Очікує на перевірку

Освіта в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Осві́та в Україні — це освітня діяльність на теренах України.

Освіта — це процес набуття та вдосконалення знань, навичок, цінностей, переконань і звичок за допомогою різних форм пізнавальної діяльності, таких як сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення; та різних форм навчання, таких як інструктаж, тренування, дослідження та практичний досвід. Воно може відбуватися в різних місцях, включаючи школи, училища, університети, робочі місця та спільноти, і може бути формальним або неформальним.

Станом на 2019 рік структура освіти в Україні регламентована Законом України «Про освіту» і передбачає:

  • дошкільну освіту;
  • загальну середню освіту;
  • позашкільну освіту;
  • професійно-технічну освіту;
  • вищу освіту;
  • післядипломну освіту;
  • аспірантуру;
  • докторантуру;
  • самоосвіту.

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історія освіти в Україні, Історія вищої освіти в Україні, Історія жіночої освіти в Україні та Шкільництво в Україні
Національний університет «Острозька академія» — найстаріший вищий освітній заклад України.
Національний університет «Острозька академія» — найстаріший вищий освітній заклад України.

З часів Київської Русі при монастирях та митрополичій кафедрі діяли лише вищі студії з філософії та богослов'я. Поступу вищої освіти зашкодила монголо-татарська навала, тривала відсутність власної національної держави, поступова асиміляція еліти Волині, Червоної Русі, Поділля та Київщини польською шляхтою. Населення українських земель могло здобувати вищу освіту в університетах Європи: Ягеллонському (Краків), Болонському, в інших італійських, німецьких та французьких університетах, Віленській і Замойській академії.

Києво-Могилянська академія
Києво-Могилянська академія

Вищі студії в Україні були започатковані князями Острозькими наприкінці XVI століття в Острозькій академії, де в 1570–1590-х роках сформувався гурток вчених, письменників, перекладачів і видавців, які випускали богословську, полемічну й навчальну літературу, викладали в школі. Та школа, називалась «тримовним ліцеєм», «гімназією» і «академією», поєднувала програму тогочасної європейської середньої школи («школа семи вільних наук») із вищими студіями. В академії розпочався процес активного засвоєння на православному підґрунті досягнень єзуїтських колегіумів. За її прикладом православні школи почали з'являтись в інших містах, що розгорнуло реформу шкільної освіти. 1632 року у Києві митрополитом Петром Могилою, шляхом злиття братської школи з Лаврською, було утвореною Києво-Могилянську колегію, на базі якого згодом постала Києво-Могилянська академія.

Освіта населення за переписами
(на 1000 осіб)
Рік Повна

вища

Неповна

вища

Повна

середня

Базова

середня

Початкова
1959 21 55 64 233 299
1970 40 79 138 236 278
1979 65 119 225 222 252
1989 95 179 285 172 203
2001 136 177 349 160 142

На 1654—1656 роки в межах Гетьманщини та всіх етнічних українських територіях населення було досить освічене, як відзначали тогочасні мандрівники — більшість українського населення письменні і вміють читати, що було високим показником освіти тогочасної Європи. Освітою в тодішній Україні переймалися парафіяльні школи, діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. У семи полках Гетьманщини в 1730—1750-х роках існувало до 1488 шкіл. Ще 125 шкіл існувало у чотирьох полках Слобідської України.[1]

За спеціальним царським указом 1804 року всі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитого занепаду українського населення.[2]

В середині XIX ст. стан освіти в українських губерніях Російської імперії був одним із найгірших у країні, абсолютна більшість населення залишалась неграмотною. Так, у 1867–1868 рр серед новобранців Харківської губернії було 96,2 % неписьменних, серед новобранців Полтавської — 97,2 %.[3]

Проте, розвиток освіти, який розпочався після Земської реформи, особливо швидко відбувався в українських губерніях, що було пов'язано з масштабним розширенням мережі земських шкіл.[3]

