Бахмут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бахмут
Coat of Arms of Bakhmut.png Flag of Bakhmut (Donetsk Oblast).svg
Герб Бахмута Прапор Бахмута
У центрі Бахмута
У центрі Бахмута
Бахмут
Розташування міста Бахмут
Бахмут
Бахмут на мапі Донецької області.
Бахмут на мапі Донецької області.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька
Громада Бахмутська міська громада[1]
Рада Бахмутська міська рада
Код КОАТУУ 1410300000
Засноване 1571
Колишня назва Артемівськ (1924—2016)
Статус міста з 1783 року
Населення 77 177 (01.01.2015)[2]
Агломерація Горлівсько-Єнакієвська агломерація
Площа 74 км²
Густота населення 1043 осіб/км²
Поштові індекси 84500—84510
Телефонний код +380-6274
Координати 48°36′16″ пн. ш. 38°00′24″ сх. д. / 48.60444° пн. ш. 38.00667° сх. д. / 48.60444; 38.00667Координати: 48°36′16″ пн. ш. 38°00′24″ сх. д. / 48.60444° пн. ш. 38.00667° сх. д. / 48.60444; 38.00667
Водойма р. Бахмут
Відстань
Найближча залізнична станція Артемівськ ІІ
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - залізницею 89 км
 - автошляхами 93 км
До Києва
 - фізична 578 км
 - залізницею 789 км
 - автошляхами 672 км
Міська влада
Адреса 84500 Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру[3], 44, тел. 6-20-63
Веб-сторінка Бахмутська міськрада
Міський голова Рева Олексій Олександрович

Commons-logo.svg Бахмут у Вікісховищі

Бахму́т19242016 роках — Арте́мівськ) — місто обласного значення в Донецькій області, адміністративний центр Бахмутської міської ради[4] і Бахмутського району.

Залізничний вузол.

Кількість мешканців 1959 року: 61 тис., 2001 року — 82 916, 2015 року — 77 177 осіб.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Місто розташоване в північно-східній частині Донецької області, на плато Донецького кряжу, яке прорізає річка Бахмутка. Плато має загальний нахил на північ до долини р. Сіверський Донець. У районі Бахмута висота вододілу на північно-західній околиці становить 200 м, оцінки висоти в центрі міста близько 84 м. Бахмут знаходиться за 3 км від автостради E40М03 (Київ — Харків — п.п. Довжанський). Бахмут розташований за 89 кілометрів на північний схід від Донецька. За сім кілометрів від міста проходить Канал Сіверський Донець — Донбас, який має велике значення для водопостачання міста. Канал був побудований у 1953—1958 рр.

Ґрунти[ред.ред. код]

У районі міста переважають родючі ґрунти — типові та звичайні чорноземи.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно-континентальний. Літо спекотне, посушливе. Зима мінлива, іноді зі значними морозами. Найхолодніші місяці року — січень і лютий (середня температура мінус 6-8 °C). Максимальна глибина промерзання ґрунту 80 см, мінімальна 27 см. Найтепліший місяць — липень (+20-25 °C). Абсолютна максимальна температура спостерігається в липні (+40 °C). Середньорічна кількість атмосферних опадів рівна 500 мм. З них більша частина випадає в теплий період. У порівнянні з навколишньою місцевістю число днів з туманами, сніговим покровом більше; безморозний період менше.

Історія[ред.ред. код]

Перша версія — вперше про «сторожу Бахмутську» згадується в літопису 1571.

« Бахмут, Багмут, Бахмуд, на реке того же имени, — древнейшее старожитное займище малороссийского народа. По распоряжению нашего правительства первоначально в 1571 г. здесь учрежден был последний на южных пределах Московского царства сторожевой пункт — сторожа Бахмутовская (Феодосий (Макарьевский) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Екатеринослав, 1880. — Вып. 2.— С— 2.)  »
Загальний вигляд м. Бахмут у XIX ст.

Ця версія про походження Бахмута була аргументовано піддана критиці, оскільки всі сторожі згідно з «Розписом сторож» розташовувались на лівому боці Сіверського Дінця (Бахмутівська — напроти впадіння в нього р. Бахмут — нині с. Ямпіль Краснолиманського району) і не складали ніяких укріплень, а були лише місцями зустрічі московської прикордонної служби для обміну інформацією (згідно зі статутом сторожової і станичної служби на сторожі не дозволялося навіть розкладати вогнище, щоб не виказати ворогові місця, в якому зустрічаються «сторожі» (прикордонники).

