацію з нагоди відродження української належної держави. Та уже на другий день німецькими військами на марші в село було вбито 18 озернянських селян, які у цей день косили неподалік один одного свої ділянки поля. Війська, шо наступали побачили тільки чоловіків, зібрала їх, почали щось питати, та для зібраних мова була незрозуміла. Лише з-поміж інших почувши слово «рус», один із зібраних кивнув ствердно головою, мовляв, так, ми українці. Бо ж довго-довго загарбники краю називали українців русинами, тай самі українці часто-густо так називали себе. Проте німці зрозуміли «рус», як руський і того вистачило, щоб пролунали тут же автоматні черги по зібраних селянах, внаслідок чого були вбиті 18 чоловік.

Відомо дуже мало подробиць, але джерела свідчать, що усе єврейське населення села було знищено німцями і їх українськими посібниками в 1941 році [2]. До 1942 року в селі не залишилося жодного єврея.

Село знаходилося під німецько-фашистською окупацією з 2 липня 1941 року по 18 липня 1944 року. У березні 1944 року німецькі війська в Озерній зупинили наступ противника. І до 18 липня маленька річка Восушка з прилеглими до неї мокрими видолинками на протязі майже 4-х місяців розділяла тут лінію фронту двох таборів. Передова фронтова лінія німецьких військ проходила здебільшого окраїною села, совєтських на другому боці річки на відстані 100—150 метрів в основному полем. Таким чином, основна частина Озерної була підпорядкована німецьким військам. Совєтським військам були підпорядковані хутори від Тернополя (Кути), хутори від села Покропивна, під лісом.

