Галицька площа (Київ)
- У Вікіпедії є статті про інші площі з назвою Галицька площа
| Площа Галицька Київ | |
|---|---|
 Площа Галицька | |
| Місцевість | Солдатська слобідка, Нова Забудова |
| Район | Шевченківський |
| Розміщення | між Берестейським проспектом, бульваром Тараса Шевченка, вулицями Бульварно-Кудрявською, Золотоустівською, Дмитрівською, Олеся Гончара, Саксаганського і Старовокзальною |
| Назва на честь | Шляху до Галичини, який починався з площі |
| Колишні назви | |
| Галицька площа, площа Повстання 1905 року, Площа Перемоги | |
| Загальні відомості | |
| Координати | 50°26′48″ пн. ш. 30°29′31″ сх. д. / 50.446889° пн. ш. 30.492167° сх. д. |
| поштові індекси | 01135 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро |
 «Вокзальна» (0,75 км) |
| Автобуси | А 7, 50, 118 |
| Трамваї | Т 1, 3, 15, 18 |
| Тролейбуси | Тр 5, 7, 8, 17, 93Н, 94Н |
| Маршрутні таксі | Мт 165, 181, 189, 228, 230, 411, 427, 429, 433, 439, 450, 558, 570, 575, 720 |
| Найближчі залізничні станції | Київ-Пасажирський (0,9 км), з. п. Північна (0,7 км) |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | готель «Либідь» |
| Пам'ятники | обеліск на честь Перемоги |
| Заклади культури | Національний цирк України |
| Комерція | універмаг «Україна» |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| На карті |
 На карті населеного пункту |
| Мапа | |
 | |
 Галицька площа у Вікісховищі | |
Пло́ща Га́лицька (у 1952—2023 роках — Площа Перемоги)[1] — площа у Шевченківському районі міста Києва, розташована між Берестейським проспектом, бульваром Тараса Шевченка, вулицями Бульварно-Кудрявською, Золотоустівською, Дмитрівською, Олеся Гончара, Саксаганського і Старовокзальною.
Історія[ред. | ред. код]
Площа сформувалася як базарна на західній околиці міста в середині XIX століття. З того часу там існувала торговиця, у 1854 р. на її місці офіційно дозволили заснувати базар. Жвава торгівля розпочалася з будівництвом залізниці вздовж річки Либідь та залізничного вокзалу.[2]
1869 року з дозволу російського імператора Олександра ІІ площа отримала назву Галицька[3] (рос. Галичская), оскільки звідси починався шлях до Галичини.
|
Галицька [площа]: звідси йде дорога до Галичини, давнього надбання Русі та Києва. Оригінальний текст (рос. дореф.) Галичская [площадь]: отсюда идетъ дорога въ Галицію, древнее достояніе Руси и Кіева. |
|
Подекуди згадується під назвою Галицький базар (1883 рік).
1926 року площу було перейменовано у площу Повстання 1905 року, (на честь Шулявської республіки) однак ця назва не прижилася. 1944 року назву Галицька площа було підтверджено[4].
У 1952 році площа отримала назву площа Перемоги[5] — на честь перемоги СРСР у німецько-радянській війні.
Сучасна (відновлена історична) назва — з 2023 року[6].
4 листопада 2023 року з обеліска, відкритого на честь подвигу столиці під час Другої світової війни у 1982 році, зняли зірку СРСР.[7]
Забудова[ред. | ред. код]
Вже у др. пол. XIX — на поч. XX ст. площу заповнювали дрібні крамнички, невеликі майстерні[2]. У 1871 році на Галицькій площі було збудовано єдину за всю історію міста Києва залізну церкву (цегляну з облицюванням із чавунних плит) — церква Іоана Златоуста (знищена у 1934 році, нині на цьому місці будівля Київського цирку).
У 1909—1910 роках Галицьке єврейське товариство своїм коштом збудувало синагогу в глибині кварталу, поблизу Либеді. 1930 року приміщення було передане заводу «Транссигнал» і в ньому облаштували їдальню[2].
