Портал:Війна/Вибрані особи/Архів

2015

26 квітня

Петро Конашевич-Сагайдачний

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств.::::::::::::::::Докладніше

31 травня

Перший римський імператор Гай Юлій Цезар Октавіан Август

Гай Юлій Цезар Октавіан Август (лат. Gaius Iulius Caesar Octavianus Augustus) (*23 вересня 63 до н. е. — †19 серпня 14 н. е.) — перший римський імператор (з 27 до н. е.), засновник юліансько-клавдіанської династії. Відзначився перемогою в 31 до н. е. при Акції над римським полководцем Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою, завершив громадянські війни (43-31 до н. е.), що почалися після смерті Цезаря. Зосередив у своїх руках диктаторську владу, зберігши традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою «принципат». Пізніше термін «Август» (лат. звеличений богами) набув значення титулу імператора. Час правління Августа вважається золотим віком римської літератури і мистецтва (Вергілій, Горацій, Овідій, Тит Лівій та ін.)::::::::::::::::Докладніше

31 липня

Тойотомі Хідейосі (лат. Gaius Iulius Caesar Octavianus Augustus) (1536 — 18 вересня 1598) — один із головних військово-політичних лідерів Японії епохи «воюючих країн». Він є одним із найвидатніших самураїв у японській історії, які присвятили своє життя об'єднанню Піднебесної. Серед подвигів, які зробили колишнього селянського сина популярним у середовищі військовиків, були будівництво замку Суномата за одну ніч (1566), прикриття тилів у битві при Канаґасакі (1570), «водяний штурм» замку Такамацу (1582) та інші. У 1582 році, після загибелі Оди Нобунаґи, фактично узурпував усю повноту влади свого покійного господаря. Отримавши від імператора посади регента-кампаку (1585) і «великого міністра» дайдзьодайдзін (1586), а також прізвище аристократичного роду Тойотомі, він об'єднав роздроблені «держави» Японії під своїм началом (1591). Останні роки його правління були затьмарені забороною християнства в Японії (1587) і війною проти Кореї та Китаю (1592–1598).:::::::::::::::: Докладніше

30 вересня

Моріц Альбрехт Франц Фрідріх Федор фон Бок

Федор фон Бок (нім. Moritz Albrecht Franz Friedrich Fedor von Bock; нар. 3 грудня 1880, Кюстрін — пом. 4 травня 1945, Ольденбург) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918) та Лицарського хреста Залізного хреста (1939). Командувач групи армій «Північ» у 1939 році під час завоювання Польщі, групи армій «В» у 1940 році Французької кампанії, групи армій «Центр» у 1941 році й групи армій «Південь» у 1942 році в ході війни проти СРСР. У липні 1942 фон Бок через млявий стиль керівництва військами під час ведення операції «Блау», фельдмаршал був усунутий з посади командувача та відправлений у відставку.:::::::::::::::: Докладніше

31 грудня

Марк Вейн Кларк

Марк Вейн Кларк (англ. Mark Wayne Clark; нар. 1 травня 1896, Сакетс-Харбор, Нью-Йорк — пом. 17 квітня 1984, Чарлстон, Південна Кароліна) — американський воєначальник, генерал армії США (1945), був наймолодшим генерал-лейтенантом в історії армії США. Учасник Першої, Другої світових та Корейської війни; командувач Миротворчими силами ООН в Кореї (1952—1954), командувач 15-ї групи армій, 5-ї, 6-ї та 7-ї американських армій за часів Другої Світової війни та післявоєнний час. Прославився, як визволитель Риму в червні 1944. З літа 1952 командувач Об'єднаними силами ООН та США в Кореї, на цій посаді перебував до закінчення бойових дій на Корейському півострові.:::::::::::::::: Докладніше

2016

1 травня

Даценко Іван Іванович

Даценко Іван Іванович (нар. 29 листопада 1918 — пом. 19 квітня 1944 (?) — радянський військовий льотчик бомбардувальної авіації, гвардії капітан Герой Радянського Союзу, в часи Другої світової війни — заступник командира авіаескадрильї 10-го гвардійського авіаційного полку 3-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу авіації дальньої дії. Вважається зниклим безвісти з квітня 1944 року; водночас існує інформація, що він потрапив до німецького полону, але втік. Згодом заарештований «СМЕРШем», визнаний зрадником, відправлений до Сибіру, звідти втік теж і, напевно, дістався до Канади через Аляску, де оселився у племені ірокезів::::::::::::::::Докладніше

31 жовтня

Вільям Макрейвен

Вільям Макрейвен (нар. 6 лютого 1955, Пайнгарст, Північна Кароліна) — американський воєначальник, адмірал військово-морських США (2011), командувач Командування спеціальних операцій США (2011—2014), Об'єднаного Командування спеціальних операцій (2008—2011). Учасник війн в Перській затоці, Іраку та Афганістані. Один з найвидатніших керівників сил спеціальних операцій США. Ймовірно Макрейвен грав ключову роль у підготовці, організації й виконанні операції «Спис Нептуна» — спеціальній операції «морських котиків», що призвела до смерті Осами бін Ладена. Директор ЦРУ Леон Панетта особисто доручив організацію атаки Макрейвену, який працював майже виключно в контртерористичних операціях і розробці стратегії з 2001 року.::::::::::::::::Докладніше

