Переяслав

Переяслав-Хмельницький
Герб Переяслава-Хмельницького Прапор Переяслава-Хмельницького
Центральна площа міста — майдан Богдана Хмельницького, жовтень 2010 року
Основні дані
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Переяслав-Хмельницька міська рада
Код КОАТУУ:	3211000000
Засноване
Перша згадка	907
Магдебурзьке право	1585
Статус міста	з 1975 року - місто обласного значення року
Населення	▼27 931 (01.09.2013)
Площа	32 км²
Поштові індекси	08400 — 08409
Телефонний код	+380-4567
Координати	50°03′58″ пн. ш. 31°26′32″ сх. д.
Водойма	Дніпро,Трубіж,Карань й Альта
Міста-побратими	Можайськ, Переславль-Залєський, Вілейка, Мцхета, Пайде Кочани
День міста	Третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Переяславська
До станції	30 км
До обл./респ. центру
- залізницею	90 км
- автошляхами	78 км
До Києва
- залізницею	90 км
- автошляхами	78 км
Міська влада
Рада	Міська рада
Адреса	08400, м. Переяслав-Хмельницкий, вул. Богдана Хмельницького, 27/25
Міський голова	Олександр Григорович Шкіра
Переяслав-Хмельницький у Вікісховищі Карта Переяслав-Хмельницький

Перея́слав-Хмельни́цький (до 1943 року — Переяслав) — місто обласного значення на сході Київської області, районний центр над рікою Трубіж, лівою притокою Дніпра.

Для цієї частини Придніпровської западини характерний безкраїй лісостеп, посмугований стрічками річок. Серед рівнин, лугів і полів подекуди зустрічаються невисокі пагорби, невеликі ліси й гаї. Через Переяслав несуть свої води ріки Трубіж, Карань й Альта. Південна частина передмістя розташована поруч із Канівським водосховищем.

Населення - бл. 30 тисяч осіб.

До Києва — 85 кілометрів (або година автобусом).

Клімат

Лівобережжя, зокрема Середнє Придніпров'я, відзначається помірним кліматом. Зима досить довга, але порівняно тепла, середня температура становить 6—7°С морозу. Середня температура липня — 19,2°С вище нульової позначки.

Історія

Герб Переяслава прийнятий у 1620 році

Доісторичні часи

Знайдені сучасними археологами залишки людського житла пори пізнього палеоліту свідчать про те, що земля ця була заселена із древніх часів. Зокрема, 1952 року біля села Добраничівка Яготинського району було відкрито так звану Добранічівську стоянку. Поселення прадавніх мисливців на мамонтів має досить солідний вік — приблизно 15 тисяч років. Найдавніше в Європі людське житло перенесене в Переяславський музей народної архітектури й побуту.

Кожен наступний етап розвитку цивілізації залишав на цих землях свій слід. Предмети бронзової доби й часів трипільської й черняхівської культури, скіфської пори й часів виникнення етносу ранніх слов'ян, періоду розквіту Київської Русі й козацької держави.

Х-XV ст

Уперше Переяслав згадується 907 року в договорі князя Олега з Візантією.

На той час були часті напади степових кочовиків. З печенігами легенда про заснування міста пов'язує і саму його назву:

Налетіли якось на поселення вороги. Серед кочовиків був один непереможний витязь. Став той витязь викликати собі ворога з русинів, але ніхто з князівської дружини не наважувався прийняти виклик. Засумував ясний князь - стало йому соромно й прикро. Аж тут вийшов юнак із простолюдинів, що й погодився стати на герць із поганином. Жорстокий був двобій. І здолав хлопець печеніжина, чим й "перея славу" собі. На честь цієї перемоги місто почали називати Переяславлем.

Володимир Великий заклав тут велику фортецю для захисту південних меж Русі від кочовиків.

Залишки городища Х-ХІІІ ст.ст. збереглися в районі злиття рік Альти й Трубіжа. Тут знаходився дитинець -(центральна частина міста), де жили представники влади — як князівської, так і релігійної. Ще за часів Володимира Великого дитинець зміцнили захисними стінами й черговими вежами. Ремісники й незаможні міщани заселяли посад і передмістя.

