Барак Обама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Обама Барак)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Барак Обама
англ. Barack Obama[1][2]
Барак Обама
Барак Обама
44-й Президент США
20 січня 2009 — 20 січня 2017
ВіцепрезидентДжо Байден
ПопередникДжордж Вокер Буш
НаступникДональд Трамп
Сенатор Конгресу США від штату Іллінойс
3 січня 2005 — 16 листопада 2008
ПопередникПітер Фіцджеральд
НаступникРоланд Берріс
Сенатор штату Іллінойс
8 січня 1997 — 4 листопада 2004
ПопередникЕліс Палмер
НаступникКваме Рауль
Народився4 серпня 1961(1961-08-04)[3][4][…] (63 роки)
Гонолулу[3]
Відомий якполітик, адвокат, політичний публіцист, community organizer, державний діяч, правник, подкастер, науково-педагогічний працівник, мемуарист
Місце роботиBusiness International Corporationd[6][7], New York Public Interest Research Groupd[8], Gamaliel Foundationd, Sidley Austind[9] і Чиказький університет[1][2]
КраїнаСША[3][10][…] і Кенія[12][13]
НаціональністьАфроамериканець (Луо)
Alma materState Elementary School Menteng 01d (1971)[1][2], Школа Пунахоу (1979)[1][2], Occidental Colleged (1981)[1][2], Колумбійський університет (1983), Гарвардська школа права (1991)[1][2], Noelani Elementary Schoold (1967)[2], Centaurus High Schoold, Школа права Чиказького університетуd (2002)[14], Гарвардський університет (1991)[14], Nelson High Schoold і King College Prep High Schoold
Політична партіяДемократична партія США
БатькоBarack Obama Sr.d[3][15]
МатиЕнн Данем[3]
У шлюбі зМішель Обама
ДітиСаша Обамаd[1][2] і Малія Обамаd[1][2]
Релігіяпротестантизм, конгрегаціоналізм[d][16], Конгрегаціоналісти і Сполучена церква Христаd
Нагороди Нобелівська премія миру (2009)
Підпис
barackobama.com
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Бара́к Хусе́йн Оба́ма (англ. Barack Hussein Obama; нар. 4 серпня 1961, Гонолулу, Гаваї, США) — американський політик, 44-й президент США, колишній сенатор від штату Іллінойс у конгресі США.

Вперше обраний до сенату штату Іллінойс у 1996 році. Після невдалої спроби обратися в Палату Представників США в 2000 році, у листопаді 2004 року Барак Обама з великим відривом випередив політичних супротивників на виборах до Конгресу Сполучених Штатів Америки і став сенатором Конгресу. В Демократичній партії отримав номінацію на посаду президента і 23 серпня 2008 року оголосив про вибір кандидатури Джо Байдена на посаду віцепрезидента. За результатами виборів 4 листопада 2008 здобув перемогу над республіканським кандидатом Джоном Маккейном; 20 січня 2009 року став Президентом США. У листопаді 2012 року був обраний на другий термін. Склав повноваження 20 січня 2017 року. Перший афроамериканець на посту президента США.

Раннє життя

Барак Хусейн Обама народився 4 серпня 1961 року[17] в Пологовому та гінекологічному госпіталі імені Капіолані(інші мови) в Гонолулу, Гаваї.[18][19][20] у сім'ї 18-річної білої американки Енн Данем та 27-річного кенійця з луо[21] Барак Обами-старшого(інші мови).[22][23][24] Батьки Обами познайомилися 1960 року на лекції з російської мови в Гавайському університеті в Маноа, де його батько навчався на стипендію як іноземний студент.[25][26][27] Пара одружилася 2 лютого 1961 року у Вайлуку на Гаваях, за шість місяців до народження Обами.[28][29] Єдиний президент, що зростав за межами 48 континентальних штатів.[30]

Через кілька тижнів після його народження, наприкінці серпня 1961 року Данем із немовлям переїхала до Сієтла на рік, де навчалася у Вашингтонському університеті.[31] Батько ж навчався спочатку на Гаваях, а пізніше в Гарварді, який закінчив у червні 1962 року.[32] 1963 року вона повернулася на Гонолулу, де й познайомилася з Лоло Соеторо.[33][34] 1964 року Данем та Обама-старший розлучилися.[35][36] Він відвідав сина на Гаваях лише один раз — на Різдво 1971 року. Коли Обамі-молодшому було 21 рік, 1982 року загинув в автокатастрофі.[37]

15 березня 1965 року на Молокаї Данем та Соеторо одружилися,[38] а вже 1967 року жила разом у Джакарті в Індонезії.[39][40] Спочатку сім'я жила в районі Ментенг Далам в районі Тебет у Південній Джакарті. Із 1970 року мешкали в заможнішому районі Ментенг у центральній Джакарті.[41]

Навчання

Із шести до дев'яти років відвідував індонезійські школи: два роки Католицьку початкову школу Св. Франциска Ассизького та півтора роки Державну початкову школу Ментенг № 1. Крім цього навчався разом із матір'ю в англомовній школі Калверт.[42][43] Зареєстрований був як «Баррі».[44] За чотири роки в Джакарті вже міг вільно розмовляти індонезійською.[45] Його вітчим навчив стійкості та «дав досить тверду оцінку як влаштований світ».[46]

1971 року Обаму відправила жити до бабусі та дідуся по материнській лінії на Гонолулу. Там із п'ятого класу навчався на стипендії в приватній підготовчій до коледжу школі Пунахоу. Середню школу закінчив 1979 року.[47] У старших класах Обама продовжував використовувати прізвисько «Баррі», яке він зберігав до візиту в Кенію 1980 року.[48] На Гаваях проживав три роки, 1972—1975, разом зі своєю матір'ю та зведеною сестрою, Маєю Соеторо, поки його мати була аспірантом в галузі антропології в Гавайському університеті.[49] Хоч його близькі повернулися до Індонезії 1975 року, Обама вирішив залишитися на Гаваях.[50]

Про роки на Гонолулу Обама писав: «Гаваї багато можливостей познайомитися з різними культурами в атмосфері взаємної поваги, що стало невід'ємною частиною мого світогляду й основою для цінностей, які я вважаю найдорожчими».[51] Він також зізнався, що в підлітковому віці щоби «витіснити з голови питання про те, ким я був» вживав алкоголь, марихуана та кокаїн.[52] Обама також був членом «банди Чум» (сленговий термін для куріння марихуани), самоназваний колектив друзів, які разом проводили час та курили марихуану.[53][54]

Обама 1979 року поїхав до Лос-Анджелеса та два роки навчався в приватному коледжі «Оксіденталь». У лютому 1981 року він уперше виступив зі своєю публічною промовою, закликавши навчальний заклад взяти участь у виведенні інвестицій із Південної Африки як відповідь на політику апартеїду в цій країні. У середині 1981 року Обама поїхав до Індонезії, щоби відвідати свою матір і зведену сестру Маю, а також протягом трьох тижнів відвідував родини друзів по коледжу в Пакистані.[55] Того ж року він перевівся до Колумбійського університету в Нью-Йорку, де вивчав політологію зі спеціалізацією на міжнародних відносинах та англійську літературу.[56][57] Проживав у кампусі на 109-й західній вулиці.[58] У 1983 році здобув ступінь бакалавра.

Рання кар'єра

Після завершення навчання працював протягом одного року у видавничій та консалтинговій компанії Business International Corporation на посаді фінансового аналітика та автором.[59][60] 1985 року, упродовж трьох місяців, був координатором проектів Нью-Йоркської дослідницької групи громадських інтересів у кампусі Міського коледжу Нью-Йорку.[61][62][63] У 1985 році Барак переїхав до Чикаго, де керував до червня 1988 року благодійним проєктом допомоги місцевим церквам та організовував програми навчання для мешканців бідних районів міста.[64][65] Він допоміг створити програми професійної підготовки та підготовки до вступу в коледж, організував захист прав орендарів в Альтгельд Гарденс.[66] Також працював консультантом та інструктором у Фонді Гамлієль, інституті з організації громад.[67] У середині 1988 року Обама уперше вирішив на три тижні до Європи, а потім відправився на п'ять до Кенії, щоби уперше зустрітися з родичами по батьковій лінії.[68][69]

Гарвард

Хоч Північно-Західний університет запропонував Обамі повні стипендію на юридичному факультеті, він вступив 1988 року до Гарвардського університету. Тоді проживав у Сомервіль, штат Массачусетс.[70] Наприкінці першого навчального року він став редактором «Гарвардського Правничого Ревю»,[71] на другому курсі його обрали президентом,[72][73] що привернуло низку ЗМІ, бо уперше ним став афроамериканець.[74][75] Це призвело до підписання видавничого контракту на книгу про відносини,[76] яка пізніше стала його мемуарами під назвою «Мрії від мого батька» (англ. Dreams from My Father), опублікованої 1995 року.[77] Також тоді Обаму назначили науковим асистентом дослідника конституційного права Лоуренса Трайба.[78] 1991 року він завершив навчання на юридичному факультеті з відзнакою та здобув ступінь доктора юридичних наук.[79][80]

Чикаго

Потім повернувся до Чикаго, де обіймав два роки посаду наукового співробітника з питань юриспруденції в школі при Чиказькому університеті, щоби продовжити роботу над своєю книгою.[81][82] Там із 1992 року був викладачем із конституційного права, а з 1996 по 2004 роки як старший викладач.[83]

Із квітня по жовтень 1992 року Обама керував кампанією з реєстрації виборців «Проєкт Голос» в Іллінойсі, у якій брали участь десять співробітників і сімсот добровольців. Після досягнення своєї мети — зареєстрували 150 000 із 400 000 незареєстрованих афроамериканців у штаті, Обаму видання «Crain's Chicago Business» додало да списку «40 до сорока» (англ. 40 under Forty).[84]

почав працював в недержавній організації, яка займалася допомогою в реєстрації виборців. Пізніше працював в адвокатській конторі «Майнер, Барнгіл & Ґелланд», спеціалізацією котрої було забезпечення дотримання та захист громадянських прав. Барак Обама також викладав юриспруденцію на правничому факультеті Чиказького університету з 1993 по 2004 рік. У 2004 році його було обрано до Сенату США.

Юридична кар'єра

1993 року Обама приєднався до юридичної фірми Davis, Miner, Barnhill & Galland, яка налічувала 13 юристів і спеціалізувалася на судових процесах у сфері цивільних прав та економічного розвитку районів, де спочатку він був юристом, а з 1996 по 2004 роки радником. 1994 року його додали до списку адвокатів у справі Buycks-Roberson v. Citibank Fed. Sav. Bank, 94 C 4094 (N.D. Ill.). Цей колективний позов поданий Сельмою Баюк-Роберсон, яка стверджувала, що Федеральний ощадний банк Сітібанку займався практикою, забороненою Законом про рівні кредитні можливості та Законом про справедливе житло. Справу врегульовали в досудовому порядку.

У 1994—2002 роках Обама входив до складу ради директорів Чиказького фонду Вудса (Woods Fund of Chicago), який у 1985 році став першим фондом, що профінансував проект «Розвиток громад», та Фонду Джойса (Joyce Foundation).[85] У 1995—2002 роках — до складу ради директорів Чиказького конкурсу Анненберга (Chicago Annenberg Challenge), де з 1995 по 1999 роки став президентом-засновником та головою ради директорів.[86] 2007 року Обама втратив право займатися адвокатською діяльністю.[87][88]

Законодавча кар'єра

Сенат штату Іллінойс (1996—2004)

Президент Барак Обама на шоу Девіда Леттермана
Президент Барак Обама, Прем'єр-Міністр Великої Британії Девід Камерон та Головний Мишолов Резиденції Уряду кіт Ларрі під час візиту Обами на Даунінг-Стріт 10, 25 травня 2011
Президент Барак Обама на церемонії нагородження Нобелівської Премії
Президент Барак Обама з президентом Туреччини Абдуллою Гюлем, на саміті ООН, 23 вересня 2010
Президент Барак Обама підписує державні папери. Овальний кабінет, гру. 22, 2010.