2017

1 лютого

Іван Виговський

Іван Виговський (бл.1608 — 27 березня 1664) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657-1659). Представник православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк. На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами на боці урядових військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Богданом Хмельницьким. Після переходу на бік козаків-повстанців працював особистим писарем гетьмана, а 1650 року отримав посаду військового генерального писаря. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані — Генеральну військову канцелярію. Брав участь у битвах при Пилявцях (1648), під Збаражем та Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653), Охматовом та Львовом (1655). 26 липня 1657 року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні. Під час козацько-московської війни 1658-1659 років вщент розбив московитів під Конотопом за допомоги кримського хана Мехмеда IV::::::::::::::::Докладніше

1 червня

Карл XIV Юхан Бернадот

Карл XIV Юхан Бернадот (швед. Karl Johan XIV; 26 січня 1763 — 8 березня 1844) — маршал Франції, король Швеції (як Карл XIV Юхан) та Норвегії (як Карл III) з 1818 до 1844 року. Де факто регент та голова держави з 1810 по 1818 роки. Засновник правлячої королівської династії Бернадотів. Також принц Суверенного князівства Понтекорво у південно-центральній Італії з 1806 по 1810 роки. Народжений, у Франції як Жан Бернадот, він тривалий час служив у французькій армії. Входив у близьке коло найталановитіших генералів Наполеона. У 1804 році отримав звання маршала Франції. 5 червня 1806 року Наполеон зробив його принцом Понтекорво, але у 1810 році Бернадот припинив використовувати цей титул, коли його служба в Наполеонівській Франції закінчилась і він був обраний шведським Риксдагом престолонаслідником бездітного короля Карла XIII під ім'ям Карл XIV.::::::::::::::::Докладніше

1 вересня

Ганс фон Зект

Ганс фон Зект (нім. Johannes Friedrich "Hans" von Seeckt; нар. 22 квітня 1866 — пом. 27 грудня 1936) — німецький державний і політичний діяч, воєначальник Прусської армії та Рейхсверу, генерал-полковник армії Веймарської республіки (1926). начальник Генерального штабу Німецької імперії (1919) та Веймарської республіки (1919—1920). Активний учасник Першої світової війни, в ході якої бився на Західному, Східному, Сербському та Румунському фронтах; начальник штабу 4-ї, 11-ї армій та різних груп військ на фронтах. За видатні штабні навички та вміння, успішне планування й реалізацію сміливого задуму наступальної операції нагороджений найвищою військовою нагородою імперії — орденом Pour le Mérite, а пізніше й дубовим листям до ордену. З грудня 1917 і до кінця війни — начальник Генерального штабу турецької армії. Реформатор Імперської армії Німеччини та засновник Збройних сил Німеччини у післявоєнний час.::::::::::::::::Докладніше

1 грудня

Італійський адмірал Ініго Кампіоні

Ініго Кампйоні (італ. Inigo Campioni; нар. 14 листопада 1878, В'яреджо, Лукка, Тоскана — пом. 22 травня 1944, Парма) — італійський військово-морський діяч, адмірал Королівських ВМС Італії, учасник італійсько-турецької, другої італо-ефіопської, Першої та Другої світових воєн. Командував основним угрупованням надводних сил італійського флоту на початку військової кампанії, що розгорялася на Середземному морі. 24 травня 1944 року віце-адмірал І. Кампйоні був розстріляний прибічниками Муссоліні разом з контр-адміралом Луїджі Мачерпа та юнаками 17-18 років у міському сквері Парми.::::::::::::::Докладніше

2018

1 березня

Британський фельдмаршал Ян Крістіан Смутс

Ян Крістіан Смутс (афр. Jan Christian Smuts, 24 травня 1870 — 11 вересня 1950) — державний діяч Південної Африки та Британської Співдружності, воєначальник і філософ. Перебував на різних посадах у кабінеті міністрів, був прем'єр-міністром Південно-Африканського Союзу у 1919–1924 і 1939–1948 роках. Британський фельдмаршал, учасник Першої та Другої світової війни.

Командував загонами під час Другої англо-бурської війни в Трансваалі. Під час Першої світової війни він керував армією Південної Африки проти Німеччини, захопивши Німецьку Південно-Західну Африку. Також Смутс був командувачем британської армії у Східній Африці. Він став фельдмаршалом в британській армії в 1941 році і служив в Імперському військовому кабінеті під керівництвом Вінстона Черчилля. Він був єдиною людиною, яка брала участь у підписанні мирних договорів, що закінчували і Першу і Другу світову війну.

Одним з найвидатніших міжнародних його досягнень стало утворення Ліги Націй, точна розробка і утвердження якої покладалися на Смутса. Пізніше він закликав до формування нової міжнародної організації для світу: Організації Об'єднаних Націй. Смутс написав преамбулу до Статуту Організації Об'єднаних Націй, і був єдиним, хто підписав статути і Ліги Націй, і ООН.::::::::::::::Докладніше

1 липня

Гамількар та Саламбо (ілюстрація до роману Г. Флобера «Саламбо»)

Гамількар Барка (лат. Gamilcarus Barca, 270 (275) — 228 до н. е.) — видатний карфагенський воєначальник, провідник інтересів торговельно-ремісничих кіл Карфагену, засновник роду Баркідів, що у подальшому виступив проти гегемонії Римської республіки у Середземномор′ї. Батько знаменитих карфагенських полководців Ганнібала, Гасдрубала, Магона та свекор Гасдрубала Красивого.