Темпи скорочення рівня неграмотності в українських губерніях наприкінці 19 ст. були в півтора рази швидшими, ніж у середньому по країні, внаслідок чого вже на початку XX ст. рівень грамотності серед новобранців досяг рівня, середнього європейській частині імперії.[3]
У великих містах рівень грамотності перевищив 30 % ще у 70-х рр. XIX ст. Так у Києві в 1874 році письменними було 44 % населення, в Одесі і Миколаєві — більше 30 %. Особливо швидко зростав освітній рівень жіночого населення. Так, у Харкові грамотність серед жінок за 1866 — 1912 зросла у 2.2 рази, тоді як серед чоловіків у 1.6 рази. Проте і на початку XX ст. жіноче населення за освітою значно поступалося чоловічому, особливо у сільській місцевості.[3]

Грамотність у містах[3]
Місто Рік Чол. Жін. Всього
Київ 1874 52,9 % 33,2 % 44,3 %
1897 63,3 % 45,8 % 55,4 %
1919 85,4 % 68,6 % 76,5 %
Одеса 1873 35,7 % 22,4 % 30,9 %
1897 59,2 % 39,6 % 50,1 %
Миколаїв 1875 39,0 % 27,0 % 34,8 %
Харків 1866 45,5 % 26,8 % 36,9 %
1879 47,3 % 31,3 % 40,0 %
1897 61,7 % 41,9 % 52,5 %
1912 74,2 % 58,6 % 66,6 %

З кінця 1870-х років до поч. 1910-х письменність серед сільського населення зросла у 4 рази, проте залишалась на дуже низькому рівні. У 1910–1913 рр. було проведене дослідження на території 25

повітів Харківської та Полтавської губерній і виявлено, що три чверті сільського населення цих губерній є неписьменними. Грамотними були 39,1 % чоловіків і 10,6 % жінок у Харківській губернії, та 38,2 % і 8,7 % відповідно у Полтавській губернії. У деяких губерніях (Подільській, Волинській) рівень освіти був ще нижчим.[3]

Початкова школа в селі Хащованя, 1940-ві роки
Початкова школа в селі Хащованя, 1940-ві роки

Після проголошення незалежності України 1918 року, універсалами Павла Скоропадського були створені: Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, тощо.[4]

Освітянська галузь упродовж 1990-х років із набуттям незалежності на основі Закону України «Про освіту» 1991 року була значною мірою реформована:

Поряд із новими державними постали навчальні заклади із недержавною формою власності.

У 2001/2002 навчальному році в Україні діяло 318 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 1,55 млн студентів. Понад 20 провідних закладів освіти отримали статус національних. В Україні переважно збереглась кількість студентських місць, яка склалася протягом попередніх десятиліть — 170 студентів на 10 000 осіб населення.

Грамотність населення України у віці 9-45 років,%
(за даними переписів)
1897 1920 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
27,9 51,9 63,6 88,2 99,1 99,8 99,9 99,9 99,9
Кількість учнів/вчителів
загальноосвітніх
навчальних закладах[5]
рік учнів учителів
2000/01 6 764 000 577 000
2001/02 6 601 000 568 000
2002/03 6 350 000 561 000
2003/04 6 041 000 551 000
2004/05 5 731 000 547 000
2005/06 5 399 000 543 000
2006/07 5 120 000 537 000
2007/08 4 857 000 531 000
2008/09 4 617 000 524 000
2009/10 4 495 000 522 000
2010/11 4 299 000 515 000
2011/12 4 292 000 509 000
2012/13 4 222 000 510 000
2013/14 4 204 000 508 000
2014/15 3 757 000 454 000
2015/16 3 783 000 444 000
2016/17 3 846 000 438 000
2017/18 3 922 000 440 000

Станом на 2001 рік з 45.802.450 осіб старше 5 років мають освіту:

