Вторгнення США в Гренаду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вторгнення США в Гренаду
United States invasion of Grenada
Холодна війна
M102 howitzers during Operation Urgent Fury.jpg
Артилерійська обслуга 105-мм гаубиці М102 82-ї дивізії веде артилерійський вогонь у ході операції
12°03′ пн. ш. 61°45′ зх. д. / 12.050° пн. ш. 61.750° зх. д. / 12.050; -61.750
Дата: 25 — 27 жовтня 1983
Місце: Гренада
Привід: Захист американських громадян після військового путчу на Гренаді:
Результат: Військова перемога США
Сторони
Flag of the United States.svg США
Карибські миротворчі сили:

Антигуа і Барбуда Антигуа і Барбуда
Барбадос Барбадос
Flag of Dominica (1981-1988).svg Домініка
Ямайка Ямайка
Flag of Saint Lucia (1979-2002).svg Сент-Люсія
Flag of Saint Vincent and the Grenadines (1979-1985).svg Сент-Вінсент і Гренадини

Гренада Гренада
Куба Куба
Підтримані:
Велика Британія Велика Британія[1]
Канада Канада[джерело?]
Тринідад і Тобаго Тринідад і Тобаго
Flag of the People's Republic of China.svg КНР
СРСР СРСР
Flag of East Germany.svg НДР
Республіка Конго Республіка Конго
Flag of Bulgaria (1971 – 1990).svg Болгарія
Лівія Лівія
Командувачі
США Рональд Рейган
США адмірал Джозеф Меткаф
США генерал Норман Шварцкопф
Гренада Остін Хадсон
Куба Педро Тортоло
Військові сили
США:
7 300 о/с
армія, морська піхота, сили спецоперацій
ВМС:

12 бойових кораблів (1 авіаносець, 1 крейсер, 3 есмінці), більш 70 літаків, 30 вертольотів
Карибські миротворчі сили:
353
піхота,
морська піхота

Гренада:
~1 500
піхота та міліція
Куба:
722
спецназ,
інженерні війська[2]
Втрати
Військові втрати:
19 вбитих та 116 поранених[3]
Військові втрати:
Гренада:
45 вбитих,
358 поранених
Куба:
25 вбитих,
59 поранених,
638 захоплено в полон[3]
Загинуло 24 цивільних громадянина

Вто́ргнення США в Грена́ду (англ. United States invasion of Grenada) (1983) — військова операція під кодовою назвою «Необхідна лютість» (англ. Operation Urgent Fury) проведена Збройними силами США з метою вторгнення на територію острову Гренада та повалення лівого уряду, що захопив владу шляхом путча.

Гренада отримала незалежність від Сполученого Королівства у 1974. У 1979 стався державний переворот, в результаті якого влада перейшла до лівого руху JEWEL на чолі з Морісом Бішопом. У 1983 відбувся ще один переворот, Бішопа та кількох представників уряду захопили і згодом стратили. Після цього у відповідь на звернення Організації Східнокарибських держав та генерал-губернатора Пола Скуна адміністрація президента Рейгана прийняла рішення про початок військового вторгнення. З точки зору США, основною метою операції був захист життів 600[4] американських студентів та недопущення повтору тегеранської кризи.

Вторгнення почалось через шість днів після смерті Бішопа, вранці 25 жовтня 1983. Об'єднані сили армії США та ряду інших карибських держав (всього близько 7600 осіб) швидко подолали спротив гренадців. Військовий уряд Остіна Гадсона було усунуто, влада тимчасово (до проведення виборів у 1984) перейшла до генерал-губернатора Пола Скуна.

2 листопада 1983 ООН прийняла резолюцію, у якій події у Гренаді називались «грубим порушенням норм міжнародного права»[5] З іншого боку, дії уряду отримали значну підтримку всередині США[6].

У Гренаді день вторгнення відзначають як національне свято День подяки.

В ході вторгнення проявились численні проблеми у комунікації та координації дій між різними американськими військовими підрозділами[7]. Після розслідування було проведено ряд військових реформ, зокрема акт Голдвотера-Ніколса.

Історія[ред.ред. код]

Сер Ерік Гейрі очолив Гренаду після здобуття незалежності у 1974. Країна залишалась у складі Британської співдружності; існував пост Генерал-Губернатор Гренади, який мав певні повноваження та призначався королевою. На час описаних у статті подій цю посаду займав Пол Скун.

У 1976 його лейбористська партія отримала перемогу на виборах, однак опозиція не визнала їх результатів. На вулицях відбувались численні сутички між приватною армією Гейрі (відомою як англ. Mongoose Gang) та представниками опозиційного руху NJM (англ. ). Назва останнього походить від аббревіатури JEWEL ((англ. Joint Endeavour for Welfare, Education, and Liberation)) — однієї з партій, що входили до об'єднання опозиційних сил Гренади. 13 березня 1979 в той час, коли Гейрі був за межами країни, NJM організував державний переворот. До влади прийшов революційний уряд на чолі з Морісом Бішопом .