У цей час місто мало назву "Переяславль Руський" - на відміну від Переяславля Залєського у Владимиро-Суздальському князівстві (тепер Ярославська область Росії), заснованому вихідцями з Переяславля Руського (там навіть є річка Трубіж).

Після розподілу київським князем Ярославом Мудрим спадщини між синами Переяславський престол дістався Всеволоду. Так було засновано Переяславське князівство.

Деякий час в Переяславі містилася резиденція руських митрополитів, поки в Києві не був збудований Софійський собор.

1239 - Переяслав зайнятий монголами. Детинець був зруйнован. Переяслав та Переяславщина увійшли у татарський улус Манкерман (Київ - по-татарськи).

До 1269 року резиденція єпископа (Переведен до Сараю). У 14 ст. згадуються Переяславські князі. Біля 1400 року згадується у "Списках городов руських..."

Козацькі часи

Згадки про Переяслав находим у листуванні турецького султана Сулеймана ІІ і короля польського Сигізмунда І . В листі султан скаржиться, що восени 1545 р. прийшли козаки з Переяслава (Яцько й Мануйло), Черкас, Брацлава, Києва та інших замків під Очаків і поробили великі шкоди. Іншим листом під 1570 р., той же Сулейман ІІ вимагає від короля Сигізмунда Августа кари для козаків, які чинять шкоди татарам, а в українських містах, серед яких згадується й Переяслав, є більше тисячі татарських бранців.

Наступний документ, а саме грамота короля Стефана Баторія князю Василю-Костянтину Острозькому дозволяла збудувати замок на переяславському городищі та займатися колонізацією і захистом краю за 1580 рік.

1585 стає власністю князя Василя Костянтина Острозького, який, з огляду на значення міста як центру видобутку поташу та виробництва селітри реконструює Переяславську фортецю.

У XVI столітті місто отримало Магдебурзьке право.

Після створення Богданом Хмельницьким у повсталій проти поляків Україні полкового устрою влітку 1648 року Переяслав став центром округи — однойменного полку (втім, як окрема одиниця Переяславський козацький полк існував ще з часів гетьмана Марка Жмайла).

Переяславський полк був одним із найбільших в Україні (1649 року нараховував 18 сотень). Переяслав залишався полковим містом до 1782 р.

Під час козацької війни Переяслав був важливим центром поставок зброї й продуктів харчування для війська. У цей час він відіграє роль дипломатичного центра держави. Сюди приїздили польські, московські, угорські, татарські, турецькі посли.

Війна з Польщею обіцяла бути довгою й кровопролитною, татари й турки не могли бути надійними союзниками, тому гетьман неодноразово звертався до московського уряду із пропозицією про військовий союз України з Росією. У жовтні 1653 р. Земський собор у Москві нарешті прийняв рішення про альянс. До Переяслава 31 грудня 1653 року прибуло посольство від московського царя Олексія Михайловича на чолі з боярином В.Бутурліним.

7 січня гетьман зустрівся з царськими послами для уточнення умов союзу й процедури присяги. Згоди домоглися після бурхливої дискусії й взаємних компромісів. Основним змістом угоди, оформленої у вигляді чолобитної на ім'я царя, було те, що Україна прийняла протекторат московського самодержця, зберігаючи повну (як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах) автономію, свій республіканський лад і особливий козацький устрій. Україна мала право підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, за винятком Польщі й Туреччини.

Зранку 8 січня старшинська рада прийняла уточнення умов угоди. У другій половині дня скликали загальну раду на центральній площі. Зібралася практично вся козацька старшина, керівники полків, по 5-7 козаків з кожного полку, духівництво, міщани тощо. Переяславський полк був у повному складі.

Учасники ради проголосили, що бажають «під царя східного, православного».

Після закінчення ради гетьман, полковники та старшина вирушили до Успенської церкви, де в присутності послів і московських священиків склали присягу московському царю.

До всіх міст і полків України вирушили московські посланці для складання присяги на місцях, але не скрізь їх радо зустрічали. Наприклад, київське духовенство не склало присяги і взагалі неприязно сприйняло це єднання. Також не склали присяги полковники Іван Богун і Мартин Пушкар.

Внаслідок цієї угоди Лівобережна Україна поступово підпала під владу Росії.

