Класичний лібералізм
| Форми державної влади й політичні системи |
|---|
 |
| Політичні режими |
| Форми правління |
| Соціально-економічні ідеології |
| Ідеології громадських свобод |
| Гео-культурні ідеології |
| Структура влади |
 Портал •  Категорія |
Класичний лібералізм — політична ідеологія, що зародилась в XIX столітті у Великій Британії, Західній Європі та США, і проголошує ідеалами обмежену державу та особисту свободу, включаючи свободу віросповідання, слова, преси, зібрань та вільний ринок.[1] Істотний вплив на розвиток класичного лібералізму справили, зокрема: Джон Лок[2], Жан-Батіст Сей, Томас Мальтус та Давид Рікардо. Інтерес до класичного лібералізму в XX столітті відродили Людвіг фон Мізес та Фрідріх фон Гаєк, та інші економісти.[3][4][5] Однак інші вчені посилаються на ці сучасні думки як на неокласичний лібералізм[en], відрізняючи їх від класичного лібералізму XVIII століття[6][7].
Класичний лібералізм набув повного розквіту на початку XVIII століття, будуючись на ідеях, що з'явилися принаймні ще в XVI столітті, в іберійському, британському та центральноєвропейському контекстах, і він був основоположним для Американської революції та ширше «Американського проекту»[8][9][10].
Інколи класичним лібералізмом називають всі види лібералізму, які існували до XX століття. До Великої депресії та появи соціал-лібералізму класичний лібералізм називався економічним лібералізмом. Пізніше цей термін використовувався як ретронім, щоб відрізнити попередній лібералізм XIX-го століття від соціал-лібералізму[11]. За сучасними стандартами, у Сполучених Штатах[en] простий «лібералізм» часто означає соціал-лібералізм, але в Європі[en] та Австралії[en] простий «лібералізм» часто означає класичний лібералізм[12][13]. У контексті американської політики «класичний лібералізм» можна описати як «фіскально консервативний» і «соціально ліберальний»[14]. Незважаючи на це, класичні ліберали схильні відкидати більшу толерантність правих[en] до економічного протекціонізму та схильність лівих[en] до колективних групових прав через центральний принцип класичного лібералізму — індивідуалізм[15]. Починаючи з 1970-х, цей термін використовують лібертаріанці для позначення віри в економічну свободу та мінімальну державу. Тому інколи буває важко точно з'ясувати значення терміну в літературі.
Основні переконання класичних лібералів включали нові ідеї, які відрізнялися як від старої консервативної ідеї суспільства як сім'ї, так і від пізнішої соціологічної концепції суспільства як складної сукупності соціальних мереж.
Класичні ліберали погоджувалися з Томасом Гоббсом, що люди створили уряд, щоб захистити себе один від одного і звести до мінімуму конфлікти між людьми, які інакше виникли б у природному стані. Ці переконання доповнювалися вірою в те, що фінансові стимули можуть найкраще мотивувати працівників. Це переконання призвело до прийняття поправки до Закону про бідних 1834 року (англ. Poor Law Amendment Act 1834), яка обмежила надання соціальної допомоги, ґрунтуючись на ідеї, що ринок є механізмом, який найефективніше веде до добробуту.
Спираючись на ідеї Адама Сміта, класичні ліберали вважали, що в загальних інтересах всіх людей мати можливість забезпечити власний економічний інтерес. Вони критично ставилися до того, що згодом стало ідеєю держави загального добробуту, втручання у вільний ринок. Незважаючи на рішуче визнання Смітом важливості та цінності праці та робітників, класичні ліберали критикували групові права робітників, які переслідувалися за рахунок індивідуальних прав, в той же час визнаючи права корпорацій, що призводило до нерівності переговорної сили. Класичні ліберали стверджували, що люди повинні мати можливість вільно отримувати роботу від роботодавців, які найбільше платять, в той час як мотив прибутку гарантує, що продукти, яких люди бажають, будуть вироблятися за цінами, які вони можуть заплатити. На вільному ринку і праця, і капітал отримували б максимально можливу винагороду, а виробництво було б ефективно організоване для задоволення споживчого попиту. Класичні ліберали виступали за те, що вони називали мінімальною державою і урядом, обмеженим наступними функціями:
- Закони для захисту громадян від правопорушень, скоєних проти них іншими громадянами, що включали захист індивідуальних прав, приватної власності, виконання контрактів та загального права.
- Спільна національна оборона для забезпечення захисту від іноземних загарбників.
- Громадські роботи та послуги, які не можуть бути надані на вільному ринку, такі як стабільна валюта, стандартні міри та ваги, будівництво та утримання доріг, каналів, гаваней, залізниць, зв'язку та поштових служб.