У 1996 році Барака Обаму було обрано до сенату штату Іллінойс від муніципалітету Гайд-Парк на півдні Чикаго. Він замінив на посаді сенатора від Демократичної партії Еліс Палмер.[89] Після обрання Обама заручився двопартійною підтримкою при прийняття законодавства, яке реформувало закони про етику та охорону здоров'я.[90][91] Також він домігся збільшення податкових пільг для робітників із низьким рівнем доходу, домовився щодо реформи соціального забезпечення та сприяв збільшенню субсидій на догляд за дітьми.[92] 2001 року, як співголова двопартійного Об'єднаного комітету з адміністративних питань, Обама підтримав запропоновані губернатором-республіканцем Джорджем Раяном правила видачі позик до зарплати та положення щодо грабіжницького іпотечного кредитування, спрямовані на запобігання вилученню житла.[93][94]

1998 року Обаму переобрали до Сенату штату Іллінойс, перемігши республіканця Єссе Єгуда.[95][96] 2002 року без конкурентної боротьби знов виграв вибори.[97][98] У 2003 році, коли демократи отримали більшість в сенаті штату, його було обрано головою Комітету з питань охорони здоров'я та соціальної служби.[99] Він також очолив одностайне двопартійне ухвалення закону про моніторинг расового профілювання, який зобов'язував поліцію при затримуванні реєструвати расову приналежність водіїв. Крім цього, запровадив обов'язкову відеозйомку допитів у справах про вбивства, а Іллінойс став першим таким штатом.[100][101][102][103] Під час його передвиборчої кампанії до Сенату США у 2004 році поліцейські хвалили його за активну співпрацю в проведенні реформи смертної кари.[104] У листопаді 2004 року Обама подав у відставку зі Сенату штату Іллінойс після обрання до Сенату США.[105]

Кампанія до Сенату США в Іллінойсі

У травні 2002 року Обама організував опитування для оцінки своєї перспективи на виборах до Сенату США 2004 року. До серпня 2002 року він створив передвиборчий комітет, почав збирати кошти, найняв політичного медіа-консультанта Девіда Аксельрода. Обама офіційно оголосив висунув свою кандидатуру в січні 2003 року.[106]

Обама став першим із противників вторгнення в Ірак 2003 року, підтримуваного адміністрацією Джордж Буша.[107] Коли Конгрес та Буш погодили резолюцію для інтервенції в Ірак,[108] 2 жовтня 2002 року Обама уперше виступив із гучним антивоєнним мітингом у Чикаго.[109][110] І повторив це у березні 2003 року, сказавши народу, що «ще не пізно» зупинити війну.[111]

Рішення чинного республіканця Пітера Фіцджеральда та його демократичної попередниці Керол Мозлі Браун не брати участь у виборах призвели до сильної конкуренції на первинних змагання демократів та республіканців за участю 15 кандидатів.[112] У березні 2004 року на них Обама здобув несподівану перемогу з великим відривом. За одну ніч це зробило його «зіркою» в Демократичній партії, поклало початок спекуляціям про президентське майбутнє, і призвело до перевидання його мемуарів «Мрії від мого батька».[113] У липні 2004 року Обама виступив із програмною промовою на Національному з'їзді Демократичної партії, яку дивилися дев'ять мільйонів глядачів. Її позитивно схвалили, що підвищило його статус.[114]

Очікуваний опонент Обами на загальних виборах, переможець республіканських праймериз Джек Раян, зняв свою кандидатуру в червні 2004 року.[115] Через шість місяці його замінив Алан Кіз.[116] На загальних виборах у листопаді 2004 року Обама переміг зі 70 % голосів, найбільшою перевагою кандидата в Сенат США за всю історію штату Іллінойс.[117] Він здобув перемогу в 92 із 102 округів штату, у навіть у там, де демократи традиційно не мали великих успіхів.

Сенат США (2005—2008)

4 січня 2005 року Обама склав присягу як сенатор Конгресу США,[118] ставши першим афроамериканцем.[119] Спочатку він висунув дві ініціативи: Лугар — Обама, яка розширювала програму Нанна — Лугара щодо спільного зменшення загрози від озброєння;[120] «Федеральний закон про звітність і прозорість фінансування від 2006 року».[121] 3 червня 2008 року Обама разом із сенаторами Томом Карпером, Томом Коберном і Джоном Маккейном представив новий законопроєкт — «Закон про посилення прозорості та підзвітності федеральних витрат від 2008 року».[122] Також він був співавтором «Закону про безпеку Америки та належну імміграцію».[123]

У грудні 2006 року президент Буш підписав «Закон про допомогу, безпеку та сприяння демократії в Демократичній Республіці Конго» — першого федерального акту, головним автором якого був Обама.[124][125] У січні 2007 року разом зі сенатором Файнгольдом внесли положення про корпоративні літаки до «Закону про чесне керівництво та відкритий уряд», яке підписане у вересні 2007 року.[126][127]

2007 року Обама підтримав поправку до «Закону про національну оборону», яка включала додаткові гарантії для військовослужбовців, звільнених через розлади особистості,[128] та була прийнята Сенатом навесні 2008 року.[129] Того ж року став автором «Закону про санкції щодо Ірану», спрямований на виведення державних пенсійних фондів з іранської нафтової та газової промисловості. Хоч його не прийняли, однак додали до «Всеосяжного закону про санкції, підзвітність та виведення коштів з Ірану від 2010 року».[130] Крім цього, був співавтором законопроєкту щодо зменшення ризиків ядерного тероризму[131] та ініціював поправку до Сенату щодо Державної програми медичного страхування дітей, яка передбачає однорічний захист робочого місця для членів сімей, що доглядають за пораненими військовими.[132]

До грудня 2006 року Обама працював у комітетах Сенату з міжнародних відносин, навколишнього середовища та громадських робіт і у справах ветеранів.[133] У січні 2007 року він залишив комітет з навколишнього середовища та громадських робіт і отримав додаткові призначення в комітетах з охорони здоров'я, освіти, праці та пенсій, внутрішньої безпеки та урядових справ.[134] Він також став головою підкомітету Сенату з європейських справ[135] та офіційно відвідував Східну Європу, Близький Схід, Центральну Азію та Африки. Він зустрівся з Махмудом Аббасом до того, як Аббас став президентом Палестинської національної адміністрації, і виступив з промовою в Університеті Найробі, в якій засудив корупцію в кенійському уряді.[136]

За неповні три роки діяльності в складі сенату США Барак Обама запропонував 152 законодавчі акти і брав активну участь у підготовці інших 427 законопроєктів. Обама подав у відставку зі свого місця в Сенаті 16 листопада 2008 року, щоб зосередитися на перехідному періоді до президентства.[137]

Президентські кампанії

2008

10 лютого 2007 року в місті Спрингфілд (Іллінойс) перед будівлею старого Капітолію Барак Обама оголосив про свої наміри балотуватися від Демократичної партії на президентських виборах 2008 року.[138][139] Вибір цього місця був символічним, бо тут Авраам Лінкольн виголосив свою промову «Розколотий дім» у 1858 році.[140][141] Обама наголошував на питаннях швидкого завершення війни в Іраку, підвищення енергетичної незалежності та реформування системи охорони здоров'я.[142]

У праймеризі Демократичної партії взяли участь багато кандидатів. Проте, основна боротьба відбулася між Обамою та сенатором Гілларі Клінтон, де Обама здобув стійке лідерство за кількістю обіцяних делегатів завдяки продуманому довгостроковому плануванню, успішному збору коштів, переважаючій організації в штатах із партійними зборами, і вдалому використанню правил розподілу делегатів.[143] 2 червня 2008 року Обама отримав достатню кількість голосів і закріпив за собою кандидатуру на посаду президента. Після деяких вагань поступитися, 7 червня Клінтон завершила свою кампанію та підтримувала Обаму,[144] пізніше разом із Біллом Клінтоном.[145][146] 23 серпня 2008 року Обама оголосив, що обрав сенатора від штату Делавер Джо Байдена на пост віцепрезидента.[147] Під час праймериз та кампанії Обама встановив численні рекорди зі збору коштів, особливо за кількістю дрібних пожертвувань.[148] 19 червня 2008 року він став першим кандидатом у президенти від основної партії, який відмовився від державного фінансування на загальних виборах від часу створення цієї системи в 1976 році.[149]

Від Республіканської партії обрали Джона Маккейна, який пообіцяв Сарі Пейлін пост віцепрезидента.[150] Обама і Маккейн провели три президентські дебати у вересні та жовтні 2008 року.[151] 4 листопада Обама виграв президентські вибори зі 365 голосами виборців проти 173 у Маккейна, 52,9 % проти 45,7 % відповідно.[152] Свою промову як переможець виголосив перед сотнями тисяч прихильників у чиказькому Грант-парку.[153][154] Обама став першим афроамериканцем, обраним на пост президента.[155] Він є одним із трьох сенаторів США, які потрапили до Білого дому, після Воррена Гардінга та Джон Кеннеді.[156]

2012

4 квітня 2011 року Барак Обама розпочав свою кампанію з переобрання на нових президентських виборах 2012 року.[157][158][159] Про це він заявив у своєму виборчому відео під назвою «Все починається з нас», яке було розміщене на його вебсайті, ставши таким чином першим кандидатом на дану посаду. Згодом Обама подав відповідні документи у Федеральну виборчу комісію США.[160][161][162] Будучи дійсним президентом, він практично не зустрів опору на праймеріз Демократичної партії і 3 квітня 2012 заручився голосами 2778 делегатів, необхідних для висунення від даної партії.[163][164]

6 вересня Обаму і Байдена було офіційно висунуто на другий 4-річний термін на Національній конвенції (з'їзді) Демпартії в м. Шарлотт, штат Північна Кароліна. Їх головними противниками стали республіканці Мітт Ромні, колишній губернатор штату Массачусетс, а також представник штату Вісконсин Пол Раян.[165]

«Якщо ви вірите, що нові заводи і фабрики з'являться на нашому горизонті; що нова енергетика може живити наше майбутнє; що нові школи можуть дати сходи можливостей для цієї нації мрійників; якщо ви вірите в країну, де кожному дано по заслугах, і кожен робить свій чесний внесок, а всі грають за одними правилами — то я потребую вас, щоб ви проголосували в листопаді!… Ми не повертаємо назад. Ми нікого не лишаємо позаду. Ми тримаємо кожного на ногах. Ми черпаємо силу зі своїх перемог. І ми вчимося на власних помилках. Але ми пильно вдивляємося в той далекий горизонт, знаючи, що з нами провидіння і ми дійсно благословенні бути громадянами найвеличнішої нації на Землі»

 — витяг з перекладу промови[166] на цій Конвенції.

3 жовтня відбувся перший раунд теледебатів Обами з конкурентом від республіканців Міттом Ромні, де вони здебільшого обговорювали економіку.[167] 16 жовтня — другий раунд теледебатів, 22 жовтня — третій.