Як один з найвидатніших полководців Карфагену, він очолив військову кампанію в Сицилії на останньому етапі I Пунічної війни (247—241 до н. е.). Однак через хиткість військових позицій на острові та політику провідних політичних кіл карфагенської держави, Гамількар вимушений був заключити мир з Римом (241 до н. е.). З приїздом до Карфагену, він був проголошений керівником карфагенських військ у придушенні повстання найманих воїнів, що в історичній літературі отримало назву Лівійської війни (241—238 до н. е.). У 237 до н. е. бажаючи поширити вплив Карфагену, він висадився в Іберії. Провівши ряд успішних кампаній, у 228 до н. е. він загинув, під час нападу одного з іспанських племен поблизу Ельче.::::::::::::::::Докладніше.

1 листопада

Дуглас Гейґ

Дуглас Гейґ, 1-й граф Гейґ (англ. Douglas Haig, 1st Earl Haig; 19 червня 1861, Единбург — 29 січня 1928, Лондон) — британський воєначальник, фельдмаршал Британської армії, учасник Другої англо-бурської та Першої світової війн. З 1915 року і до завершення світового конфлікту очолював на Західному фронті Британські експедиційні сили. Керував британськими військами в битві на Соммі, де британська армія зазнала найбільших втрат у своїй історії, в битві біля Камбре, в третій Іпрській битві та останніх битвах 1918 року, що призвели до поразки Німецької імперії й підписанню капітуляції 11 листопада 1918 року.

За часів світової війни завоював славу досвідченого воєначальника, під його командуванням британськими військами були здобуті вирішальні перемоги над німецькою імперською армією. Однак через важкі зазнані втрати діяльність Гейґа, як полководця, досі викликає суперечливі оцінки. У міжвоєнний період, попри його заслуги, коли поховання померлого Гейґа було оголошено національним днем жалоби, стиль його військового керівництва став об'єктом суворішої критики з боку багатьох учасників битв Великої війни та військових експертів. Д. Гейґ здобув принизливе прізвисько «М'ясник» через те, що британці втратили на полях Франції близько 2 млн солдатів під його керівництвом, стиль його командування деякі характеризували як некомпетентний, а фельдмаршала, як воєначальника, який не здатний опанувати найсучаснішою тактикою і стратегією дій того часу.::::::::::::::::Докладніше.

2019

1 лютого

Гней Помпей Великий

Гней Помпей Великий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus) — видатний давньоримський державний діяч і полководець, консул Римської республіки 70, 55 і 52-го років до н. е., командувач лояльними сенату військами в громадянській війні 49-45 років до н. е.

Почав кар'єру, змагаючись на боці Луція Корнелія Сулли в громадянській війні 83-82 років до н. е., успішно командував військами в Італії, Сицилії, Африці та Іспанії. У 70 році до н. е. виступив одним з ініціаторів скасування законів Сулли. У 60-і роки до н. е. Помпей став одним з найвпливовіших людей в Римі, звільнивши Середземне море від піратів і розширивши вплив Риму на сході під час Третьої Мітрідатової війни.

У 60 році до н. е. Помпей разом з Марком Ліциніем Крассом і Гаєм Юлієм Цезарем організував перший тріумвірат — неформальне об'єднання трьох провідних політиків, що здійснює вирішальний вплив на римську політику протягом декількох років. Розпад тріумвірату і зближення Помпея з сенаторами, налаштованими проти Цезаря, привели до початку нової громадянської війни. Після поразки в битві при Фарсалі Гней втік до Єгипту, де був убитий.::::::::::::::::Докладніше.

1 квітня

Понтус Делагарді

Понтус Делагарді (фр. Pontus De la Gardie; 1520 — 5 листопада 1585) — шведський полководець і дипломат французького походження, фельдмаршал Швеції. Барон Екхольм (з 1571), член ріксроду, губернатор Естляндії (1574—1575), губернатор Ліфляндії та Інгерманландії (1583—1585). Засновник шведського дворянського роду Делагарді.

Брав участь у кампаніях французької армії у П'ємонті й Шотландії, у Північній семирічній війні, спочатку на боці Данії, а потім на боці Швеції. На службі у шведських королів здобув найбільшу славу. Брав участь у змові герцога Юхана проти його брата, короля Еріка XIV, завдяки чому особливо звеличився після усунення Еріка та проголошення змовника королем Юганом III. Виконуючи різні військові та дипломатичні доручення нового государя, відвідував двори європейських монархів та воював в Естляндії з військами Івана Грозного. Найбільші військові перемоги здобув на початку 1580-их років, коли, скориставшись тим, що війська Московського царства були зв'язані війною з Річчю Посполитою, на чолі шведського війська захопив Корельський повіт, Естляндію та частину Іжорської землі, в тому числі віднявши у Московського царства головний морський порт на Балтиці — Нарву. Це призвело до невигідного для Московії Плюсського перемир'я, що закріпляло земельні придбання Делагарді за Швецією.::::::::::::::::Докладніше.

18 липня

Петро Дорошенко

Петро Дорошенко (1627, Чигирин — 19 листопада 1698, с. Ярополче, Московія) — визначний український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665—1676), очільник Гетьманщини (1668—1670). Козацький полковник, учасник Хмельниччини та козацько-московської війни. Гетьманування, котре припало на добу Руїни, провів у постійних війнах, як з зовнішніми, так і внутрішніми супротивниками. Після Богдана Хмельницького, як гетьман Запорізького війська, який спромігся об'єднати українські землі й отримати знову незалежність від Москви всього на кілька років, перемігши війська Польщі та Московської держави, але програвши через зраду власного оточення. Через 30 років його подвиг в ім'я незалежності України спробує повторити Іван Мазепа.::::::::::::Докладніше.

