Китаївська пустинь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Китаївська пустинь, ймовірно кінець ХІХ ст.
Розпис храму Серафима Саровського
Сучасний вигляд
Келія у печерах Китаївського монастиря

Кита́ївська пу́стинь — монастир у Києві, місцевість Китаїв. Діяв у XVIII — на початку XX століття. Відновлений у 1990-ті роки. Межує з історичною місцевістю Корчувате.

Історія[ред.ред. код]

Засвідчена документами історія обителі починається з 1716 року, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного місця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських старців (подвижників-ченців) були Досифей і Феофіл.

До кінця XIX століття остаточно склався архітектурний ансамбль монастирського подвір'я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763–1768), зведена лаврським будівничим Степаном Ковніром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 р. прибудовано церкву св. Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та інші.

Ще з кінця XVIII століття Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Серед найвідоміших китаївських дачників слід відзначити Григорія Сковороду, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славетного тенора Івана Козловського.

У 1920-ті роки храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 року пустинь було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком1954 року — Український НДІ садівництва). Дзвіницю розібрали в 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.

Після реставрації на початку 1990-х років Троїцьку церкву як парафіяльну було передано УПЦ МП (1992) разом з відремонтованою трапезною з келіями. У 1994 році відродилося монастирське життя. Першим начальником відновленого скиту став архімандрит Пафнутій (Россоха, у схимі Феофіл; 1929–1996). Після археологічних досліджень 1993–1994 років було впорядковано печери, де освячено храм в ім'я св. Досифея. З 1996 року обитель має статус самостійного монастиря.

Історичні духовні персоналії[ред.ред. код]

У 1776 році монастир відвідав 22-х річний юнак Прохор Мошнін з Курська. Відомий чернець-дівиця Досифей[ru] вказав юнаку на Саровську пустинь[ru], як місце постійного чернецтва. Прохор виконав настанови Досифея і увійшов у світову православну історію як святий чернець Серафим Саровський.

Християни Корчуватого трепетно зберігають пам’ять про ці важливі історичні події, оскільки знаменитий чернець, під час перебування в Китаївській пустині, проживав у віруючих селища Корчувате, що межує з відомими Китаївськими печерами, де постійно перебував чернець-дівиця Досифій.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 роки.