  • повну вищу — 5.658.192 (12.4 %)
  • неповну вищу — 8.024.682 (17.5 %)
  • повну загальну середню — 15.249.889 (33.3 %)
  • неповну загальну середню — 13.304.905 (29.0 %)
  • не мають початкової загальної — 3.110.813 (6.8 %)
  • неписьменні — 269.624 (0.6 %)
Перепис 2001 року. Рівень освіти за місцем проживання[6] (на 1000 осіб)
Населення Повна вища Базова вища Неповна вища Повна середня Базова середня Початкова
Міське 166 9 204 348 136 114
Сільське 54 4 119 350 212 202

Структура

[ред. | ред. код]
Структура освіти Код освітнього рівня за МСКО Рівні (ступені),
документ про освіту 		Період навчання
(роки, кредити ЄКТС) 		Цикли ЄПВО
Вища освіта Докторантура або її еквівалент 8 Здобувачі наукового ступеня вищої освіти «Доктор філософії» та «Доктор наук» 4 роки ІІІ цикл
Бакалаврат або його еквівалент 7 Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Магістр» (диплом магістра)  або освітньо-кваліфікаційний рівень"Спеціаліст" (диплом спеціаліста) 2 роки ІІ цикл
Базова вища освіта 6 Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Бакалавр», диплом бакалавра 4 роки І цикл
Короткий цикл вищої освіти 5 Студенти закладів вищої освіти, які здобувають ступінь вищої освіти «Молодший бакалавр» або освітньо-кваліфікаційний рівень"Молодший спеціаліст", диплом молодшого спеціаліста 2 роки
Післясередня невища освіта 4 атестат, 2-3 роки Доступ до вищої освіти
Загальна середня освіта Другий етап середньої освіти 3 атестат, Учні 10 — 11 (12) класів  денних і 10 — 16 класів вечірніх загальноосвітніх навчальних закладів, учні (слухачі) ПТНЗ, які здобувають повну загальну середню освіту
Перший етап середньої овіти 2 свідоцтво, учні 5 — 9 класів  денних і вечірніх загальноосвітніх навчальних закладів, які здобувають базову загальну середню освіту 5 років
Початкова загальна освіта 1 Учні 1 — 4 класів денних загальноосвітніх навчальних закладів 4 роки
Дошкільна освіта 0 Вихованці дошкільних навчальних закладів 4 роки

Розподіл кількості учнів, слухачів та студентів освітніх закладів України за міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО 2011)

[ред. | ред. код]
Рівні освіти  за  МСКО 2010/111 2011/121 2012/131 2013/141 2014/152 2015/162
назва код
, осіб
Дошкільна освіта 0 1 272 745 1 354 394 1 428 390 1 470 817 1 294 891 1 291 207
Початкова освіта 1 1 563 396 1 584 382 1 638 497 1 685 030 1 536 578 1 599 250
Перший етап середньої овіти 2 2 100 395 1 988 313 1 926 819 1 909 631 1 714 321 1 708 172
Другий етап середньої освіти 3 828 394 912 231 876 906 801 834 655 977 617 692
Післясередня невища освіта 4 175 587 152 461 151 934 148 126 122 427 117 922
Короткий цикл вищої освіти 5 566 194 567 372 571 228 567 013 452 292 427 471
Бакалаврат або його еквівалент 6 1 433 590 1 270 327 1 153 791 1 072 194 890 277 855 683
Магістратура або її еквівалент 7 491 504 473 858 445 122 413 471 346 657 322 116
Докторантура або її еквівалент 8 36 214 35 823 35 454 33 313 30 031 30 308

'

Правове регулювання

[ред. | ред. код]

Основні Закони України, якими регулюється діяльність в освіті:

В 2002 в Україні прийнята Національна доктрина розвитку освіти[7]. Також розроблено та затверджено:

  • Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації (МОН, АПН, 2004),
  • Положення про екстернатну форму навчання (МОН, 2008),
  • Концепція профільного навчання (МОН, 2009),
  • Положення про освітній округ (КМУ, 2010),
  • Положення про загальноосвітній навчальний заклад (КМУ, 2010),
  • Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (КМУ, 2011) та інші.