Обама спочатку мав хороші можливості виграти президентські перегони через відсутність явного лідера серед республіканців. Однак «відсутність реальних змін, на обіцянках яких він і прийшов до влади» грали проти нього. Як заявляли прихильники Обами, головну роль у виборах 2012 року зіграла «чітка робота виборчої машини», а не ентузіазм виборців, як це було в 2008 році.[168][169][170]

Вибори Президента США відбулися 6 листопада. Обама переміг опонента з результатом 332 голосів Колегії виборщиків проти 206 у його суперника. Експерти відзначили втрату ним підтримки незалежних виборців і необхідність враховувати позицію республіканців зі стратегічних питань. 4 січня 2013 Конгрес США затвердив результати голосування виборників.[171][172] У своїй переможній промові[173] після оголошення результатів голосування президент підкреслив, що попереду ще багато роботи: «Сьогодні ви проголосували за дію, а не політику, як зазвичай. Ви вибрали нас, щоб ми зосередилися на ваших робочих місцях, а не своїх. І в наступні тижні та місяці я розраховую на співпрацю з лідерами обох партій, щоб дати відповідь на виклики, які можна розв'язати тільки спільно: зменшуючи дефіцит, реформуючи податковий кодекс, виправляючи імміграційну систему та звільняючись від залежності від імпортованої нафти. В нас ще багато роботи».

Президенство

Передача даних від колишньої адміністрації Президента США новій

Напередодні передачі повноважень Президента США від адміністрації Джорджа Буша-молодшого до адміністрації Барака Обами було передано 40 секретних записок підготовлених колишньою адміністрацією Президента США.[174]

Кожна із записок була присвячена окремій державі чи галузі зовнішньої політики, аналізуючи для команди Барака Обами, що зробила адміністрація Джорджа Буша-молодшого і яким вона бачить майбутнє.[174]

Серед цих записок була й згадка України та наміри РФ підірвати її територіальну цілісність. Так в одній з цих записок зазначено:[174]

Спроби Росії кинути виклик територіальній цілісності України, особливо в Криму, який на 59% етнічно російський і де базується Чорноморський флот Росії, мають бути зупинені.

Проміжний період, формування кабінету

Проміжний період розпочався, коли Обама був обраний президентом 4 листопада 2008 року. Під час цього періоду Обама озвучив склад Кабінету міністрів і Адміністрації Президента США. Незабаром після виборів 4 листопада Обама вибрав представника штату Іллінойс Рама Емануеля як главу адміністрації Білого дому.

До Кабінету увійшли колишні суперники по праймеріз: Хілларі Родхем Клінтон як Державний Секретар і Білл Річардсон як глава Департаменту Торгівлі США.

1 грудня Обама оголосив, що бажає бачити Роберта Гейтса на посаді міністра оборони, що стало першим випадком, коли міністр оборони зберіг пост при зміні партії на посту президента.

Під час проміжного періоду оновлюється сайт Change.gov, в якому Обама вів блог і розміщував відео. Відразу після інавгурації інформація з цього сайту була перенесена на офіційний сайт Білого дому www.Whitehouse.gov

Інавгурація

20 січня 2009 року в ході церемонії інавгурації поруч з будівлею Капітолію Обама був приведений до присяги як 44-й президент США о 12:05 EST (17:05 UTC); церемонія зібрала рекордну кількість глядачів — понад мільйон людей. Присягали на Біблії, на якій присягався при інавгурації Авраам Лінкольн. Першим після присяги актом президента стало оприлюднення Звернення, що оголошує 20 січня 2009 року «Національним днем оновлення і згоди». У своїй промові Обама закликав до «нової ери відповідальності».

За інформацією Boston Globe, вартість інавгурації Барака Обами і інавгураційних урочистостей — найвища в історії США: витрати на її проведення можуть перевищити 160 мільйонів доларів.

Наступного дня, пізно ввечері, за порадою конституційних правознавців, Обама в Білому домі для обережності повторно склав присягу глави держави, з огляду на те, що напередодні сталася помилка в читанні встановленого Конституцією США тексту присяги: голова Верховного суду США Робертс помилково поставив слово «чесно» (англ. faithfully) після слів «виконувати обов'язки президента Сполучених Штатів».

Перші 100 днів

Очікування

Починаючи з Франкліна Рузвельта, перші 100 днів нової адміністрації були показником намірів і ефективності президента США. 100 перших днів Обами закінчилися 29 квітня. У його інтерв'ю з 60 minutes, він сказав, що уважно вивчав «100 днів» Рузвельта[175]. Однак він також додав, що «100 днів важливі, проте щось можуть змінити тільки перші 1000 днів»[176]. Незважаючи на це, перші 100 днів Обами були предметом явного інтересу ще тоді, коли він став фактичним кандидатом від Демократичної Партії. Кілька новинних гігантів оголосили про проєкти, зроблені для висвітлення цієї події. Коментатори прогнозують його шанси впоратися з проблемами у внутрішній і зовнішній політиці, розібратися з економічними і екологічними питаннями. CNN представило список економічних питань, які «Обама і його команда повинні вирішити в перші 100 днів». 5 листопада 2008 року «Міжнародна амністія» опублікувала свій список очікувань щодо дотримання прав людини при боротьбі з тероризмом, а в квітні 2009 року опублікувала огляд їх часткового виконання.[177]

Зміни в політиці «боротьби з тероризмом»

Одним з перших своїх указів на посаді президента США Барак Обама розпорядився закрити в'язницю Дельта на військовій базі Гуантанамо[178], де полонені утримувалися поза дією норм американського та міжнародного законодавства. Указом передбачено також закрити всі в'язниці ЦРУ в інших країнах, де тримають і допитують осіб, причетних, як вважають, до міжнародного тероризму. Забороняється також суворе поводження із в'язнями й тортури.

Барак Обама визначив, що Афганістан та Пакистан стають центральним фронтом боротьби Сполучених Штатів проти міжнародного тероризму[179] та призначив спецпредставників по Близькому Сходу та Афганістану — Пакистану. Спеціальним послом США на Близькому Сході призначено екссенатора Джорджа Мітчелла, а на посаду спецпредставника в Афганістані та Пакистані призначений колишній постійний представник США при ООН Річард Голбрук.

Джордж Мітчелл та Річард Голбрук мають багатий миротворчий досвід. У середині 1990-х років Голбрук набув слави одного з найвпливовіших дипломатів у світі, ставши головним архітектором Дейтонських угод, які поклали край кровопролиттю в Боснії і Герцеговині. Зі свого боку Джордж Мітчелл був посередником у процесі мирного врегулювання у Північній Ірландії за часів президентства Білла Клінтона.

Економічна політика

17 лютого 2009 року Обама підписав закон (англ. The American Recovery and Reinvestment Act) про виділення 787 млрд доларів США для пом'якшення наслідків рецесії, викликаної іпотечною кризою, також результатом кредитної кризи. За словами Обами завдяки цьому плану в США буде створено або збережено 3½ мільйони робочих місць протягом наступних двох років[180]. 29 січня 2009 року Президент підписав закон, що збільшує можливість оскаржити в суді факти дискримінації в області оплати праці (Lilly Ledbetter Fair Pay Act of 2009[en]). У лютому прийнятий закон про стимулювання економіки (American Recovery and Reinvestment Act of 2009[en]).

Нобелівська премія миру

9 жовтня 2009 року Нобелівський комітет оголосив, що президент США Барак Обама став лауреатом Нобелівської премії миру за 2009 рік. Нагорода присуджена йому з формулюванням «за величезні зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії і співпраці між народами». Очоливши Сполучені Штати, Обама пообіцяв відмовитися від колишньої односторонньої зовнішньої політики і виразив готовність піклуватися про інтереси не тільки США, але і всіх країн світу. Він, крім того, заявив, що готовий до переговорів з такими країнами як Іран, з яким США вже тридцять років не підтримують дипломатичні відносини. Одним з найважливіших пунктів його передвиборчої програми було завершення військової кампанії в Іраку і вивід звідти американських військ.

Обама став четвертим американським президентом, удостоєним найпрестижнішої гуманітарної нагороди світу, після Теодора Рузвельта, Вудро Вільсона і Джиммі Картера.

Реформа охорони здоров'я

Докладніше: Реформа охорони здоров'я та захисту пацієнтів у США

Одною з головних обіцянок, з якою Обама прийшов у Білий дім, було питання масштабної реформи сфери охорони здоров'я і медичного страхування. Питання про реформу назріло давно: при платній медицині понад 30 мільйонів людей в США живуть без медичної страховки. Як запевняє американський президент, реформа охорони здоров'я зробить медстрахування доступнішим, заборонить страховим компаніями роздувати ціни у зв'язку з погіршенням стану здоров'я клієнтів, а також ліквідує низку збиткових статей.

Закон після запеклих обговорень і жорсткої опозиції республіканців був прийнятий Конгресом 25 березня 2010, Барак Обама підписав зміни до законодавства 30 березня. Ряд положень реформи набрав чинності вже в 2010 році. 2014 року наявність страховки стане обов'язковою умовою для більшості людей, що проживають у США. В іншому випадку їм доведеться платити штраф. З 2014 року багато хто зможе обміняти свої страхові плани на нові, які обіцяють бути більш економічними і повними. Великі організації, що не надають своїм співробітникам страховки, будуть сплачувати штрафи. У наступні роки реформа, як передбачається, продовжиться. Будуть підвищуватися вимоги до страховиків і роботодавців. Під загрозою штрафів їм доведеться знаходити можливості надавати клієнтам і співробітникам якомога більш економічні плани з максимальним покриттям.

Внаслідок того, що реформа в цілому підтримується незаможними верствами населення, покладається на потужний урядовий апарат федерального рівня і вимагає великих капіталовкладень, сама реформа в цілому, а також її окремі положення та/або етапи зокрема неодноразово саботувалися представниками Республіканської партії, що контролює Палату представників США. Ці розбіжності зрештою призвели до неприйняття вчасно бюджету на 2014 фінансовий рік (за законодавством США, до 30 вересня), а отже, до припинення роботи уряду США і державних організацій від 1 жовтня 2013 року (див. Припинення роботи уряду США (2013))[181].

Реформа фінансової системи

Реформа, розроблена демократами, забороняє банкам проводити операції на фінансових ринках за рахунок власних коштів, а також передбачає обмеження для зростання банків, оскільки занадто великі кредитні організації, що збанкрутували, ставлять під удар всю фінансову систему країни. Творці проєкту розробили схему ліквідації розорених фінансових компаній, що дозволить мінімізувати наслідки краху конкретних організацій для економіки в цілому. Новий закон передбачав здійснення жорсткішого контролю за видачею кредитів та іншими операціями.

Крім того, передбачалося створити спеціальне агентство, яке боролося б із фінансовими махінаціями.

30 червня 2010 законопроєкт схвалила Палата представників, 15 липня необхідним мінімумом у 60 голосів його схвалив Сенат.

Республіканці, які виступали проти нового закону і намагалися перешкодити його прийняттю, вважали, що документ може підірвати конкурентоспроможність американської економіки.

Переобрання, зміни в кабінеті

У листопаді 2012 року Обама був переобраний на посаду президента; інавгурація відбулася в січні 2013 року. У лютому 2013 року міністра оборони Л. Панетту змінив Ч. Хегел, міністра фінансів Т. Гейтнера — Дж. Лью, а державного секретаря Х. Клінтон — Дж. Керрі. У квітні 2013 року на місце міністра внутрішніх справ К. Салазара була призначена С. Джуелл, а в травні на місце міністра енергетики С. Чу — Е. Моніз.