Класичні ліберали стверджували, що права мають негативну природу і тому передбачають, що інші особи та уряди повинні утримуватися від втручання у вільний ринок, на противагу соціал-лібералам, які стверджують, що люди мають позитивні права, такі як право голосу, право на освіту, право на охорону здоров'я та право на мінімальну заробітну плату. Для того, щоб суспільство гарантувало позитивні права, воно вимагає оподаткування понад мінімум, необхідний для забезпечення негативних прав.
Основні переконання класичних лібералів не обов'язково включали в себе демократію або правління більшістю голосів громадян, оскільки «в самій ідеї правління більшості немає нічого, що свідчило б про те, що більшість завжди буде поважати права власності або підтримувати верховенство закону». [Наприклад, Джеймс Медісон відстоював конституційну республіку із захистом індивідуальної свободи, а не чисту демократію, аргументуючи це тим, що в чистій демократії «спільна пристрасть або інтерес майже в кожному випадку буде відчуватися більшістю... і немає нічого, що могло б перевірити спонукання принести в жертву слабшу сторону».
Наприкінці XIX століття класичний лібералізм перетворився на неокласичний лібералізм, який стверджував, що уряд повинен бути якомога меншим, щоб дозволити реалізацію індивідуальної свободи. У своїй крайній формі неокласичний лібералізм виступав за соціальний дарвінізм. Праволібералізм є сучасною формою неокласичного лібералізму. Однак Едвін Ван де Хаар стверджує, що хоча класична ліберальна думка вплинула на лібертаріанство, між ними існують значні відмінності. Класичний лібералізм відмовляється надавати пріоритет свободі над порядком і тому не виявляє ворожості до держави, що є визначальною рисою лібертаріанства. Таким чином, праві ліберали вважають, що класичні ліберали не мають достатньої поваги до індивідуальних прав власності і не мають достатньої довіри до роботи вільного ринку і спонтанного порядку, що призводить до їх підтримки значно більшої держави. Праві ліберали також не згодні з класичними лібералами, які занадто підтримують центральні банки і монетарну політику.
- ↑ Modern political philosophy (1999), Richard Hudelson, p, 37. Архів оригіналу за 1 Лютого 2015. Процитовано 12 Квітня 2010.
- ↑ Steven M. Dworetz (1994). The Unvarnished Doctrine: Locke, Liberalism, and the American Revolution.
- ↑ David Conway. Classical Liberalism: The Unvanquished Ideal. Palgrave Macmillan. 1998. ISBN 978-0-312-21932-1 p. 8
- ↑ «Термін класичний лібералізм був застосований ретроспективно, аби відрізняти ранній лібералізм 19-го століття від сучасного, який тут має назву соціальний лібералізм» ст. 52, James L. Richardson, Contending Liberalisms in World Politics: Ideology and Power, Lynne Rienner Publishers, 2001.
- ↑ Montesquieu and His Legacy. State University of New York Press. 04 листопада 2008. Процитовано 14 жовтня 2023.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.) - ↑ Mayne, Alan James (1999). From Politics Past to Politics Future: An Integrated Analysis of Current and Emergent Paradigmss. Westport, Connecticut: Greenwood Publishing Group. pp. 124–125. ISBN 0275961516.
- ↑ Ishiyama, John T.; Breuning, Marijke (2011). Neoclassical liberals. 21st Century Political Science A Reference Handbook. SAGE Publications, Inc. с. 596—603. ISBN 978-1-4129 6901-7.
{{cite book}}: Проігноровано невідомий параметр|collaboration=(довідка) - ↑ Douma, Michael. (2018). What is Classical Liberal History?. Lexington Books. ISBN 978-1-4985-3610-3.
- ↑ Dickerson, Flanagan та O'Neill, с. 129.
- ↑ Renshaw, Catherine (18 березня 2014). What is a 'classical liberal' approach to human rights?. The Conversation (англ.). Процитовано 12 серпня 2022.
- ↑ Richardson, с. 52.
- ↑ Goldfarb, Michael (20 липня 2010). Liberal? Are we talking about the same thing?. BBC News (брит.). Процитовано 6 серпня 2020.
- ↑ Greenberg, David (12 вересня 2019). The danger of confusing liberals and leftists. Washington Post (англ.). Процитовано 6 серпня 2020.
- ↑ Wright, Edmund, ред. (2006). The Desk Encyclopedia of World History. New York: Oxford University Press. с. 370. ISBN 978-0-7394-7809-7.
- ↑ Goodman, John C. Classical Liberalism vs. Modern Liberalism and Modern Conservatism. Goodman Institute. Процитовано 2 січня 2022.
- Субботін А. А. Лібералізм // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1 : А — Л. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
- Попович М. Лібералізм // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 402. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Dickerson, M. O.; Flanagan, Thomas; O'Neill, Brenda (2009). An Introduction to Government and Politics: A Conceptual Approach. Cengage Learning. ISBN 978-0176500429.
- Richardson, James L. (2001). Contending Liberalisms in World Politics: Ideology and Power. Boulder, Colorado: Lynne Rienner Publishers. ISBN 155587939X.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