1 жовтня

Карл Густав Маннергейм

Карл Густав Маннергейм (швед. CarlGustafEmilMannerheim, 4 (16) червня 1867(18670616) — 27 січня 1951 Лозанна) — державний та військовий діяч Фінляндії шведського походження, генерал-лейтенант російської імператорської армії (1917), генерал від кавалерії (1918) фінської армії, фельдмаршал (1933), з 1942 року — маршал Фінляндії (почесне звання), барон. Регент Королівства Фінляндія (12 грудня 1918 — 26 червня 1919), 6-й президент Фінляндії (4 серпня 1944 — 11 березня 1946). Командувач військовими силами Білої гвардії у Фінській громадянській війні, головнокомандувач збройних сил Фінляндії у часи Другої світової війни.

За даними опитування найвеличніший діяч у фінській історії усіх часів. Визнаний за його провідну роль у створенні незалежної Фінляндії та виключні заслуги у відстоюванні своєї держави від зазіхань більшовицької Росії, Карл Густав Маннергейм вважається «батьком сучасної Фінляндії».::::::::Докладніше.

2020

1 січня

Карл Деніц

Карл Деніц (нім. Karl Dönitz; нар. 16 вересня 1891, Грюнау (Берлін) — пом. 24 грудня 1980, Аумюле) — німецький державний та військовий діяч часів Третього Рейху. Грос-адмірал (1943), головнокомандувач Крігсмаріне в ході Другої світової війни. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям (1943). Адмірал Деніц стояв у витоках створення підводного флоту Німеччини, який очолював з 1935 по 1943 роки, командував усіма німецькими військово-морськими силами в останні роки Другої світової війни (1943–1945). Один з найвидатніших новаторів в області ведення підводної війни, Деніц винайшов революційні методи дії підводних човнів, які з часом застосовувалися багатьма країнами світу.
30 квітня 1945, після смерті Адольфа Гітлера і відповідно до останньої його волі і заповіту, Деніц був призначений наступником Гітлера на посаді глави держави, з титулом Рейхспрезидента і Верховного головнокомандувача Збройних сил Німеччини. 7 травня 1945, він наказав Альфреду Йодлю підписати в Реймсі (Франція) документи про капітуляцію Третього Рейху. Деніц залишався главою уряду у Фленсбурзі, доки він не був розпущений союзними державами 23 травня 1945 року.::::::::Докладніше.

1 квітня

Джованні Мессе

Джованні Мессе (італ. Giovanni Messe; нар. 10 грудня 1883, Мезаньє, Бриндізі — пом. 18 грудня 1968, Рим) — італійський військовий і державний діяч, начальник штабу Італійської армії (1943—1945), Маршал Італії (1943). Учасник багатьох війн та збройних конфліктів, в яких брало участь Королівство Італія у першій половині XX століття.
Військову кар'єру розпочав 18-річним добровольцем Королівської італійської армії. Брав участь в італійському завоюванні Лівії 1913 року. Під час Першої світової війни воював на Італійському фронті у лавах «Arditi» («Відважні»). У 1923 році став ад'ютантом короля Італії Віктора Еммануїла III. У Другій італійсько-ефіопській війні командував моторизованою бригадою, під час Італійсько-грецької війни — кавалерійським та бронетанковим корпусами. 14 липня 1941 року призначений командиром Італійського експедиційного корпусу в Росії, направленого дуче Беніто Муссоліні на німецько-радянський фронт для участі в операції «Барбаросса». З листопада 1942 року командував військами у Північно-Африканській кампанії. 12 травня 1943 року присвоєне звання маршала Італії.
У вересні 1943 після капітуляції Італії й падіння режиму Беніто Муссоліні, Мессе прийняв сторону П'єтро Бадольйо і був призначений начальником штабу Італійської королівської армії. 27 березня 1947 року після 46 років служби, пішов з посади у відставку.
Джованні Мессе був єдиним італійським військовослужбовцем, який пройшов усі ступені військової ієрархії від солдата до маршала Італії.::::::::Докладніше.

1 серпня

Філіп Віан

Філіп Віан (англ. PhilipVian; нар. 15 липня 1894, Лондон — пом. 27 травня 1968, Ашфорд-Хілл, Гемпшир) — пом. 18 грудня 1968, Рим) — британський воєначальник, адмірал флоту Королівського військово-морського флоту Великої Британії, учасник Першої та Другої світових воєн.
Здобув спеціалізацію офіцера корабельної артилерії й більшість посад на бойових кораблях флоту служив у цих посадах. На початку 1930-х років очолив свій перший бойовий корабель ескадрений міноносець «Ектів», згодом командував низкою лідерів, есмінців, крейсером. Одночасно очолював флотилії есмінців. Командував «Козаком», коли силою опанував німецький танкер Altmark, на борту якого перебувало понад 300 полонених матросів союзників. Віан брав активну участь в останній битві німецького лінкора «Бісмарк». Протягом війни адмірал Ф. Віан більшість часу служив на Середземномор'ї, де командував ескадрою крейсерів, забезпечував проведення транспортних конвоїв морем, а також провадив вогневу підтримку силами флоту висадки морських десантів на Сицилію та материкову Італію. Пізніше продовжував битися на Тихоокеанському театрі війни проти японців, де очолював авіаційну компоненту британського Тихоокеанського флоту.
У післявоєнний час продовжував службу в лавах Королівського флоту, був п'ятим морським лордом, а також командувачем Домашнього флоту Британської імперії. Звільнився у 1952 році у званні адмірала флоту.::::::::Докладніше.

