Портал:Сади і парки
Портал | Обговорення порталу | Проєкт | Обговорення проєкту | Доглядачі порталу |
Ласкаво просимо до україномовного порталу «Сади і парки» |
'Парк' — це спеціальна обмежена природна або штучна територія, виділена переважно з метою рекреації, відпочинку. В побуті слова «парк» та «сад» далеко не розійшлися. Тому широко використовується словосполучення «садово-паркове мистецтво». Однак сад існує для постачання фруктів, тоді як парк може мати садову ділянку, а може не мати її . Російське, білоруське, болгарське, македонське парк, польське, чеське, словацьке, верхньолужицьке park, сербо-хорватське pårk, словенське park; — запозичення із західноєвропейських мов; німецьке Park, французьке parc, англійське park походять від старолатинського parricus «обгороджене місце, парк», яке зводиться до іберійського *parra «грати, решітка, шпалерник (для квітів), підпірки (для фруктових дерев)»[1]. Див. також спільні за походженням слова[1]Історія парківПерші парки у світі існували ще в Стародавні часи. Знамениті Висячі Сади Семіраміди можна вважати одним із перших парків. Крім того, достатньо в ранню епоху народилося паркове мистецтво в Китаї. Сади як явище прийшли в Європу з Близького Сходу і Азії. Саме там батьківщина абрикос, винограду, аличі, шовковиці, хурми. В Древній Греції плодові сади поступово витісняли святі гаї, але з'явилися парки біля значущих для суспільства місцях (сади Академії, де збирались філософи). Греки поширювали у своїх садах скульптури та малі архітектурні об'єкти — колонади, вівтарі для релігійних церемоній. Практика ставити скульптури в садах і парках була підхоплена в Європі в добу Відродження і перейшла далі в сади бароко і класицизму. Перші відомі плани садів з пальмами та платанами біля басейну походять з Древнього Єгипту (збереглися на рельєфах). Можливо, перші спроби регулярного планування садів теж походять звідти. І через арабів дійшли до арабської Іспанії, де виникла своя культура садівництва (сади Генераліфе, сади Аьгамбри). Після відвоювання земель арабської Іспанії цей тип садів поширився католицькою Іспанією і пішов у середньовічну Європу. Своє поширення мали сади в католицьких монастирях, а потім при замках феодалів. У другій половині XVI століття засновано найстаріший парк в Україні — Єзуїтський (тепер парк ім. І. Франка):::::::::::::::: Докладніше |
Вибране зображення |
Декоративні сади Італії |
Італійський сад доби відродження (англ. Italian Renaissance garden) — важлива галузь культури і мистецтва Італії 15-16 ст., що була натхнена античними ідеалами, передовсім давньоримськими зразками, котрі некритично сприймали як світлі і гідні наслідування. Італійські сади в добу відродженняСади Відродження були ще невеличкі за розмірами, позбавлені пишноти. Використовували фонтан зі скульптурою, лави, боскети, горщики з лимоновими деревами. На ранньому етапі фонтан зі скульптурою згуртовував навколо себе більшу частину садових елементів, котрих ще не було багато. Над усім домінував палац чи вілла. Тераси ще не підкорені єдиному художньому задуму, одна одній і палацу. Тісніва в міських фортечних стінах не дозволяла створювати сади в містах і вони первісно виникають на околицях (сади Боболі у Флоренції) або в сільській місцевості. Вже в садах Стародавнього Риму знали про фігурне вистриження рослин, про велике значення води в саду (струмки, канали, фонтани), в садах ставили скульптури та будували первісні павільйони. В Середньовіччя сади спростили і за функціями, і за розплануванням. Найкращі риси давньоримських садів відродили італійці доби відродження. Садівником-практиком був вже поет Франческо Петрарка[2], хоча сади його часу ще зберігали спрощене розпланування. Звістку про перший дизайн декоративного саду в текстах доби відродження знайдено в творі Альберті (1404–1472) «Десять книг з архітектури», впливового теоретика культури італійського відродження 15 ст. Альберті звернувся до текстів Вітрувія, Плінія старшого, котрих цитував як авторитетів для себе і своїх послідовників. Сад