На урядовому рівні прийнято низку державних програм:

  • інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл на 2001—2003 роки;
  • інформатизації та комп'ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004—2007 роки;
  • інформатизації та комп'ютеризації закладів вищої освіти І-ІІ рівнів акредитації на 2005—2008 роки;
  • Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006—2010 роки;
  • «Я у світі» (2009—2010 рр.);
  • забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і закладів вищої освіти сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін (2005—2011 рр.);
  • Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2010—2012 роки;
  • розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року;-
  • розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року;
  • підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року;
  • розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 рр.;
  • впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» (2011—2015 рр.);
  • «Шкільний автобус» на 2011—2015 рр.;
  • розвитку українського села на період до 2015 року[8].

Сучасні навчальні заклади

[ред. | ред. код]

Дошкільне виховання

[ред. | ред. код]
Дошкільні заклади освіти
Всього на кінець року, одиниць приватної формами власності, одиниць державної формами власності, одиниць комунальної формами власності, одиниць Кількість дітей, що відвідували ДЗО, осіб Охоплення дітей ДЗО, % до дітей відповідного віку Наявність місць в ДЗО, одиниць Наповнюваність ДЗО, дітей на 100 місць
2000 16 347 5 632 1 206 9 509 983 001 37,0 1 117 415 88
2002 15 304 3 211 500 11 581 973 535 48,0 1 059 801 92
2004 14 914 1 532 331 13 051 996 481 49,0 1 040 433 96
2006 15 080 911 236 13 933 1 080 882 54,0 1 062 975 102
2008 15 414 611 202 14 601 1 194 546 57,0 1 110 408 108

Дошкільні заклади освіти України

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016
Кількість закладів, тис.1 14,9 15,4 15,7 16,0 15,0 14,8 14,9
у міських поселеннях 6,4 6,4 6,5 6,6 5,7 5,7 5,7
у сільській місцевості 8,5 9,0 9,2 9,4 9,3 9,1 9,2
У них місць, тис. 1069 1104 1135 1166 1077 1105 1125
у міських поселеннях 778 801 820 836 748 772 785
у сільській місцевості 291 303 315 330 329 333 340
Кількість дітей у закладах, тис. осіб 1208 1287 1357 1396 1295 1291 1300
у міських поселеннях 961 1010 1060 1087 985 981 984
у сільській місцевості 247 277 297 309 310 310 316
Охоплення дітей дошкільними навчальними закладами,2
відсотків 53 55 57 61 55 55   55 3  
у міських поселеннях 64 65 67 71 63 64 63 3
у сільській місцевості 33 35 37 41 40 40 40 3
Кількість дітей у закладах у
розрахунку на 100 місць 4 112 115 118 117 117 114 113
у міських поселеннях 123 125 128 129 130 126 124
у сільській місцевості 82 89 91 87 88 87 87
Середня загальноосвітня школа
Середня загальноосвітня школа

Загальноосвітня школа

[ред. | ред. код]
Докладніше: Початкова освіта в Україні та Загальна середня освіта в Україні
Учні у денних загальноосвітніх навчальних закладах
Всього I ступеня II ступеня III ступеня Гімназії Ліцеї Навч.-виховні комплекси Школи для дітей з вадами розвитку Школи соціальної реабілітації
2000 6 646 521 77 056 678 434 5 293 303 167 133 97 212 264 662 68 721 …
2001 6 485 554 76 222 635 134 5 035 007 196 267 110 896 363 673 67 725 630
2002 6 236 700 72 079 591 655 4 793 067 214 929 122 563 374 790 67 057 560
2003 5 935 794 70 575 545 713 4 441 670 263 208 144 199 405 073 64 759 597
2004 5 626 189 69 659 511 798 4 141 936 281 357 160 811 397 445 62 659 524
2005 5 301 373 65 058 464 773 3 861 507 305 186 161 847 382 027 60 562 413
2006 5 025 804 57 926 431 889 3 632 582 291 022 155 150 397 797 59 108 330
2007 4 767 984 54 890 399 449 3 386 812 292 806 155 031 412 597 66 171 228
2008 4 533 233 52 907 369 538 3 165 637 295 756 154 137 428 394 66 661 203

