Список позначень у фізиці включає позначення понять у фізиці з шкільного та університетського курсів. Також включені і загальні математичні поняття та операції для того, щоби уможливити повне прочитання фізичних формул.
Для позначень фізичних величин та понять у фізиці використовуються літери латинської та грецької абеток, а також кілька спеціальних символів та діактричних знаків. Оскільки кількість фізичних величин більша за кількість літер в латинській та грецькій абетках, одні й ті самі літери використовуються для позначенні різних величин. Для деяких фізичних величин прийнято декілька позначень (наприклад для енергії, швидкості, довжини та інших) для того, щоби запобігти плутанині з іншими величинами в даному розділі фізики.
В друкованому тексті математичні позначення, що використовують латиницю, прийнято писати курсивом. Назви функцій, а також цифри та грецькі літери залишають прямими. Літери також можуть бути записані різними шрифтами для того, щоби розрізняти природу величин або математичних операцій. Зокрема прийнято позначати жирним шрифтом векторні величини, а тензорні величини — рубленим шрифтом. Іноді також для позначення використовується готичний шрифт. Інтенсивні величини зазвичай позначаються малими, а екстенсивні — великими літерами.
Позначення одиниць вимірювання, які утворені від прізвищ науковців (наприклад, Ом, Дж, Вт та інші) пишуться з великої літери, а всі решта — з малої.
Через історичні причини, багато з позначень, що використовують латинські літери, походять від першої літери слова для позначення поняття іноземною мовою (здебільшого латинською, англійською, французькою та німецькою). Коли такий зв'язок відомий, це позначено в дужках. При цьому, жирним шрифтом виділена літера, від якої ймовірно походить символ для фізичної величини. Систематична етимологія позначень фізичних величин є мало дослідженою, в цій статті використано версії походження позначень Володимира Бобильова[2].
Серед латинських літер для позначень фізичних величин практично не вживається літера , особливо як мала літера ймовірно через свою схожість у написанні з нулем для запобігання непорозумінням. Часто для позначення змістовно пов'язаних величин використовуються сусідні літери абетки, наприклад декартові координати x, y, z, квантові числа j, k, l, m, n, одиничні вектори i, j, k.
Для позначення деяких понять іноді використовують декілька літер або і окремі слова чи абревіатури. Так, стала величина у формулі позначається часто як const. Диференціал позначається малою літерою d перед назвою величини, наприклад dx.
Латинські назви математичних функцій та операцій, які часто використовуються у фізиці:
В багатьох випадках позначення грецькими літерами має фонетичне походження коли для величини вибирається грецька літера, яка звучить схоже на першу літеру в назві величини не грецькою мовою.
Великі грецькі літери, які у написанні схожі на латинські літери () дуже рідко використовуються.
Кириличні літери зараз дуже рідко використовуються для позначення фізичних величин, хоча раніше частково застосовувалися у російськомовній науковій традиції. Одним прикладом використання кириличної літери в сучасній міжнародній науковій літературі є позначення інваріанта Лагранжа літерою Ж. Гребінець Дірака іноді позначають літерою Ш через візуальну схожість графіка функції на форму літери.
В круглих дужках зазначається одна або декілька змінних, від яких залежить фізична величина. Наприклад, f(x, y) означає що величина f є функцією x та y.
Позначення фізичних величин часто мають нижній, верхній, або обидва індекси. Зазвичай нижній індекс позначає характерну ознаку величини, наприклад її порядковий номер, тип, проєкцію тощо. Верхній індекс позначає степінь окрім випадків коли величина є тензором.
↑ISO 80000. Архів оригіналу за 22 листопада 2008. Процитовано 5 листопада 2010.
↑Бобылёв В. Н. Краткий этимологический словарь научно-технических терминов. Издательство: Логос — 2004.
↑ абвгдеПозначення походить з трактату Джеймса Максвелла James Clark Maxwell, A Treatise on Electricity and Magnetism Clarendon, Oxford, 1904. Теоретик електромагнетизму називав величини в своїх рівняннях за абеткою: A, B, C, D, E, F, G, H. В цій послідовності A було векторним потенціалом, С — струмом, B — вектором магнітної індукції, D — вектором електричної індукції, а H — напруженістю магнітного поля. Детальне пояснення за посиланням [Архівовано 24 березня 2012 у Wayback Machine.] а також у Mark P. Silverman, Waves and Grains, p. 205—206, Princeton University Press, New Jersey, 1998.
↑M. Planck: «Zur Theorie des Gesetzes der Energieverteilung im Normalspektrum», Verhandlungen der Deutschen physikalischen Gesellschaft 2(1900) Nr. 17, S. 237—245, Berlin (vorgetragen am 14. Dezember 1900)
↑Уявня одиниця позначається як j в електротехніці для того, щоби не плутати її з позначенням струму i.
↑Можливо, що літера S вживається для позначення як перша літера імені Саді Карно, якого Рудольф Клаузіус, перший хто вжив позначення, вважав найважливішим дослідником теорії теплоти. Див.: Clausius, Rudolf (1850). On the Motive Power of Heat, and on the Laws which can be deduced from it for the Theory of Heat. Poggendorff's Annalen der Physick, LXXIX (Dover Reprint). ISBN 0-486-59065-8.
↑За Клаузіусом це об’єднані «теплота та внутрішня робота». Див. Бобылёв В. Н. Краткий этимологический словарь научно-технических терминов. Издательство: Логос - 2004. С. 87.
↑Від літери v (velocitas), яка історична пов'язана з літерою u.
Яворский Б. М. Справочник по физике для инженеров и студентов вузов. М.: ОНИКС — 2006. ISBN 5-488-00330-4.
Бобылёв В. Н. Краткий этимологический словарь научно-технических терминов. Издательство: Логос — 2004. ISBN 5-94010-211-5.
Физическая энциклопедия: [в 5 т.]/ Гл. ред. А. М. Прохоров, редкол.: Д. М. Алексеев [и др.]. — М., Сов. энцикл.1988 — Большая Российская энциклопедия 1998. — ISBN 5-85270-034-7.
![{\displaystyle [\mathbf {u} ,\mathbf {v} ]}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/a6e097210a422c1099e7fec3a9424aa7dc00d6fe)
