Аборт та психічне здоров'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії
Жіноче здоров'я
Портал Проєкт Стиль



Вплив аборту на психічне здоров'я — предмет політичних дискусій [1] [2] [3], хоча наразі в найкращих оглядах досліджень зроблено висновок, що аборт сам по собі не призводить до погіршення психічного здоров'я порівняно із ситуацією, коли жінка вимушена народити після небажаної вагітності.[⇨] Численні наукові організації не визнають існування «постабортного синдрому» — терміна, який означає широкий спектр наслідків аборту для психічного здоров'я[⇨].

Всесвітня організація охорони здоров'я стверджує, що вплив аборту на здоров'я залежить від того, чи є він безпечним (проведеним у лікарні фахівцем з відповідною освітою)[4].

Історія[ред. | ред. код]

З 1970-х років пролайферські активісти з центрів кризової вагітності почали просувати ідею про те, що аборти можуть бути пов'язані з погіршенням психічного здоров'я жінок, яка у 1980-х підхоплюється консервативними «мозковими центрами», а потім і політиками[5]. У 1981 противник абортів і сімейний психотерапевт Вінсент Ру, даючи свідчення в Конгресі США, вперше вжив вираз «постабортний синдром». Він заявив, що спостерігав посттравматичний стресовий розлад, який розвинувся як реакція на стрес у результаті перенесеного аборту, і запропонував позначати це явище як «постабортний синдром»[6] [7].

У 1982 році головний санітарний лікар США Еверет Куп повідомив у листі до президента Рейгана, що на цей час недостатньо даних для того, аби зробити кінцевий висновок про наявність зв'язку між абортами та психічним здоров'ям. При цьому він був пролайфером і вважав, що частина жінок стикається з негативними наслідками абортів для психічного здоров'я[8]. Пізніше деякі прихильники руху за право на аборт хибно стверджували, що Куп зробив висновок про відсутність зв'язку між абортами та погіршенням психічного здоров'я[9], хоча він просто вважав усі існуючі докази низькоякісними.

Надалі вийшла безліч оглядів літератури, найкращі з яких не знайшли доказів зв'язку між абортом та погіршенням психічного здоров'я[⇨]. Зв'язок між абортом та наслідками для психіки не був визнаний доведеним такими провідними медичними організаціями, як Американська Психологічна асоціація, Американська Психіатрична Асоціація, Американська Медична Асоціація[en], Американський Коледж Акушерів Гінекологів[5], Американська Асоціація громадської охорони здоров'я. «Постабортний синдром» не доданий до Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів DSM-IV-TR [10] та до класифікації психічних розладів МКХ-10[11]. Попри це, в деяких штатах США в рамках передабортного консультування жінкам досі повідомляють в основному про негативні психологічні та емоційні реакції на аборт[12].

Дослідження[ред. | ред. код]

У систематичному огляді[13] 2008 року було зроблено такий висновок:

У цьому систематичному огляді простежується чітка тенденція: найякісніші дослідження були переважно з нейтральними результатами, припускаючи мало, якщо взагалі наявних, відмінностей між жінками, які зробили аборт, і відповідними групами порівняння з погляду наслідків психічного здоров'я. І навпаки, дослідження з недосконалою методологією незмінно виявляли негативні наслідки абортів для психічного здоров'я.

Варто розуміти, що більшість досліджень в огляді стосувалася жінок лише з одним абортом. В оновленій доповіді[14] від Американської психіатричної асоціації у 2009 році було зроблено висновок:

Найсуворіші дослідження показали, що у США відносний ризик виникнення проблем із психічним здоров'ям у дорослих жінок, з одним законним абортом у першому триместрі небажаної вагітності, не перевищує ризику серед жінок, які народжують після небажаної вагітності. Фактичні дані не підтверджують твердження про зв'язок між абортом і проблемами психічного здоров'я, що спостерігається, викликана абортом як таким, а не іншими раніше існуючими і супутніми факторами ризику. Більшість дорослих жінок, які переривають вагітність, не мають проблем із психічним здоров'ям. Проте деякі жінки все ж набувають їх.

Головними проблемами досліджень, які розглянули в огляді, стали неправильні групи порівняння (вся популяція жінок або жінки, що народили замість жінок, які народили після незапланованої або небажаної вагітності) і відсутність контролю за факторами ризику, що передують аборту.

У критичному огляді[15] 2009 року було зроблено висновок, що всі знайдені авторами дослідження, які показують зв'язок між абортами та погіршенням психічного здоров'я, містять безліч суттєвих помилок: і нерепрезентативні вибірки, і некоректні групи порівняння, і брак контролю за попередніми та супутніми факторами ризику, зокрема за попередніми психічними розладами тощо.

