Ганнес Альфвен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганнес Олаф Ґеста Альфвен
YoungAlfven.jpg
Народився 30 травня 1908(1908-05-30)
Норчепінг
Помер 2 квітня 1995(1995-04-02) (86 років)
Стокгольм
Місце проживання Стокгольм
Громадянство Швеція Швеція
Національність швед
Галузь наукових інтересів астрофізика
Заклад Стокгольмський технологічний інститут
Alma mater університет Упсали
Вчене звання професор
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1970)
Nobel prize medal.svg

Га́ннес Олаф Ґеста А́льфвен, іноді Альвен (швед. Hannes Olof Gösta Alfvén; 30 травня 1908, Норчепінг — 2 квітня 1995, Стокгольм) — шведський фізик і астроном, лауреат Нобелівської премії з фізики 1970 року за внесок у розвиток магнітогідродинаміки.

Спеціаліст у галузі космічного проміння, прискорювачів електронів та електродинаміки. Розвинув теорії виникнення північного сяйва, геомагнітних бур, утворення Сонячної системи.

Член Шведської королівської академії наук (1947). Іноземний член АН СРСР (з 1958).

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Закінчив університет в Упсалі. Працював в ньому до 1937, в 1937-1940 — в Нобелівському інституті фізики в Стокгольмі. У 1940-1973 - професор Стокгольмського технологічного інституту, з 1967 - професор Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (США).

Заклав основи нової галузі науки — космічної електродинаміки, яка значною мірою сприяла розвитку геофізики і астрономії. Розвинув концепцію електромагнітних полів в космічному просторі та їх впливу на рух заряджених частинок. Передбачив (1937) існування слабкого магнітного поля, що пронизує галактичний простір, і запропонував механізм прискорення космічних променів в цьому полі. Наразі наявність цього великомасштабного поля є загальновизнаною, з його допомогою пояснюють ізотропію космічних променів, що спостерігається на Землі, і вважають, що воно утримує космічні промені всередині Галактики.

У своїх останніх роботах Альфвен розвиває точку зору, згідно з якою всі космічні промені, за винятком найенергійніших, прискорюються поблизу Сонця, — в сонячному вітрі, за рахунок магнітного накачування в змінних магнітних полях. 1939 року Альфвен створив теорію магнітних бурь і північного сяйва, яка грунтується на сформульованій ним концепції магнітних полів, що «вморожені» в плазму. Ця плідна концепція лежить також в основі уявлення про гідромагнітні хвилі, можливість існування яких була показана ним в 1942 (згодом названі альфвенівськими хвилями). За допомогою цієї концепції йому також вдалося вирішити основну проблему колишніх теорій утворення Сонячної системи — пояснити розподіл у ній моменту кількості руху. За його теорією космогонії перенесення моменту кількості руху назовні здійснюється за допомогою магнітного поля, через взаємодію магнітного поля Сонця та заряджених частинок у хмарі, з якої утворилися планети та супутники.

1950 року запропонував динамо-теорію утворення сонячного і планетних магнітних полів. Керував роботами з моделювання взаємодії магнітосфери Землі і сонячного вітру.

Автор книг «Космічна електродинаміка» (1950, рос. пер. 1952). «Еволюція Сонячної системи» (у співавторстві з Р. Арреніусом, 1976, рос. пер. 1979), «Космічна плазма» (1981).

Іноземний член АН СРСР (1958), член Лондонського королівського товариства, Національної АН США і багатьох інших академій наук.

Нобелівська премія з фізики (1970), Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1967), Золота медаль ім. М.В Ломоносова АН СРСР (1971).

У 1970-1975 — голова Пагвоського руху вчених.

На честь вченого названо астероїд головного поясу, відкритий 26 вересня 1960 року — 1778 Альфвен.

Праці[ред.ред. код]

  • Космическая электродинамика. М., 1952.

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Храмов Ю. А. Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера.. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, Главная редакция физико-математической литературы, 1983. — С. 12 - 13. — 400 с