Введенський монастир (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
монастир
Введенський монастир
Введенський монастир.jpg
Країна Україна
Конфесія УПЦ МП
Дата заснування кінець XIX - початок XX століття
Реліквії і святині Ікона Божої Матері «Призри на смиренність»
Статус охороняється державою
Введенський монастир is located in Україна
Введенський монастир
Введенський монастир
CMNS: Введенський монастир на Вікісховищі

Координати: 50°26′01″ пн. ш. 30°32′40″ сх. д. / 50.4336722° пн. ш. 30.5447000° сх. д. / 50.4336722; 30.5447000

Введенський монастир — чоловічий православний монастир УПЦ МП, створений у кінці 19 — у перших роках 20 століття. Адреса: м. Київ, вул. Московська, 42. Наразі у споруді знаходиться чоловічий монастир[1]. Будинок Введенської громади відноситься до пам'яток культурної спадщини, які не можуть бути приватизовані. Охоронний номер — 868[2] .

Історія[ред.ред. код]

Виникнення монастиря[ред.ред. код]

Введенський монастир був заснований завдяки зусиллям Матрони Олександрівни Єгорової. Ця історична постать після загибелі свого чоловіка, починаючи з 1856 року проживала у Києві, і розпоряджалась чималими статками[3]. За тривалий період часу вона здійснила декілька дій, котрі допомогли їй реалізувати власну мрію — створити жіночу громаду. Для цієї мети потрібна була велика територія[4]. Матрона Єгорова почала скуповувати будинки у Печерському районі, на вулицях Рибальській та Московській. Незабаром у її власності опинилась уся нерухомість кварталу. У 1878 році відбулось відкриття жіночої громади, площа котрої склала приблизно 2390 квадратних сажнів[3]. В головній будівлі цієї громади облаштували церкву. Засновниця — Матрона Єгорова, стала її настоятелькою та прийняла постриг. З того моменту її ім'я було Димитрія[3]. Після смерті Матрони Єгорової, створена нею введенська громада отримала статки у розмірі 21 тисячі рублів та усе нерухоме майно[5]. Монахиня Євфалія стала наступною настоятелькою. Вона займалась облаштуванням усього необхідного для нормального існування громади[4]. Так як громада була організована на деякій відстані від Києво-Печерської фортеці, військове відомство висунуло вимогу про те, що капітальні будівлі не мають бути зведені поблизу фортеці. Саме тому, храм було вирішено будувати в наріжній частині особняка війта Рибальського[3]. Історичні джерела повідомляють, що у 1880–1890 роках, громадою було проведено цілий ряд будівельних робіт[3]. В цьому допомагали пожертви, серед тих, хто був благодійником, виділялась і велика княгиня Олександра Петрівна[3]. На трьох поверхах будинку, створеного у 1880–1881 роках, були розміщені келії, хлібна, комора. У прибудованому цегляному корпусі містилась двірницька, конюшня, лазня. У флігелі по вулиці Московській, розміщувались аптека, лікарня для черниць та інші заклади. У 1891 році у власності громади були 8 будинків, споруджених із дерева та цегли і фруктовий сад. Кількість осіб у громаді становила більше 110.

Монастир у 20 столітті[ред.ред. код]