У 2011 році вийшов метааналіз[16] Присцілли Коулмен[en], авторки кількох робіт, що пов'язують аборти з негативними наслідками для психічного здоров'я. Він критикувався з багатьох причин. По-перше, немає опису пошукових запитів, які використовує авторка, а авторка іноді ігнорує свої критерії включення досліджень, через що деякі дослідження не були включені в аналіз. Вона робила метааналіз одна, а бажаним є ще другий автор без конфлікту інтересів. По-друге, результати, які вона отримала з тих самих наборів даних у різних дослідженнях, розглядалися як незалежні одне від одного, що помилково. По-третє, у метааналізі часто неправильно класифікувались групи порівняння. Нарешті, і якісні, і низькоякісні дослідження аналізувалися однаково, і не було проведено окремих аналізів якісних і неякісних досліджень. При цьому низка включених до неї досліджень критикувалася за нездатність проконтролювати психічне здоров'я жінок до аборту і навіть нездатність розрізнити психічні розлади, що виникли до або після аборту[17].

Нарешті, того ж року вийшов огляд від National Collaborating Center for Mental Health[18]. Для початку було вказано на такі недоліки попередніх оглядів, як використання переважно американських вибірок, відсутність угруповання досліджень з якості в огляді від АПА, недостатній контроль за валідизованістю інструментів оцінки психічного здоров'я в огляді від АПА.

У результаті було зроблено висновок, що немає доказів довгострокових (>90 днів після аборту) наслідків аборту для психічного здоров'я. Жінки, які робили аборти, вже до аборту частіше стикалися із психічними розладами, і аборт не погіршував ситуацію. Слід зазначити, що лише незначна частина досліджень відповідала всім необхідним критеріям, тому якість доказів була низькою. Відсутність контролю за історією психічних розладів і насильства часто призводила до хибних висновків у дослідженнях, що знайшли зв'язок між абортами та погіршенням психічного здоров'я. Крім того, були отримані неоднозначні висновки про суїцидальну поведінку після аборту — якщо порівнювати жінок, які зробили аборт, з жінками, які народили після незапланованої вагітності, то невелика різниця між групами за поширеністю суїцидальної поведінки була, а якщо як групу порівняння використовувати жінок, що народили після небажаної вагітності, то різниці не було. Виявлена відмінність може пояснюватися загальними факторами для прагнення аборту та суїцидальної поведінки[18].

Деякі жінки наражаються на особливий ризик негативних наслідків після аборту. Насамперед це жінки з психічними розладами до аборту, а також жінки, які роблять аборт під тиском партнера, ставлячись до аборту негативно[18].

У 2013 році було проведено ще один огляд досліджень[19], в якому зроблено висновок про можливий зв'язок між абортами та погіршенням психічного здоров'я. Він критикувався за відсутність оцінки якості досліджень та недоврахування типових проблем для досліджень у цій галузі[20].

У 2018 році вийшов огляд досліджень від Національної академії наук, інженерії та медицини. Розглянувши всі вищезазначені систематичні огляди та нові докази, автори зробили висновок, що аборт не пов'язаний з погіршенням психічного здоров'я.

При цьому вчені-прихильники існування зв'язку між абортом і погіршенням психічного здоров'я стверджують, що дослідження ускладнюються такими факторами, як недолік мотивації до участі в дослідженнях у жінок, що перенесли аборт, велика різноманітність негативних емоційних реакцій, які важко врахувати в одному дослідженні, різний час виникнення реакцій і непридатність таких стандартних методів, як опитування та тести для аналізу глибоких душевних травм[21][неавторитетне джерело].

Емоційна реакція жінок на аборт[ред. | ред. код]

За підсумками опитування «The Times Poll» 1989 року, в якому взяли участь 3583 жінки, було встановлено, що 56% жінок, які «зізналися в аборті», відчували провину. При цьому лише 26% жалкували про ухвалене рішення. Серед чоловіків, які, за їхніми словами, зіткнулися з абортом, негативне ставлення до цієї проблеми спостерігалося частіше: дві третини опитаних відчували себе винними, і більше однієї третини заявляли, що жалкують про зроблений вибір[22].

Згідно з оглядами літератури, проведеними в 1990[23] [24] році, більшість жінок, які зробили аборт, не шкодували про своє рішення, не відчували емоційної травми та відчували позитивні емоції, такі як полегшення, задоволення або радість. При цьому частина жінок могла мати справу зі значними негативними емоційними реакціями. На більший ризик наражаються жінки, які переривають бажану вагітність, не отримують схвалення свого рішення від партнера або батьків, не впевнені у своєму рішенні[23].

Більшість подальших досліджень загалом підтверджує ці висновки[25] [26] [27] [28] [29], хоча в деяких із них жінки частіше відчували амбівалентні почуття до аборту. Лише одне дослідження сильно відрізняється від попередніх — у ньому більшість жінок зазнала суттєвих негативних емоцій, і лише 7-14% — полегшення[30].