Після смерті Богдана Хмельницького між представниками старшини почались чвари та боротьба за владу. Значну територію України охопили народні повстання. В липні 1666 року повстання спалахнуло в Переяславському полку.

Проте місто розвивалося. В Переяславі функціонувало дві школи — при Успенській та Покровській церквах. Великого розмаху набуло будівництво, здебільшого дерев'яне. Було відбудовано Михайлівську церкву, зруйновану татарами. Коштом гетьмана Івана Мазепи звели головний собор Вознесенського монастиря.

Від козацтва до незалежної України

Після ліквідації на Лівобережній Україні полкового устрою 1782 року Переяслав став повітовим містом Київського намісництва, а з початку 19 століття - Полтавської губернії (Переяславський повіт обіймав 16 волостей).

Місто зростало. Так, 1816 року кількість населення становила 6 720 жителів, 1865 року - вже 10 835 осіб.

У поміщицьких господарствах Переяславщини розвивалися цукроваріння, винокуріння, виробництво зернових. У самому Переяславі промисловість була розвинена мало. Крім землеробства, люди займалися кустарними промислами: ткацтвом, чинбарством, шевством.

Життя міста пожвавлювали щорічні ярмарки.

Наприкінці XIX ст. у місті діяли 14 церков, 1 монастир, духовне училище, міське училище, жіноча прогімназія, громадська бібліотека, дві книгарні та церковно-парафіяльна школа.

Значна частина культурних пам’яток Переяслава були знищені під час атеїстичної боротьби 1930-х рр. та в роки Другої світової війни: Покровський собор, Вознесенський монастир та інші. Під час Голодомору 1932-1933 в місті та районі загинуло 26 878 осіб. Ще 8800 життів переяславців забрала війна.

Незважаючи на тисячолітню історію, 12 жовтня 1943 року, відразу після повернення радянської влади, постановою Ради Народних Комісарів СРСР був перейменований у Переяслав-Хмельницький. Нині науковці міста ведуть дискусію про доцільність повернення історичної назви.

З 1975 року Переяслав-Хмельницький – місто обласного значення. За тодішнім звичаєм, "за успіхи в соціально-економічному та культурному розвитку" 1979 року уряд СРСР нагородив місто Орденом Дружби народів.

1999 - Переяслав-Хмельницький третім в Україні зареєстрував статут територіальної громади. Того ж року відродили давній герб Переяслава і затвердили його прапор.

Галерея

• 
  Пам'ятний знак на честь 1100-річчя літописної згадки про Переяслав (2007).
• 
  Пам'ятник Т.Г. Шевченку (1954).
• Пам'ятник Т.Г. Шевченку (1989).
  Пам'ятник Т.Г. Шевченку (1989).
• 
  Пам'ятник Тарасові Федоровичу (Трясилу) в Переяслав-Хмельницькому.

Національний історико-етнографічний заповідник

Однією із прикрас міста є національний історико-етнографічний заповідник, що містить у собі 25 музеї, де зібрано 166 тисяч експонатів, які репрезентують різні аспекти історії Переяславщини:

• Музей народної архітектури, в якому детально представлені архітектура і звичаї українців від глибокої давнини до XIX сторіччя. Серед іншого там знаходиться колекція вітряків XVII-XIX ст.
• Залишки будівель X-XI сторіч.
• Церква св. Михаїла (XVI сторіччя).
• Вознесенський монастир (XVI сторіччя).
• Меморіальний музей Г. С. Сковороди
• Музей Трипільської культури
• Музей лікарських рослин
• Меморіальний музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема

Пам'ятки історії та архітектури

Музеї міста

• Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Меморіальний музей Г. С. Сковороди (вул. Сковороди, 52, тел.: 51448);
• Музей Трипільської культури (вул. Шевченка, 10, тел.: 54103);
• Музей лікарських рослин (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Меморіальний музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема (вул. Літописна, 2, тел.: 52936)
• Музей "Заповіту" Тараса Шевченка (вул. Шевченка, 8, тел.: 54103, 54203);
• Археологічний музей (вул. Шевченка, 17, тел.: 51574);
• Музей-діорама "Битва за Дніпро в районі Переяслава-Хмельницького восени 1943 року" (вул. Сковороди, 54, тел.: 51879);
• Музей кобзарського мистецтва (вул. Б.Хмельницького, 20, тел.: 53641, 51552);
• Музей українського народного одягу Середнього Придніпров'я (вул. Московська, 33, тел.: 51612);
• Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі (вул. Московська, 34, тел.: 51612);
• Меморіальний музей архітектора В. Г. Заболотнього (вул. Мазепи, 9, тел.: 51552);
• Музей української православної церкви (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей історії бджільництва (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей українського рушника (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей історії українських народних обрядів і традицій (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей декоративно-прикладного мистецтва (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей пізнання світогляду й освоєння космосу (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей М. М. Бенардоса (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей хліба (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей сухопутного транспорту (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей-пошта (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей лікарських рослин (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей історії філософії (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
• Музей пам'яті Поліського району (вул. Літописна, 2, тел.: 52936).

Пам'ятки архітектури

• Успенська церква. Дарохранительницю для неї виконав український золотар Антін Садовський.

Персоналії

З Переяславом пов'язано багато уславлених імен — серед них політичні діячі, письменники, композитори, історики, художники, педагоги.

Тут народилися

• Бабишкін Олег Кіндратович — лісознавець, доктор наук,
• Сомко Яким Семенович — наказний гетьман Лівобережної України 1660–1663.
• Вишенський Станіслав Олександрович — український поет, засновник української школи веблібера, автор багатьох поетичних збріників, винахідник багатьох художніх форм та новатор гіперболи, майстер метафори та сіфори.
• Тетеря Павло — гетьман Правобережної України (1663–1665).
• Тимковський Ілля Федорович — український педагог, правник, філолог.
• Херасков Михайло Матвійович — російський письменник, журналіст.
• Шолом-Алейхем — український єврейський письменник.
• Холодний Петро (старший) — український живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог.
• Смирнова-Замкова Олександра Іванівна — патолого-анатом, з 1951 — дійсний член АН УРСР.
• Заболотний Володимир Гнатович — український архітектор, засновник і президент Академії архітектури України, автор проекту будинку Верховної Рада України.
• Лавровський Михайло Митрофанович — підполковник Армії УНР.
• Манжула Іван Федорович — козак 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
• Невельсон Луїза — скульптор (США).
• Лялько Вадим Іванович — український вчений, Директор Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України, академік НАН України, професор, доктор геолого-мінералогічних наук, заслужений діяч науки і техніки України.
• Стефанович Максим — кафедральний писар, архімандрит Михайлівського Золотоверхого монастиря (1746).

Жили й працювали

• Володимир Мономах — великий князь київський (1113—1125).
• Святитель Єфрем ІІ — митрополит Київський 1091—1097.
• Хмельницький Богдан — з 1648 року — гетьман Війська Запорозького.
• Сковорода Григорій Савович — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
• Осип Максимович Бодянський — український філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, видавець, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук.
• Шевченко Тарас Григорович — український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч.
• Сікорський Михайло Іванович — Герой України (з врученням ордена Держави, 11.03.2005), почесний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
• Олександр (Драбинко) — архієпископ Переяслав-Хмельницький, вікарій Київської Митрополії Української Православної Церкви (Московського Патріархату).
• Епіфаній (Думенко) — архієпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Української Православної Церкви — Київський Патріархат, ректор Київської Православної Богословської Академії.
• Іван Коваленко — поет-дисидент, політв'язень.

Посилання

• Творчий Переяслав-Хмельницький
• Офіційний сайт Переяслав-Хмельницької міської ради
• Офіційний сайт міськрайонної газети "Вісник Переяславщини"
• Фото Сергія Клименка
• Сім чудес України
• Облікова картка АМУ
• Облікова картка ВРУ
• Офіційний веб-сайт Київської обласної державної адміністрації / Переяслав-Хмельницька міська рада
• Перлини України
• Perejasław // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 955. (пол.)
• Сайт поета-дисидента Івана Коваленка
• Церква "Небесна Країна"
• Pereyaslav-Khmelnitskiy, Ukraine (англ.)
• Переяслав-Хмельницький - Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома - Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)