Зовнішня політика

Див. також: Закордонні візити Президента США Барака Обами

У квітні 2009 року пом'якшені санкції проти Куби, в січні і травні 2011 року спрощено візовий режим і розширені можливості грошових переказів на Кубу[182][183]. У жовтні 2009 року Барак Обама отримав Нобелівська премію миру. У грудні 2009 року оголошено про рішення збільшити на 30 тисяч контингент американських військ в Афганістані[184].

У квітні 2010 року підписано договір з Росією про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (у грудні схвалений Сенатом США). У травні 2010 року прийнятий закон, що вимагає від Державного департаменту докладної інформації про свободу друку в щорічних доповідях про права людини в країнах світу. У вересні 2010 року оголошено про припинення бойової операції військ США в Іраку, втім, близько 50 000 американських військовослужбовців залишилися в країні[185]

З березня 2011 року США беруть участь у силовій операції групи країн у Лівії. Навесні 2011 року в Пакистані знищений Усама бін Ладен. У жовтні 2011 року оголошено про виведення до кінця року військ США з Іраку[186], а в грудні проведена церемонія формального завершення операції військ СШ[187].

Фундаментальний виступ Барака Обами про роль Америки в світі відбувся на 67-й сесії Генеральної асамблеї ООН наприкінці вересня 2012 р.[188] В ньому він закликав світових лідерів засудити насильство на Близькому Сході, що пов'язують з антиісламським фільмом Невинність мусульман, що призвело до загибелі американського Посла в Лівії Крістофера Стівенса.

16 грудня 2014 року Барак Обама, виступаючи на військовій базі в штаті Нью-Джерсі перед трьома тисячами військових, які повернулися з Афганістану, заявив, що час великих операцій американської армії за кордоном минув[189].

17 грудня 2014 року Обама став першим президентом США, який після революції 1959 року провів переговори з лідером Куби. Після переговорів з Раулем Кастро Обама заявив, що США відновлюють дипломатичні стосунки з Кубою[190][191].

Позиція щодо російсько-української війни

Починаючи від самого початку російської агресії проти України президент США Барак Обама заявляв про підтримку територіальної цілісності та суверенітету України, але ще під час виступу 19 березня 2014 року заявив, що Сполучені Штати не вводитимуть війська на територію України. Він заявив, що збройне протистояння США з Росією було б недоречне як для Вашингтона, так і для самої України. При цьому Обама зазначив, що США не відмовляються від ідеї застосування до Росії додаткових економічних санкцій. Він також заявив, що США мають намір мобілізувати всі дипломатичні ресурси країни, щоб переконатися в наявності сильної міжнародної коаліції, яка виступає проти втручання Росії у справи України[192].

28 вересня Б. Обама виключив ймовірність війни НАТО з Росією через українську кризу і виступив за політичне вирішення кризи в Україні[193].

18 грудня 2014 року Обама підписав ухвалений раніше Конгресом США «Акт на підтримку свободи Україні», який дозволяє доставляти в Україну зброю та ввести нові санкції проти Росії[194][195].

1 лютого 2015 року Обама заявив, що США будуть посилювати тиск на Росію і одночасно будуть допомагати Києву стабілізувати економіку країни і проводити реформи[196].

5 лютого Джон Керрі під час свого візиту до Києва повідомив, що Обама розглядає різні варіанти допомоги Україні, у тому числі зброєю[197]. Але її так і не було надано.

5 серпня 2016 року Барак Обама закликав Росію і бойовиків «скласти зброю і припинити погрожувати Україні»[198].

Судова система, боротьба зі злочинністю

У 2009 році Обама висунув кандидатом у судді Верховного суду Соню Сотомайор замість Д. Саутера, який подав у відставку та перед своїм призначенням був висунутий Бушем-старшим. Сенат затвердив кандидатуру Сотомайор. У квітні 2010 року про свою майбутню відставку повідомив суддя ВС Дж. Стівенс, у травні Обама висунув на його місце Олену Каган, яку в серпні затвердив Сенат.

У січні 2013 року Обама висунув програму для законодавчої і виконавчої влади щодо посилення контролю над обігом зброї[199]. Однак у квітні Сенат відхилив один із основних заходів, запропонованих Обамою — усунення можливості придбати зброю без перевірки особистості покупця.

5 січня 2016 Барак Обама оголосив про посилення правил продажу зброї в обхід Конгресу США.

Відвідування в'язниці

Барак Обама став першим чинним президентом США, який відвідав в'язницю — тюрму посиленого режиму в місті Ель-Рено, штат Оклахома[200][201].

Сім'я й особисте життя

В інтерв’ю 2006 року Обама наголосив на різноманітності своєї великої родини: «Це як маленька міні-ООН», — сказав він. «У мене є родичі, які схожі на Берні Мака, і в мене є родичі, які схожі на Маргарет Тетчер». Хоча його батько за походженням африканець, Барак провів усе дитинство в оточенні білої матері та її родини — і таким чином поєднав у собі дві раси та два світогляди. У книзі «Мрії від мого батька» (англ. Dreams from My Father) Барак Обама описав свої спогади про дитинство та формування світогляду на основі власного досвіду в різнорасовій родині.

Енн Данем, його мати, народилася 1942 року у Вічиті, штат Канзас, у американській християнській сім'ї. До 21 року вона проживала на Гаваях. Мала англійське, валлійське, німецьке, швейцарське та ірландське походження. 2007 року з'ясувалося, що її прапрадід Фалмут Керні емігрував 1850 року з ірландського поселення Монігалл(інші мови) до США.[202] 1960 року її сім'я переїхала до Гонолулу, де вона навчалася в Гавайському університеті в Маноа на антрополога. Там, відвідуючи курс російської мови, зустріла Барака Обаму-старшого.[203][204] Його батько приїхав із Ньянгома Когело в Кенії до США як іноземний студент на навчання, оплачене місіонерською школою в Найробі. Він походив із народу луо. 18-річна Енн та 27-річний Барак одружилася 2 лютого 1961 року у Вайлуку на Гаваях, за шість місяців до народження Обами. Зрештою Обама-старший повідомив Данем про його перший шлюб із Кезією. Він заявив, що розлучений, але пізніше Данем дізнається, що це неправда. Його перша дружина Кезія потім погодилася зі другим шлюбом за звичаями луо. 1964 року Данем подала на розлучення, яке Обама-старший не оскаржував. Після навчання на Гонолулу Данем здобула ступінь бакалавра з антропології, а пізніше й доктора філософії з антропології (1992). Обама-старший після розлучення та здобуття магістра економіки в Гарвардському університеті повернувся до Кенії, де одружився втретє та працював на кенійський уряд як старший економічний аналітик у Міністерстві фінансів. Загинув 1982 року в автокатастрофі.[37]

Під час навчання в Центрі культурного та технологічного обміну між Заходом і Сходом Данег познайомилася з яванським геодезистом Лоло Соеторо, який приїхав з Індонезії як іноземний студент. 1965 року вони одружилися на Гаваях. Після двох однорічних продовжень візи J-1, Лоло повернувся до Індонезії в 1966 році. Мати із сином приїхали туди 1967 року, через шістнадцять місяців. Там вони проживали до 1970-х років, коли Данем відправила Обаму-молодшого на навчання в Гонолулу, а пізніш і сама зі зведеною дочкою повернулася для вивчення антропологію на аспірантурі. Данем не відчужувалась від обох колишніх чоловіків і заохочувала своїх дітей відчувати зв’язок зі своїми батьками. Данем зосередилася на розвитку сільських районів Індонезії, щоби вирішити проблему бідності, створила програми мікрокредитування, працюючи консультантом Агентства США з міжнародного розвитку. Також вона працювала у Фонді Форда в Джакарті та консультувалася з Азіатським банком розвитку в Гуджранвалі в Пакистан. До кінця життя працювала з банком Rakyat Indonesia, де допомагала застосувати свої дослідження до найбільшої програми мікрофінансування у світі. 7 листопада 1995 року, у 52 роки, померла від раку яєчників. В одному з інтерв’ю Барак Обама назвав свою матір «…ключова фігура в роки мого становлення. […] Вона навчила мене важливим цінностям, які залишилися моїм орієнтиром для політичного світу.

Обама має зведену сестру з якою виріс, Маю Соеторо-молодшу, і сім інших зведених братів і сестер із родини його кенійського батька. Також у нього є коріння в Ірландії, із якими зустрівся в Манігалі 2011 року. У книзі «Мрії від мого батька» Обама пов'язує історію родини своєї матері з можливими корінними американськими предками і далекими родичами Джефферсона Девіса, президента Конфедеративних Штатів Америки під час Громадянської війни в США. Він також має далеких спільних предків з Джорджем Бушем-молодшим і Діком Чейні. У липні 2012 року сайт Ancestry.com виявив велику ймовірність того, що Данем походить від Джона Патча(інші мови), поневоленого африканця, який жив у колонії Вірджинія в XVII столітті.[205][206][207]

Коли Барак Обама працював у Чикаго в 1980-х роках, він жив із науковицею із антропології Шейлою Мійоші Яґер. Він двічі їй пропозицію, однак і вона, і її батьки йому відмовили. Про їх стосунки стало відомо лише у травні 2017 року, після завершення його президенства.

У червні 1989 року Обама зустрів Мішель Робінсон, коли працював у Sidley Austin, яку назначили його наставницею на три місяці. Вона брала участь разом із ним у кількох групових соціальних заходах, але спочатку відмовлялася від його запрошень на побачення. Почали зустрічатися лише улітку того року, а вже 1991-го заручилися та 3 жовтня 1992 року уклали шлюб.[208] Після викидня Мішель пройшла процедуру екстракорпорального запліднення, щоби завагітніти. Їхня перша донька, Малія Енн, народилася 1998 року. Друга донька, Наташа («Саша»), 2001 року. Дочки Обами відвідували Дослідницьку школу при Чиказькому університеті. Після переїзду до Вашингтону в окрузі Колумбія, із січня 2009 року навчалися в школі Sidwell Friends. Сім'я Обами мала дві португальські водяні собаки: пса на ім'я Бо, подарованого сенатором Тедом Кеннеді; та самку Сонні, яка померла від раку 8 травня 2021 року.

Обама вболіває за бейсбольну команду «Чикаго Вайт Сокс». Свій перший символічний кидок зробив ще на пості сенатора на матчі Американської ліги 2005 року. 2009 року він здійснив такий же кидок, але вже на «Матчі всіх зірок» у кепці з логотипом «Вайт Сокс». Також фанат команди з американського футболу «Чикаго Беарз» із Національної ліги, але в дитинстві та підлітковому віці вболівав за «Піттсбург Стілерс». Він їх підтримував перед перемогою в Супербоулі XLIII, за 12 днів до президенства. 2011 року Обама запросив команду «Чикаго Беарз» 1985 року до Білого дому, бо команда не змогла приїхати сюди після своєї перемоли в Супербоулі 1986 року через катастрофу космічного шатла «Челенджер». Він також грає в баскетбол, яким почав займатися ще в старших класах. Обама є лівшою.

2005 року родина Обами витратила кошти від угоди на видання книги, щоби переїхати з кондомініуму в Гайд-Парку в Чикаго до будинку в сусідньому Кевуді, вартістю 1,6 млн доларів, еквівалентно 2,5 млн доларів у 2023-му. Придбання сусідньої ділянки та продаж її частини Обамі дружиною забудовника, спонсора його передвиборчої кампанії та друга Тоні Резко привернули увагу ЗМІ, бо Резко пізніше звинувачений та засуджений за політичну корупцію, не пов'язаної з Обамою.