У земляному валі біля церкви німці збудували великий бункер. Його довжина становила біля 20 м, куди вело три входи. Тут знаходилося командування ділянки фронту. Під час протистояння у селі усі мешканці його були німецькими вояками з нього виселені. Хто не виконував їхнього розпорядження-розстрілювали. Так вчинили з дідусем у віці біля 90 років Бартком Слоняком, який хотів перебути час протистояння у своєму льосі. З приходом в Озерну радянської влади, молодь села вирішила поповнити ряди УПА. У серпні 1944 Розгадівському лісі було організовано збір бажаючих. З Озерної в Розгадівський ліс добиралися: Теодор Леськів, Володимир Леськів, Нестор Романів, Петро Буль, Теодор Демидяк, Андрій Демидяк, Богдан Волошин, Володимир Січкоріз, Михайло Беззубка, Микола Осадця, Софрон Яворівський, Ярослав Штогрин, Володимир Вонс, Михайло Дудар. Не минуло і декількох тижнів, як про дислокацію новоорганізованих сотень УПА дізналися більшовики і спрямували сюди великі сили озброєних підрозділів, зав’язався жорстокий бій, в ньому загинули і озернянці Теодор Леськів і Андрій Шпак. Із зброєю в руках у визвольних змаганнях брали участь такі жителі Озерної: Василь Богач «Крутий». Член ОУН. У червні 1945 році загинув у Чернихівському лісі під час облави. Нестор Берестецький, симпатик ОУН. Загинув на Волині. Мирон Берестецький. У 1945 році при сутичці з більшовиками загинув в с. Ярчівці. Йосип Волошин «Скоб», «Ярема». Член ОУН, загинув 7 вересня 1945 році в Струсівському лісі. Лукія Вонс «Уляна» – підрайонова (УЧХ) на Зборівщині, місце загибелі невідоме. Володимир Волошин «Вишня». Член ОУН. Страчений більшовиками 4 травня 1945року. Іларій Волошин «Топір» – районовий керівник СБ, загинув в бою з кадебістами 13 січня 1949 року. Софрон Вонс, загинув в с.Озернянка восени 1948 року. Ярослав Дацко, симпатик ОУН, загинув в липні 1945 року на Івано-Франківщині. Софрон Демидяк «Вир», член ОУН, загинув у жовтні 1944 року на озернянських полях коло Марущаків. Теофіл Дзвінярський «Чайка». Загинув в бою з більшовиками у 1950 році в с. Кабарівці. Євгенія Зварич «Мурашка» – повітовий провідник УЧХ, член ОУН, загинула 7 вересня 1945 року в Струсівському лісі. Володимир Кутний «Гайда», член ОУН , загинув у с. Данилівці 15 лютого 1945 року. Василь Романишин, загинув у Карпатах. Микола Кокотко, загинув 23 березня 1945 року в бою з більшовиками на озернянських полях під Покропивною. Іларій Кокотко, член ОУН, помер в тюрмі м. Томськ (Росія) після допитів і тортур. Теодор Леськів, симпатик ОУН, стрілець УПА, загинув у 1944 році в бою з більшовиками у вересні біля с. Вулька Бережанського району. Михайло Любачівський «Кармелюк», бойовик СБ, 10 травня 1946 року тяжко поранений в Озерній, незабаром помер. Ярослав Любачівський «Човен»,член ОУН, загинув у квітні 1945 року в Озерній. Теофіл Марущак, загинув 23 березня 1945 року в нерівному бою з більшовиками на озернянських хуторах під Покропивною. Андрій Муравський, член ОУН, у січні 1945 року загинув на хуторах с. Плавуча Велика. Володимир Марущак, симпатик ОУН, у 1950 році важко поранений в с. Грабківці, помер в тюрмі м. Тернополі. Андрій Сютра, член ОУН, загинув восени 1944 року в бою з більшовиками біля с. Велика Плавуча. Петро Сілінський, боєць УПА, у жовтні 1944 року загинув в бою на околиці Озерної. Андрій Шпак, боєць УПА, загинув в бою з більшовиками неподалік с. Вулька на Бережанщині 15 вересня 1944 року. Павло Штогрин «Білий», ройовий УПА, загинув в 1951 році в с. Озерянка. Іларій Штогрин, стрілець УПА, загинув у 1945 році. Михайло Парадюк, стрілець УПА, загинув у вересні 1944 році в Бережанському лісі с. Вулька. Андрій Яворівський «Жук», бойовик СБ, у травні 1945 року загинув на озернянських полях під Покропивною. Микола Яцків, бойовик СБ, загинув у червні 1945 року в бою з більшовиками між селами Мала Плавуча і Красна. Володимир Ульчак «Зруб», один з перших членів ОУН в Озерній, розстріляний німцями в липні 1941 році. Петро Осадця «Дуб», ветеран ОУН-УПА, в липні 1944 важко поранений в бою з німецькими загонами. Помер в 1995 році. Євген Христинич «Байда», член ОУН з 1942 року, у травні 1945 року під час облави захоплений пораненим в криївці с. Годів, відбував тюремне покарання в таборах Комі АРСР. Помер у 1990 році. Ярослав Христинич «Куліш», стрілець УПА, 1947 році вивезений в Кемеровську область Росія, повернувся в Озерну в 1957 році. Володимир Гоца, стрілець УПА, у 1946 році «з’явився з повинною», був засуджений на 10 років тюремного ув’язнення. Загинув у тюрмі 21 листопада 1949 року. Ярослав Штогрин, 1945 році «з’явився з повинною», засуджений на 10 років тюремного ув’язнення, по дорозі до місця ув’язнення загинув. Софрон Яворівський, у вересні 1944 року повернувся з розпущеної сотні УПА додому, був заарештований у квітні 1946 році, засуджений на 20 років тюрми. Михайло Панчишин, у 1944 році прилучився до УПА, з розпущеної сотні повернувся додому, у 1946 році легалізувався. 2 травня 1949 році арештований, засуджений на 25 років. Звільнений у 1957 році. Багато озернян без зброї в руках самовіддано допомагали учасникам визвольних змагань. Їх не лякали у цей важкий час висліджування, доноси, репресії. Серед таких найперше це зв’язкові, які постійно мали контакти з повстанцями: Берестецька Ольга Степанівна, Берестецька Ольга Теофілівна, Марущак Стефанія, Сілінська Марія, Яворівська Ольга, Беззубко Емілія, Вонс Зиновія Василівна, Кутна Калина, Шидлівська Ганна. За підтримку зв’язків з ОУН-УПА були заарештовані і відбували покарання в таборах: Василь Волошин, Петро Дубина, Софія Дубина, Іван Дубина, Степан Демидяк, Степан і Зиновія Бідак, Петро Буль, Ганна Вонс, Федір Угодовський, Омелян Берестецький, Текля Шкрабінська, Марія Бабяк і ще 27 озернянців. Були депортовані в Сибір: Теофіль Буль з сім’єю, сестри Ганна і Ярослава Берестецькі, Павло Волошин з сім’єю, Михайло Гриценко, його дружина і четверо дітей. Степан Штогрин з сім’єю, залишились навічно в сибірській землі. Михайло Яворівський, Теоділь Яворівський, Павло Волошин, Марія Леськів, Володимир Карпінський.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