У XVII ст. значний пункт виварення солі. Один із осередків повстання Булавіна[5].

Як повноцінне поселення Бахмут заснували козаки Ізюмського слобідського полку приблизно в 1680–1690-х[5]. Документально доведено, що острог на р. Бахмут було збудовано слобідськими козаками з дозволу московського уряду в 1703 р., а перший його опис складено в 1704 р.

1715 року розпочав роботу солеварний завод.[6]

З 70-х рр. XIX ст. в околицях Бахмута починають розробляти поклади кам'яної солі, а пізніше — вогнетривкої глини і гіпсу. Сіль стає частиною герба Бахмута, затвердженого 2 серпня 1811 року.

27 жовтня 1748 року було створено Бахмутський кінний козацький полк[5][7].

Місто Бахмут стає адміністративним центром Слов'яносербії у середині XVIII століття[8].

У Бахмуті щорічно проводилося 3 ярмарки. Ярмарки були приурочені до церковних свят. Основний ярмарком був Петропавлівський — проводився 12 липня (День апостолів Петра і Павла).

У 1719 році Бахмут стає адміністративним центром Бахмутської провінції, адміністративно-територіальна одиниця у складі Азовської та Воронізької губерній Російської імперії. Бахмутська провінція була ліквідована у 1783 році[9].

1721 року, недалеко від міста Бахмута, були відкриті поклади кам'яного вугілля. Першовідкривачами промислових покладів вугілля в регіоні Донбасу є ландрат (помічник губернатора), шляхтич українсько-польського походження Микита Вепрейський та комендант Бахмутської фортеці, капітан Ізюмського слобідського полку Семен Чирков[10].

У Бахмуті була побудована Покровська церква на кошти прихожан і в значній мірі на кошти священика Іоанна Лук'янова, який пожертвував на храм церковне начиння, судини, священні облачення, ікони та книги. Покровська церква була осв'ячена 30 вересня 1732 року[11].

у 1764—1765 рр. створено Бахмутський гусарський полк для захисту кордонів на правому березі Сіверського Дінця т.з. Слов'яносербії, який був сформований переважно з переселених на вільні території між річками Бахмутом і Луганню сербів, болгар, угорців та інших вихідців з Балканських країн; також до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк[12].

До кінця XVIII століття Бахмут втрачає значення центру солевидобутку. У 1782—1783 роках закриваються спочатку солеварний завод, а потім і фортеця.

З 1783 і по 20-ті роки XX століття Бахмут є центром однойменного повіту Катеринославської губернії.

У 1903 році в Бахмуті відкривається приватна музична школа Адель Мерейнес, випускниці Віденської консерваторії. На початку століття в Бахмуті працювали 3 гімназії, Реальне, Ремісниче та Духовне училища, приватні, церковно-приходські та народні училища і школи. У Бахмуті видавалося кілька газет: «Донецьке слово», «Бахмутське життя», «Бахмутська копійка», «Народна газета».

Володимир Сікевич

В часи УНР[ред.ред. код]

7 листопада 1917 р, коли Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, над Бахмутською повітовою земською управою (нині — будинок Артемівського залізничного технікуму) було вперше на Донбасі піднято жовто-сині національні прапори[13]. В самому Бахмуті та навколишніх селах діють осередки товариства «Просвіта», осередки українських партій, з літа 1917 року організовуються структури «Вільного козацтва». Проте в грудні 1917 року одночасно з більшовицьким заколотом у Луганську, в Бахмуті до влади приходять більшовики, що в лютому 1918 проголошують Донецько-Криворізьку Радянську Республіку.

Війська Слов'янської групи Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича 26 квітня 1918 року зайняли Бахмут[14]. У Бахмут вступили німецькі й українські війська. На короткий час, до осені 1918 року, тут було розквартировано 3-й гайдамацький полк на чолі з отаманом Волохом[15]. У жовтні 1918 незадоволені гетьманською владою мешканці підіймають Бахмутське повстання, що стало єдиним відомим повстанням на підтримку нової петлюрівської влади по всій Луганщині й Донеччині. У листопаді 1918 року, після революції у Німеччині, німецькі війська евакуюються на батьківщину, у грудні того ж року місто й повіт захоплюють загони Краснова й більше українська влада не поновлюється тут вже до часів проголошення 24 серпня 1991 року Незалежності України.