У грудні 2007 року журнал «Моней» оцінив чистий капітал Обами у 1,3 млн доларів, що еквівалентно 1,9 млн доларів у 2023 році. У їхній податковій декларації за 2009 рік зазначався дохід у розмірі 5,5 млн доларів, яке зросло зі 4,2 млн доларів у 2007 році та 1,6 млн доларів у 2005 році, переважне завдяки продажам його книг. 2010 року зі 1,7 млн доларів доходу він пожертвував 14 % на благодійним організаціям, зокрема 131 000 доларів Фонду «Фішер Гаус», який допомагає сім'ям поранених ветеранів. За його фінансовим звітом за 2012 рік, чистий капітал Обами може становити до 10 млн доларів.

Культурно-політичний імідж

Після того, як Барак Обама отримав посаду президента його рейтинг довіри становив 78 %. Вже через рік після обрання президентом рейтинг довіри до Обами почав падати швидше, ніж до всіх його попередників за півсторіччя. За даними американського соціологічного агентства «Gallup» рівень довіри американського населення до президента Обами становив 53 %, що майже на 10 % менше, ніж у квітні того ж року. Американські експерти пов'язували падіння популярності Обами із затягуванням проведення реформи системи охорони здоров'я і зростанням безробіття, рівень якого становив майже 10 %[209].

У березні 2011 року рейтинг Барака Обами впав до 49 %. На думку 64 % населення США, обрана Обамою стратегія розвитку країни абсолютно неправильна. Схвально до діяльності Обами у сфері боротьби з безробіттям ставились 49 % американців[210].

Станом на 15 жовтня 2014 року згідно з опитуванням, проведеним газетою The Washington Post та телекомпанією ABC, лише 40 % американців позитивно оцінюють дії Барака Обами на посаді президента країни. Рейтинг його популярності виявився найнижчим за шість років його президентства. Більшість американців вважають, що при Обамі жити стало гірше. Три чверті опитаних незадоволені тим, як функціонує політична система США. Економічними заходами Обами незадоволені 51 % американців. Довіра до президента в області боротьби з тероризмом знизилася з 50 % до 35 %. Американці незадоволені як їхня країна протидіє терористам «Ісламської держави»[211].Водночас 42 % американців позитивно ставляться до економічної політики Обами[212].

У січні 2017 року, коли Барак Обама йшов з посади президента, рейтинг його популярності складав 60 %. Такого рівня підтримки Обама не мав з 2009 року. За рівнем популярності Обама поступався лише Біллу Клінтону, якого в січні 2001 року підтримувало 66 % американців, та Рональду Рейгану — 64 % в січні 1989 року[213]. Перша леді США Мішель Обама мала популярність у 68 % американців[214][215]. За даними дослідницьких центрів «NORC» та «Associated Press», 52 % американців відповіли, що Обама був хорошим президентом, на 57 % американців він справив позитивне враження. У той же час, лише 32 % населення вважали, що Обама виконав свої передвиборчі обіцянки, 44 % вважали, що він намагався виконати свої обіцянки, але безуспішно, ще 22 % американців, серед яких 49 % республіканців відповіли, що він не виконав своїх обіцянок[216].

Критика

Повідомлення про те, що Крістофер Стівенс турбувався про свою безпеку, стало підставою для критики з боку Конгресу на адресу адміністрації Барака Обами: її звинуватили в тому, що американським дипломатам в Бенгазі не був забезпечений належний захист.

Колишній незалежний кандидат в президенти США Ральф Нейдер (Ralph Nader) назвав Барака Обаму військовим злочинцем, розкритикував його міжнародну політику. Таку заяву він зробив в інтерв'ю виданню Politico. «Суверенітет інших держав для нього нічого не означає. Його безпілотні літальні апарати можуть вбити кого завгодно, як це відбувається, наприклад, в Пакистані, Афганістані та Ємені. Це військовий злочин, і він повинен бути притягнутий до відповідальності», — заявив Нейдер.

Засновник WikiLeaks Джуліан Ассанж, що переховується в посольстві Еквадору в Лондоні, за допомогою відеозв'язку виступив на засіданні Генасамблеї ООН. У своїй промові він розкритикував президента США Барака Обаму за те, що він приписує собі важливу роль в «арабській весні», і закликав його припинити переслідувати WikiLeaks. З обранням Барака Обами на другий термін Ассанж порівняв його з вовком в овечій шкурі: «Обама здається хорошою людиною, і в цьому полягає проблема. Вівця в шкурі вовка краще, ніж вовк в овечій шкурі».

У 2014 році після введення санкцій проти 7 парламентарів Росії та замороження активів 17 компаній, наближених до президента Російської Федерації Володимира Путіна представники Республіканської партії виступили з критикою відносно «м'якої» політики Обами. Офіційно з цього приводу висловилися сенатори-республіканці Боб Коркер, Келлі Айотт, а також конгресмен від цієї партії Люк Мессер[217]. Відповідь Обами була такою:

Невже хтось думає, що надавши Україні додаткову зброю, ми можемо протидіяти російській армії? Чи не більше шансів ми маємо протидіяти їм, застосувавши дипломатичний тиск та економічні санкції?

Жорстко розкритикував відмову Обами постачати зброю Україні й видатний республіканець Джон Маккейн, який активно підтримував Україну. Він назвав такі дії адміністрації ганебними[218].

