Охорона здоров'я в Україні — комплекс законодавчих, теоретично-наукових, організаційних та медично-інфраструктурних об'єктів держави для постійного забезпечення громадян належною медичною допомогою.
Департамент з питань виконання покарань, має 11 тис. ліжок,
Академії медичних наук підпорядковано 7,5 тис. ліжок.
Амбулаторно-поліклінічні заклади розраховані на 957,1 тис. відвідувань на зміну.
МОЗ має мережу амбулаторно-поліклінічних закладів, які розраховані на 890,7 тис. відвідувань за зміну.
Мінтрансзв'язку — на 2-му місці
Департамент з питань виконання покарань забезпечує 5,8 тис. відвідувань за зміну
В закладах Академії медичних наук можуть проконсультуватися близько 5 тис. пацієнтів за зміну.
Всього в охороні здоров'я у 2008 працювало 207,9 тис. лікарів, із них 82 % у системі МОЗ, решта — у відомчій медицині. Дефіцит лікарських кадрів сягнув 48 тисяч осіб. Забезпеченість лікарями по галузі — 45,2 на 10 тис. населення. З них безпосередньо надають медичну допомогу 26,7 лікарів (на 10 тис. населення), що значно нижче від середньоєвропейського рівня.
30 листопада 2016 — КМУ від схвалив Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров'я. МОЗ було доручено розробити план заходів щодо її реалізації.[1]
19 жовтня 2017 — ВРУ прийняла медреформу, його підтримало 240 депутатів.[2]
1 січня 2018 — початок дії законопроекту. Держава повинна оплачувати медичні послуги за програмою медичних гарантій установам з 1 серпня 2018 року.
1 січня 2020 — запроваджується реімбурсація ціни ліків з державного гарантованого пакету.[2][4] Пропонується створення біля 100 госпітальних округів до 2018 року.
Національна служба здоров'я України
Інформаційна війна навколо медичної реформи в Україні
19 жовтня 2017 Ольга Богомолець, нардеп і Голова комітету ВРУ з здоров'я, назвала медичну реформу «початком геноциду».[5]
Численні медичні громадські організації підтримали реформи та закликали Богомолець до відставки з посади голови комітету[6].
Ольга Стефанишина, заступник міністра охорони здоров'я України,[7] виконавчий директор благодійного фонду «Пацієнти України» та експерт РПР назвала депутата «гальмом медреформи».[8]
Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко заявляє, що влада під виглядом «реформ» здійснює геноцид української нації.[9][10]
Президент України Петро Порошенко у своїй заяві особисто попросив не вживати термін «геноцид» відносно сучасних подій.[11]
2008 — зведений бюджет системи охорони здоров'я України становив 23,8 млрд грн (9 % було спрямовано на фінансування відомчої медицини).
Щорічне фінансування закладів охорони здоров'я інших міністерств та відомств (не МОЗ) сягало 2,2 млрд грн. За ці кошти медичну допомогу отримують 4,4 млн населення, або 9 % населення України, тут задіяно 27 тис. лікарів та 57,5 тис. середнього медичного персоналу
Загальні видатки на охорону здоров'я у структурі ВВП України сягнули 6,5 % (3,5 % — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.) Для порівняння — в Європейському регіоні — 7,7 % ВВП, а в Євросоюзі — 8,7 % ВВП.
Однак, у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США, витрати на охорону здоров'я в Україні у 5,5 разу нижчі, ніж у ЄС. Польща на ці ж цілі виділяє у кілька разів більше.
Загальний обсяг витрат на охорону здоров'я в Україні 2014 року склав 7,4 % ВВП. Це нижче, ніж в середньому в країнах ЄС (9,5 % ВВП 2013 року), але стільки ж, як у Польщі та Румунії (6,7 та 5,3 % ВВП 2013 року відповідно). Якщо в середньому 2013 року в країнах ЄС частка державних витрат на охорону здоров'я становила 76 % (у Польщі та Румунії — майже 70 та 80 %), в Україні 2014 року державні витрати становили 51,7 %, дуже незначні додаткові платежі було покрито шляхом приватного медичного страхування та міжнародної донорської підтримки.[12] Тому майже 46 % витрат (54,1 млрд грн) було сплачено безпосередньо пацієнтами за власний кошт під час отримання медпослуг або придбання ліків.[1]
Первинна допомога
Кількість закладів первинної меддопомоги на 10 тис. населення в нас учетверо менша, ніж у країнах ЄС: у нас — 1,2, у них — 4,9.
Чисельність лікарів первинної ланки у півтора разу менша, ніж у країнах Євросоюзу.
Нові можливості первинної допомоги у смартфоні[13]
Вторинна допомога
Число лікарень — 0,63 на 10 тис. населення, а в ЄС — 0,31.
Загальна кількість ліжок більша у півтора разу, тоді як кількість ліжок інтенсивної терапії в нас удесятеро менша, ніж у країнах ЄС.
Середня тривалість перебування в лікарні у нас — 12,8 дня проти 9,2 в ЄС.
Грандо О. А. Визначні імена в історії української медицини / Центральний музей медицини України. — К.: РВА «Тріумф», 1997. — 336 с.: портр.
Історія медицини / Верхратський С. А. — К.: Здоров'я, 2011. — 352 с.
Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.) / Бенюх Н. Ф. — Львів, 1999. — 216 с.
Медицина в Україні: біобібліогр. словник. Додатк. вип. XVIII — перша половина ХІХ ст. / М-во охорони здоров'я України, Держ. наук. мед. б-ка. — К. : Телеоптик, 2002. — 136 с.
Медицина в Україні. Медична біографістика. Випуск 2. Друга половина ХІХ століття. Літери А-К. Біобліографічний словник. — К., В-во українського фітосоціологічного центру, 2005. — 616 с.
Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине / Под ред. Б. Д. Петрова, В. Д. Братуся, К. Ф. Дупленко. — К.: Госмедиздат УССР, 1954. — 438 с.: портр.
125 років Львівській центральній міській клінічній лікарні / В. Г. Бідний, К. С. Паламарчук. — К.: ТОВ «Задруга», 2000. — 271 с.: іл. — Бібліогр.: с. 261—271.
Пундій П. Українські лікарі: Біобібліогр. довідник / Наук. т-во ім. Т. Шевченка у Львові, Лікар. комісія, Укр. лікар. т-во Північної Америки; Голов. ред. Я. Ганішкевич; Редкол. М. Бойко та ін. — Львів; Чікаго, 1994—1996.
Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. — 1994. — 327 с.: портр.
Кн. 2: Лікарі діяспори та їх діяльність для рідного краю. — 1996. — 446 с.
Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи : біографічні нариси та бібліографія / Я. Ганіткевич ; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів. від-ня, Всеукр. лікарське т-во. - Л. : [б.в.], 2002. - 544 с.: іл. - ISBN 966-02-2255-x