1 листопада

Джеймс Дуліттл

Джеймс Гарольд Дуліттл (англ. James Harold Doolittle; 14 грудня 1896, Аламіда, Каліфорнія — 27 вересня 1993, Пеббл-Біч, округ Монтерей, Каліфорнія) — американський воєначальник, піонер авіації, генерал Повітряних сил США, кавалер медалі Пошани.
У 1920-ті роки Джеймс Дуліттл став однім з найвідоміших піонерів авіації. У 1927 році перший у світі здійснив фігуру вищого пілотажу нижню мертву петлю, що до того вважалося смертельним та неможливим. 1929 році молодий пілот став першим льотчиком, що здійснив зліт, політ та посадку на літаку із застосуванням лише навігаційних приладів, без можливості огляду з кабіни літального апарату, тобто «всліпу».
За часів Другої світової війни був офіцером резерву Повітряних сил армії, командував 12-ю, 15-ю та 8-ю повітряними арміями. Особливо прославився як організатор та головний виконавець так званого «рейду Дуліттла», відчайдушного авіаційного нальоту американських бомбардувальників на Японські острови на помсту за напад на Перл-Гарбор. Рейд Дуліттла оцінювався багатьма істориками головним чином як перемога, яка не мала серйозних військових наслідків, але мала велике політичне й моральне значення.::::::::::::::Докладніше.

2021

1 березня

Тимошенко Семен Костянтинович (6 [18] лютого 1895(18950218), с. Орман, Аккерманський повіт — 31 березня 1970, Москва) — радянський воєначальник українського походження, Маршал Радянського Союзу (1940), двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1965), кавалер ордену «Перемога». Член ЦК ВКП(б) в 1939—1952 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (1938—1947). Депутат Верховної Ради СРСР 1—7-го скликань.
З 1915 року кулеметник на Південно-Західному і Західному фронтах Першої світової війні. Відзначений Георгіївськими хрестами трьох ступенів.
З квітня 1918 року у Червоній армії. Під час Громадянської війни брав участь у обороні Царицина, був командиром ескадрону, кавалерійських полку, бригади та дивізії. П'ять разів дістав поранення.
У вересні 1939 року очолював Український фронт під час вторгнення до Польщі. З 7 січня 1940 року — командувач Північно-Західного фронту у Зимовій війні, війська якого здійснили прорив «лінії Маннергейма».
7 травня 1940 року призначений Народним комісаром оборони СРСР з присвоєнням звання Маршала Радянського Союзу.
У перші дні німецько-радянської війни командувач Західного, Південно-Західного фронтів; керував військами при проведенні оборони Вітебська, в Смоленській битви, боях під Києвом, на Донбасі і битві за Харків. У листопаді — грудні 1941 року успішно провів контрнаступ під Ростовом-на-Дону. У травні 1942 року керував Харківською операцією, під час якої його війська були вщент розгромлені.
З жовтня 1942 року командуючи військами Північно-Західного фронту провів Дем'янську і Староруську наступальні операції, що завершилися провалом із великими втратами. 13 березня був знятий з посади командувача фронтом і до кінця війни був представником Ставки Верховного головнокомандування.
У післявоєнний час командував військами Барановичського (1945—1946), Південно-Уральського (1946—1949) і Білоруського військових округів (1949—1960). У 1961—1970 роках — голова Ради комітету ветеранів війни.::::::::::::Докладніше.

1 червня

Велізарій

Велізарій (лат. Belisarius, грец. Βελισάριος; нар. 500/505 — пом. 565) — полководець імператора Східної Римської імперії Юстиніана I Великого. Один з найславетніших полководців Візантійської імперії та світової історії. Консул у 535—537 роках.
Почавши службу простим солдатом імператорської гвардії, Велізарій вперше стає відомим у ранзі полководця під час війни з персами, яких примусив до миру (532 рік). У 532 році брав участь в придушенні повстання Ніка. У результаті його дій повстання було придушене, був відновлений порядок у столиці і збережена влада імператора. Це ще більш укріпило становище Велізарія при імператорському дворі.
У 533 році, очолюючи військо, послане до Африки проти вандалів, він розбив їх у битві при Трікамарі, зайняв Карфаген, узяв у полон вандальського короля Гелімера, і тим знищив Вандальське королівство. Після цього йому доручено було вигнати готів з Італії і зруйнувати Королівство остготів.
У 534 році Велізарій підкорив Сицилію і, переправившись до Італії, узяв Неаполь і Рим, але війна цим не кінчилася, а затягнулася ще на декілька років. Нарешті, остготський король Вітігес, що переслідувався військами Велізарія, був захоплений у полон і відвезений до Константинополя. У 535 році призначено консулом. Його консулат було продовжено у 536 та 537 роках.
Тим часом, поновилася війна з персами. Перемоги, отримані перським царем Хосравом, змусили Юстиніана послати Велізарія до Азії, де він також успішно діючи, закінчив у 548 році і цю війну. З Азії Велізарій знову був посланий до Італії, де остготський король Тотіла завдав жорстоких поразок візантійським військам і знову опанував Рим.
Велізарій, прибувши до Італії, швидко виправив там становище, але знову унаслідок різних придворних інтриг був висланий, і протягом 12 років залишався не у справ. У 559 році, під час навали булгар, йому знову було доручено керівництво військами, й дії його були як і раніше успішні.
Під кінець життя Велізарій у черговий раз опинився у опалі: у 562 році його звинувачено у змові проти імператора. Тоді його величезні маєтки були конфісковані. Ця опала згодом в XII столітті подала привід для виникнення легенди про осліплення Велізарія..:::::::::Докладніше.