Вшанування

  • У 2007 році на честь Обами був названий лишайник Caloplaca obamae.
  • Прізвищем президента було названо вид риб роду Етеостома — Etheostoma obama в 2012 році.
  • Вимерлий рід динозаврів було названо Obamadon. Після дискусії, чи можна називати вимерлий рід іменем президента, назву було затверджено у 2013 році.
  • У 2013 році названо вид дятлоподібних птахів Лінивка-смугохвіст західна.
  • У 2016 році його іменем було названо Baracktrema obamai — вид паразитичних плоских червів родини Schistosomatidae.
  • Після розширення морської національної пам'ятки «Папаханаумокуакеа» за сприянням Барака Обами, у 2016 році його ім'ям назвали вид риб Tosanoides obama. На тілі самців цієї риби помітна пляма, що нагадує логотип президентської кампанії Обами 2008 року.[219]
  • На честь Обами у 2018 році був названий викопний організм Obamus coronatus.[220]
  • У місті Сан-Хосе штату Каліфорнія є бульвар Барака Обами.
  • У місті Рулвілл є вулиця Барака Обами.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и https://www.gala.fr/stars_et_gotha/barack_obama
  2. ↑ а б в г д е ж и к https://www.voici.fr/bios-people/barack-obama
  3. ↑ а б в г д свідоцтво про народження Барака Обами — 2011.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #132522136 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Barack Obama
  6. ↑ Gala Barack Obama - La biographie de Barack Obama avec Gala.fr
  7. ↑ Voici Barack Obama - La biographie de Barack Obama avec Voici.fr
  8. ↑ http://www.newsday.com/news/new-york/obama-stood-out-even-during-brief-1985-nypirg-job-1.885513
  9. ↑ https://web.archive.org/web/20110708222043/http://www.dailyprincetonian.com/2005/12/07/14049/
  10. ↑ http://www.nytimes.com/2009/12/15/business/economy/15obama.html
  11. ↑ http://www.nytimes.com/2012/03/28/world/asia/president-obama-talks-missile-defense-at-nuclear-summit-in-south-korea.html?pagewanted=all
  12. ↑ https://archive.nytimes.com/kristof.blogs.nytimes.com/2008/08/29/was-obama-a-kenyan-citizen/
  13. ↑ https://www.factcheck.org/2008/08/obamas-kenyan-citizenship/
  14. ↑ а б Hoffman R. LinkedIn — 2003.
  15. ↑ Catalog of the German National Library
  16. ↑ http://www.ucc.org/news/obama-inauguration.html
  17. ↑ М. Рижков (2011). Обама Барак Гусейн. Політична енциклопедія. Київ: Парламентське видавництво. с. 508. ISBN 978-966-611-818-2. Процитовано 21 серпня 2024.
  18. ↑ President Obama's Long Form Birth Certificate. whitehouse.gov (англ.). 27 квітня 2011. Архів оригіналу за 31 липня 2023. Процитовано 21 серпня 2024.
  19. ↑ Maraniss, David (24 серпня 2008). Though Obama had to leave to find himself, it is Hawaii that made his rise possible. The Washington Post. с. A22. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 28 жовтня 2008.
  20. ↑ Nakaso, Dan (22 грудня 2008). Twin sisters, Obama on parallel paths for years. The Honolulu Advertiser. с. B1. Архів оригіналу за 29 січня 2011. Процитовано 21 серпня 2024.
  21. ↑ Bearak, Max (19 червня 2016). The fascinating tribal tradition that gave Obama his last name. Washington Post. Архів оригіналу за 7 листопада 2022. Процитовано 20 листопада 2022.
  22. ↑ С. Віднянський; А. Мартинов (2009). Кризовий миротворець (PDF). Вісник НАН України (12): 46—49. Процитовано 21 серпня 2024.
  23. ↑ Варварцев, М. М. (2016). Обама (Obama) Барак Хусейн. Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я (PDF). Київ: Ін-т історії України НАН України. с. 29—30.
  24. ↑ Варварцев, 2016, с. 347.
  25. ↑ Obama, 2004, с. 9—10.
  26. ↑ Jacobs, 2011, с. 115—118.
  27. ↑ Maraniss, 2012, с. 154—160.
  28. ↑ Ripley, Amanda (9 квітня 2008). The story of Barack Obama's mother. Time. Архів оригіналу за 28 серпня 2013. Процитовано 9 квітня 2007.
  29. ↑ Maraniss, 2012, с. 160—163.
  30. ↑ Barreto, Amílcar Antonio; O'Bryant, Richard L. (12 листопада 2013). Introduction. American Identity in the Age of Obama. Taylor & Francis. с. 18—19. ISBN 978-1-317-93715-9. Процитовано 21 серпня 2024.
  31. ↑ Jacobs, 2011, с. 125—126.
  32. ↑ Maraniss, 2012, с. 171, 178.
  33. ↑ Maraniss, 2012, с. 195.
  34. ↑ Scott, 2011, с. 97.
  35. ↑ Jacobs, 2011, с. 156.
  36. ↑ Scott, 2011, с. 103.
  37. ↑ а б Ochieng, Philip (1 листопада 2004). From home squared to the US Senate: how Barack Obama was lost and found. The EastAfrican. Nairobi. Архів оригіналу за 27 вересня 2007.
  38. ↑ Maraniss, 2012, с. 197.
  39. ↑ Maraniss, 2012, с. 213.
  40. ↑ Scott, 2011, с. 108.
  41. ↑ Maraniss (2012), pp. 195–201, 209–223, 230–244.
  42. ↑ Maraniss (2012), pp. 216, 221, 230, 234–244.
  43. ↑ Barack Obama: Calvert Homeschooler?—Calvert Education Blog. calverteducation.com. 25 січня 2014. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 25 листопада 2015.
  44. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Suhartono_3/19/2010 не вказано текст
  45. ↑ Zimmer, Benjamin (2009). Obama's Indonesian Redux. Language Log. Архів оригіналу за 3 березня 2009. Процитовано 12 березня 2009.
  46. ↑ Meacham, Jon (22 серпня 2008). What Barack Obama Learned from His Father. Newsweek. Архів оригіналу за 7 січня 2017. Процитовано 9 січня 2017.
  47. ↑ Serafin, Peter (21 березня 2004). Punahou grad stirs up Illinois politics. Honolulu Star-Bulletin. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 20 березня 2008.
    • Scott, Janny (14 березня 2008). A free-spirited wanderer who set Obama's path. The New York Times. с. A1. Архів оригіналу за 14 березня 2008. Процитовано 18 листопада 2011.
    • Obama (1995, 2004), Chapters 3 and 4.
    • Scott (2012), pp. 131–134.
    • Maraniss (2012), pp. 264–269.
  48. ↑ Wolffe, Richard (22 березня 2008). When Barry Became Barack. Newsweek. Архів оригіналу за 18 квітня 2010. Процитовано 21 березня 2016.
  49. ↑ Scott (2011), pp. 139–157.
    • Maraniss (2012), pp. 279–281.
  50. ↑ Scott (2011), pp. 214, 294, 317–346.
  51. ↑ Reyes, B.J. (8 лютого 2007). Punahou left lasting impression on Obama. Honolulu Star-Bulletin. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 10 лютого 2007. As a teenager, Obama went to parties and sometimes sought out gatherings on military bases or at the University of Hawaii that were attended mostly by blacks.
  52. ↑ Elliott, Philip (21 листопада 2007). Obama gets blunt with N.H. students. The Boston Globe. Associated Press. с. 8A. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 18 травня 2012.
  53. ↑ Karl, Jonathan (25 травня 2012). Obama and His Pot-Smoking 'Choom Gang'. ABC News. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 25 травня 2012.
  54. ↑ FRONTLINE The Choice 2012. PBS. 9 жовтня 2012. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 29 жовтня 2012.
  55. ↑ Gordon, Larry (29 січня 2007). Occidental recalls 'Barry' Obama. Los Angeles Times. с. B1. Архів оригіналу за 24 травня 2010. Процитовано 12 травня 2010.
  56. ↑ Boss-Bicak, Shira (January 2005). Barack Obama '83. Columbia College Today. ISSN 0572-7820. Архів оригіналу за 5 вересня 2008. Процитовано 1 жовтня 2006.
  57. ↑ Remarks by the President in Town Hall. whitehouse.gov. 26 червня 2014. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 15 жовтня 2016 — через National Archives.
  58. ↑ The Approval Matrix. New York. 27 серпня 2012. Архів оригіналу за 19 травня 2020. Процитовано 18 лютого 2020.
  59. ↑ Horsley, Scott (9 липня 2008). Obama's Early Brush With Financial Markets. NPR. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 17 липня 2017.
  60. ↑ Obama, Barack (1998). Curriculum vitae. The University of Chicago Law School. Архів оригіналу за 9 травня 2001. Процитовано 1 жовтня 2006.
  61. ↑ Scott, Janny (30 липня 2007). Obama's account of New York often differs from what others say. The New York Times. с. B1. Архів оригіналу за 31 жовтня 2007. Процитовано 31 липня 2007.
    • Obama (1995, 2004), pp. 133–140.
    • Mendell (2007), pp. 62–63.
  62. ↑ Chassie, Karen, ред. (2007). Who's Who in America, 2008. New Providence, NJ: Marquis Who's Who. с. 3468. ISBN 978-0-8379-7011-0.
  63. ↑ Fink, Jason (9 листопада 2008). Obama stood out, even during brief 1985 NYPIRG job. Newsday. Архів оригіналу за 6 травня 2011. Процитовано 13 березня 2014.
  64. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Who's Who 20082 не вказано текст
  65. ↑ Lizza, Ryan (19 березня 2007). The agitator: Barack Obama's unlikely political education. The New Republic. Т. 236, № 12. с. 22—26, 28—29. ISSN 0028-6583. Архів оригіналу за 12 листопада 2010. Процитовано 21 серпня 2007.
    • Secter, Bob; McCormick, John (30 березня 2007). Portrait of a pragmatist. Chicago Tribune. с. 1. Архів оригіналу за 14 грудня 2009. Процитовано 18 травня 2012.
    • Obama (1995, 2004), pp. 140–295.
    • Mendell (2007), pp. 63–83.
  66. ↑ Matchan, Linda (15 лютого 1990). A Law Review breakthrough. The Boston Globe. с. 29. Архів оригіналу за 22 січня 2009. Процитовано 15 червня 2008.
  67. ↑ Obama, Barack (August–September 1988). Why organize? Problems and promise in the inner city. Illinois Issues. Т. 14, № 8–9. с. 40—42. ISSN 0738-9663. reprinted in:
    Knoepfle, Peg, ред. (1990). After Alinsky: community organizing in Illinois. Springfield, IL: Sangamon State University. с. 35—40. ISBN 978-0-9620873-3-2. He has also been a consultant and instructor for the Gamaliel Foundation, an organizing institute working throughout the Midwest.
  68. ↑ Obama, Auma (2012). And then life happens: a memoir. New York: St. Martin's Press. с. 189—208, 212—216. ISBN 978-1-250-01005-6.
  69. ↑ Obama (1995, 2004), pp. 299–437.
    • Maraniss (2012), pp. 564–570.
  70. ↑ Joey Del Ponte; Somerville Scout Staff. Something in the Water. Somerville Scout. № January/February 2014. с. 26. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. Barack Obama lived in the big, ivy-covered brick building at 365 Broadway ... From 1988 to 1991, the future president resided in a basement apartment while attending Harvard Law School.
  71. ↑ Levenson, Michael; Saltzman, Jonathan (28 січня 2007). At Harvard Law, a unifying voice. Boston Globe. с. 1A. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 15 червня 2008.
  72. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Harvard Law 1990a2 не вказано текст
  73. ↑ Butterfield, Fox (6 лютого 1990). First black elected to head Harvard's Law Review. The New York Times. с. A20. Архів оригіналу за 10 квітня 2008. Процитовано 15 червня 2008.
  74. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Harvard Law 1990a3 не вказано текст
  75. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Harvard Law 1990b2 не вказано текст
  76. ↑ Scott, Janny (18 травня 2008). The story of Obama, written by Obama. The New York Times. с. A1. Архів оригіналу за 1 квітня 2009. Процитовано 15 червня 2008.
    • Obama (1995, 2004), pp. xiii–xvii.
  77. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Scott 2008a2 не вказано текст
  78. ↑ Obama Made A Strong First Impression At Harvard. NPR (англ.). Архів оригіналу за 20 грудня 2022. Процитовано 20 грудня 2022.
  79. ↑ Obama joins list of seven presidents with Harvard degrees. news.harvard.edu. 6 листопада 2008. Процитовано 23 жовтня 2017. Adams, Richard (9 травня 2007). Barack Obama. The Guardian. London. Архів оригіналу за 13 жовтня 2008. Процитовано 26 жовтня 2008.
  80. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Harvard Law 20072 не вказано текст
  81. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Scott 2008a3 не вказано текст
  82. ↑ Merriner, James L. (June 2008). The friends of O. Chicago. Т. 57, № 6. с. 74—79, 97—99. ISSN 0362-4595. Процитовано 30 січня 2010.
  83. ↑ Statement regarding Barack Obama. University of Chicago Law School. 27 березня 2008. Архів оригіналу за 8 червня 2008. Процитовано 5 червня 2008.
  84. ↑ White, Jesse, ред. (2000). Illinois Blue Book, 2000, Millennium ed (PDF). Springfield, IL: Illinois Secretary of State. с. 83. OCLC 43923973. Архів оригіналу за 16 квітня 2004. Процитовано 6 червня 2008.
    • Jarrett, Vernon (11 серпня 1992). 'Project Vote' brings power to the people (paid archive). Chicago Sun-Times. с. 23. Процитовано 6 червня 2008.
    • Reynolds, Gretchen (January 1993). Vote of confidence. Chicago Magazine. Т. 42, № 1. с. 53—54. ISSN 0362-4595. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 6 червня 2008.
    • Anderson, Veronica (3 жовтня 1993). 40 under Forty: Barack Obama, Director, Illinois Project Vote. Crain's Chicago Business. Т. 16, № 39. с. 43. ISSN 0149-6956.
  85. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Who's Who 20083 не вказано текст