Професійно-технічна освіта

[ред. | ред. код]
Заклади професійно-технічної освіти
Кількість закладів, одиниць Кількість учнів, осіб Прийнято учнів, осіб Випущено кваліфікованих робітників, осіб
2000 970 524 629 307 265 266 757
2002 962 501 880 310 999 282 388
2004 1 011 507 270 327 611 283 440
2006 1 021 473 751 303 651 289 275
2008 1 018 436 661 283 204 265 126

Вища освіта і заклади вищої освіти

[ред. | ред. код]
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Докладніше: Вища освіта в Україні та Список університетів України

Найкращі університети України

[ред. | ред. код]
Головний навчальний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка
Головний навчальний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка

Консолідований рейтинг вишів України 2021 року[9]

  1. Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  2. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
  3. Львівський національний університет імені Івана Франка
  4. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
  5. Національний університет «Києво-Могилянська академія»
  6. Національний університет «Львівська політехніка»
  7. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
  8. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
  9. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
  10. Сумський державний університет
  11. Донецький національний університет імені Василя Стуса
  12. Харківський національний університет радіоелектроніки
  13. Харківський національний медичний університет
  14. Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
  15. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
  16. Дніпровський державний медичний університет
  17. Буковинський державний медичний університет
  18. Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
  19. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
  20. Національний авіаційний університет
Заклади вищої освіти
I-II рівень акредитації III—IV рівень акредитації
Кількість закладів, одиниць Кількість студентів, осіб Прийнято студентів, осіб Випущено спеціалістів, осіб Кількість закладів, одиниць Кількість студентів, осіб Прийнято студентів, осіб Випущено спеціалістів, осіб
2002 667 582 855 203 665 155 542 330 1 686 912 408 639 356 743
2004 619 548 466 182 224 148 184 347 2 026 726 475 222 316 223
2006 570 468 029 151 178 137 949 350 2 318 553 507 683 413 638
2008 528 399 332 114 373 118 055 353 2 364 541 425 241 505 203

Бібліотеки

[ред. | ред. код]
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Бібліотечний фонд
Тисяч примірників Примірників на 100 осіб
Всього місто село Всього місто село
2000 343 016,9 191 610,4 151 406,5 693 569 956
2002 339 186,3 185 917,0 153 269,3 707 575 978
2004 333 303,0 184 882,7 148 420,3 705 578 972
2006 323 654,6 178 432,4 145 222,2 694 562 977
2008 352 293,8 210 437,1 141 856,7 763 666 975
Кількість масових та універсальних бібліотек
Всього місто село
2000 20 722 5 032 15 690
2002 20 380 4 890 15 490
2004 19 960 4 830 15 130
2006 19 751 4 705 15 046
2008 20 628 5 549 15 079

Реформування освіти в Україні

[ред. | ред. код]

Діяльність органів влади з реформування освіти України стартувала на початку 1990-х років і не припиняється до цього дня.

В 1991 році реформування освіти розпочалось із перейменування середньої спеціальної освіти у вищу. Таким чином училища і технікуми, що згідно з Законом УРСР «Про народну освіту»[10] вважалися середніми спеціальними навчальними закладами, з 1991 року іменуються вищими навчальними закладами (пізніше перейменовано в «заклади вищої освіти»), а їх випускники — молодшими спеціалістами[11]. Крім того в перші роки незалежності поряд з загальноосвітніми середніми школами були створені заклади нового типу — гімназії та ліцеї, кількість яких до вересня 1992 року досягла 239[12] .

У 1993 році Кабінет міністрів затвердив Державну національну програму «Освіта»[13] за підписом Л. Кравчука, в якій освіта визнавалася найважливішою ланкою «виховання свідомих громадян Української держави», а одним із її завдань — «формування національної свідомости, любови до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовности її захищати». Документом передбачалася також розробка концепцій і оптимізація мережі навчальних закладів. 1995 року, документ під назвою «Про Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні» був виданий за підписом Л. Кучми[14]. В документі відзначається брак грошей, величезний відплив кадрів, зниження вимоги до рівня освіченості, загальної культури тощо, і також йдеться про розробку концепцій та оптимізацію мережі навчальних закладів.