Реакція на обмеження доступу до аборту[ред. | ред. код]

Згідно з американським дослідженням 2022 року, обмеження або повна заборона абортів призводить до підвищеного ризику суїциду серед жінок репродуктивного віку[31]. Передбачається, що основним суїцидогенним фактором є стрес, пов'язаний з небажаною вагітністю[32].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bazelon, Emily (21 січня 2007). Is There a Post-Abortion Syndrome?. New York Times Magazine. Архів оригіналу за 24 квітня 2009. Процитовано 11 січня 2008.
  2. ↑ Post-Abortion Politics. NOW with David Brancaccio. PBS. 20 липня 2007. Архів оригіналу за 20 жовтня 2008. Процитовано 18 листопада 2008.
  3. ↑ Position Statement on Women’s Mental Health in Relation to Induced Abortion. Royal College of Psychiatrists. 14 березня 2008. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 20 листопада 2008.
  4. ↑ Abortion. www.who.int (англ.). Всемирная организация здравоохранения. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 24 січня 2020.
  5. ↑ а б The spread of ‘Post Abortion Syndrome’ as social diagnosis // Social Science & Medicine. — 2014. — Vol. 102 (1 February). — P. 18–25. — ISSN 0277-9536. — DOI:10.1016/j.socscimed.2013.11.030. Архівовано з джерела 26 березня 2021.
  6. ↑ Vincent Rue, "Abortion and Family Relations, " testimony before the Subcommittee on the Constitution of the US Senate Judiciary Committee, U.S. Senate, 97th Congress, Washington, DC (1981).
  7. ↑ Speckhard A., Rue V. Postabortion Syndrome: An Emerging Public Health Concern // J Soc Issues[en] : journal. — 1992. — Vol. 48, no. 3 (26 April). — P. 95—119. — DOI:10.1111/j.1540-4560.1992.tb00899.x.
  8. ↑ Leary, Warren E. (17 березня 1989). Koop Says Abortion Report Couldn't Survive Challenge. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 22 червня 2021.
  9. ↑ 'Antichoice Spinmaster'?. Wall Street Journal. 23 серпня 1996. 0099-9660. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 22 червня 2021.
  10. ↑ American Psychiatric Association (2000). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition: DSM-IV-TR. American Psychiatric Pub. ISBN 978-0-89042-025-6.
  11. ↑ ICD-10 Version:2016. Архів оригіналу за 5 листопада 2018. Процитовано 23 січня 2020.
  12. ↑ Counseling and Waiting Periods for Abortion. Guttmacher Institute (англ.). 14 березня 2016. Архів оригіналу за 21 червня 2021. Процитовано 22 червня 2021.
  13. ↑ Vignetta E. Charles, Chelsea B. Polis, Srinivas K. Sridhara, Robert W. Blum. Abortion and long-term mental health outcomes: a systematic review of the evidence // Contraception. — 2008. — Т. 78, вип. 6 (1 грудня). — С. 436–450. — ISSN 1879-0518 0010-7824, 1879-0518. — DOI:10.1016/j.contraception.2008.07.005. Архівовано з джерела 3 травня 2020.
  14. ↑ Brenda Major, Mark Appelbaum, Linda Beckman, Mary Ann Dutton, Nancy Felipe Russo. Abortion and mental health: Evaluating the evidence // The American Psychologist. — 2009. — Т. 64, вип. 9 (1 грудня). — С. 863–890. — ISSN 1935-990X. — DOI:10.1037/a0017497. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  15. ↑ Gail Erlick Robinson, Nada L. Stotland, Nancy Felipe Russo, Joan A. Lang, Mallay Occhiogrosso. Is there an "abortion trauma syndrome"? Critiquing the evidence // Harvard Review of Psychiatry. — 2009. — Т. 17, вип. 4 (26 квітня). — С. 268–290. — ISSN 1465-7309. — DOI:10.1080/10673220903149119. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  16. ↑ Priscilla K. Coleman. Abortion and mental health: quantitative synthesis and analysis of research published 1995–2009 // The British Journal of Psychiatry. — . — Vol. 199, iss. 3. — P. 180–186. — ISSN 1472-1465 0007-1250, 1472-1465. — DOI:10.1192/bjp.bp.110.077230. Архівовано з джерела 25 червня 2021.
  17. ↑ Fatal flaws in a recent meta-analysis on abortion and mental health // Contraception. — 2012. — Vol. 86, iss. 5 (1 November). — P. 430–437. — ISSN 0010-7824. — DOI:10.1016/j.contraception.2012.03.012. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  18. ↑ а б в Academy of Medical Royal Colleges (Декабрь, 2011). Induced abortion and mental health (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2021. Процитовано 22 червня 2021.