Вілли КареджиКозімо Медічі старший (1389–1464) отримав у спадок віллу з невеличким садом в місцині Кареджи поблизу Флоренції[3]. Він дав наказ декільком скульпторам і архітекторам перепланувати і декорувати сад. Садові доріжки облямували кипарисами, міртовими деревами, висадили запашні квіти і трави. Начитавшись уривків давньоримських письменників, Марсіліо Фічіно почав копіювати стародавніх римлян, читав в цьому саду у голос античні вірші і водночас бринькав на лірі[3]. Некритичні запозичення йшли на повну міць. Розчулений Медічі подарував цей маєток із садом — Марсіліо[3], як стародавній римлянин — рабу або клієнту багатія…:::::::::::::::: Докладніше |
Основні статті |
Ботаніка • Ботанічний сад • Кременецький ботанічний сад • Рослинництво • Садівництво • Сад бароко • Сади і парки України • Сквер • Парк • Пейзажний парк • Помологія |
Декоративні сади Франції |
Будівництво замку Во та небаченого паркуЩо таке «Во», не знають і самі французи. Зміст назви загубився, а слово залишилося. Фуке замовив проєкт палацу-замку архітектору Луї Лево (бл. 1612–1670), а парк майстру Ленотру Андре. Показником майстерності обох було те, що їх силоміць перевели на будівництво Версаля після арешту Фуке. 1656 року будівництво замку Во закінчили. Палац мав три поверхи і відкривався на під'їздний шлях парадним двором(курдонером). Сам палац побудували на терасі, яку оточують рови з водою, як згадка про давні замки Франції. В замку Во рови з водою — це лише ще одна з атракцій. Дивний парк розпланували по-за палацом на невеличкому схилі до річки. Парк займав площу близько 100 га і переходив в мисливські угіддя. Аби нічим не псувати чисту перспективу парку, Фуке наказав переселити селище з мешканцями і змінити напрямок невеличкої річки. Замок Во мав декілька особливостей (оздоби палацу, багату картинну галерею, рідкісні меблі і гобелени). Один з яскравих елементів замку створив садівник Андре Ленотр: це був небачений парк нового зразку, так званий французький регулярний сад.:::::::::::::::: Докладніше |
Декоративні сади світу |
Сади і парки в Україні |
Біографії |
Життєпис, ранні рокиПоходив з родини вчителя Ганса Генріха Куфальдта, де було четверо дітей (містечко Плен, земля Гольштейн). Закінчив середню школу, після котрї два роки навчався в школі садівницта Ойтинського придворного парку. Стажувався в Інституті помології міста Рейтлінген, в Зоологічному саду міста Кельн та Трір, був помічником королівського садівника в Потсдамі у 1876-1878 рр. Успішно здав усі іспити. По нього дізнались в Прибалтиці, де роками були тісні культурні зв'язки з Німеччиною. У віці 27 років він отримав запрошення на працю у місто Рига, де отримав посаду директора міського саду. Країни Балтії та Російська імперіяВ місті Рига 1870 року заснували міське садово-паркове управління. Куфальдт оримав посаду директора садів та парків Риги. Він працюватиме в цьому закладі до виїзду з Російської імперії, надсилаючи свої проєкти також приватним володарям дворянських садиб. Серед реалізованих проєктів Куфальдта —
До переліку садів і парків роботи Куфальдта належать також сад біля західного фасаду царського Зимового палацу у Санкт-Петербурзі та парк садиби Шарівка в провінції Україна під містом Харків.:::::::::::::::: Докладніше |
Цього року... |
Фото |
Нові статті |
Категорії |
Чим допомогти |
Запрошуємо Вас взяти участь у написанні статей про Сади і парки
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче. Як робити, з чого почати першу свою публікацію: |
Мистецтво | Католицтво | Книги | Архітектура | Біографії | Історія | Література | Театр
|
|
- ↑ а б Етимологічний словник української мови: У 7 т./ Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983 —. — (Словники України) ISBN 966-00-0816-3 Т. 4: Н-П/ Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. Ред.тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3 (сторінка:295)
- ↑ Лихачев Д. С. «Поезия садов. К семантике садово-парковых стилей», Л, 1982
- ↑ а б в «Парки. Сады», М., «Аванта», 2004, с. 50