Практичною інновацією 1993 року стало запровадження контрактної системи призначення керівників закладів[12], та поступові зміни у мережі закладів освіти, внаслідок якої протягом 5 років (1992—1997) кількість дошкільних навчальних закладів зменшилась з 24,4 тис. до 19,5 тис., натомість середніх — збільшилась з 20,9 тис. до 21,3 тис., а вищих — зменшилась з 809 до 787[12]. У цей же час розпочинається впровадження так званої двоступеневої системи вищої освіти[12], що передбачає кваліфікації бакалавра і магістра.

Інновацією 2000 року стало запровадження 12-бальної системи оцінювання в загальноосвітніх школах (замість 5-бальної)[15]. Ця інновація різко скоротила кількість учнів, яких залишали навчатись на другий рік з 40 тис. до 5 тис. осіб[16]. 2001 року реформаторами було запропоновано ввести 12-річний термін навчання у школі (замість 11-річного), проте ця пропозиція була негативно сприйнята 65,4 % батьків та 84,8 % учителів[16] і врешті у 2010 році скасована[17], таким чином жоден учень не встиг провчитися усі 12 класів.

У 2002 році Л. Кучма видає свій другий указ на освітню тематику — «Про Національну доктрину розвитку освіти», в якому, як і в документі Л. Кравчука, йдеться про виховну роль освіти, зокрема про «виховання особистости, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється», а також «свідомого громадянина, патріота». Практичним кроком реформування стала розробка ЗНО, складання якого з 2008 року є обов'язковою умовою вступу до закладу вищої освіти. Перевагою ЗНО вважається зменшення рівня корупції при вступі до ЗВО.

У 2012 році новий етап реформ у сфері освіти було анонсовано В. Януковичем у документі під назвою «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року»[18]. В документі дається позитивна оцінка реалізації попередньої доктрини, проте вказується на незадовільний стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти. Як і в попередніх документах, в цьому документі згадується виховна роль освіти, зокрема йдеться про «забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності», натомість про національну свідомість (на відміну від попередніх документів) уже не йдеться. Станом на 2020 рік цей указ є чинним.

У 2020 році Міністерство цифрової трансформації запустило в роботу національну онлайн-платформу з цифрової грамотності «Дія. Цифрова освіта»[19].

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Безкоштовні освітні ресурси

[ред. | ред. код]

Найвідоміші онлайн-ресурси з безкоштовними освітніми курсами. Платною може бути тільки сертифікація, хоча є багато курсів з безкоштовною сертифікацією.[20][21]

Українські

[ред. | ред. код]
  • Prometheus — одна з найбільших українських освітніх платформ масових відкритих онлайн-курсів (Програмування, Бізнес, Маркетинг, Дизайн, Іноземні мови та ін.)
  • EdEra — українська студія онлайн освіти. Онлайн-курси, спецпроекти, інтерактивні підручники, освітні блоги, підготовка до вступу в ВНЗ.
  • WiseCow — український відеолекторій, з короткими відео про українську культуру та історію.
  • ДІЯ.Цифрова освіта — національна онлайн-платформа для розвитку цифрової грамотності. Освітні серіали, курси, гайди, подкасти на різні теми — від кібербезпеки до фінансів.
  • Україновомні курси від Google — курси з основи програмування, мистецтва публічних виступів, онлайн-маркетингу. Є безкоштовна сертифікація.
  • Lingva — масштабний соціальний проект, створений за підтримки Уряду України для вивчення англійської та німецької мов.
  • Освітній хаб міста Києва — курси з маркетингу, продажів і комунікацій, управління людьми, екології, ораторського мистецтва, критичного мислення, розвитку пам'яті та багато інших.
  • ВУМ online — курси з права, менеджменту, креативного мислення, батьківства, фінансів, персонального розвитку, підприємництва, розумінням побудови та діяльності відкритого суспільства і його формування в Україні.
  • Impactorium — платформа онлайн-освіти зі сталого розвитку. На ній розміщені короткі онлайн майстер-класи, блоги, трансляції конференцій.