30 квітня (13 травня) 1901 року відбулась знакова подія: був виданий Указ Святішого Синоду, згідно якого громада була перетворена на Свято-Введенський монастир[4]. Очолила його ігуменя Клеопатра[6]. Вона перебувала на своїй посаді більше двадцяти років. Її наполегливість стала основною причиною того, що громада стала монастирем[5]. Після того, як монастир був відкритий, у храмі завжди було багато віруючих. Дзвони, котрі повідомляли про початок богослужіння, лунали щодня. При церкві функціонувала книжкова лавка, також була створена іконна лавка. Церковнопарафіяльна школа діяла при обителі: у ній мали змогу навчатись безкоштовно до 5 десятків дівчат[6]. У 1917 році відбулись серйозні зміни: школа була передана міському громадському правлінню[3]. 28 січня 1930 року Київська міська рада прийняла рішення виселити осіб, котрі не мають відношення до трудових категорій, із Введенського монастиря[6]. На цій підставі, 142 черниці були вимушені покинути територію монастиря. Будівля була закрита, дзвіниця розібрана[1], будівлі зайняли установи різного значення. Восени 1941 року, монастир відновив діяльність[7], проте через двадцять років, у 1960-х роках, його було знову закрито[5]. У 1992 році монастирський храм, котрий розташовувався на вулиці Московській, знов повернувся у розпорядження УПЦ, і з середини червня 1992 року розпочались богослужіння. 23 листопада (6 грудня) 1996 році відбувся один із ключових моментів в історії пам'ятки архітектури. З цього моменту Введенський монастир став чоловічим[4]. Його настоятелем у 1990-х роках став[8]архімандрит Даміан[1].

Історія Введенського монастиря у 21 столітті[ред.ред. код]

20 червня 2012 року відбулось святкування двадцятиріччя функціонування монастиря з часів третього відкриття. Після богослужіння відбулась освячення дзвіниці монастиря, котру відновили[5].1 серпня 2014 року Введенський чоловічий монастир відзначив 21 річницю з того моменту, коли на склі ікони «Призри на смирення» з'явилось відображення ікони, хоча скло ніяким чином не прилягало до неї. Вчені у місті Києві, які займались дослідженням цього питання, зробили висновок, що зображення, яке з'явилось, не є рукотворним[9].

Архітектура[ред.ред. код]

Багато давніх монастирів притримуються одного архітектурного стилю, проте Введенський монастир не має єдиних рис. Його формування відбувалось серед житлового кварталу, цим пояснюється той факт, що його будівлі — різні за стилем побудови. Їм не вистачає спільної задумки та поєднання одними композиційними елементами. Архітектурна цінність є у двох будівель монастиря: особняка війта Рибальського і прибуткового будинку. Будівлі розташовані на вулиці Московській. До 1879 року здійснили деяку перебудову будинку і замість залу була розташована церква. Її освятив восени 1878 року митрополит Київський і Галицький Філофей (Успенський). Склепіння храму було оформлено монументальним живописом. Іконостас храму, який є сьогодні, був створений у 1992 році, для нього характері риси руського стилю. Приміщення всередині церкви прикрашено гіпсовими рельєфами, на яких є зображення Христа і зображення Богоматері, зустрічаються зображення зі святим Воніфатієм. Святиня монастиря — відома чудотворна ікона[8] «Призри на смирення»[7]. Вона була повернута до храму у 1992 році схичерницею Феодорою, котра отримала її від священика Введенської обителі, Бориса Красницького. Образ ікони вперше з'явився у 1420 році у Пскові, проте був втрачений і у наші часи існують два списки цієї ікони, один з них — у Введенському монастирі. Схичерниця оберігала та зберігала реліквію на протязі 55 років. Ікону було визнано чудотворною[4].У Введенському монастирі також знаходиться ікона «Одигітрія». Зображення угодників Божих містяться на Богородничих іконах. У 1999 році відбулась ще одна знакова подія для Введенського монастиря — його було переплановано у зв'язку з реставрацією і стиль храму набув рис класицизму[7]. Акцент здійснений на наріжний об'єм споруди. Вона перекрита куполом, на якому міститься маківка, а також позолочений хрест[3]. Художниками, котрі проводили реставраційні роботи, був відновлений живопис та написані нові композиції. У відремонтованому нижньому храмі розмістились ікони. Будинок, котрий колись належав війту Рибальському, має в своєму зовнішньому вигляді елементи, котрі нагадують Києво-Печерську фортецю.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Обитель на Печерську: Київський Свято-Введенський монастир/ Кочубинська Тетяна.- 2008 р. — 236 с.
  • Свято-Введенская обитель. Київ, 1998, 16 с.

Посилання[ред.ред. код]