Уже вкотре за час свого існування Озерна почала відбудовуватися. Одні ремонтують пошкоджені будинки, другі згарища сяк-так накривають, треті ліплять нові. Добре — літня пора. З бліндажів, бункерів, окопів стягують додому дошки. Розбирають розбиті будівлі школи, колишні єврейські крамниці -усе вони використовують як будівельний матеріал. Шанованою людиною був священик о. Додик. У 1951—1952 роках Озерна була радіофікована. Першим радіо керуючим в селі був Беззубка Євген. Стали жертвами більшовицького терору: Василь Грищенко, Василь Дубина, Іван Оленсевич, Володимир Романишин, Семен Перейма, Іван Прокопенко, Володимир Стайничий, Петро Христинич, Євген Волошин.

Визначні місця[ред.ред. код]

Церква Пресвятої Тройці[ред.ред. код]

Церква Пресвятої Тройці
Церква Пресвятої Тройці

40 метрів на захід від Будинку культури, в центрі села знаходиться церква Пресвятої Тройці, побудована в 1893 році (так вказано в одному із церковних документів за 1932 рік), висота якої 35 метрів, розписана в 20-х роках Павлом Ковжуном та Михайлом Осінчуком в стилі бароко. Храм поблагословив блаженний парох Е. Яличко 15 квітня 1922 року. В церкві є дерев'яний престол, на якому знаходяться мощі святого священомученика Йосафата, оправлені в хрест. На бічних престолах є ікони Пресвятої Діви Марії і серце Ісуса Христа. Є дві сповідальниці, крилос, амвон, округлий з іконою Святого Йосафата.

На церковній ділянці у 3 тис. м²., яка обведена металевою огорожею розмістилася дзвіниця з чотирьох аркадовими гніздами під дзвони збудована 1907 р. Три нинішні дзвони були зняті під час німецької окупації вночі мешканцями села, і за твердженням окремих парафіян, закопані неподалік дзвіниці. Проте їх не знайшли і до сьогодні.

На території церкви знаходяться 4 дерев'яні хрести. На одному табличка з написом: «988-1988 рр. Хрест на пам'ять 1000-річчя хрещення Русі». На другому хресті табличка з написом: «1994 року Божого відбулася місія в селі з 17 по 24 липня. Місію проводив Ієромонах Степан Федчишин». На двох інших написів немає.

