Битва під Пилявцями: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
}} |
}} |
||
'''Битва під Пилявцями''' (11 |
'''Битва під Пилявцями''' (11 — 13 (21 — 23) вересня [[1648]] року) — переможна битва української армії, очоленої гетьманом [[Богдан Хмельницький|Богданом Хмельницьким]], проти польських військ під Пилявцями (тепер — село [[Пилява (Старосинявський район)|Пилява]] [[Старосинявський район|Старосинявського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]). |
||
== Передумови == |
== Передумови == |
||
Невдовзі після блискучих перемог української армії у битві під [[Битва під Жовтими Водами|Жовтими Водами]] ([[29 квітня]] — [[16 травня]] [[1648]] року) і [[Корсунська битва|Корсунській битві]] ([[25 травня|25]] |
Невдовзі після блискучих перемог української армії у битві під [[Битва під Жовтими Водами|Жовтими Водами]] ([[29 квітня]] — [[16 травня]] [[1648]] року) і [[Корсунська битва|Корсунській битві]] ([[25 травня|25]] — [[26 травня]] 1648 року) національно-визвольний рух охопив усю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року [[Київське воєводство|Київське]], [[Брацлавське воєводство|Брацлавське]], [[Чернігівське воєводство|Чернігівське]] і частина [[Подільське воєводство|Подільського воєводства]] була звільнена з-під влади шляхетської Польщі. Значно активізувалися дії повстанців у [[Галичина|Галичині]] і на [[Волинь|Волині]]. На початку травня 1648 року, порушуючи умови перемир'я (від [[2 червня]] 1648 р.) у Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната [[Вишневецький Ярема|Я. Вишневецького]], до якого приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та інших. У [[Битва під Махнівкою|боях під Махнівкою]] ([[16 липня|16]] — [[18 липня]] 1648) та [[Битва під Старокостянтиновом|Старокостянтиновом]] ([[25 липня|25]] — [[27 липня]] 1648) козацькі полки на чолі з [[Максим Кривоніс|Максимом Кривоносом]] розгромили шляхетські загони і визволили частину [[Поділля]] і Волині. Протягом серпня 1648 р. польський уряд для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в районі [[Глиняни|Глинян]] (поблизу Львова) та навколо замку Човганський Камінь (тепер — [[Теофіполь]] Хмельницької області). Це військо мало 100 гармат і налічувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40 — 50 тис. шляхетських слуг та обозної «челяді». [[Річ Посполита]] переживала період міжкоролів'я, а відсутність твердої влади виявилась у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами. Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів): князя [[Домінік Заславський|Домініка Заславського]], коронного підчашого [[Микола Остророг|Миколу Остророга]] і зовсім юного коронного хорунжого [[Олександр Конецпольський|Олександра Конецпольського]]. Проте жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік був відомий своїм багатством і зманіженістю, Микола Остророг пишався вченістю. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина» і «дитина».<ref name="Чугуєнко">''Чугуєнко М. В.'' Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: [[Ранок (видавництво)|Видавництво «Ранок»]], 2006. — 128 с. іл.</ref> Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдности і дисципліни. На початку вересня коронне військо виступило з місць свого базування на Волинь. Назустріч йому з району Маслового Ставу (тепер — село [[Маслівка (Миронівський район)|Маслівка]] [[Київська область|Київської області]]) через [[Біла Церква|Білу Церкву]] — [[Паволоч]] — [[Погребище]] — [[Хмільник]] на [[Старокостянтинів]] рушила українська армія (близько 30 тис. чоловік) і загін [[Буджак|буджацьких]] татар (бл. 600 чоловік). |
||
== Хід битви == |
== Хід битви == |
||
Під Пилявцями, на правому березі річки [[Іква (притока Південного Бугу)|Іква]] (за іншими даними |
Під Пилявцями, на правому березі річки [[Іква (притока Південного Бугу)|Іква]] (за іншими даними — [[Пилява]]) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась [[кіннота]] [[Максим Кривоніс|Максима Кривоноса]]. Козацька [[піхота]] зайняла греблю, яка сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній [[Шанець|шанці]]. [[9 вересня|9 (19) вересня]] [[1648]] р. надійшло польське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась [[11 вересня|11 (21) вересня]] [[1648]] р. запеклими боями за [[Гребля|греблю]] через Ікву. Польські корогви під командуванням Я. Тишкевича, Йордана й Осінського розпочали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, які обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу. |
||
Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на [[13 вересня |13 (23) вересня]] [[1648]] у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише [[15 вересня|15 (25) вересня]] [[1648]], а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі начебто на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, [[Стратагема|ввести в оману]] польське командування. Вранці 13 (23) вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував Кривоніс, центром [[Іван Чорнота|I. Чорнота]], правим |
Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на [[13 вересня |13 (23) вересня]] [[1648]] у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише [[15 вересня|15 (25) вересня]] [[1648]], а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі начебто на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, [[Стратагема|ввести в оману]] польське командування. Вранці 13 (23) вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував Кривоніс, центром [[Іван Чорнота|I. Чорнота]], правим — Карпо Півторакожух) вишикувалась у бойові лади на полі бою. Першими нанесла удар шляхетська кіннота. Витримавши потужний натиск ворожих хоругов, українська піхота при підтримці артилерії розпочала [[контрнаступ]]. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові лади. Не витримавши натиску і піддавшись всезростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором. Під вечір у погоні за ворогом українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч на [[14 вересня|14 (24) вересня]] 1648 польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився у панічну втечу. |
||
[[Файл:Bytwa pid Pylyavciamy.png|center|thumb|650px|<div style='text-align: center;'>Місце битви під Пилявцями</div>]] |
[[Файл:Bytwa pid Pylyavciamy.png|center|thumb|650px|<div style='text-align: center;'>Місце битви під Пилявцями</div>]] |
||
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
* [[Радослав Сікора]]: ''З історії польських крилатих гусарів''. Київ: ''Дух і літера'', 2012. ISBN |
