Історія Києва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Засновники Києва
Київ давній — реконструкція

Історія Києва

До заснування міста[ред.ред. код]

Апостол Андрій Первозванний встановлює хрест на горах Київських
Прощання готів Ода і Хьяльмара на березі Дніпра

Середньовіччя[ред.ред. код]

5—8 століття[ред.ред. код]

Кий, Щек, Хорив і Либідь засновують місто Київ. 482 рік
Карта України - після заснування міста Києва

9 століття[ред.ред. код]

Утворення Київської Русі

10 століття[ред.ред. код]

11 століття[ред.ред. код]

12 століття[ред.ред. код]

13 століття[ред.ред. код]

Облога Києва монголо-татарами 1240 рік

14 століття[ред.ред. код]

Ранній новий час[ред.ред. код]

15 століття[ред.ред. код]

16 століття[ред.ред. код]

17 століття[ред.ред. код]

Богдан Хмельницький в'їзджає у Київ (1649)

18 століття[ред.ред. код]

Новий час[ред.ред. код]

19 століття[ред.ред. код]

Київ у 1840-х роках.
Карта Києва 1902 р.

20 століття[ред.ред. код]

Новітній час[ред.ред. код]

20 століття[ред.ред. код]

Українська революція[ред.ред. код]

Німецька мапа Києва 1918 року

1917

1918

1919

1920

  • 7 травня — союзні сили підрозділів армії УНР та польської армії захоплюють Київ.
  • 12 червня — більшовики знову захоплюють Київ. В місті остаточно утверджується радянська влада. Роки тривалої війни призвели до занепаду міського господарства, розірвання економічними взаємин, а багато киян — промисловців і підприємців, діячів науки, культури, мистецтва — опинились в еміграції.

Радянський період[ред.ред. код]

Відновлено роботу комунальних мереж, трамвайного сполучення. Відбудовано основні київські підприємства: «Арсенал» (тоді — Червонопрапорний завод), завод кол. Гретера і Криванека (з 1922 р. — «Більшовик»), машинобудівний завод Млошевського (пізніше — завод Артема), Південноросійський машинобудівний завод (з 1924 р. — «Ленінська кузня»), цукеркова фабрика (пізніше — імені Карла Маркса). За проектом Є. Патона на руїнах Ланцюгового мосту було споруджено міст ім. Євгенії Бош. На суцільно перейменованих на честь комуністичних діячів вулицях і площах Києва споруджувалися нові пам'ятники та обеліски, характерним представником яких став монумент Карла Маркса (ск. Й.Чайков) на Радянському майдані.

1930-ті роки стали кульмінацією масових репресій, що проводилися радянською владою. Зокрема на території Києва проходили масові страти, що чинилися радянськими службами державної безпеки. В братських могилах в Биківні лежить приблизно 100 тисяч українців, майже половину з яких розстріляно в т.зв. Жовтневому палаці. Органи КДБ «списували» злочин на німців. Лише в кінці 80-х років ХХ ст. стала відома правда про Биківню. Щорічно 21 травня в Биківнянському лісі біля Києва проводиться день пам'яті жертв комуністичних репресій.

В цей же час було споруджено ряд адміністративних будівель, серед яких будинок Верховної Ради та будинок РНК УРСР (тепер — будинок уряду). Споруджувалися також багатоповерхові будинки з центральним опаленням, гарячим водопостачанням, ліфтами.

Німецька окупація і визволення[ред.ред. код]

Німецька окупація Києва під час Німецько-радянської війни тривала з 19 вересня 1941 по 6 листопада 1943.

Вже на світанку 22 червня 1941 року Київ бомбардувала німецька авіація, а 11 липня німецькі війська підступили до Києва. Київська оборонна операція тривала 78 днів. Форсувавши Дніпро в районі Кременчука, німецьким військам вдалося оточити Київ, а 19 вересня місто було взяте. При цьому у полон потрапило понад 665 тисяч бійців і командирів, захоплено 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо.