В 1994 році в огорожі з північної сторони збудовано нову аркову браму, яку розмалював художник Озерної Д.Артемович, А в 1995 р. тут збудовано невеличкий двоповерховий будинок, що є в розпорядженні і під наглядом священика. У 1970 році всі малярні роботи, що всередині церкви, поновлено. На сьогоднішній день проводиться реставрація зовнішнього вигляду храму: позолочено великий і малий куполи, наново поштукатурено стіни…

Брама[ред.ред. код]

Костел

Колись село знаходилося на території, яку займають тепер тваринницькі ферми, зерносклад, картоплесховище і далі поля на схід. Після одного з нападів кочовиків, коли село було пограбоване і зруйновано і багато його жителів знищені, життя у ньому стало занепадати. Ті, хто вижили в лісових зарослях, очеретах ставу для будівництва нової оселі вирішили вибрати надійніше місце. Таким їм бачилась територія, де нині знаходиться центр Озерної. Вона тоді була півострівцем. Зі східної сторони її омивали води ставу, а з південної і північної її допливи. Це нове поселення назвали Заозерна. Місцевість була незахищена водою, лише з західної сторони. Тому тут мешканці спорудили ще й заплив, при розкопуванні якого утворилися земляні вали. Нове поселення майже навколо оточила вода. У кінці запливу побудували велику браму, яка була єдиним місцем в'їзду в село. З північного боку брами насипали земляний вал, який був висотою біля 2 метрів і зберігся до 50-х років XX століття.

Коли село вийшло за межі брами його стали називати Велика Озерна, а згодом Озерна. Тоді про браму лише нагадувала вулиця Забрамська. В 1999 році вирішили збудувати нову браму на честь 530-річчя заснування Озерної. 21 липня 1999 року брама була освячена, на відкритті брами було багато односельців, гостей.

Костел[ред.ред. код]

Школа[ред.ред. код]

В приміщенні, що колись належало лікарю єврею Літваку. розмістилася школа, де у 1944—1945 н.р. навчалося 172 учні, працювало 8 вчителів. У 1948—1949 н.р. школа зайняла і будинок колишнього польського проборства, де в 1949—1950 н.р. було відкрито 8-й клас, а в 1951—1952 н.р. в Озерній школа стала середньою, в якій уже в наступному навчальному році нараховувалося 740 учнів і 36 вчителів. Довгочасними директорами школи були С.Пригода, П.Чернявський,А.Вальчук, 3.Лотоцький, Л. Г. Корнак. В 1978 р. Озернянська середня школа дістала нове триповерхове приміщення за рахунок прибудови.

Будинок культури[ред.ред. код]

Будинок культури

До 1953 р. клуб, що був під керівництвом М.Чіпака, знаходився в одному із залів колишнього «людового дому». У 1953 р. для нього виділено дещо відремонтоване приміщення бувшої «Просвіти».
Сюди у 1956 р. завклубом приходить Є.Дудар. У клубі збільшено кількість сидячих місць у залі, придбано декорації сцени. У 1957 р. завідування клубом Дудар Євген залишив у зв'язку з виїздом на навчання. 1969 р. завклубом став Є.Кузьмин, котрий запросив працювати з драмгуртком артиста Тернопільського драмтеатру ім. Т.Шевченка М.Коцюлима. Останній щиро взявся за довірену йому справу. У 1972 р. став до ладу новий будинок культури.

На сцені будинку культури виступали відомі в Україні і далеко за її межами артисти, ансамблі, хори, цирки. Тут слухали знаний багатьом країнам світу хор ім. Верьовки, вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», ансамблі Київського, Прикарпатського військових округів, артиста Й.Кобзона. Тут проводив свої творчі вечори відомий український сатирик, заслужений діяч мистецтв, виходець з Озерної Є.Дудар. Директору Є.Кузьмину у 1988 р. присвоєно звання «Заслужений працівник культури». Усе те в озернянському закладі культури було, до певної міри він був джерелом культурного і духовного збагачення мешканців села.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку[ред.ред. код]

Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Пам'ятник Т. Г. Шевченку був побудований у 1951 році. Він спочатку знаходився біля Озернянської школи. Але у 80-і роки у зв'язку із розширенням дороги його перенесли і поставили біля будинку культури. Вулицю, на якій стоїть зараз пам'ятник, названо на його честь.