* [[Радослав Сікора]]: ''З історії польських крилатих гусарів''. Київ: ''Дух і літера'', 2012. ISBN 978-966-378-260-7. [http://duh-i-litera.com/z-istoriji-polskyh-krylatyh-husariv/ Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця]. |
||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [http://www.hrono.ru/sobyt/1600sob/1648pilayav.html Битва під Пилявцями]. — Енциклопедія Хронос. |
* [http://www.hrono.ru/sobyt/1600sob/1648pilayav.html Битва під Пилявцями]. — Енциклопедія Хронос. |
||
* [http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/pilyavecka-bitva-1648-roku-kanni-bogdana-hmelnickogo/ Пилявецька битва 1648 року |
* [http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/pilyavecka-bitva-1648-roku-kanni-bogdana-hmelnickogo/ Пилявецька битва 1648 року — Канни Богдана Хмельницького]. — День. № 192, 2003 |
||
{{DEFAULTSORT:Пилява}} |
{{DEFAULTSORT:Пилява}} |
||
Версія за 08:07, 12 березня 2015
| Битва під Пилявцями | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Хмельниччина | |||||||
 Битва під Пилявцями М.В. Добрянський | |||||||
| Координати: 49°35′56″ пн. ш. 27°27′36″ сх. д. / 49.59900000002777176° пн. ш. 27.46000000002777952° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Військо Запорозьке .png){kind=icon} Кримське ханство
|
 Річ Посполита
| ||||||
| Командувачі | |||||||
 Богдан ХмельницькийМаксим Кривоніс Іван Чорнота, Карпо Півторакожуха |
 Домінік Заславський Микола ОстророгОлександр Конецпольський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 30 тисяч (козаки) 4 тисячі (татарська кіннота) |
32 тисячі шляхти і жовнірів, 8 тисяч німців, 40 - 50 тисяч озброєних слуг і челяді, 92 гармати | ||||||
| Втрати | |||||||
| Не більше 3 тисяч | Половина війська, 92 гармати і весь обоз | ||||||
Битва під Пилявцями (11 — 13 (21 — 23) вересня 1648 року) — переможна битва української армії, очоленої гетьманом Богданом Хмельницьким, проти польських військ під Пилявцями (тепер — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області).
Передумови
Невдовзі після блискучих перемог української армії у битві під Жовтими Водами (29 квітня — 16 травня 1648 року) і Корсунській битві (25 — 26 травня 1648 року) національно-визвольний рух охопив усю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства була звільнена з-під влади шляхетської Польщі. Значно активізувалися дії повстанців у Галичині і на Волині. На початку травня 1648 року, порушуючи умови перемир'я (від 2 червня 1648 р.) у Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я. Вишневецького, до якого приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та інших. У боях під Махнівкою (16 — 18 липня 1648) та Старокостянтиновом (25 — 27 липня 1648) козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом розгромили шляхетські загони і визволили частину Поділля і Волині. Протягом серпня 1648 р. польський уряд для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в районі Глинян (поблизу Львова) та навколо замку Човганський Камінь (тепер — Теофіполь Хмельницької області). Це військо мало 100 гармат і налічувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40 — 50 тис. шляхетських слуг та обозної «челяді». Річ Посполита переживала період міжкоролів'я, а відсутність твердої влади виявилась у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами. Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів): князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколу Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Проте жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік був відомий своїм багатством і зманіженістю, Микола Остророг пишався вченістю. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина» і «дитина».[1] Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдности і дисципліни. На початку вересня коронне військо виступило з місць свого базування на Волинь. Назустріч йому з району Маслового Ставу (тепер — село Маслівка Київської області) через Білу Церкву — Паволоч — Погребище — Хмільник на Старокостянтинів рушила українська армія (близько 30 тис. чоловік) і загін буджацьких татар (бл. 600 чоловік).
Хід битви
Під Пилявцями, на правому березі річки Іква (за іншими даними — Пилява) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота зайняла греблю, яка сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній шанці. 9 (19) вересня 1648 р. надійшло польське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась 11 (21) вересня 1648 р. запеклими боями за греблю через Ікву. Польські корогви під командуванням Я. Тишкевича, Йордана й Осінського розпочали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, які обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу.
Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на 13 (23) вересня 1648 у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 15 (25) вересня 1648, а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі начебто на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, ввести в оману польське командування. Вранці 13 (23) вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував Кривоніс, центром I. Чорнота, правим — Карпо Півторакожух) вишикувалась у бойові лади на полі бою. Першими нанесла удар шляхетська кіннота. Витримавши потужний натиск ворожих хоругов, українська піхота при підтримці артилерії розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові лади. Не витримавши натиску і піддавшись всезростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором. Під вечір у погоні за ворогом українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч на 14 (24) вересня 1648 польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився у панічну втечу.
Наслідки битви
Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз із матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн злотих. Блискуча перемога української армії у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявецької битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створилися сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».
Примітки
- ↑ Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
Джерела
- Радослав Сікора: З історії польських крилатих гусарів. Київ: Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
Посилання
- Битва під Пилявцями. — Енциклопедія Хронос.
- Пилявецька битва 1648 року — Канни Богдана Хмельницького. — День. № 192, 2003
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
