Транспорт Пакистану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Транспорт у Пакистані)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Пакистану M:
Транспортна система Пакистану (англ.)
Транспортна система Пакистану (англ.)
Територія
Площа 796,1 тис. км² (36-те)
Рельєф гористо-рівнинний
Найвища точка гора Чоґорі (8611 м)
Повітряний
Аеропортів 151 (37-ме)
Наземний
Автошляхів 263,9 тис. км (21-ше)
Залізниць 7,8 тис. км (28-ме)
Водний
Узбережжя 1046 км
Головний порт Карачі
Найдовша річка Інд (2880 кілометр)
Трубопровідний
Трубопроводів 16,3 тис. км
Адміністрування
Орган окремі галузеві міністерства [⇨]

Транспорт Пакистану представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським, річковим) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 796 095 км² (36-те місце у світі)[1]. Форма території країни — субмеридіанально витягнута вздовж долини річки Інд; максимальна дистанція з півночі на південь —1505 км, зі сходу на захід — 1290 км[2][3]. Географічне положення Пакистану дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Близьким Сходом, Центральною, Східною та Південною Азією; важливі високогірні перевали Гіндукушу та Каракоруму[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Пакистані, станом на 2016 рік, дорівнює 263 942 км, з яких 185 063 км із твердим покриттям (708 км швидкісних автомагістралей) і 78 879 км без нього (20-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 7 789 км (28-ме місце у світі), з яких 11 492 км широкої 1676-мм колії (293 км електрифіковано), 389 км вузької 1000-мм колії[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 151 аеропорт (37-ме місце у світі), з них 108 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 43 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 15 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 20 (1);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 43 (9);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 20 (9);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 10 (24)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 4 авіапідприємства, які оперують 67 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 8,46 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 183,17 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 23 гелікоптерні майданчики[1].

Пакистан є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — AP, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Пакистану мають літерний код ІКАО, що починається з — OP[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Карачі, Мухаммад-Бін-Касім. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Карачі — 1,55 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють в портах: Порт-Касім.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 11 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (111-те місце у світі), з яких: балкерів — 5, суховантажів — 3, нафтових танкерів — 3[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 11 (Коморських Островів — 5, Маршаллових Островів — 1, Молдови — 1, Панами — 3, Сент-Кіттсу і Невісу — 1)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Пакистані, станом на 2013 рік, становила 12 646 км; нафтогонів — 2 576 км; продуктогонів — 1 087 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через окремі галузеві міністерства залізниць, морських портів і судноплавства, незалежні адміністрації автомобільних доріг і авіаційного транспорту. Станом на 3 листопада 2016 року міністерства в уряді Мохаммада Наваза Шаріфа очолювали Хаваджа Саад Рафік та Мір Хасіль Хан Бізенджо, відповідно[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Pakistan : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 16 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Pakistan : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 16 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]