24 вересня органами НКВС було здійснено ряд вибухів, почалася пожежа Хрещатика та прилеглих кварталів. 29 та 30 вересня відбулося знищення євреїв у Бабиному яру, протягом цих днів загинуло понад 33 тисячі людей.

20 жовтня Київ на два роки став адміністративним центром Київської генеральної, міської (нім. Kreisgebiet Kiew-Stadt) та сільської округ (нім. Kreisgebiet Kiew-Land). Також була утворена і діяла Київська міська управа як орган місцевого самоврядування та допоміжна структурна одиниця комендатури.

3 листопада диверсантами НКВД було підірвано Успенський собор Києво-Печерської Успенської лаври (заздалегідь закладеними радянськими радіокерованими фугасами). На території міста було створено Дарницький та Сирецький концтабори, де загинули відповідно 68 та 25 тисяч полонених. На примусові роботи до Німеччини з Києва було відправлено понад 100 тисяч молоді. До кінця 1943 року населення міста скоротилось до 180 тисяч.

6 листопада 1943 року Київ був відвойований радянськими військами. При цьому прагнення встигнути до «ювілейної» річниці жовтневого перевороту призвело до величезних людських втрат: здобуття Києва коштувало життя 417 тисячам бійців і командирів Червоної армії. На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто.

Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн м²., 1 742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн м²., 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона м²; знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство.

Відбудова[ред.ред. код]

Перші повоєнні роки позначені інтенсивною відбудовою зруйнованого міста. У січні 1944 р. до столиці УРСР повернулися керівні державні і партійні установи, протягом 1943–1945 рр. було відбудовано 552 тис. м². житла. Повністю було оновлено вулицю Хрещатик. 1948 року було завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, у 1949 році — споруджено Дарницький залізничний міст та міст ім. Є.Патона, розпочалося будівництво метрополітену. Розвивався промисловий і науковий потенціал міста, саме в Києві 1950 року була створена перша в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 р. розпочав віщання перший в Україні телевізійний центр.

Київ залишався центром розвитку української національної культури. Проте вже 1946 року московська влада почала нову хвилю ідеологічних чисток, що знайшла відгук у Постановах ЦК КПУ «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», "Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про репертуар державних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» тощо.

Київ Хрущовський[ред.ред. код]

Смерть Сталіна (1953) і прихід до влади Хрущова позначився послабленням диктатури. На хвилі ракетно-ядерної гонки і хімізації народного господарства у місті стрімко розвивалися науково-дослідні інститути АН УРСР. У 1957 році було засновано Обчислювальний центр АН УРСР, у 1960 р. в Інституті фізики було запущено атомний реактор. Того ж року в Києві пущена до ладу перша ділянка метрополітену, а населення міста перевищило мільйон жителів.

Послаблення ідеологічного пресингу викликало посилену творчу активність багатьох представників творчої інтелігенції. У Києві дебютували письменники — Іван Драч, Віталій Коротич, Ліна Костенко, композитори Валентин Сильвестров і Леонід Грабовський, на кіностудії ім. О. Довженка було створено легендарні кінострічки «За двома зайцями» (Віктор Іванов, 1961), «Тіні забутих предків» (Сергій Параджанов, 1964). Провідні київські художні колективи отримали можливість виступити за кордоном.

В той же час чергова атеїстична кампанія призвела до закриття ряду храмів, що відновили діяльність під час війни, знесення кількох культових споруд, було сплюндровано чимало історичних поховань, розгромлено Лук'янівське єврейське та караїмське кладовище площею понад 25 га. Нехлюйське ставлення до технологічних вимог призвело до масштабної Куренівської трагедії, тривалий час замовчуваної владою. За нез'ясованих до кінця обставин у 1964 р. було знищено пожежею унікальні матеріали з фондів Державної публічної бібліотеки АН УРСР.