Період радянської влади[ред.ред. код]

25 листопада 1920 року Бахмут став центром Донецької губернії. У перші роки радянської влади в Бахмуті жили та працювали довголітній голова Ради Народних Комісарів УСРР В. Я. Чубар, а також один із засновників Донецько-Криворізької Радянської Республіки — Ф. Сергєєв, відомий на прізвисько Артем. На честь останнього місто в 1924 році було перейменовано.

У 1930—1932 роках в Артемівську проходять процеси над вчителями, звинуваченими в українському націоналізмі, більшовики арештовують і розстрілюють всіх ще живих на той час українських діячів визвольних змагань. В середині 1930-х тут було спалено 70 % всього бібліотечного фонду міста Бахмута[16].

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 3255 людей[17].

1 листопада 1941 року місто було відвойовано німцями в ході німецько-радянської війни[18][19]. 5 вересня 1943 року місто повертається під контроль радянської влади[18].

1991 року незадовго до проголошення незалежності України, у місті було ініційовано місцевий референдум щодо повернення місту історичної назви. Втім ініціатива не була підтримана — «за» проголосували лише 25 %[20].

Окупація міста бойовиками ДНР[ред.ред. код]

Площа Свободи

12 квітня, як і у багатьох інших містах Донбасу, сепаратисти проголосили в Артемівську «Донецьку народну республіку»[21][22] 25 травня сепаратистам вдалося зірвати проведення виборів Президента України в місті.[23] Починаючи з 24 квітня, терористи 5 разів здійснювали спроби штурму 1282-го центру забезпечення бронетанковим озброєнням і технікою з метою захоплення військової техніки і стрілецької зброї[24][25][26][27]. Існують свідчення і про напади бойовиків на мирних жителів, зокрема 27 червня — на рейсовий автобус[28].

Увечері 4 липня бійці батальйону МВС «Артемівськ» здійснили розвідувальний рейд до Артемівська, під час якого відбувся бій біля будівлі прокуратури, де розміщувався штаб «ДНР», який тривав близько 20 хвилин. Під час бою було обстріляно будівлю прокуратури, внаслідок чого знищено штаб терористів, спалено автомобіль «Газель», а також пошкоджено один із стовпів вуличного освітлення[29].

2014—2016[ред.ред. код]

6 липня 2014 року місто було звільнене Національною гвардією України та військами від російських терористів.

5 січня 2015-го молодший сержант Сергій Бабічев перебував за кермом мікроавтобуса «Богдан», котрий при перевезенні взводу резервістів потрапив у ДТП поблизу Артемівська. З «Богданом» зіштовхнувся військовий «КРаЗ». Сергій був досвідченим водієм, за свідченнями тих, хто вижив, до останнього намагався зробити все можливе для того, щоб уникнути зіткнення та врятувати побратимів. Тоді загинуло 12 військовиків, серед них — Тарас Герасимюк, Ігор Каплуненко, Юрій Лінивенко, Роман Малюта, ще 21 зазнав травм, 17 січня від травм помер Ігор Дідач.

13 лютого 2015 року терористи обстріляли місто з реактивних установок, загинули дві людини, в тому числі хлопчик, другокласник місцевої школи[30].

23 вересня 2015 року Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту Артемівськ історичної назви Бахмут (голосували: «за» — 31; «проти» — 8; «утрималися» — 3; не голосували — 3)[31]. 4 лютого 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову про перейменування окремих населених пунктів та районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва міста Артемівськ змінилася на Бахмут.[32]. Також змінилися назви 76 вулиць і провулків.[33]

30 квітня 2016 року в боях під Бахмутом загинув гранатометник Тарабанов Вадим Олександрович.[34] У кінці серпня під Бахмутом загинув боєць Олександр Васюк[35].

Промисловість та економіка[ред.ред. код]

За часів СРСР — Артемівськ — великий центр видобування кам'яної солі (понад 1/3 видобутку в країні). У Бахмуті містяться НДІ «Сіль» і головний офіс «АртемСіль», тоді як соледобувні шахти розташовані в Соледарі.

Є заводи: металообробний (обробка кольорових металів), гірничого устаткування та інструментів, ремонтно-механічний, кераміко-трубний, скляний, цегельний (був за часів СРСР), черепичний, алебастровий комбінат (був за часів СРСР). У 2006 року в місті був відкритий завод французької компанії «Lafarge» з виробництва гіпсокартону та сухих сумішей.

Розвинута харчова промисловість: млини, хлібо- і м'ясокомбінат, лікеро-горілчаний завод та завод шампанських вин, молокозавод. У 2006 році було відкрите ВКО «Екопродукт» з виробництва різних напоїв.