1 вересня

Герман Герінг

Герман Герінг (нім. Hermann Wilhelm Göring^ⓘ; 12 січня 1893, Розенгайм, Баварія — 15 жовтня 1946, Нюрнберг, Бізонія) — німецький політичний, державний і військовий діяч часів Третього Рейху, рейхсміністр авіації, рейхсмаршал (1940), обергрупенфюрер СА (1 січня 1933), почесний СС-обергрупенфюрер і генерал поліції. Президент Райхстагу, міністр-президент та рейхсштатгальтер Пруссії. Кавалер Pour le Mérite (1918), Великого (1940) та Лицарського хрестів Залізного хреста (1939).
Найближчий соратник Адольфа Гітлера, так званий «наці номер два», другий після Гітлера військовий і економічний керівник Третього Рейху. Брав участь у Першій світовій війні, був льотчиком-асом, командиром ескадрильї. Від 1922 року член Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини й керівник СА (штурмових загонів).
Як політичний уповноважений Гітлера (від 1930) та голова Райхстагу (від серпня 1932), відіграв активну роль у встановленні нацистської диктатури, після чого став імперським міністром авіації й головою Пруссії. Головнокомандувач військово-повітряними силами (від 1935), власник одного з найбільших німецьких промислових концернів «Герінг», який був створений шляхом приєднання підприємств окупованих Німеччиною країн.
Один з організаторів нацистського терору в Німеччині та на окупованих Німеччиною територіях. Причетний до організації «остаточного розв'язання єврейського питання». На Нюрнберзькому процесі визнаний одним з головних військових злочинців нацистської Німеччини. Засуджений до смертної кари через повішення.:::::::::Докладніше.

1 грудня

Оді Мерфі у військовій формі з повним комплектом бойових нагород. 1948

Оді Леон Мерфі (англ. Audie Leon Murphy; нар. 20 червня 1925, Кінгстон, Гант, Техас — пом. 28 травня 1971, Браш маунт, поблизу Катоба, Роаноук, Вірджинія) — американський військовослужбовець, перший лейтенант армії США часів Другої світової війни, кавалер медалі Пошани, удостоєний найбільшої кількості нагород за особисту мужність і героїзм на полі бою, а також іноземними орденами, у тому числі французьким Орденом почесного легіону. Найвищу нагороду — медаль Пошани — здобув у віці 19 років, коли у січні 1945 року протягом години практично один стримував атаку роти німецьких солдатів, а згодом неодноразово поранений та без боєприпасів організував контратаку в боях у Кольмарському котлі.
Після війни Мерфі розпочав 21-річну кар'єру професійного актора і за два десятиліття знявся в 44 фільмах, переважно у фільмах-вестернах. У 1955 році зіграв себе в автобіографічній стрічці «До пекла та назад».
Загинув в авіакатастрофі в горах Вірджинії у травні 1971 року, коли летів пасажиром на борту літака Aero Commander 680.:::::::::Докладніше.

2022

1 березня

Тургут-реїс

Тургут-реїс (тур. Turgut Reis; 1485 — 23 червня 1565), також відомий в Європі під іменем Драгут — османський адмірал і державний діяч. Мав турецьке або грецьке походження. Сприяв тому, що зона впливу морського флоту Османської імперії поширилася на всю Північну Африку. Тургут-реїса називали «найвидатнішим піратом усіх часів» «безсумнівно, найбільш здібним з усіх турецьких воєначальників» і «некоронованим королем Середземномор'я». Французький адмірал писав про Тургута, що він — «жива карта Середземномор'я, також достатньо успішний на суші, щоб його можна було порівняти з найкращими генералами того часу. Ніхто не був гідніший за нього, щоб носити ім'я короля». На додаток до посади адмірала флоту Османській імперії, за часів Сулеймана Пишного Тургут-реїса було також призначено на адміністративні управлінські посади — беєм Алжиру і Джерби, бейлербеєм Середземного моря, а також беєм, а згодом пашею Триполі. На посаді паші Триполі, Тургут-реїс здійснив у місті значні перебудови, зробивши його одним із найбільш визначних міст на всьому узбережжі Північної Африки.:::::::::Докладніше.