Світові

[ред. | ред. код]

Багато з курсів на цих платформах мають український переклад або субтитри.

  • Coursera — найбільша освітня платформа в світі. Курси на будь-яку тематику. Є сертифікація.
  • Khan Academy — безкотовні відео-курси з математики, історії, медицини, фінансів, фізики, хімії, біології, астрономії, економікі, космології, макро- і мікроекономіки, комп'ютерних наук.
  • TED — англомовна платформа, де багато спеціалістів із різних сфер діляться своїми прогресивними думками.
  • EDX — курси за 24 напрямами, серед яких комп'ютерні технології, статистика, література та інші, що повторюють реальні лекції, які викладаються в Гарварді, університеті Корнуелла та інших відомих навчальних закладах.
  • Udacity — курси переважно технічного напряку, але не тільки, з можливою подальшою допомогою у працеплаштуванні у міжнародні компанії.
  • Udemy — найрізноманітніші курси, серед яких продуктивність, стиль життя чи музика. Є як безоплатні курси, так і платні. Навчальні матеріали представлені у вигляді відео, аудіо, презентацій і тексту.
  • Stanford Open Edx — доступ до професійного освітнього контенту від численних шкіл і університетських кафедр, та безкоштовні онлайн-курси від Стенфордського університету.
  • Сodecademy — інтерактивна онлайн-платформа з вивчення 7 мов програмування – Python, PHP, jQuery, JavaScript, Ruby, а також описових мов зовнішньої розмітки сторінок HTML і CSS.
  • OpenupEd – загальноєвропейська ініціатива, де студенти можуть обрати понад 200 безкоштовних онлайн курсів 13 мовами.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Парафіяльні школи
  2. ↑ Забуття українців
  3. ↑ а б в г д е Грамотність населення Російської імперії у XIX — поч. XX ст. Архів оригіналу за 10 березня 2012. Процитовано 19 січня 2014.
  4. ↑ 29 квітня - 100 років з дня проголошення Української Держави (гетьманату Павла Скоропадського). biblio.uad.lviv.ua. Процитовано 16 жовтня 2021.
  5. ↑ Загальноосвітні навчальні заклади (за даними Міністерства освіти і науки України)
  6. ↑ Рівень освіти населення. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. Архів оригіналу за 4 грудня 2009. Процитовано 19 січня 2014.
  7. ↑ Указ Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002 « Про Національну доктрину розвитку освіти»
  8. ↑ Проект «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 роки». Жовтень 2011
  9. ↑ Консолідований рейтинг вишів України 2021 року — Освіта.UA. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  10. ↑ Закон УРСР №2778-VIII от 28.06.1974, Про народну освіту. search.ligazakon.ua. Архів оригіналу за 13.06.2020. Процитовано 13 червня 2020.
  11. ↑ Закон України № 1060-XII від 23.05.1991 "Про освіту". pensia.ua. Архів оригіналу за 13-06-2020. Процитовано 13 червня 2020.
  12. ↑ а б в г Семенова М. В. Освітні процеси в Україні 90-х рр. XX ст.: між досяг¬неннями та проблемами (за матеріалами колегії Міністерства освіти України) / М. В. Семенова // Література та культура Полісся. — 2013. — Вип. 72. — С. 313—327. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ltkp_2013_72_33
  13. ↑ zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-п#Text. Процитовано 15 червня 2020. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  14. ↑ zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832/95#Text. Процитовано 15 червня 2020. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  15. ↑ Про запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. ips.ligazakon.net. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 14 червня 2020.
  16. ↑ а б Махінько А. І. Освітні реформи в сучасній українській школі: стан, проблеми і перспективи / А. І. Махінько // Сторінки історії: збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 31. — С. 214—220.
  17. ↑ Повернення до 11-річки – подалі від Європи, поближче до СРСР. pravda.com.ua. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 14 червня 2020.
  18. ↑ zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text. Процитовано 15 червня 2020. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  19. ↑ В Україні запустили онлайн-платформу з освітніми серіалами. zhytomyr.one (укр.). Процитовано 13 жовтня 2020.
  20. ↑ Міністерство освіти і науки України - Платформи для вдосконалення навичок і саморозвитку. mon.gov.ua (ua) . Процитовано 14 березня 2023.
  21. ↑ Main Site - ТОП-12 освітніх майданчиків з безкоштовними онлайн-курсами. eukraine.org.ua (ua) . Процитовано 14 березня 2023.