Легка промисловість: взуттєва фабрика «Світоч» і швейна фабрика. В Бахмутському районі розташовані одна з найбільших у Донбасі Миронівська ДРЕС, соляні шахти, поклади вогнетривких глин (Часів Яр), гіпсу. В Бахмуті — розташовувався трест «Артемвугіллягеологія» (зараз ДРГП "Донецькгеологія").

Політична система[ред.ред. код]

Місцева влада у Бахмуті належить міській раді, що обирається раз на 4 роки (у лютому 2002, 2006 років) на основі загального прямого таємного виборчого права. Рада міста Бахмут підпорядковується Раді Донецької області. Рада має свій виконавчий комітет.

Головою міста є міський голова, що обирається одночасно з виборами Ради.

У місті також розташовані органи управління Бахмутським районом: Бахмутська районна адміністрація, Бахмутська міська рада та інші.

На президентських виборах 2004 року місто голосувало за Януковича (93,62 %), Ющенка (4,19 %).

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яної солі. Виробництво будматеріалів; машинобудування, легка, харчова промисловість. В 1975 році в місті функціонувало 64 промислових підприємств.

  • ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод»
  • ЗАТ «Артемівський машинобудівний завод „Вістек“» (вул. Миру, 6)
  • ТОВ «Укрелектромережбуд» (вул. Широка)
  • ВАТ «Артемівський завод» Доріндустрія (вул. Сибірцева)
  • ТОВ «Будівельне управління „Артемівськтрансбуд“» (вул. Космонавтів, 6)
  • ТОВ Концерн «Молокопродукт» (вул. Зарічна)
  • ЗАТ «Артемівський м'ясокомбінат» (вул. Алебастрова)
  • ЗАТ «Артемівський завод шампанських вин „Артемівськ Вайнері“» (вул. П. Лумумби, 87)
  • ТОВ «Артемівський хлібокомбінат» (вул. Соборна, 14)

Обсяг промислового виробництва — 963 млн. гривень (на 1 жителя — 8 692 грн.). Індекс промислової продукції — 30,1 % в 2003 році до 1990 році. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в атмосферне повітря від джерел забруднення міста — 3,7 тис. тонн.

Обсяг реалізованої продукції підприємствами промисловості міста за січень — листопад 2015 року склав 4742,7 млн.грн., що на 219,2 млн.грн. або 4,8 % більше, ніж за аналогічний період 2014 року[36].

Населення[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897 19 316
1923 28 904 +49.6%
1926 37 354 +29.2%
1939 55 409 +48.3%
1959 60 626 +9.4%
1970 82 342 +35.8%
1979 87 084 +5.8%
1989 90 279 +3.7%
2001 82 916 −8.2%
2005 80 655 −2.7%
2010 78 849 −2.2%
2014 77 474 −1.7%
[37]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 83146 осіб, із них 27,61 % зазначили рідною мову українську, 71,07 % — російську, 0,19 % — вірменську, 0,15 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — молдовську, 0,01 % — болгарську та грецьку, а також німецьку, гагаузьку, польську, румунську, угорську та єврейську мови[38].

Національний склад і рідна мова населення Бахмута. Розподіл постійного населення за найбільш численних національностей та рідної мови (станом на 2012 рік[39]).

N Склад Чисельність Частка (%) рідна мова(%) українська
мова (%)
російська
мова (%)
1 Українці 78 993 69,42 49,1 - 50,8
2 Росіяни 31301 27,51 96,7 3,2 -
3 Білоруси 705 0,62 15 9,2 75,6
4 Вірмени 396 0,35 48,7 1,3 49,7
5 Цигани 263 0,23 57.8 9,5 30,4
6 Євреї 224 0,20 0,4 5,4 92,4
Усього 113 785 100,00

Транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал Артемівськ ІІ до реконструкції 2012 року

Фінанси[ред.ред. код]

Бюджет міста в 1975 році — 12,6 млн карбованців.

Експорт товарів в 2003 році — 90,5 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 20,8 млн доларів США. Обсяг вироблених послуг в 2003 році — 42,4 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 2,2 %. Середньомісячна зарплата у 2003 році — 501 гривня.

Культура, освіта, лікарня[ред.ред. код]

Будівля Коледжу транспортної інфраструктури у м. Бахмут

Тут знаходиться Донецька геофізична експедиція і дослідна станція виноградарства й садівництва кінотеатри, геол. музей, клуби, бібліотеки. У 1959 році за проектом скульпторів А. Шапрана і М. Декерменджі споруджено 12-метровий бронзовий пам'ятник Артему.