1 липня

Ахмад Шах Масуд

Ахмад Шах Масуд (пушту احمد شاه مسعود, тадж. Аҳмадшоҳи Масъуд) (псевдо — Панджшерський лев, тадж. Шери Панҷшер; 1 вересня 1953 — 9 вересня 2001)  — афганський політик і польовий командир таджицького походження, міністр оборони Афганістану. Масуд взяв участь у повстанні проти уряду Мохаммеда Дауда Хана, яке зазнало поразки. Пізніше він приєднався до партійної структури під проводом Раббані «Джаміат-е Ісламі». Після нападу СРСР на Афганістан він активно включився до партизанського руху, ставши провідним повстанським лідером афганських моджагедів, популярним у народі під прізвиськом «Панджшерський лев», завдяки його успішному протистоянню Совєтам, яке зберегло Панджшерську долину від будь-якої тривалої окупації російськими військами. Після виходу радянських сил, у 1992 році він був одним з підписантів Пешаварської угоди про мир і розподіл влади в посткомуністичній Ісламській державі Афганістан. Шах Масуда призначили міністром оборони, а також головнокомандувачем урядових військ. Його війська намагались втримати конкуруючі угруповання ополченців на чолі з Ґульбуддіном Хекматіаром та інших польових командирів від надмірного застосування сили проти цивільного населення Кабула, яке страждало від тривалих обстрілів міста ракетами, а також пізніше від насильств з боку талібів, які тримали Кабул в облозі від січня 1995 року.
Після здобуття талібами стратегічної переваги в 1996 році Масуд, який був прихильником поміркованої форми ісламу, аніж таліби, став до лав збройної опозиції, доки не був змушений тікати до Куляба в Таджикистані, по дорозі підірвавши стратегічний тунель Саланг, щоб затримати наступ талібів. В останні 5 років своєї боротьби він був військовим і політичним лідером Об'єднаного ісламського фронту порятунку Афганістану, або Північного альянсу, який до 2000 р. утримував під своїм контролем від 5 до 10 % території Афганістану. 9 вересня 2001 року, замовлений особисто самим лідером Аль-Каїди Усамою бін Ладеном. Через два дні в Сполучених Штатах відбулися напади 11 вересня, які врешті-решт спонукали НАТО у спілці з іншими країнами під керівництвом США вторгнутися до Афганістану.
Про Масуда побутувала думка як про одного з найбільш ефективних партизанських лідерів 20-го століття. Його порівнювали з Йосипом Броз Тіто, Хо Ші Міном і Че Ґеварою. Масуда посмертно визнали Національним героєм, що було закріплено указом президента Хаміда Карзая після усунення талібів від влади. День загибелі Масуда 9 вересня є національним днем його пам'яті, і відзначається як «День Масуда».:::::::::Докладніше.

1 листопада

Джейкоб Деверс

Джейкоб Лаукс Деверс (англ. Jacob Loucks Devers; 8 вересня 1887, Йорк, Пенсільванія — 15 жовтня 1979, Вашингтон) — американський воєначальник, генерал армії США (1945). Учасник Першої та Другої світових війн, командувач 6-ї групи армій на Європейському театрі в роки Другої світової війни. Особисто брав участь у розробці та прийнятті на озброєння багатьох видів озброєння, включаючи танки M4 Sherman і M26 Pershing, вантажівку-амфібію DUKW, гелікоптер Bell H-13 Sioux та гвинтівку M16.
Випускник Військової академії 1909 року, Деверс був призначений в польову артилерію. Під час Першої світової війни він був інструктором у Вогневій школі у Форт Сілл, штат Оклахома, і служив у Франції лише після 11 листопада, після підписання перемир'я. У період між двома світовими війнами він був рішучим прихильником механізації та моторизації армії в той час, коли ідея поступового виведення кінноти з поля бою наражалася на затятий опір консервативних артилеристів.
Коли в Європі почалася Друга світова війна, Деверс перебував у Панамі. У жовтні 1940 року він отримав звання генерал-майора і прийняв командування новосформованою 9-ю піхотною дивізією у Форт Брегг, Північна Кароліна, базі, будівництвом якої він керував. У серпні 1941 року призначений начальником бронетанкових сил американської армії, керував розгортанням їх з чотирьох бронетанкових дивізій до шістнадцяти. У травні 1943 року Деверс став командувачем американської армії на Європейського театрі воєнних дій (ETOUSA). Він перебував у постійному конфлікті з генералом Дуайтом Д. Ейзенхауером через перекидання ресурсів ETOUSA на Північноафриканський театр воєнних дій, де керував Ейзенхауер. У січні 1944 року Ейзенхауер змінив його, очоливши ETOUSA, а Деверс відправився командувати Північноафриканським театром війни на чолі американської армії на цьому театрі дій. Деверс брав участь в організації, плануванні та керівництві операцією «Драгун», вторгненням на південь Франції в серпні 1944 року. Він очолював 6-ту групу армій у Франції та Німеччині до прориву до Рейну, відбивав німецький контрнаступ в операції «Нордвінд», ліквідував Кольмарську «кишеню» та був на чолі значного угруповання під час вторгнення західних союзників до Німеччини. Після війни командував Сухопутними військами армії.::::::::Докладніше

2023

1 березня

Артур Теддер

Артур Теддер (англ. Arthur William Tedder, 1st Baron Tedder; 11 липня 1890, Гленгуїн, Шотландія — 3 червня 1967, Суррей, Англія) — британський воєначальник, барон, маршал Королівських повітряних сил (1945), лицар Великого хреста ордену Лазні. За часів Першої світової війни пілот та командир ескадрильї Королівського льотного корпусу британської армії на Західному фронті.

У міжвоєнний період проходив службу на різних посадах Королівських ПС у Туреччині, Єгипті, на Далекому Сході та в метрополії. На початок Другої світової війни генеральний директор департаменту розробок міністерства авіації Британії. Командував різними командуваннями Повітряних сил на Близькому Сході, в Північній Африці та на Середземномор'ї. З 1944 року — заступник Верховного головнокомандувача союзними експедиційними військами генерала Д. Ейзенхауера — головнокомандувач усіма союзними повітряними силами в Європі. Безпосередньо брав участь у плануванні військових операцій із застосуванням авіації на цих театрах війни під час висадки морських десантів: на Сицилію, в Італії, в Нормандії. Після війни начальник штабу Королівських ПС, докладав багато зусиль до збереження професійних кадрів військових льотчиків, вдвічі збільшив Винищувальне командування, один з засновників Берлінського повітряного мосту в кризовий період 1948 року. Після війни на різних посадах у бізнесі та навчальних закладах Англії.::::::::Докладніше

1 червня

Шухевич Роман Осипович

Шухевич Роман Осипович (псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»; 30 червня 1907, м. Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина  — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова, Українська РСР, СРСР) — український політик, громадський і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Активний діяч ОУН. Один з організаторів замаху на Станіслава Собінського та Еміліяна Чеховського. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Борець за незалежність України у XX сторіччі.
2007 року Романові Шухевичу посмертно присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований найвищим почесним пластовим ступенем гетьманського скоба (1950).