Площа мала неофіційну назву Єврейський базар або Євбаз. Ринок на площі було ліквідовано на початку 1950-х років і перенесено неподалік, у кінець вулиці Жаданівського (нині — Жилянська вулиця) під назвою Новий ринок. Остаточно ринок було ліквідовано у 1970-х роках під час прокладення лінії трамвая[2].
Саму ж площу протягом 1950–1980-х років було значно перебудовано та реконструйовано, споруджено будівлі цирку, універмагу «Україна» та готелю «Либідь», а 1982 року посеред площі було споруджено обеліск на честь міста-героя Києва (відкрито в рамках святкування «1500-ліття Києва»).
7 листопада 1990 року на площі Перемоги відбувся останній в історії УРСР військовий парад, який через протести громадськості й позицію більшості депутатів Київської міської ради було заборонено проводити на Хрещатику[8].
В ніч з 6 на 7 листопада на знак протесту проти військового параду на площі Перемоги був виставлений пікет близько 300 осіб(керівник акції-голова Української Студентської Спілки(УСС) Олесь Доній, заступник-голова Спілки Незалежної Української Молоді(СНУМ) м.Києва Дмитро Тузов). Вночі молодіжний пікет був брутально розігнаний міліцейськими загонами ОМОН.
Історії та сьогоденню площі присвячено фотоальбом Дмитра Малакова «Тут був Євбаз, а потім — площа Перемоги».
Зображення[ред. | ред. код]
-
-
Універмаг «Україна» -
-
Обеліск на честь міста-героя Києва -
Будинок, у якому в 1962–1974 рр. мешкав С. Й. Параджанов
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Про повернення історичної назви площі Перемоги у Шевченківському районі міста Києва. kmr.gov.ua. Процитовано 14 квітня 2023.
- ↑ а б в г Друг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с.
- ↑ Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.]
- ↑ Витяг з постанови виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва» // Київська правда. — 1944. — № 249 (6223). — 22 грудня. — С. 2. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
- ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 3 січня 1952 року № 5 «Про зміну найменувань вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 541. Арк. 44, 46, 47. [Архівовано з першоджерела 15 червня 2013.]
- ↑ Рішення Київської міської ради від 9 лютого 2023 року № 5949/5990 «Про повернення історичної назви площі Перемоги в Шевченківському районі міста Києва» (дата публікації 02.03.2023) [Архівовано з першоджерела 2 березня 2023.]
- ↑ У столиці демонтують радянську зірку на обеліску міста-героя Києва
- ↑ 13 років тому в Києві відбувся останній військовий парад з нагоди річниці Жовтневої революції. Але не в центрі на Хрещатику, а на площі Перемоги (рос.). Факти і коментарії. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 19 липня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Перемоги площа // Веб-енциклопедія Києва.
- Перемоги пл. // Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 127.
- Перемоги площа // Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 164. — ISBN 5-88500-070-0.
- Перемоги площа // Вулиці міста Києва: офіційний довідник / Додаток до рішення Київської міської ради від 22 січня 2015 року № 34/899 «Про затвердження офіційного довідника „Вулиці міста Києва“». — С. 188. [Архівовано з першоджерела 6 жовтня 2021.]
- Площа Перемоги // Фотоспомин. Київ, якого немає: Анотований альбом світлин 1977–1988 років / автор світлин В. Галайба; автори-упорядники: М. Виноградова та ін. — К. : Головкиївархітектура; НДІТІАМ, 2000. — 408 с. : іл. — ISBN 966-7452-27-1.
- Залізна церква Іоана Золотоуста // Сайт історії Києва (www.oldkyiv.org.ua)
- Победы площадь // Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — С. 439. (рос.)
- Малаков Д. В. Тут був Євбаз, а потім — площа Перемоги (фотоальбом). — К. : Видавничий дім «Амадей», 2004. — 145 с. — ISBN 966-95281-0-0.
- Від «міста Ярослава» до Либеді: Вулиця Олеся Гончара — площа Перемоги — Старовокзальна / Д. В. Малаков. — К. : Либідь, 2017. — 72 с. — (Твій Київ). — ISBN 966-06-0748-4.
|
Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||
| |||||||||||||||||||||||||