  • Артемівський вчительський інститут;
  • Артемівський міський центр дітей та юнацтва, (вул. Миру);
  • Артемівський міський центр культури та відпочинку, (пл. Свободи);
  • Артемівський міський народний дім, (вул. Перемоги);
  • Будинок техніки ДРГП «Донецькгеологія», (вул. Сибірцева);
  • Палац культури «Машинобудівник», (вул. Миру);
  • Артемівський індустріальний технікум, (вул. Чайковського);
  • Коледж транспортної інфраструктури, (вул. Миру);
  • Артемівське музичне училище імені Івана Карабиця, (вул. Лермонтова);
  • Артемівське педагогічне училище, (вул. Благовіщенська);
  • Артемівське медичне училище, (вул. В. Носакова);
  • Артемівський професійний ліцей, (вул. Оборони);
  • Артемівська центральної районної лікарня, (вул. Миру);
  • Артемівський НВК № 11;
  • 20 шкіл (11 600 учнів), 29 дитсадків (3 500 дітей), 4 ПТУ (2 000 учнів), 2 технікуми (6 000 учнів), музичні школи, 5 будинків культури та клубів, 12 бібліотек.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Див. також: Пам'ятки Бахмута

У місті Бахмут Донецької області на обліку перебуває 43 пам'ятки історії та 9 пам'яток монументального мистецтва.

Відомі особистості[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Процес утворення Бахмутської міської об'єднаної територіальної громади ще не завершений
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2015
  3. Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки м. Артемівська та смт. Красна Гора
  4. Рішення Артемівської міської ради від 23.03.2016 № 6/82-1443 Про перейменування Артемівської міської ради та її виконавчого комітету
  5. а б в Бахмутські козаки. Хто вони?
  6. Верменич Я. Донбас у контексті теорій порубіжжя: соціогуманітарний аналіз / Український історичний журнал.— К., № 1 (520) за січень-лютий 2015.— С. 118. ISSN 0130-5247
  7. Бахмутський козацький полк, ХVІІІ ст.
  8. Посунько О. М. Історія Нової Сербії та Слов'яносербії.
  9. Бахмутська провінція // Енциклопедія історії України
  10. Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії).
  11. До подій навколо залишків покровської церкви Бахмуту (280 річниця заснування)…
  12. Слов'яносербського роду-племені
  13. Молодь вшанувала перше підняття державного прапора на Донбасі (ФОТО)
  14. Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідження., кіносценарій / Упоряд. Я. Гаврилюк. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. — 840 с.
  15. Донщина
  16. Українське відродження на Донеччині й Луганщині в 1917-22 роках, частина III... 11 серпня 2011. Процитовано 5 липня 2014. 
  17. Мартиролог. Донецька область, ст. 108—189
  18. а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
  19. Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
  20. Двадцать лет назад они всколыхнули Бахмут. 
  21. В Артемівську сепаратисти на даху міськради підняли прапор "Донецької республіки". 
  22. В Артемівську на міськраді почепили прапор донецьких сепаратистів. 
  23. Терористи спалили виборчу дільницю в Артемівську. 
  24. Військову частину в Артемівську обстрілювали з автоматів та гранатометів. 
  25. В Артемівську бойовики штурмували військову частину. 
  26. Танкова база в Артемівську після п'ятого нападу терористів (ФОТОФАКТ). 
  27. В Артемівську терористи на танках штурмували військову частину. 
    ПЯТЬ ШТУРМОВ АРТЕМОВСКОЙ БАЗЫ (рос.)
  28. В Артемівську невідомі розстріляли автобус, є жертви. 
  29. Силовики знищили штаб «ДНР» в Артемівську. Українська правда. 04.07.2014.
  30. Внаслідок обстрілу Артемівська 2 людей загинуло і 5 поранено, серед них є діти — ДонОДА
  31. Перейменування міста та вулиць
  32. Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2016 року № 984-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
  33. Про перейменування вулиць, провулків та інших об'єктів топоніміки м. Артемівська та смт. Красна Гора
  34. Під Артемівськом загинув український військовий
  35. Прощатимуться з бійцем у будинку культури
  36. Eкономіка міста
  37. Україна / Ukrajina
  38. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
  39. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 2012-11-27. 

Посилання[ред.ред. код]

Додаткова література[ред.ред. код]