Література

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Освіта в Україні

2006-сучасність

1991-2005

  • Вища освіта в країнах Заходу: соціальні та етичні аспекти / В. М. Шейко; Харк. держ. акад. культури. — Х., 1999. — 151 c.
  • Вища освіта в Україні і Болонський процес: Навч.-метод. посіб. для підготов. магістрів, асп. та перепідготов. викл. вищ. навч. закл. / С. М. Гончаров, В. С. Мошинський; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. — Рівне, 2005. — 141 c.
  • Вища (університетська) освіта: становлення і розвиток: Навч.-метод. посіб. / Н. О. Терентьєва. — Черкаси, 2005. — 192 c.
  • Загальний огляд історичного розвитку зарубіжної освіти (від стародавніх часів до XIX століття) / І. Є. Курляк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Каф. педагогіки. — Л., 2000. — 70 c. — (Навч.-метод. посіб.; Вип. 2). — Бібліогр.: 51 назва.
  • Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / [уклад. О. О. Любар] ; за ред. В. Г. Кременя. — Київ: Знання, 2005. — 767 с. — ISBN 966-346-070-9.
  • Міжнародне співробітництво та університетська освіта: Матеріали міжнар. наук. конф. / ред.: В. Д. Будак; Ін-т педагогіки та психології проф. освіти АПН України. — Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2000. — 263 c.
  • Мистецька освіта в Україні середини ХІХ — середини XX ст.: структурування, методологія, художні позиції: Моногр. / Р. Шмагало; Львів. нац. акад. мистец. Ф-т історії та теорії мистец. — Львів: Укр. Технології, 2005. — 528 c. — Бібліогр.: 1695 назв
  • Мовна освіта у вищій школі / В. С. Акімова // Вісн. Придніпр. держ. акад. буд-ва та архіт. — 2001. — № 7. — С. 5-8.
  • Наука та освіта в Україні: сучасні проблеми і можливі шляхи їх вирішення / С. О. Довгий // Наука та наукознавство. — 2001. — № 2. — С. 104—109.
  • Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / ред.: І. А. Зязюн; АПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. — Київ: Віпол, 2000. — 636 c.
  • Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку / І. С. Каленюк; Ін-т вищої освіти АПН. — Київ: ТОВ «Кадри», 2001. — 326 c.
  • Освіта в системі культури / Р. О. Позінкевич. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2000. — 348 c.
  • Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. — Київ: Грамота, 2005. — 447 c.
  • Освіта у сучасному світі (порівняльний контекст): Навч. посіб. / Н. В. Кічук; Ізмаїл. держ. пед. ін-т. — Ізмаїл, 2001. — 88 c. — (Порівняльна педагогіка).
  • Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі / О. Л. Сидоренко. — Харків: Основа, 2000. — 255 c.
  • Професійна освіта: Слов.: Навч. посіб. / ред.: Н. Г. Ничкало; уклад.: С. У. Гончаренко; АПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. — Київ.: Вища шк., 2000. — 380 c.
  • Університетська освіта України XXI століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку: Міжнар. наук.-практ. конф. 15 — 16 груд. 2000 р.: Тези доп. / Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Х., 2000. — 275 c.Інноваційні процеси в освіті: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. О. Аузіна, А. М. Возна; Нац. банк України, Львів. банк. ін-т. — Львів, 2003. — 103 c.

Журнали

[ред. | ред. код]

Українські:

Світові:

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Освіта_в_Україні&oldid=43175027