Аеропорт[ред.ред. код]

Аеропорт Point Salines

Уряд Моріса Бішопа ініціював побудову міжнародного аеропорту у Пойнт Салінас (англ. Point Salines) за міжнародної допомоги Британії, Куби, Лівії, Алжиру та інших країн. Плани побудови аеропорту виникли ще у 1954, коли Гренада була британською колонією, проект був виконаний канадською фірмою, будівництво розпочалось за участі британських компаній.

В березні 1983 уряд США звинувачував гренадців у тому, що радянсько-кубинські військові будують у Пойнт Салінас злітну смугу довжиною 2,7 км. Це означало, що на аеродромі зможуть сідати радянські важкі транспортні літаки (Ан-124 та Ан-22), що постачають зброю для партизанських формувань у Центральній Америці, розширюючи зону радянського впливу. Також відзначалась надмірна кількість складів з паливом, більш характерна для військової бази, ніж для цивільних літаків. Виникало побоювання, що там будуть базуватись кубинські винищувачі-бомбардувальники МіГ-23[4].

Моріс Бішоп відповідав, що новий аеропорт потрібен для того, щоб приймати комерційні авіарейси з туристами. На півночі остову існував інший аеропорт, Перл (англ. Pearl's Airfield), однак його злітна смуга була закороткою для реактивних літаків.

29 травня 2009 аеропорт у Пойнт Салінас було перейменовано на честь Моріса Бішопа.

Жовтень 1983[ред.ред. код]

16 жовтня 1983 радикальні члени NJM на чолі з Бернардом Коардом здійснили черговий переворот та помістили Моріса Бішопа під домашній арешт. Почались масові протести, Бішопу вдалось звільнитись і він знову заявив про себе, як про голову уряду.

19 жовтня Бішопа знову захопили та розстріляли разом з його вагітною дівчиною, кількома членами уряду та лідерами профспілок. Тіла розстріляних досі не вдалось знайти: можливо, вони були спалені на одній з військових баз[8]

Влада перейшла до військового уряду на чолі з Остіном Гадсоном. На чотири дні було оголошено цілодобову комендантську годину, знаходження на вулиці у цей час каралось розстрілом. Генерал-губернатора Гренади Пола Скуна помістили під домашній арешт.

Організація Східнокарибських держав, уряди Барбадосу та Ямайки звернулись до США по допомогу[4]. Генерал-губернатор Пол Скун, маючи відповідні повноваження, також через секретні дипломатичні канали запросив американських військових до Гренади[9]. Про таке рішення Пола Скуна було оголошено пізніше, а на той час про це не повідомляли для його безпеки.

Вторгнення[ред.ред. код]

Операція «Необхідна лютість» (англ. Operation Urgent Fury)

25 жовтня о 5:00 почалась операція «Необхідна лютість» (англ. Operation Urgent Fury)]]. У ній брали участь 7000 американців та 300 солдатів з інших карибських країн. Для США це стало першою військовою операцією з часів війни у В'єтнамі.

Атакуючим протистояли 1500 гренадських солдатів (за іншими даними 700[7]) та певна кількість кубинців. У Гренади не було танків, лише вісім БТР-60 та дві БРДМ-2. Також вони мали 12 зенітних установок ЗУ-23, 82-мм міномети, крупнокаліберні кулемети та гранатомети.

Точна роль громадян Куби у конфлікті залишається невизначеною. За деякими даними, у Гренаді на час вторгнення перебувало 784 кубинці, з них лише 64 були військовими. Ще 636 були будівельниками, а решта мали інші цивільні спеціальності. ЦРУ вважало, що в разі необхідності будівельники будуть залучені до оборони[10]. Один з кубинських офіцерів, присутніх у Гренаді, пізніше зізнавався, що роздавав зброю усім робітникам на будівництві для самозахисту. За даними радіоперехоплень, вони отримали наказ «триматись до останнього», однак більшість здались у полон. Пізніше полонені повернулись до Куби, де їх вітали як героїв[11]

Спеціальні операції[ред.ред. код]

Ще до початку основної операції морські котики з 6-тої команди SEAL мали виконати кілька спеціальних завдань.

Одна з команд провела розвідку пляжів на півночі острову біля аеропорту Перлс та виявила, що вони не підходять для висадки[12]

Інша команда повинна була врятувати генерал-губернатора Гренади, що знаходився під домашнім арештом. Виконавши висадку з гелікоптера, котики забули вивантажити обладнання для супутникового зв'язку. Пізніше їм довелось використати звичайну телефонну лінію, щоб викликати вогневу підтримку[13]. Бійці тримали оборону будинку, доки наступного дня їх не вивела з оточення група морської піхоти.