В 1960-ті роки різко прискорилися урбанізаційні процеси, завдяки чому з 1959 по 1979 рр. загальна кількість постійних жителів Києва зросла з 1,09 до 2,12 млн чоловік. В ці роки були зведені нові житлові масиви на лівому березі Дніпра — Русанівка, Березняки, Воскресенка, Лівобережний, Комсомольський, Лісовий, Райдужний, пізніше — Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Осокорки та Позняки, споруджено також ряд багатоповерхових готелів — «Либідь» (17 поверхів, 1971 р.), «Славутич» (16 поверхів, 1972 р.), «Київ» (20 поверхів, 1973 р.), «Русь» (21 поверх, 1979 р.)., «Турист» (1980-ті, 26 поверхів).

Паралельно поширювалася мережа вищих навчальних закладів, створювалися нові культурні осередки (зокрема, Театр драми і комедії та Молодіжний театр), музеї, серед яких Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музею історії Великої Вітчизняної війни з 62-метровою статуєю Батьківщини-матері.

Київ Брежнєвський[ред.ред. код]

Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. 1965 року відбулися перші масові арешти українських дисидентів (Б. і М. Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, А.Шевчук та ін.), наступні хвилі арештів прокотилися 1972 (В.Чорновіл, З.Антонюк, І.Дзюба, В.Стус) та на межі 1970-х-80-х років. Українська інтелігенція протестувала як проти репресій проти українців, так і проти вторгнення СРСР в Чехословаччину (1968), вимагали відновлення справедливості щодо кримськотатарського народу, боронили права віруючих. Безпрецедентними актом стало встановлення 1966 року Г.Москаленком та В.Куксою вночі на даху Київського інституту народного господарства українського національного прапора. В 1976 у Києві заснована Українська Гельсінська Група, що сприяла захисту прав ув'язнених згідно з Гельсінськими угодами.

Припинення репресій та повернення політв'язнів на Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Сучасність[ред.ред. код]

Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 р.

У 1991 році Київ став столицею незалежної України, проте в місті досить важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. В цей час було добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.
Ще у 1980-х, з розвитком комерційних відносин, з'явилися нові організовані бандитські угруповання — так званий рекет. Після цього у місті почали відбуватися перестрілки через розподіл сфер впливу[20]. Така форма організованої злочинності масово існувала до середини 1990-х.
З 1991 року в Києві розпочала діяльність релігійна організація «Біле братство». Широко використовуючи друковану продукцію та психологічний вплив, її керівництво залучало до своїх лав сотні прихильників і нагнітало напругу у суспільстві[21]. 10 листопада 1993 року представники секти захопили Софійський собор і намагалися здійснити самоспалення, але їм перешкодила міліція.

Історія адміністративного поділу[ред.ред. код]

Адміністративно-територіальний поділ Києва:

  • 1917 — 5 районів:
  1. Міський район
  2. Новостроєнський район
  3. Печерський район
  4. Подільській район
  5. Шулявський район
  • 1921 — 6 районів:
  1. Деміївській район
  2. Подільській район
  3. Слобідський район
  4. Солом'янський район
  5. Центральний район
  6. Шулявський район
  1. Богданівська управа
  2. Володимирська управа
  3. Дарницька управа
  4. Залізнична управа
  5. Куренівська управа
  6. Печерська управа
  7. Подільська управа
  8. Святошинська управа
  9. Софіївська управа
  10. Шевченківська управа
  11. Ярославська управа.
  • 1943 — управи скасовані.
  • 1944, 15 серпня — Петрівський район перейменовано на Подільський, а Кіровський район перейменовано на Печерський.
  • 1946 — 9 районів:
  1. Дарницький район
  2. Жовтневий район
  3. Залізничний район
  4. Кагановичський район
  5. Ленінський район
  6. Молотовський район
  7. Печерський район
  8. Подільський район
  9. Сталінський район
  1. Ватутінський
  2. Дарницький
  3. Дніпровський
  4. Жовтневий
  5. Залізничний
  6. Ленінградський
  7. Мінський
  8. Московський
  9. Печерський
  10. Подільський
  11. Радянський
  12. Старокиївський
  13. Харківський
  14. Шевченківський
  1. Голосіївський (колишній Московський)
  2. Дарницький (колишній Дарницький і Харківський)
  3. Деснянський (колишній Ватутінський)
  4. Дніпровський (колишній Дніпровський)
  5. Оболоньський (колишній Мінський)
  6. Печерський (колишній Печерський)
  7. Подільський (колишній Подільський і Старокиївський)
  8. Святошинський (колишній Ленінградський)
  9. Солом'янський (колишній Жовтневий і Залізничний)
  10. Шевченківський (колишній Шевченківський і Радянський)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. А. С. Бугай. (Про) Змійові вали // Інформаційно-методичний бюлетень Українського товариства охорони пам'яток історії та культури «Пам'ятники України», 1976, № 2 (28), с. 52-54.
  2. Когда строились Змиевы Валы? // Змиевы Валы Бугая А. С.
  3. Рождение Руси // Б. А. Рыбаков.
  4. СКІЛЬКИ РОКІВ ЗМІЄВИМ ВАЛАМ? // І. АРТЕМЕНКО, член-кореспондент АН УРСР М. КУЧЕРА, кандидат історичних наук
  5. Урочище Бусово поле // Интернет-проект «Интересный Киев»
  6. День заснування м. Києва // Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва
  7. а б в Толочко 2007:201.
  8. http://litopys.org.ua/hrushrus/iur10705.htm ХОЗАРСЬКА ЗВЕРХНІСТЬ, ЗДОГАДИ ПРО ЇЇ ВПЛИВ НА ПОЛЇТИЧНУ ОРГАНЇЗАЦІЮ РУСИ. РОЛЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЦЕНТРІВ. ВАРЯЗКІ ДРУЖИН Й ЇХ ЗНАЧІННЕ, РОЗВІЙ КНЯЖОЇ ВЛАСТИ // М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ VII. Стор. 5.
  9. ЗВІСТКИ ПРО РУСЬ IX в.: ЖИТНЯ ҐЕОРҐІЯ АМАСТРИДСЬКОГО Й СТЕФАНА СУРОЗЬКОГО, ПОХІД 860 р., ПОХІД НА ТАБАРІСТАН, ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ: РУСЬКІ ПОСЛИ 839 р. І ЦЕРКОВНА МІСІЯ 860-х рр. НАЙДАВНЇЙШІ КИЇВСЬКІ КНЯЗЇ, НЕПЕВНОСТИ ТРАДИЦІЇ, АСКОЛЬД, ДИР, ОЛЕГИ, КАТАЛЬОҐ НАЙДАВНЇЙШИХ КНЯЗЇВ // М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ VII. Стор. 6.
  10. Івакін 1996:43.
  11. Івакін 1996:45-6.
  12. Івакін 1996:46.
  13. Івакін 1996:46.
  14. Івакін 1996:46.
  15. Івакін 1996:46.
  16. Синор Д. (США. Блумингтон, Индиана) Монголы на Западе / Степи Європи в епоху середньовіччя Збірник наукових праць. — 2008, Том 6.
  17. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг Івакін 2007:205
  18. Голубинский Е. Е. История русской церкви: Том 2. От нашествия монголов до митрополита Макария включительно / 1-я половина тома: период второй, Московский Университетская типография, 1900 стр. 484
  19. Савченко 2006. Глава первая. Первая война большевиков против Украинской Народной Республики (декабрь 1917 — февраль 1918)
  20. Сыщик: «В конце 80-х бизнес и бандиты договаривались. Стрельба началась позже» // Газета «Сегодня». — 9 липня 2008(рос.)
  21. Сектовед.ру // Белое братство(рос.)

Джерела та література[ред.ред. код]