  86. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Who's Who 20084 не вказано текст
  87. ↑ Gore, D'Angelo (14 червня 2012). The Obamas' Law Licenses. FactCheck.org. Архів оригіналу за 18 липня 2012. Процитовано 16 липня 2012.
  88. ↑ Robinson, Mike (20 лютого 2007). Obama got start in civil rights practice. The Boston Globe. Associated Press. Процитовано 15 червня 2008.
    • Pallasch, Abdon M. (17 грудня 2007). As lawyer, Obama was strong, silent type; He was 'smart, innovative, relentless,' and he mostly let other lawyers do the talking. Chicago Sun-Times. с. 4. Процитовано 15 червня 2008. (необхідна підписка)
    • Morain, Dan (6 квітня 2008). Obama's law days effective but brief. Los Angeles Times. с. A14. Процитовано 14 лютого 2010.
    • Document. Chicago Tribune. 27 червня 1993. с. 9 (Business). Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 15 червня 2008. (необхідна підписка)
    • Business appointments. Chicago-Sun-Times. 5 липня 1993. с. 40. Процитовано 15 червня 2008. (необхідна підписка)
    • Ripley, Amanda (3 листопада 2004). Obama's ascent. Time. Архів оригіналу за 11 серпня 2010. Процитовано 13 лютого 2010.
    • About us. Miner, Barnhill & Galland—Chicago, Illinois. 2008. Архів оригіналу за 20 липня 2008. Процитовано 15 червня 2008.
    • Reardon, Patrick T. (25 червня 2008). Obama's Chicago. Chicago Tribune. с. 1 (Tempo). Процитовано 13 лютого 2010.
    • Obama (1995, 2004), pp. 438–439.
    • Mendell (2007), pp. 104–106.
  89. ↑ Jackson, David; Long, Ray (3 квітня 2007). Obama Knows His Way Around a Ballot. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 11 жовтня 2008. Процитовано 18 травня 2012.
  90. ↑ Slevin, Peter (9 лютого 2007). Obama Forged Political Mettle in Illinois Capitol. The Washington Post. Архів оригіналу за 16 травня 2008. Процитовано 20 квітня 2008.
  91. ↑ Helman, Scott (23 вересня 2007). In Illinois, Obama dealt with Lobbyists. The Boston Globe. Архів оригіналу за 16 квітня 2008. Процитовано 20 квітня 2008. See also:Obama Record May Be Gold Mine for Critics. CBS News. Associated Press. 17 січня 2007. Архів оригіналу за 12 квітня 2008. Процитовано 20 квітня 2008.
  92. ↑ Scott, Janny (30 липня 2007). In Illinois, Obama Proved Pragmatic and Shrewd. The New York Times. Архів оригіналу за 10 грудня 2008. Процитовано 20 квітня 2008.
  93. ↑ Allison, Melissa (15 грудня 2000). State takes on predatory lending; Rules would halt single-premium life insurance financing. Chicago Tribune. с. 1 (Business). Архів оригіналу (paid archive) за 17 червня 2008. Процитовано 1 червня 2008.
  94. ↑ Long, Ray; Allison, Melissa (18 квітня 2001). Illinois OKs predatory loan curbs; State aims to avert home foreclosures. Chicago Tribune. с. 1. Архів оригіналу (paid archive) за 18 грудня 2008. Процитовано 1 червня 2008.
  95. ↑ 13th District: Barack Obama. Illinois State Senate Democrats. 24 серпня 2000. Архів оригіналу за 24 серпня 2000. Процитовано 20 квітня 2008.
  96. ↑ 13th District: Barack Obama. Illinois State Senate Democrats. 9 жовтня 2004. Архів оригіналу за 2 серпня 2004. Процитовано 20 квітня 2008.
  97. ↑ Illinois State Board of Elections (2002). Ballots Cast - General Primary - 3/19/2002. Illinois State Board of Elections. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 23 січня 2009.
  98. ↑ Illinois State Board of Elections (2002). Ballots Cast - General Election - 11/5/2002. Illinois State Board of Elections. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 23 січня 2009.
  99. ↑ Calmes, Jackie (23 лютого 2007). Statehouse Yields Clues to Obama. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 18 вересня 2008. Процитовано 20 квітня 2008.
  100. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Scott200707302 не вказано текст
  101. ↑ Tavella, Anne Marie (14 квітня 2003). Profiling, taping plans pass Senate (paid archive). Daily Herald. с. 17. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 червня 2008.
  102. ↑ Haynes, V. Dion (29 червня 2003). Fight racial profiling at local level, lawmaker says; U.S. guidelines get mixed review. Chicago Tribune. с. 8. Архів оригіналу (paid archive) за 17 червня 2008. Процитовано 1 червня 2008.
  103. ↑ Pearson, Rick (17 липня 2003). Taped confessions to be law; State will be 1st to pass legislation. Chicago Tribune. с. 1 (Metro). Архів оригіналу (paid archive) за 18 грудня 2008. Процитовано 1 червня 2008.
  104. ↑ Youngman, Sam; Blake, Aaron (14 березня 2007). Obama's Crime Votes Are Fodder for Rivals. The Hill. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 18 травня 2012. See also: US Presidential Candidate Obama Cites Work on State Death Penalty Reforms. International Herald Tribune. Associated Press. 12 листопада 2007. Архів оригіналу за 7 червня 2008. Процитовано 18 травня 2012.
  105. ↑ Coffee, Melanie (6 листопада 2004). Attorney Chosen to Fill Obama's State Senate Seat. HPKCC. Associated Press. Архів оригіналу за 16 травня 2008. Процитовано 20 квітня 2008.
  106. ↑ Helman, Scott (12 жовтня 2007). Early defeat launched a rapid political climb. The Boston Globe. с. 1A. Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. Процитовано 13 квітня 2008.
  107. ↑ Strausberg, Chinta (26 вересня 2002). Opposition to war mounts. Chicago Defender. с. 1. Архів оригіналу (paid archive) за 11 травня 2011. Процитовано 3 лютого 2008.
  108. ↑ Office of the Press Secretary (2 жовтня 2002). President, House leadership agree on Iraq resolution. whitehouse.gov. Процитовано 18 лютого 2008 — через National Archives.
  109. ↑ Glauber, Bill (3 жовтня 2003). War protesters gentler, but passion still burns. Chicago Tribune. с. 1. Архів оригіналу за 17 червня 2008. Процитовано 3 лютого 2008. (необхідна підписка)
    • Strausberg, Chinta (3 жовтня 2002). War with Iraq undermines U.N. Chicago Defender. с. 1. Архів оригіналу за 14 жовтня 2009. Процитовано 28 жовтня 2008. Photo caption: Left Photo: Sen. Barack Obama along with Rev. Jesse Jackson spoke to nearly 3,000 anti-war protestors (below) during a rally at Federal Plaza Wednesday.
    • Katz, Marilyn (2 жовтня 2007). Five years since our first action. Chicagoans Against War & Injustice. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 18 лютого 2008.
    • Bryant, Greg; Vaughn, Jane B. (3 жовтня 2002). 300 attend rally against Iraq war. Daily Herald. с. 8. Процитовано 28 жовтня 2008. (необхідна підписка)
    • Mendell (2007), pp. 172–177.
  110. ↑ Obama, Barack (2 жовтня 2002). Remarks of Illinois State Sen. Barack Obama against going to war with Iraq. Barack Obama. Архів оригіналу за 30 січня 2008. Процитовано 3 лютого 2008.
  111. ↑ Ritter, Jim (17 березня 2003). Anti-war rally here draws thousands. Chicago Sun-Times. с. 3. Процитовано 3 лютого 2008. (необхідна підписка)
  112. ↑ Davey, Monica (7 березня 2004). Closely watched Illinois Senate race attracts 7 candidates in millionaire range. The New York Times. с. 19. Архів оригіналу за 16 квітня 2009. Процитовано 13 квітня 2008.
  113. ↑ Mendell, David (17 березня 2004). Obama routs Democratic foes; Ryan tops crowded GOP field; Hynes, Hull fall far short across state. Chicago Tribune. с. 1. Процитовано 1 березня 2009.
  114. ↑ Star Power. Showtime: Some are on the rise; others have long been fixtures in the firmament. A galaxy of bright Democratic lights. Newsweek. 2 серпня 2004. с. 48—51. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 15 листопада 2008.
  115. ↑ Ryan drops out of Senate race in Illinois. CNN. 25 червня 2004. Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 18 травня 2012.
    • Mendell (2007), pp. 260–271.
  116. ↑ Lannan, Maura Kelly (9 серпня 2004). Alan Keyes enters U.S. Senate race in Illinois against rising Democratic star. The San Diego Union-Tribune. Associated Press. Архів оригіналу за 14 грудня 2011. Процитовано 13 квітня 2008.
  117. ↑ America Votes 2004: U.S. Senate / Illinois. CNN. 2005. Архів оригіналу за 16 квітня 2008. Процитовано 13 квітня 2008.
  118. ↑ Шаблон:CongBio
  119. ↑ Member Info. Congressional Black Caucus. Архів оригіналу за 9 липня 2008. Процитовано 25 червня 2008.
  120. ↑ Lugar–Obama Nonproliferation Legislation Signed into Law by the President. Richard Lugar U.S. Senate Office. 11 січня 2007. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 27 квітня 2008. See also: Lugar, Richard G.; Obama, Barack (3 грудня 2005). Junkyard Dogs of War. The Washington Post. Архів оригіналу за 14 жовтня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  121. ↑ McCormack, John (21 грудня 2007). Google Government Gone Viral. Weekly Standard. Архів оригіналу за 23 квітня 2008. Процитовано 27 квітня 2008. See also: President Bush Signs Coburn–Obama Transparency Act. Tom Coburn U.S. Senate Office. 26 вересня 2006. Архів оригіналу за 1 травня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  122. ↑ S. 3077: Strengthening Transparency and Accountability in Federal Spending Act of 2008: 2007–2008 (110th Congress). Govtrack.us. 3 червня 2008. Архів оригіналу за 3 травня 2012. Процитовано 18 травня 2012.
  123. ↑ S. 1033, Secure America and Orderly Immigration Act. Library of Congress. 12 травня 2005. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2017.
  124. ↑ Democratic Republic of the Congo. United States Conference of Catholic Bishops. April 2006. Архів оригіналу за 8 січня 2011. Процитовано 26 січня 2012.
  125. ↑ The IRC Welcomes New U.S. Law on Congo. International Rescue Committee. 5 січня 2007. Архів оригіналу за 7 серпня 2011. Процитовано 27 квітня 2008.
  126. ↑ Weixel, Nathaniel (15 листопада 2007). Feingold, Obama Go After Corporate Jet Travel. The Hill. Архів оригіналу за 15 травня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  127. ↑ Weixel, Nathaniel (5 грудня 2007). Lawmakers Press FEC on Bundling Regulation. The Hill. Архів оригіналу за 16 квітня 2008. Процитовано 27 квітня 2008. See also: Federal Election Commission Announces Plans to Issue New Regulations to Implement the Honest Leadership and Open Government Act of 2007. Federal Election Commission. 24 вересня 2007. Архів оригіналу за 11 квітня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  128. ↑ Obama, Bond Hail New Safeguards on Military Personality Disorder Discharges, Urge Further Action. Kit Bond U.S. Senate Office. 1 жовтня 2007. Архів оригіналу за 5 грудня 2010. Процитовано 27 квітня 2008.
  129. ↑ Obama, Bond Applaud Senate Passage of Amendment to Expedite the Review of Personality Disorder Discharge Cases. 14 березня 2008. Архів оригіналу за 18 грудня 2008.
  130. ↑ Iran Sanctions Enabling Act of 2009 (2009—S. 1065). GovTrack.us. Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018.
  131. ↑ Obama, Schiff Provision to Create Nuclear Threat Reduction Plan Approved (Пресреліз). Barack Obama U.S. Senate Office. 20 грудня 2007. Архів оригіналу за 18 грудня 2008.
  132. ↑ Senate Passes Obama, McCaskill Legislation to Provide Safety Net for Families of Wounded Service Members. Barack Obama U.S. Senate Office. 2 серпня 2007. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  133. ↑ Committee Assignments. Barack Obama U.S. Senate Office. 9 грудня 2006. Архів оригіналу за 9 грудня 2006. Процитовано 27 квітня 2008.
  134. ↑ Obama Gets New Committee Assignments. Barack Obama U.S. Senate Office. Associated Press. 15 листопада 2006. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  135. ↑ Baldwin, Tom (21 грудня 2007). 'Stay at home' Barack Obama comes under fire for a lack of foreign experience. Sunday Times (UK). Архів оригіналу за 15 квітня 2020. Процитовано 27 квітня 2008.
  136. ↑ Larson, Christina (September 2006). Hoosier Daddy: What Rising Democratic Star Barack Obama Can Learn from an Old Lion of the GOP. Washington Monthly. Архів оригіналу за 30 квітня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
  137. ↑ Mason, Jeff (16 листопада 2008). Obama resigns Senate seat, thanks Illinois. Reuters. Процитовано 10 березня 2009.
  138. ↑ Pearson, Rick; Long, Ray (10 лютого 2007). Obama: I'm running for president. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 13 серпня 2007. Процитовано 20 вересня 2008.
  139. ↑ Obama Launches Presidential Bid. BBC News. 10 лютого 2007. Архів оригіналу за 2 лютого 2008. Процитовано 14 січня 2008.
  140. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ChicagoTribune_Pearson_200702102 не вказано текст
  141. ↑ Parsons, Christi (10 лютого 2007). Obama's launch site: Symbolic Springfield: Announcement venue evokes Lincoln legacy. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 12 червня 2009.