Ще одна команда мала захопити радіовежу на острові. Досягнувши вежі, вони опинились в оточенні гренадських та кубинських військ і не змогли зв'язатись з командуванням. Було прийнято рішення зруйнувати вежу, після чого котики пробились назад до берега та відплили подалі у відкрите море[13]. Згодом їх помітили з розвідувального літака та забрали на USS Caron[12].

Потрібно було здійснити розвідку аеропорту Пойнт Салінас, бійцям довелось висаджуватись на гумових човнах вночі серед шторму. Через несприятливі погодні умови четверо котиків загинули, їх тіла так і не були знайдені. Згодом мотори човнів заглохли і місію в цілому довелось скасувати. Розвіддані для висадки не вдалось отримати.

Перший день[ред.ред. код]

Штурмовик A-7 Corsair над аеропортом Port Salines

350[12] бійців з 75-го полку рейнджерів за підтримки AC-130 висадились на парашутах на аеродром Пойнт Салінас о 5:34. О 10:00 аеропорт було захоплено; а о 14:05 приземлився перший літак з бійцями 82-ї дивізії, які мали продовжити наступ. О 15:30 гренадські війська намагались контратакувати, однак були відбиті.

Поряд з аеродромом знаходився один з корпусів місцевого університету (так званий англ. True Blue Campus). Рейнджери захопили його, звільнили 138[4] студентів і, несподівано для командування, дізнались що решта студентів знаходяться в іншому місці, всередині острову. Під час розвідки четверо рейнджерів потрапили у засідку і загинули.

Близько 5:30 бійці Корпусу морської піхоти США на вертольотах CH-46 та CH-53 висадились в аеропорту Перлс на півночі острову. Спротиву майже не було.

Підрозділи Дельта за підтримки рейнджерів роти C 75-го полку мали звільнити політв'язнів з в'язниці Richmond Hill. Поряд з нею знаходився форт Фредерік (англ. Fort Frederick) — висока міцна фортеця 18-го століття. Планувалась висадка на вертольотах UH-60 та MH-6, однак через сильний спротив її було скасовано. Один з UH-60 було збито.

Близько 7:00 підрозділи морської піхоти з плавучими бронетранспортерами AAV-P7 та чотирма танками M60 висадились у затоці Grand Mal.

В ході операцій авіапідтримку здійснювали штурмовики A-7 Corsair та ударні вертольоти AH-1 Cobra. Намагаючись знищити зенітні установки у Форті Фредерік, один з A-7 завдав удару по лікарні для душевнохворих, в результаті чого загинули 18 цивільних осіб. Біля того ж Форту Фредерік були збиті два вертольоти AH-1.

Другий день[ред.ред. код]

Вертоліт корпусу морської піхоти США CH-53D «Морський лев» над зенітною установкою радянського виробництва ЗУ-23

Вранці 26 жовтня бійці 82-ї дивізії зіткнулись з кубинськими силами поблизу селища Каллісте (англ. Calliste). Після того, як американці застосували авіаудари та артилерію, спротив було подолано. Згодом біля селища англ. Frequente американські військові захопили склад зброї.

Також вранці група морських піхотинців звільнила з оточення генерал-губернатора Пола Скуна та морських котиків, що обороняли його будинок.

У другій половині дня морська піхота та рейнджери штурмували другий кампус університету у селищі Анс (англ. Anse). Суттєвого спротиву там не було, однак один вертоліт CH-53 розбився, зачепившись гвинтом за пальми. Військові евакуювали 233 американських студентів, але виявилось що існує ще одна група у третьому кампусі університету у Прікл-Бей (англ. Prickly Bay).

Наступні дні[ред.ред. код]

Підрозділи Східнокарибських сил оборони прибувають на острів Гренада

Після 27 жовтня спротив фактично припинився, однак американські військові все ще досить обережно займали контроль над населеними пунктами острову. Була виявлена ще одна група студентів (близько 20 осіб), яких не вдалось евакуювати у попередні дні.

27 жовтня один з американських підрозділів попав під снайперський вогонь. Вони викликали авіапідтримку, однак штурмовики A-7 помилково нанесли удар по своїм же силам, в результаті чого 17 було поранено.

Ввечері того ж дня з'явилась інформація, що гренадські солдати збираються у казармах біля Калівігні (англ. Calivigny), на відстані п'яти кілометрів від Пойнт Салінас. Місцевість штурмували рейнджери на вертольотах; один з них розбився при посадці, ще два були пошкоджені. Розвідувальна інформація виявилась хибною, ніякого спротиву не було.

1 листопада морські піхотинці висадились на острові Каріока на північ від Гренади. Місцевий гарнізон з 19 солдатів здався без бою. Ця операція стала останньою у ході кампанії.