Славетний син України стоїть на гребені слави. В руках у нього «Кобзар». На бетонній плиті написано золотими літерами: «Тарас Григорович Шевченко 1814—1861 рр.»

Капличка Пресвятої Богородиці[ред.ред. код]

Капличка Пресвятої Богородиці споруджена на кошти Калушки Богдана Івановича. Цей мистецький витвір присвячено дочці Наталі, котра трагічно загинула. Над спорудженням каплиці працювало багато людей. Зокрема, архітектор Кіт М. Д., художники: Демкович. П., Миколовчук М.. Козловський В., скульптор: Маклош Пітер, будівельники Завальнюк І,, Завальнюк В., Завальнюк Б., Кутний В.

Освячення відбулося 14 жовтня 2002 року. Були присутні: Отець Іван (парох села), отець Степан (парох Зборова), жителі села, гості. При вході до каплиці стоять три хрести, що символізують три тисячоліття. В центрі — мармурова — статуя Матері Божої та ікони, мозаїчне панно «Пресвята Трійця».

Від каплиці сходи ведуть, до артезіанського джерела, яке оформлене у вигляді чаші. Трохи далі — мозаїчна ікона «Хрещення Ісуса». Каплиця вражає своєю красою і величністю. Це справжній витвір мистецтва.

Козацька могила[ред.ред. код]

В 1648 році Богдан Хмельницький з козаками, прямуючи до Львова, проходив через Озерну. Наступного року лицар козацької слави на західній околиці села готував своє військо до Зборівської битви.

Таким чином, Озерна не раз вітала в себе славного сина українського народу — гетьмана війська Запорізького Богдана Хмельницького. З тих часів на Озернянській землі залишилася могила полеглих козаків, невеликий пагорбок, який піднімався над землею при автошляху з південного боку «кривулі», де дорога на Зборів відхиляється на північний захід. Коли утворився в Озерній колгосп, пагорбок зрівняли з землею. Лише у 80-і роки могила була відновлена.

Меморіальний комплекс загиблим воїнам у другій світовій війні[ред.ред. код]

Меморіальний комплекс загиблим воїнам у великій вітчизняній війні

Після Другої світової війни, в нашому селі побудували меморіальний комплекс воїнам, котрі загинули, захищаючи наше село від німецько-фашистської навали. Комплекс побудований у вигляді стіни, з правого боку якої висічено фігуру солдата. Воїн стоїть, піднісши автомат вгору. Трохи нижче розміщені прізвища жителів Озерни, які загинули на фронтах Німецько-радянської війни. Перед стіною викладений плитами майданчик, в центрі якого розміщений вічний вогонь. По боках комплексу ростуть ялинки, а позаду розкинувся парк.

Вали[ред.ред. код]

«Вали» — територія села, що в давні часи була оборонною спорудою. Після чисельних нападів кочових племен і значних грабунків села, жителі вирішили знайти надійніше місце. Зі сходу територія омивалася водами ставу, а з півночі і півдня — болотистими територіями оточена. Незахищеною залишилася лише західна сторона. Тому тут мешканці спорудили ще великий рів, який був заповнений водою. При його розкопуванні утворилися земляні вали (які також носили оборонний характер).

На сьогоднішній день збереглися лише фрагменти цих укріплень.

Пам'ятник героям[ред.ред. код]

Кокотко М.П,

1920-29.03.1945

Клапко С. П.

?-29.03.1945

Марущак Т. І.

1923-29.03.1945

Лесенюк О."Круглий"

1923-21.04.1948

Медвідь М."Калинович"

1907-21.04.1948

Приймак І."Данилко"

1920-21.04.1948

У 1995 році жителі села Озерна Бідак О., Матущак Я., Леськів Я., Петренчук П., Шемета М., Федак В., Яворівський Б. — збудували на цвинтарі могилу на місці поховання повстанця УПА М. Кокотко, з яким разом загинули і два його побратими по зброї, що сталося на полях від Покропивної при сутичці з більшовиками 29 березня 1945 р. Тіло повстанця Кокотко вночі привіз на цвинтар з поля бою Теодор Ульчак, а рідні похоронили.

