Портал:Географія України
Географія України  Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України. Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га. «Софіївка» є пам'яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (кипарис болотний), сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксонів, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав'янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних..::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані елементи рівнинного рельєфу України  Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані елементи гірського рельєфу України  Гове́рла (рум. Hovârla, угор. Hoverla, давня назва угор. Hóvár) — найвища вершина Українських Карпат і найвища точка України, висота 2061 м. Назва походить із румунської howirla, що означає.................
|
Обрані печери та карстові порожнини України  Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити.::::::::::::::::читати далі |
Острови та півстрови України  Кри́мський піво́стрів, Крим, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки). З березня 2014 року АР Крим та Севастополь мають міжнародно-правовий статус "територія України, тимчасово окупована Росією". У 2014-2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.::::::::::::::::читати далі |
Природні водойми України  Ялпу́г, або Ялпух — озеро лиманного типу, найбільше природне озеро в Україні. Територіально розташоване у Болградському, Ізмаїльському і Ренійському районах Одеської області. На північному березі Ялпуга, при впадінні річки Ялпуг, розташоване місто Болград. Довжина 39 км, ширина до 15 км, площа 149 км², середня глибина близько 2 м, максимальна — 5,5 м. Улоговина видовженої форми. Східний та західний береги переважно підвищені, розчленовані яругами, південні — піщані, крайня північна ділянка узбережжя заболочена та поросла очеретом. Температура води влітку +24 — +25 °C; взимку озеро замерзає, льодовий режим нестійкий.::::::::::::::::читати далі |
Природні водостоки
|
Штучні водойми України  'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 1955–1958 роках. Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 1955–1958 роках. Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі |
Родовища та басейни корисних копалин України  Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області. Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю. Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі |
Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України  Минькове́цький дендропа́рк — дендрологічний парк................ Розташований на західній околиці села Миньківці Дунаєвецького району Хмельницької області. ................ Ініціатива створення парку походила від директора Кам'янець-Подільського держлісгоспу Сергія Єфремовича Бульби, який нині є головним інженером підприємства. Проєктувальні роботи, закладка та посадка дерев і кущів здійснювалась під керівництвом лісівника Тимофія Даниловича Шелестюка. Для посадки перших видів рослин на території утвореного дендрологічного парку були використані саджанці Кам'янець-Подільського ботанічного саду та Новоушицького розсадника. На території парку зростає понад 200 таксонів. В основі композиції парку лежить алея з туї західної форми колоновидної і самшиту вічнозеленого. З двох боків алеї зростають барбариси, берези та ялівці. При висадженні клену-явору та тису ягідного був використаний гніздовий спосіб. На території парку зростають широкогілочник східний, туя західна, гінкго дволопатеве.::::::::::::::::читати далі |
Обрані заповідні території України антропогенного характеру  У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія позначена 1017 та 1037 роками. Засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Інші джерела дають можливість пов'язувати заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (†1018) згадує під 1018 роком функціонуючий Софійський монастир у Києві . Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром.::::::::::::::::читати далі |
Одиниці адміністративно-териториального устрою України Дніпропетро́вський райо́н — район навколо обласного центру Дніпропетровської області України. Адміністративний центр — місто Дніпропетровськ, яке має статус міста обласного значення, тому не входить до складу району. Створено у 1965 році. Населення становить 83 926 осіб (на 1 лютого 2012 року). Загальна площа району — 1435 км². Район межує з Магдалинівським, Новомосковським, Синельниківським, Солонянським, Криничанським і Петриківським районами Дніпропетровської області. Через територію району протікають такі річки — Дніпро, Самара, Оріль (колишнім руслом Протовчи), Кільчень, Мокра Сура. Ґрунт — чорноземний.::::::::::::::::читати далі |
Міста України  Львів (МФА: [ˈlʲwiu̯], ⓘ) — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2015 року у Львові проживали 729 429 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн. осіб. Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки.::::::::::::::::читати далі |
Селища міського типу України  Во́рзель — селище міського типу у Київській області. Підпорядковано Ірпінській міській раді. Раніше землі нинішнього Ворзеля належали Гостомелю. У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих поблизу Гостомеля, увійшло у створену тоді козацьку сотню і проголосило себе частиною Запорозького війська. Згодом ця сотня увійшла до Київського козацького полку. Наприкінці XVII ст. Гостомельські землі, в тому числі і територія сучасного Ворзеля, належали фастівському полковнику Семену Палію. У XVIII ст. по річці Ірпінь проходив кордон між Росією і Польщею, встановлений.::::::::::::::::читати далі |
Села України  Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67. Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії. На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі |
Урботопоніми України Майдан Свободи[2] — центральний майдан міста Харкова, є п'ятнадцятим[3] за величиною майданом світу. З моменту його заснування (планування — 1923–1925, мощення — 1930–1931) до 1942 року носив назву майдан «Дзержинського» (рос. площадь Дзержинского). У 1942 році, під час першої окупації Харкова нацистами, носив назву — майдан «Німецької армії» (нім. platz der Wehrmacht).::::::::::::::::читати далі |
 Етногеографія України Кри́мські тата́ри (крим. qırımtatarlar або qırımlılar , в однині qırımtatar або qırımlı) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї. Проживають на півдні України (Крим, Херсонська та Запорізька області — понад 250 тис. за переписом 2001 року.::::::::::::::::читати далі |
| Географія промисловості України Промисловість Полтавської області Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:
Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі |
Географія інфраструктури України .png) Придніпро́вська залізни́ця — територіальній підрозділ у підпорядкуванні Укрзалізниці. Обслуговує Дніпропетровську і Запорізьку області, Автономну республіку Крим та окремі райони ще п'яти областей України. Загальна протяжність її колій становить понад 3250 кілометрів, з них 58,3% електрифіковано, 83,5% колій обладнано автоматичним регулюванням руху, 90% станцій мають електричну централізацію. До складу залізниці входять чотири дирекції залізничних перевезень, перевізна робота виконується 244 станціями, з них 4 сортувальні, 7 пасажирських, 67 вантажних, 19 дільничних. До 1926 року — Катерининська залізниця. З 1926 по 1936 — Дніпропетровська. З 1936 по 1961 рік — Сталінська залізниця. Придніпровська залізниця включає в себе 4 дирекції.::::::::::::::::читати далі |
Географічна періодика України
|
| Географічні телепрограми та кіно України «Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проєкт журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[4]. У проєкті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.
