Гігієнічна прокладка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жіноча гігієнічна прокладка
Нічна гігієнічна прокладка
Щоденна прокладка

Гігієнічна прокладка — пристосування для збору менструальної крові, яке розміщується між вульвою та спідньою білизною. Під час Першої світової війни для поглинання крові поранених солдатів використовувались пов'язки за технологією Целюкоттон (суміш целюлози та бавовни). Визнаючи ефективність цієї технології, медсестри воєнного часу почали використовувати одноразові пов'язки для поглинання менструальної крові. По закінченню війни ця технологія комерціалізувалась та охопила ринки індустріальних країн. До появи гігієнічної прокладки жінки обмежували припливи крові, поміщуючи у вагіну мох, щоб створити своєрідний природний тампон, або робили подушечки з волокон листя банана або тканини.

Опис[ред. | ред. код]

Одноразові прокладки складаються з тонкого шару адсорбуючою матеріалу і зовнішнього покриття, яке з верхнього боку зроблено з м'якого пористого матеріалу, а з іншого має смугу, що клеїться, для кріплення на білизну. Багаторазові прокладки зроблені із тканини, найчастіше бавовни, яку можна прати.

Прокладки за властивістю схожі на підгузки, але відрізняються більшою гігроскопічністю. Деякі прокладки мають аромат, щоб приховати запах менструальної крові. Одна прокладка, в середньому, розрахована на шість годин.

Історія[ред. | ред. код]

Перші гігієнічні прокладки з'явилися у Вавилоні та Стародавньому Єгипті. Єгипетські жінки брали розм'якшений папірус і використовували як жорсткий тампон. В Давній Греції тампони виготовлялися із пуху, обгорнутого навколо маленьких шматочків деревини. В Римській імперії прокладки були зроблені з м'якої шерсті. В інших частинах світу матеріалами слугували папір, мох, шерсть, шкури тварин і тра́ви, які використовувались для того, аби поглинути менструацію.

В Середньовічній Азії, на відміну від Європи, жінки дотримувались правил гігієни. Саме на азійському континенті з'явилися одноразові прокладки — паперові серветки, складені конвертом. Такий конверт утримувався хустинкою, закріпленою на поясі. Пізніше в Японії почали виготовляти гігієнічні пояси з пропущеною між ногами смугою. Між смугою та вульвою закладалася серветка: пояс був багаторазовим, серветка — одноразовою. Зовні такий пояс дещо нагадував перегорнутий кошик.

Європейські дами користувалися подолами сорочок або нижніх спідниць, які заправлялися поміж ніг. В Російській імперії іноді використовувались «сороміцькі порти» з товстого матеріалу — менструальні виділення поглиналися безпосередньо портами, які знаходились під широкими спідницями. Для зупинки кровотечі деякі дами використовували шматочки тканини, вставлені у піхву. Однак більшість жінок не могли цього зробити, дозволяючи витік менструальної крові природнім шляхом.

У 1888 році в США з'явилася перша реклама одноразових серветок. Також жінки користувалися багаторазовими саморобними прокладками із фетру або полотна, які після використання складалися в пакет і прополіскувались у ванній. Після висихання цей засіб гігієни можна було використовувати знову. Через відсутність туалетів зміна прокладок зазвичай здійснювалась у спальні або іншому зачиненому приміщенні.

Для додаткового захисту від протікання використовувались фартухи, які захищали верхню спідницю від забруднень, а також менструальні труси-бріфи. Під час Першої світової війни американською фірмою «Кімберлі-Кларк» був розроблений матеріал целюкотон, який поглинав вологу у п'ять разів швидше, ніж звичайна вата. Це відкриття справило значний вплив на розвиток засобів гігієни. У 1920 році в містечку Ніна, штат Вісконсін, було запущено масове виробництво жіночих прокладок «Целлюнап», перейменованих наступного року на «Kotex».

Ці одноразові прокладки стали великим кроком вперед, так як були дуже зручними і не прикріплялися до талії з допомогою спеціальних ременів. Аптеки, які продавали «Kotex» за 50 центів, виставляли біля каси дві коробки з прокладками та грішми. За відсутності коробок було достатньо сказати пароль із назвою. Пачки з прокладками продавалися без написів та малюнків, а їх поглинаюча здатність була дуже низькою.

У 1927 році компанія Johnson & Johnson представила жіночі прокладки «Modess». В цей же період Ліліан Гілбрет удосконалила гігієнічний пояс із еластику, що закріплювався на талії, від якого спереду і ззаду спускалися вниз дві лямки, що закінчувались металічними затискачами. До цих затискачів кріпилася прямокутна прокладка, що пропускалася поміж ніг. Іноді до поясу вставлялися дві довгі і товсті прокладки, які прикривали всю промежину. Після походу в туалет жінки змінювали засоби гігієни і викидали прокладку у смітник.

До того часу прокладки спалювались у камінах або переносних тиглях. Через те, що засоби гігієни часто збивалися і протікали, дами носили щільні труси, іноді з водонепроникним шаром в промежині, які зменшували протікання і викликали потіння вульви. На деяких трусах були спеціальні пристосування для додаткового кріплення прокладки, які доводилося часто міняти. У 1930-х роках Леона Чалмерс створює менструальну чашу з алюмінію та твердої гуми і запускає рекламу прокладок на сторінках жіночих журналів.

Ця стратегія призвела до швидкого успіху: до початку Другої світової війни доля фетрових прокладок зменшилась до 20%, а до кінця 1940-х років — до 1%. Після цього багаторазові прокладки остаточно відійшли у минуле. У 60-х роках сексуальна революція остаточно зняла більшість заборон, зокрема й на рекламу засобів жіночої гігієни.

В наступні два десятиліття гігієнічні прокладки продовжували вдосконалюватись, з'явився захисний нижній шар і «сухий» поглинаючий шар, крильця, а також матеріали-поглиначі. До того часу радянські жінки користувалися саморобними засобами гігієни, які виготовлялися із вати, марлі і туалетного паперу. Після розпаду СРСР в рекламі прокладок з'явилася блакитна вода, яку демонструють для поглинання вологи.

Сучасні засоби жіночої гігієни виготовляються із природної сировини та з використанням передових технологій. Вони можуть закріплюватись до спідньої білизни або вшиватися всередину. Деякі жіночі прокладки можна змивати в унітаз за умови, якщо вони виготовлені із розчинних матеріалів.

Види[ред. | ред. код]

Існують різні види гігієнічних прокладок:

  • багаторазові та одноразові — багаторазові прокладки виготовлені з тканини, завдяки чому їх можна прати і використовуючи безліч разів, крім того, вони економічні, екологічні через відсутність хімікатів та алергенів, які можуть подразнювати шкіру. Одноразові прокладки необхідно викидати після використання.
  • Різна товщина і поглинаюча здатність — використовуються в залежності від рівня кровотечі;
  • з «крильцями» або без — «крильця» приклеюються до нижньої частини спідньої білизни для фіксації.
  • Нічні — подовжені і з більшими «крильцями», використовуються вночі для сну.
  • Для білизни та для стрингів — відрізняються формою, прокладки для стрингів значно вужчі.
  • Білі та чорні — гігієнічні прокладки роблять лише білими, але для щоденних передбачені й моделі чорного кольору, які краще підходять для темної білизни.
  • Щоденні прокладки — менші, тонші від одноразових, використовуються для захисту білизни від щоденних виділень, нормальних для кожної жінки.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]