На могилі вписано і повстанців, які полягли від ворожих рук в озернянському лісі 21 квітня 1948 р.

15 жовтня 1995 року (святкували Покрову) о. Іван посвятив могилу. Після посвячення тут мали слово: депутат Верховної Ради України А. Зарудний, голова адміністрації району В.Колінець, голова НРУ Зборівщини П. Петринчук, член товариства СУ. Зеновія Бідак.

Місця поховань[ред.ред. код]

  • В Озерній є декілька цвинтарів, земля яких протягом більше як 500 останніх років приймала на вічний спокій своїх мешканців. Як свідчать надгробні плити, знайдені при проведенні земляних робіт, один з цвинтарів Озерної знаходився між колгоспним зерноскладом і забудовами житла при автошляху.
  • Другий цвинтар розміщався на земляному валі коло церкви. Про це розповіли ще піввіку тому тодішні старожили, а підтвердили викопані тут тепер при спорудженні при церковної будівлі людські черепи.
  • Третій цвинтар, про який добре знали старожили 50-х років, містився при колишній старій церкві. Останні поховання на ньому були проведені коло 160 років тому.
  • Четвертий цвинтар, що тепер знаходиться на західній околиці села, дістав свій початок близько 160 років тому, про що говорять перші надмогильні написи, які було нанесено у 1836 р. Розміри цвинтаря на сьогодні 300x160 м. Можна допустити, виходячи з його величини та кількості проживаючих в Озерній за цей час мешканців, що тут похоронено до 13-14. тис. її односельчан. У 1975 р. існуючий цвинтар було розширено у західному напрямку. На старому цвинтарі є багато могил і військових.
  • Ще одне місце поховань — цвинтар жертв епідемії холери. Він заріс тепер травою, проте серед бур'янів чітко вимальовуються пагорбки могилок. Цвинтар знаходиться за 150 м з південної сторони дороги, що з'єднує вулиці Довгу та Зарудку за 100 м від Зарудки. Розміри його 50x60 м.
  • Шосте місце поховань в Озерній — на якому хоронили євреїв, розміри його 40 х 80 метрів. Як видно з існуючих могил — тут похоронено більше тисячі покійників. А ще тут є велика братська могила жертв ліквідації у 1943 р. єврейського табору. Місце поховань перебуває у полі за 250 м південніше початку сьогодні існуючого озернянського цвинтаря.
  • І останній, сьомий в Озерній цвинтар — «Хрести», що знаходиться близько 300 м на захід від сьогоднішнього приміщення озернянської лікарні. Тут є 70 могил (7 рядів по 10 могил). Ось напис на пам'ятнику, що встановлений на одній з могил:


RAJMUND CHATRNY
STRELEC I ROTY
3.csl.STREL.PLUKU
28.IV.1893
VPRIBRAMI
+21.VI.1917
PO ZRANENI U ZBOROVA

Під час Першої світової війни два батальйони чеського корпусу, 28 полку піхоти австрійської армії, в якому служили тільки чехи, перейшли 3 квітня 1915 року на перевалі Дукля в Карпатах разом зі своїми офіцерами на сторону Росії під звуки своєї полкової капели.

З чеських військовополонених були створені спеціальні військові частини, які воювали в складі російської армії проти німців. Ті що загинули в боях, поховані, як свідчить напис на пам'ятнику, що знаходиться на одній з могил, на цвинтарі «Хрести».

Посилання[ред.ред. код]

Відомі жителі села[ред.ред. код]

  • Художник Гриценко Володимир.
  • Довгочасний директор школи Степан Пригода.
  • Мати-героїня Гриценко Марія.
  • Жертва більшовицького терору - правник, адвокат Євген Волошин.

Видатні постаті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]