Як готують програму[ред. код]Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією. |
 Корисні шаблони
|
 Нові статті
|
Добра стаття Лися́нський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області. Районний центр — містечко Лисянка. Площа району становить 755 км² (3,57% від площі області). Межує на півночі зі Ставищенським, Таращанським та Богуславським районами Київської області, на сході з Корсунь-Шевченківським, на південному сході та півдні зі Звенигородським, на південному заході з Маньківським, на заході із Жашківським районами Черкаської області.::::::::::::::::читати далі }} |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 1958—1966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії.Мандрівники Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження... Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті... У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998). Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи Ю́рій Фе́дорович Ліся́нський (1(13) (2(14)?) квітня, за деякими джерелами серпня 1773, Ніжин — † 26 лютого (6 березня) 1837, Петербург) — мореплавець українського роду на російській службі, географ, океанограф, засновник російської наукової океанографії, капітан 1-го рангу (1809) Юрій Федорович Лисянський — нащадок українського старшинського козацького роду, народився 1(13) (за іншими даними 2(14)) квітня 1773 р. в м. Ніжині, в сім'ї священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. Батько Юрія «перво служив при письменних указних справах в сотенній Ічняньській канцелярії й Прилуцькій полковій лічільній комісії декілька год». .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор (з 1922 р.). Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільського району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету... Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі'' |
Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи Микола Іванович Кульбіда (нар. 22 травня 1955 в селі Северинівка Таращанського району Київської області} — географ-метеоролог, директор Українського гідрометеорологічного центру МНС України.
|
| Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885, Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра. 1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії. Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р. З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року). Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці Михайло Петро́вич Соха́цький (нар. 26 червня 1959, с. Більче-Золоте, Борщівський район, Тернопільська область) — український археолог, краєзнавець, спелеолог, громадський діяч. Депутат Тернопільської обласної ради двох скликань (2002, 2006). Заслужений працівник культури України (2006). Член ВУСК (з 1992), Української спелеологічної асоціації (з 1993), НТШ (з 2000). Закінчив історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1985, нині університет). Працював учителем, заступником директора у Глибочецькій СШ Борщівського району (1985—1989).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи Володи́мир Іва́нович Оса́дчий (*28 вересня 1955, с. Добрик, Унечського району Брянської області, Росія), — український гідролог, гідрохімік, доктор географічних наук, член-кореспондент НАН України (2009). Народився в с. Добрик Унечського району Брянської області (Росія). 1981 року закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, географічний факультет, кафедру гідрології та гідрохімії (нині — гідрології та гідроекології).::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф. Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 1975–1995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів. Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи Степа́н (Стефан[6][7]) Льво́вич Рудни́цький (3 грудня 1877, Перемишль, Австро-Угорщина — †3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АССР) — український географ і картограф, академік НАНУ..................1901 — здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. 1904 — брав участь у польових експедиціях Інституту географії А. Пенка та Геологічного інституту В. Уліга. Цього ж року отримав звання професора. 1908 — професор кафедри географії Львівського університету. 1919 — польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія). 1920 — професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. 1921 — професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства Біографія1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника. |
| Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери Попов Валентин Петрович (29 квітня 1894 року — 6 вересня 1976 року) — український радянський агрометеоролог, кліматолог, доктор географічних наук, професор Київського університету імені Тараса Шевченка. Народився 29 квітня 1894 року в Рильську Курської губернії Російської імперії. Навчався у Київському університеті у 1913–1915 роках та у Московському університеті у 1916–1918 роках. У Київському університеті працював з 1948 по 1952 роки керівником відділу фізичної географії науково-дослідного інситуту географії, з 1952 року професор кафедри метеорології та кліматології географічного факультету, у 1953–1974 роках завідувач кафедри. Докторська дисертація з теми «Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти» захищена у 1943 році. Читав курси: «Кліматологія», «Метеорологія». Сфера наукових досліджень: проблеми фізико-географічного районування України, питання агрометеорології, агрокліматології. .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії Миха́йло Йо́сипович Рути́нський (1976, Городок Хмельницької області) — український географ. Кандидат географічних наук. Доцент кафедри туризму Львівського національного університету імені Івана Франка. Лауреат видавництва «Смолоскип» заохочувальної премії за роман «Сини Бористена» 1999 року.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 1979–1980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 1983–1985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі |
Джерела[ред. код]
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюсвіже населенняне вказано текст - ↑ або ще — площа Свободи
- ↑ List of city squares by size (англ.)[неавторитетне джерело]
- ↑ «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
- ↑ "Світ навиворіт" на сайті 1+1
- ↑ Публікації Наукового товариства імени Шевченка до 1939 р.
- ↑ Щербак В. (упорядник, автор передмови). Передмова / Коли земля стогнала.— К.: Наукова думка, 1995.— 432 с.— С. 16. ISBN 5-319-01072-9
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
 Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам. Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про географічні об'єкти країни, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці. |
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
|
Більше різноманітної допоміжної інформації про географію України на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