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 року, підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.::::::::Докладніше

1 жовтня

Хубілай

Хубілай (монг. Qubilai, Хубилай; кит.: 忽必烈; піньїнь: Hūbìliè), храмове ім'я Шицзу (кит.: 世祖; піньїнь: Shìzǔ; 23 вересня 1216 — 18 лютого 1294) — монгольський державний і політичний діяч. 5-й Великий хан Монгольської імперії (1260–1294). Засновник і перший імператор монгольської династії Юань (1271–1294), що правила Китаєм. Представник роду Чингізидів. Син хана Толуя від караїтки Соркактані. Онук Чингісхана. На Заході відомий завдяки Марко Поло під іменем «Кублай-хан»; це ім'я вимовлялося також як «Кубілай», або «Кубла» (останнє стало особливо поширеним після поеми С. Т. Кольріджа «Кубла-хан»). Можливо, справжнє ім'я цієї людини — Кобила.
За правління великого хана Мунке керував кампанією проти китайської династії Сун. 1260 року, після смерті Мунке, захопив великоханський престол. Переніс столицю з Каракорум до міста Ханбалик, майбутнього Пекіна. 1271 року завоював центральний Китай і проголосив створення імператорської династії Юань. Посмертно надав титул Тайцзу своєму діду — Чингісхану. 1279 року остаточно знищив ворожу династію Сун і підкорив своїй владі весь Китай. у 1274 та 1281 роках здійснив безрезультатні походи на Японію. У 1292 році за його указом в Ханбалик і Шанду — зимовій та літній столицях — були засновані мусульманські медичні заклади: «Куан-хуей-си» («Імператорські мусульманські шпиталі») і «Тай-юань» («Імператорська академія медицини»). 1293 року ходив походом на острів Ява. Змусив Корею і Бірму стати васалами династії Юань. Помер від хвороби у Пекіні.

Похований у ханській гробниці в монгольських степах. Монгольське тронне ім'я — кага́н Сеце́н. Посмертне ім'я — Імпера́тор Веньу́. Девізи правління — Чжунтун у 1260–1264 роках і Чжиюань у 1264–1294 роках.::::::::Докладніше

2024

1 січня

Ганнібал

Ганнібал (пун. 𐤇𐤍𐤁𐤏𐤋𐤟𐤁𐤓𐤒, BRQ ḤNBʿL; 247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка успішно командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал.
Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. За легендою, у віці 9 років він заприсягнувся батькові довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенського війська в Іспанії, розпочав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших військових успіхів став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах, у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал продовжував військові дії на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши в наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний карфагенською владою на допомогу для захисту столиці, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема, недовго обіймав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності й змушений був відправитися у вигнання.
У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі сирійського правителя Антіоха ІІІ Великого і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і, не бажаючи здаватися римлянам, наклав на себе руки.
Ганнібал вважається одним із найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності, як Александр Македонський, Гай Юлій Цезар та Пірр Епірський.::::::::Докладніше

1 квітня

Еріх фон Манштейн

Еріх фон Манштейн (нім. Erich von Manstein; 24 листопада 1887, Берлін, Німецька імперія  — 10 червня 1973, Іршенгаузен, Баварія, ФРН) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Був одним із найвідоміших та найкращих командувачів Вермахту. Вважався майстром маневренного ведення війни.
На думку низки військових істориків та експертів, Еріх фон Манштейн належить до числа найвидатніших полководців Третього рейху. За ним міцно закріпилася репутація «найкращого оперативного таланту німецького Генерального штабу». Як воєначальник Манштейн користувався великим авторитетом у військових колах Третього рейху. Він відрізнявся від основної маси вищих воєначальників Вермахту прогресивнішими поглядами на характер сучасних операцій і способи їх ведення, широтою оперативного кругозору, здатністю здійснювати сміливий і рішучий маневр великими угрупованнями військ, разючою незворушністю в найбільш критичних ситуаціях і швидкістю реакції на будь-які зміни в обстановці. В особливості в маневреному веденні війни Манштейн бачив ключ до перемог над Червоною армією, водночас Манштейн зазначав : «Якщо я хочу перемагати, я маю рухати війська назад і вперед». У кожній операції на театрах Другої світової, в кожній битві, в якій Манштейн брав участь або керував, він знаходив успішне вирішення бойового завдання, максимально реалізуючи потенціал своїх військових сил і так само максимально знижуючи можливості противника.
Він запропонував досить оригінальний і, безсумнівно, блискучий за задумом план кампанії проти Франції, який привернув увагу Гітлера, отримав його схвалення і був покладений в основу стратегічного плану Французької кампанії 1940 року. Отримав високу оцінку зі сторони керівництва за переможні битви за Перекопський перешийок, Керч, Севастополь, Харків. У березні 1944 через певні невдачі на фронті та за невиконання наказу Адольфа Гітлера був відсторонений від служби. В 1949 році за вироком суду Манштейн мав відсидіти 18 років, але згодом термін ув'язнення був скорочений до 12 років. У 1953 році звільнений за станом здоров'я. Працював військовим радником уряду Західної Німеччини.::::::::Докладніше