  19. ↑ Carlo V. Bellieni, Giuseppe Buonocore. Abortion and subsequent mental health: Review of the literature // Psychiatry and Clinical Neurosciences. — 2013. — Vol. 67, iss. 5 (26 April). — P. 301–310. — ISSN 1440-1819. — DOI:10.1111/pcn.12067. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  20. ↑ M. Antonia Biggs, Brenly Rowland, Charles E. McCulloch, Diana G. Foster. Does abortion increase women's risk for post-traumatic stress? Findings from a prospective longitudinal cohort study // BMJ Open. — 2016. — Vol. 6, iss. 2 (1 January). — P. e009698. — ISSN 2044-6055 2044-6055, 2044-6055. — DOI:10.1136/bmjopen-2015-009698. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  21. ↑ Т. Бёрк, Д. Риардон. Запрещённые слёзы: О чём не рассказывают женщины после аборта = Forbidden Grief: The Unspoken Pain of Abortion. Theresa Burke with David C. Reardon. — Санкт-Петербург : Каламос, 2010. — 325 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-86064-021-4.
  22. ↑ GEORGE SKELTON (19 березня 1989). Many in Survey Who Had Abortion Cite Guilt Feelings. Los Angeles Times (амер.). Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 22 червня 2021.
  23. ↑ а б N. E. Adler, H. P. David, B. N. Major, S. H. Roth, N. F. Russo. Psychological responses after abortion // Science (New York, N.Y.). — 1990. — Т. 248, вип. 4951 (6 квітня). — С. 41–44. — ISSN 0036-8075. — DOI:10.1126/science.2181664. Архівовано з джерела 14 березня 2021.
  24. ↑ Susan C. Turell MEd, Mary W. Armsworth EdD, John P. Gaa PhD. Emotional Response to Abortion: // Women & Therapy. — 1990. — Т. 9, вип. 4 (26 червня). — С. 49–68. — ISSN 0270-3149. — DOI:10.1300/J015V09N04_05.
  25. ↑ Brenda Major, Catherine Cozzarelli, M. Lynne Cooper, Josephine Zubek, Caroline Richards. Psychological Responses of Women After First-Trimester Abortion // Archives of General Psychiatry. — 2000. — Т. 57, вип. 8 (1 серпня). — С. 777–784. — ISSN 0003-990X. — DOI:10.1001/archpsyc.57.8.777.
  26. ↑ Emotions and decision rightness over five years following an abortion: An examination of decision difficulty and abortion stigma // Social Science & Medicine. — 2020. — Vol. 248 (1 March). — P. 112704. — ISSN 0277-9536. — DOI:10.1016/j.socscimed.2019.112704. Архівовано з джерела 14 червня 2021.
  27. ↑ Wellbeing and mental growth—long-term effects of legal abortion // Social Science & Medicine. — 2004. — Vol. 58, iss. 12 (1 June). — P. 2559–2569. — ISSN 0277-9536. — DOI:10.1016/j.socscimed.2003.09.004. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  28. ↑ Warren B. Miller. An Empirical Study of the Psychological Antecedents and Consequences of Induced Abortion // Journal of Social Issues. — 1992. — Vol. 48, iss. 3 (26 April). — P. 67–93. — ISSN 1540-4560. — DOI:10.1111/j.1540-4560.1992.tb00898.x. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  29. ↑ A. Kero, A. Lalos. Ambivalence - a logical response to legal abortion: A prospective study among women and men // Journal of Psychosomatic Obstetrics & Gynecology. — 2000. — Т. 21, вип. 2 (1 січня). — С. 81–91. — ISSN 0167-482X. — DOI:10.3109/01674820009075613.
  30. ↑ Vincent M. Rue, Priscilla K. Coleman, James J. Rue, David C. Reardon. Induced abortion and traumatic stress: a preliminary comparison of American and Russian women // Medical Science Monitor: International Medical Journal of Experimental and Clinical Research. — 2004. — Т. 10, вип. 10 (1 жовтня). — С. SR5–16. — ISSN 1234-1010. Архівовано з джерела 24 червня 2021.
  31. ↑ Jonathan Zandberg, Rebecca Waller, Elina Visoki. Association Between State-Level Access to Reproductive Care and Suicide Rates Among Women of Reproductive Age in the United States // JAMA Psychiatry. — 2022. — 28 December. — DOI:10.1001/jamapsychiatry.2022.4394.
  32. ↑ Анна Новиковская (29 грудня 2022). Запрет абортов повысил риск суицидов среди американок. Naked Science (рос.). Процитовано 1 січня 2023.
Види
Рухи за право на аборт
Антиабортні рухи
За країнами
Невизнані держави
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аборт_та_психічне_здоров%27я&oldid=42317521