Підсумок[ред.ред. код]

В ході операції Urgent Fury загинули 19 американських військових і ще 116 було поранено. Було евакуйовано 600 американських студентів та 80 громадян інших країн.

Кубинські сили, задіяні для оборони острову, втратили 25 убитими та 59 пораненими. Ще 638 осіб взяли у полон.

Серед гренадських військових 45 було вбито і 358 поранено. Також було вбито не менш ніж 24 цивільні особи.

Реакція[ред.ред. код]

27 жовтня ТАСС розповсюдив заяву, у якій говорилось, що «СРСР рішуче засуджує агресію Сполучених Штатів проти Гренади й вважає її злочином проти світу та людяності».

2 листопада ООН прийняла резолюцію, у якій події у Гренаді називались «грубим порушенням норм міжнародного права»[5]

Прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер у приватному листі до Рональда Рейгана засудила «втручання західної держави у внутрішні справи маленької незалежної нації, яким би поганим не здавався її уряд»[1].

Подальші події[ред.ред. код]

Становлення нового уряду[ред.ред. код]

Уряди США та інших карибських держав визнали генерал-губернатора Пола Скуна єдиним легітимним представником влади на острові. За його сприяння Ніколаса Бретвейта, члена Національного демократичного конгресу, було призначено на пост голови Тимчасової консультативної ради, завданням якої було відновлення уряду Гренади. У грудні 1984 пройшли вибори, на яких перемогла Національна партія Гренади, прем'єром став Герберт Блейз.

Оцінка проблем[ред.ред. код]

Операція «Urgent Fury» проявила ряд проблем у взаємодії між родами військ США[7]:

  • армійські радіостанції виявились несумісними з радіостанціями на кораблях флоту
  • флотські чиновники відмовлялись заправляти армійські гелікоптери, які приземлялись на кораблях
  • офіцери морської піхоти заперечували проти надання своїх гелікоптерів для транспортування рейнджерів тощо.

Після оцінки результатів операції було проведено реформу Голдвотера-Ніколса.

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіал на честь кубинських захисників острову

У кампусі університету Святого Георга (англ. St. George's University) збудували монумент на честь американських військових, що загинули в ході операції.

29 травня 2009 аеропорт у Пойнт Салінас було перейменовано на честь Моріса Бішопа з нагоди 65-ї річниці його народження.

У 2013 році відбулось встановлення монументу пам'яті гренадським військовим, що загинули під час вторгнення[14].

У 2015 за сприяння посольства Куби було встановлено меморіал на честь кубинських інтернаціоналістів, що померли, захищаючи Гренаду[15].

День вторгнення відзначають як національне свято День подяки.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Grenada: Thatcher letter to Reagan ("deeply disturbed" at US plans) [memoirs extract]. margaretthatcher.org. Margaret Thatcher Foundation. Процитовано 17 квітня 2017. 
  2. Ronald H. Cole, 1997, Operation Urgent Fury: The Planning and Execution of Joint Operations in Grenada 12 October — 2 November 1983 Joint History Office of the Chairman of the Joint Chiefs of Staff Washington, DC, p.6, p.26, p. 62.] (Retrieved November 9, 2006).
  3. а б Cole, op. cit., p.6, 62
  4. а б в г Cole, Ronald (1997). Operation Urgent Fury: The Planning and Execution of Joint Operations in Grenada. Процитовано 17 april 2017. 
  5. а б United Nations General Assembly resolution 38/7. ООН. 2 November 1983. Процитовано 17 квітня 2017. 
  6. Magnuson, Ed (21 November 1983). Getting Back to Normal. Time. 
  7. а б в How Grenada reshaped the US military. bostonglobe.com. The Boston Globe. Процитовано 17 квітня 2017. 
  8. Grenada trying to find remains of slain Marxist PM. foxnews.com. Associated Press. Процитовано 17 квітня 2017. 
  9. Martin, Douglas (2013-09-09). Paul Scoon, Who Invited Grenada Invaders, Dies at 78. The New York Times. 
  10. cia.gov assessment of cuban forces in grenada — CIA
  11. U.S. Invasion of Grenada, 30 Years Later. cubaconfidential.wordpress.com. Процитовано 17 квітня 2017. 
  12. а б в Urgent Fury: U.S. Special Operations Forces in Grenada, 1983. defensemedianetwork.com. Процитовано 17 квітня 2017. 
  13. а б SEAL History: Navy SEALs in Grenada Operation URGENT FURY. navysealmuseum.org. Процитовано 17 квітня 2017. 
  14. Headstone Unveiled for 13 Fallen Grenadian Soldiers who Died During US Invasion. nowgrenada.com. Процитовано 17 квітня 2017. 
  15. Inauguration of Monument in honour of the Cuban Internationalists who died during the US Invasion of Grenada.. cubadiplomatica.cu. Процитовано 17 квітня 2017.