Ректоцеле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ректоцеле — це дивертикуляційне патологічне випинання прямої кишки в бік піхви (переднє ректоцеле) або в бік анокопчикових зв'язок (заднє ректоцеле). Через анатомічні особливості жінки хворіють значно частіше, ніж чоловіки. Ректоцеле — досіть поширене захворювання.

Причини[ред.ред. код]

Як правило, це захворювання виникає після трамватичних пологів. Серед спричинюючих факторів є фактори загального ослаблення організму, ослаблення м'язів, що підтримують органи малого тазу. Конкретними причинами є:

  • зміни в ректовагінальній перегородці
  • патологічні зміни м'язів, що піднімають задній прохід
  • природжена слабкість м'язово-зв'язкового каркасу тазового дна
  • дисфункції товстої кишки (переважно це запори), анального отвору
  • порушення функції анального сфінктера
  • дистрофія й атрофія ректовагінальної перегородки і м'язів тазового дна, пов'язані з віком
  • захворювання жіночих статевих органів

Класифікація[ред.ред. код]

Ректоцеле класифікують за вираженістю клінічних проявів. Ректоцеле поділяють на три ступені:

  1. Виявляється лише при ректальному дослідженні, виглядає як кишеня.
  2. З'являються початкові симптоми (неповне випорожнення, закрепи), характерна наявність вираженої кишені в піхві.
  3. Початкові симптоми не зникають, іноді можливі додаткові. Характерне випинання задньої стінки піхви за переділи статевої щілини.
  4. Для цієї, заключної, стадії характерна велика кількість симптомів, які характерні для пізнішого періоду захворювання (поширення прямої кишки за межі піхви, ускладнення недостатністю анального жому, цистоцеле, випадінням матки тощо).

Для визначення ступеню застосовують рентгенологічні дослідження.

Симптоми[ред.ред. код]

При незначних розмірах ректоцеле залишається непомітним. Але якщо випинання значне, симптоми стають яскраво вираженими: найголовнішим симптомом ректоцеле є непрохідність прямої кишки, відчуття неповного випорожнення. Ректоцеле може бути причиною закрепів. Потім приєднуються часті позиви при дефекації, пацієнтки вимушені більше тужитися, приймати проносні засоби, користуватися клізмами. На пізніх стадіях (через 2-3 роки) вони вимушені при дефекації «повертати» калові маси з піхви у пряму кишку. Це все призводить до супутніх проктологічних хвороб (анальні тріщини, геморой, криптит, хронічний парапроктит тощо). У багатьох жінок ректоцеле можуть супроводжуватися іншими «-целе» (цистоцеле, ентероцеле, випинання матки).

Діагностика[ред.ред. код]

Діагностувати ректоцеле нескладно. Найголовніше — ретельно зібрати всі дані анамнезу: наявності всіх характерних симптомів достатньо для поставлення діагнозу. Також застосовують пальцьові ректальне й вагінальне дослідження, де жінка напружується, і задня стінка прямої кишки з'явиться у піхві. Роблять і ректороманоскопія, яка є обов'язковою для всіх проктологічних захворювань. Вона дозволяє з'ясувати стан стінок прямої кишки. На пізніших стадіях, коли до ректоцеле приєднується недостатність анального сфінктера, роблять дослідження на його функціональний стан.
Диференціальний діагноз проводиться з цистоцеле і грижою ректовагінальної перегородки. При ректоцеле вхід у порожнину піхви знаходиться спереду від випинання прямої кишки, а при цистоцеле — позаду. А при грижах ректовагінальної перегородки немає випинання та змін передньої стінки прямої кишки, на відміну від ректоцеле.

Лікування[ред.ред. код]

Можливе як консервативне, так і оперативне лікування, в залежності від типу, ступеню, поширеності, супутніх захворювань та загального стану пацієнта. Важливим компонентом консервативного лікування є відновлення порушеної функції моторики прямої кишки. Це включає в себе:

  • дієту з підвищеним вмістом клітковини
  • осмотичні проносні засоби
  • прокінетики (препарати, що безпосередньо покращують моторику)
  • еубіотики (для нормалізації кишкової флори)

В разі операції консервативне лікування проводиться за два місяці до неї. Також на початкових стадіях корисною є лікувальна фізкультура, яка направлена на зміцнення м'язів малого тазу.
Оперативне лікування показане при II—IV ступенях захворювання. Протипоказана операція старим жінкам, а також при наявності тяжких супутніх захворювань, якщо після операції можливі ускладнення. В цьому разі обов'язкове носіння песарію. На сьогодні існує понад 500 способів усунення ректоцеле, які всі зводяться до двох дій: усунення випинання передньої стінки прямої кишки та закріплення ректовагінальної перегородки. Для цього застосовують ушивання стінок прямої кишки, м'язів, які піднімають задній прохід, та задньої стінки піхви. Операція проводиться при анестезії.

Прогноз[ред.ред. код]

В більшості випадків сприятливий. Майже у всіх повністю відновлюється функція м'язів тазових органів та нормалізується акт дефекації.

Посилання[ред.ред. код]