  142. ↑ Barack Obama on the Issues: What Would Be Your Top Three Overall Priorities If Elected?. The Washington Post. Архів оригіналу за 9 травня 2008. Процитовано 14 квітня 2008. See also:
  143. ↑ Tumulty, Karen (8 травня 2008). The Five Mistakes Clinton Made. Time. Архів оригіналу за 11 грудня 2008. Процитовано 11 листопада 2008.
    • Baker, Peter; Rutenberg, Jim (8 червня 2008). The Long Road to a Clinton Exit. The New York Times. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 29 листопада 2008.
  144. ↑ Nagourney, Adam; Zeleny, Jeff (5 червня 2008). Clinton to End Bid and Endorse Obama. The New York Times. Архів оригіналу за 5 червня 2008. Процитовано 20 листопада 2010.
  145. ↑ Baldwin, Tom (27 серпня 2008). Hillary Clinton: 'Barack is my candidate'. The Times. ISSN 0140-0460. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
  146. ↑ Nagourney, Adam (28 серпня 2008). Obama Wins Nomination; Biden and Bill Clinton Rally Party. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 27 серпня 2008. Процитовано 15 грудня 2021.
  147. ↑ Nagourney, Adam; Zeleny, Jeff (23 серпня 2008). Obama Chooses Biden as Running Mate. The New York Times. Архів оригіналу за 1 квітня 2009. Процитовано 20 вересня 2008.
  148. ↑ Malone, Jim (2 липня 2007). Obama Fundraising Suggests Close Race for Party Nomination. Voice of America. Архів оригіналу за 14 вересня 2007.
  149. ↑ Salant, Jonathan D. (19 червня 2008). Obama Won't Accept Public Money in Election Campaign. Bloomberg. Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 19 червня 2008.
  150. ↑ Commission on Presidential Debates Announces Sites, Dates, Formats and Candidate Selection Criteria for 2008 General Election (Пресреліз). Commission on Presidential Debates. 19 листопада 2007. Архів оригіналу за 6 липня 2008.
  151. ↑ Johnson, Alex (4 листопада 2008). Barack Obama elected 44th president. NBC News. Процитовано 20 лютого 2009.
  152. ↑ General Election: McCain vs. Obama. Real Clear Politics. Архів оригіналу за 17 лютого 2009. Процитовано 20 лютого 2009.
  153. ↑ Obama, Barack (2008). Transcript of Senator Barack Obama's speech to supporters after the Feb. 5 nominating contests, as provided by Federal News Service. The New York Times. Архів оригіналу за 21 червня 2023. Процитовано 21 червня 2023. Change will not come if we wait for some other person or if we wait for some other time. We are the ones we've been waiting for. We are the change that we seek.
  154. ↑ Johnson, Wesley (5 листопада 2008). Change has come, says President-elect Obama. The Independent. London. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 5 листопада 2008.
  155. ↑ Obama wins historic US election. BBC News. 5 листопада 2008. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 5 листопада 2008.
  156. ↑ U.S. Senate: Senators Who Became President. senate.gov. Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 27 серпня 2021.
  157. ↑ Shear, Michael D. (4 квітня 2011). Obama Begins Re-Election Facing New Political Challenges. The New York Times (blog). Архів оригіналу за 5 квітня 2011.
  158. ↑ Obama announces re-election bid. United Press International. 4 квітня 2011. Архів оригіналу за 10 травня 2011.
  159. ↑ Zeleny, Jeff & Calmes, Jackie (4 квітня 2011). Obama Opens 2012 Campaign, With Eye on Money and Independent Voters. The New York Times. Архів оригіналу за 15 листопада 2012. Процитовано 5 квітня 2011.
  160. ↑ Shear, Michael D. (4 квітня 2011). Obama Begins Re-Election Facing New Political Challenges. The New York Times (blog). Архів оригіналу за 5 квітня 2011.
  161. ↑ Obama announces re-election bid. United Press International. 4 квітня 2011. Архів оригіналу за 10 травня 2011.
  162. ↑ Zeleny, Jeff & Calmes, Jackie (4 квітня 2011). Obama Opens 2012 Campaign, With Eye on Money and Independent Voters. The New York Times. Архів оригіналу за 15 листопада 2012. Процитовано 5 квітня 2011.
  163. ↑ Obama clinches Democratic nomination. CNN (blog). 3 квітня 2012. Архів оригіналу за 4 квітня 2012. Процитовано 3 квітня 2012.
  164. ↑ Yoon, Robert (3 квітня 2012). Leading presidential candidate to clinch nomination Tuesday. CNN (blog). Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 2 травня 2012.
  165. ↑ Cohen, Tom (6 вересня 2012). Clinton says Obama offers a better path forward for America. CNN. Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 5 липня 2015.
  166. ↑ Український переклад промови Обами на конвенції Демпартії 2012 [Архівовано 26 грудня 2013 у Wayback Machine.] | Блог Віктора Коваленка
  167. ↑ «Ромні та Обама провели перші дебати, де обговорили економіку» [Архівовано 4 жовтня 2012 у Wayback Machine.] | BBC.ua
  168. ↑ Lauter, David (8 листопада 2012). Romney campaign gives up in Florida. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 9 листопада 2012. Процитовано 5 липня 2015.
  169. ↑ Barnes, Robert (6 листопада 2012). Obama wins a second term as U.S. president. The Washington Post. Архів оригіналу за 24 квітня 2015. Процитовано 5 липня 2015.
  170. ↑ Welch, William M.; Strauss, Gary (7 листопада 2012). With win in critical battleground states, Obama wins second term. USA Today. Архів оригіналу за 16 червня 2015. Процитовано 5 липня 2015.
  171. ↑ Brownstein, Ronald (9 листопада 2012). The U.S. has reached a demographic milestone – and it's not turning back. National Journal. Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 5 липня 2015.
  172. ↑ Nichols, John (9 листопада 2012). Obama's 3 Million Vote, Electoral College Landslide, Majority of States Mandate. The Nation. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 18 листопада 2012.
  173. ↑ Переможна промова Барака Обами після переобрання на другий термін [Архівовано 16 квітня 2013 у Wayback Machine.] | Блог Віктора Коваленка
  174. ↑ а б в За п’ять років до окупації Криму Буш попереджав Обаму про підготовку агресії РФ проти України. Історична правда. Процитовано 7 травня 2023.
  175. ↑ Chernus, Ira (16 грудня 2008). The First Hundred Days or the Last Hundred Days?. The LA Progressive. Архів оригіналу за 28 березня 2012. Процитовано 18 січня 2009.
  176. ↑ Reid, Tim (1 листопада 2008). Barack Obama lays plans to deaden expectation after election victory. The Times. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 18 січня 2009.
  177. ↑ Mixed Messages: Counter Terror and Human Rights — President Obama's first 100 days (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2011. Процитовано 27 квітня 2016.
  178. ↑ Перші кроки президента Обами. Архів оригіналу за 26 січня 2009. Процитовано 23 січня 2009.
  179. ↑ Б. Обама: Афганістан та Пакистан стають головним фронтом боротьби з тероризмом. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 23 січня 2009.
  180. ↑ CNN: Зауваження Обами про підписання стимулювального плану. Архів оригіналу за 11 березня 2009. Процитовано 16 березня 2009.
  181. ↑ США: без бюджета — без работы, euronews.com. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
  182. ↑ Reaching Out to the Cuban People [Архівовано 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
  183. ↑ Американским туристам разрешат поездки на Кубу [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.], DELFI
  184. ↑ Обама распорядился увеличить военный контингент в Афганистане ещё на 30 тыс. солдат. Архів оригіналу за 3 грудня 2009. Процитовано 3 грудня 2009.
  185. ↑ Барак Обама подтвердил официальный вывод войск из Ирака [Архівовано 3 вересня 2010 у Wayback Machine.], АиФ, 01.09.2010
  186. ↑ Барак Обама: войска США покинут Ирак к концу года [Архівовано 28 липня 2014 у Wayback Machine.], 21.10.2011
  187. ↑ US flag ceremony ends Iraq operation [Архівовано 21 серпня 2013 у Wayback Machine.] BBC
  188. ↑ Укр. переклад промови Президента США на Генасамблеї ООН, 2012. [Архівовано 26 грудня 2013 у Wayback Machine.] | Блог Віктора Коваленка
  189. ↑ Час великих військових операцій США за кордоном минув — Обама. Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.
  190. ↑ President Obama Delivered a Statement on Cuba. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.
  191. ↑ Barack Obama's Cuba Surprise. Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.
  192. ↑ США не вводитимуть війська в Україну, — Обама. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
  193. ↑ Обама відкинув можливість війни НАТО з Росією через Україну. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
  194. ↑ Обама підписав нові санкції для РФ, але вводити їх поки не планує. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 19 грудня 2014.
  195. ↑ Обама сообщил, что подписал «Акт в поддержку свободы в Украине». Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 19 грудня 2014.
  196. ↑ Обама: Вашингтон продовжить «тиснути» на Кремль. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015.
  197. ↑ Обама розглядає варіант надання Україні оборонної зброї — Керрі. Архів оригіналу за 5 лютого 2015. Процитовано 5 лютого 2015.
  198. ↑ Барак Обама зробив жорстку заяву до терористів Донбасу. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 5 серпня 2016.
  199. ↑ US gun debate: Obama unveils gun control proposals [Архівовано 16 січня 2013 у Wayback Machine.] Би-би-си(англ.)(англ.
  200. ↑ Уперше в історії: чинний президент США побував у в'язниці. 11 липня 2015. Архів оригіналу за 19 липня 2015. Процитовано 19 липня 2015.
  201. ↑ Obama, in Oklahoma, Takes Reform Message to the Prison Cell Block. Нью-Йорк таймс. 16 липня 2015. Архів оригіналу за 19 липня 2015. Процитовано 19 липня 2015.
  202. ↑ On This Day: US President Barack Obama arrives in Ireland for a visit. IrishCentral.com (англ.). 23 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 2 серпня 2022.
  203. ↑ Maraniss, David (2012). Barack Obama: The Story (англ.). Simon and Schuster. с. 65. ISBN 978-1-4391-6753-3.
  204. ↑ C.U.Liberties (2012). America Gone (англ.). Xlibris Corporation. ISBN 978-1-4691-6705-3. Процитовано 19 серпня 2024.
  205. ↑ "Ancestry.com Discovers Ph Suggests". Архів оригіналу за 2 квітня 2015.
  206. ↑ Stolberg, Sheryl Gay (30 липня 2012). Obama Has Ties to Slavery Not by His Father but His Mother, Research Suggests. The New York Times. Процитовано 5 липня 2024.
  207. ↑ Hennessey, Kathleen Hennessey (30 липня 2012). Obama related to legendary Virginia slave, genealogists say. Los Angeles Times. Процитовано 19 серпня 2024.
  208. ↑ Fornek, Scott (3 жовтня 2007). Michelle Obama: 'He Swept Me Off My Feet'. Chicago Sun-Times. Архів оригіналу за 18 січня 2010. Процитовано 19 липня 2015.
  209. ↑ РЕЙТИНГ ОБАМИ ПОБИВ 50-РІЧНИЙ РЕКОРД ПАДІННЯ. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 27 січня 2017.
  210. ↑ Популярність Обами у США впала до 49 %. Архів оригіналу за 5 січня 2015. Процитовано 8 листопада 2014.
  211. ↑ Рейтинг Обамы поставил антирекорд. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
  212. ↑ Рейтинг Обамы упал до минимума. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
  213. ↑ Рейтинг популярності Обами досяг рекорду з 2009 року. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 27 січня 2017.
  214. ↑ Американці позитивно оцінили правління Обами. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 27 січня 2017.
  215. ↑ У США рейтинг популярності Обами досяг рекорду з 2009, — опитування. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 27 січня 2017.
  216. ↑ Лише 32 % американців вважають, що Обама виконав передвиборчі обіцянки. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 27 січня 2017.
  217. ↑ Обама пояснив, чому США не надсилають зброю в Україну. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
  218. ↑ Сенатор Маккейн про відмову Обами надати Україні зброю: Це ганьба!. Архів оригіналу за 3 січня 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
  219. ↑ This Newly Discovered Fish Is Named Obama. 2 вересня 2016. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 22 грудня 2016.
  220. ↑ Голос Америки. Прадавню істоту з глибин назвали на честь Обами [Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine.]. 20 червня, 2018

Література

Посилання

Барак Обама
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
n: Новини у Вікіновинах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Барак Обама у Вікісховищі?
Попередник:
Джордж Буш-молодший
2001 — 2009
44-й Президент США
20 січня 2009 — 20 січня 2017 		Наступник:
Дональд Трамп
2017 — 2021
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Барак_Обама&oldid=43337407