Ольга (княгиня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Ольга.
Ольга
Стилізований лубочний портрет Ольги у російських традиціях роботи Михайла Нестерова (1892 рік)
Княгиня Київська
Правління945-964
ПопередникІгор Рюрикович
НаступникСвятослав Ігорович
Біографічні дані
ІменаОльга
РелігіяЯзичництво
Християнство
Народженняблизько 910
Місце народження невідоме
Смерть11 липня 969(0969-07-11)
Київ
ПохованняДесятинна церква
ЧоловікІгор Рюрикович
Дітиневідома кількість, серед них Святослав
ДинастіяРюриковичі
БатькоРюрик
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

О́льга (давньоскан. Helga[1]., хрещене ім'я — Олена; нар. близько 910 — 11 липня 969) — княгиня київська, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка (осінь 944) стала регентом при малолітньому сину Святославу, і фактичною правителькою Русі у 944—964 роках[2].

Ліквідувала древлянське племінне княжіння, упорядкувала збирання данини, організувавши по всій країні князівські погости і осередки судочинства. У зовнішній політиці підтримувала дружні стосунки із Візантією, 946 або 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство[3]. У 964 році передала владу синові. Похована за християнським звичаєм[4]. Канонізована католицькою і православною церквами як свята Ольга.

У сучасній українській традиції очолює перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України[5].

Походження

Народження

Місце і дата народження Ольги достеменно невідомі. Літописець «видав» її заміж 903 року. Деякі вчені (напр., російські історики Татищев і Карамзін), ґрунтуючись на тому, що зазвичай на Русі дівчат одружували у 13–16 років, припустили, що вона могла народитися наприкінці 880-х. Така версія не збігається з віком сина Ольги, Святослава, який, на думку сучасних істориків народився пізніше — близько 936—938: Леонтій Войтович вважає, що в 938 році, Михайло Брайчевський датував народження князя 935 роком. У такому випадку виходить, що Ольга стала матір'ю у віці 50 років, що навряд чи можливо. Та й сама Ольга в літописних джерелах за 940-і-950-і роки описана молодою енергійною жінкою.

Тому, ймовірно, варто припустити, що Ольга була молодшою, ніж на це вказують літописи, а її шлюб під 903 роком — всього лише невдале обчислення літописця. Сучасний історик Микола Котляр вважає, що княгиня Ольга народилася близько 910 року, а російський учений Олексій Карпов припускає, що народження княгині могло відбутися приблизно у 920 році[6].

Версії походження

Архонтісса Ольга. Малюнок зі старої книги

1. Київська версія. Походження Ольги залишається загадковим. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім'я могла бути вивезена у Псков. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці р. Росі[7] (нині — с. Плисків Погребищенського р-ну, Вінницької обл., приблизно 170 км від Києва).
2. Галицька версія. Майбутня правителька Русі народилась у Пліснеську (нині — с. Підгірці, Золочівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег і Гельґі, відповідно онук данського правителя Гельґи, і дочка східнослов'янського князя Будимира[8][9][10][11].

3. Болгарська версія. Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 році, полководці Ігоря одностайно визнали її регенткою, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже, Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського царя Симеона I Великого, народженою бл. 896 р. у Плисці. Інша, більш детально аргументована версія, що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса I, дочкою його сина Володимира I, попередника на болгарському престолі і брата Симеона[12].
4. Псковська версія. Невідома хронологія її життя, безперечною можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. «Повість временних літ» відносить шлюб Ольги й Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Ольгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом, достовірність якого більшістю істориків ставиться під сумнів, Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. «Кроник псковский», що зберігся в списку 1689 р., представляє Ольгу не уродженкою, а лише засновницею Пскова[13].

Етимологія імені

«Свята велика княгиня Ольга»[ru] Микола Бруні

Норманська версія

За норманською версією ім'я Ольга — це слов'янізована ужіночнена форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi).

Слов'янська версія

  • Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в'ольготний».
  • У слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 г.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.[14].
  • Скандинавські саги називають Ольгу «матір'ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не онуком) і не Хельгою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог'я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного сенсу в скандинавських мовах не мала.

Балтська версія

  • У Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт.
  • Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Родина

Перша зустріч князя Ігоря з Ольгою
(Василь Сазонов. Третьяковська галерея)

Ймовірно, що, крім Святослава, Ольга мала інших дітей. В угоді 944 року названі два слов'янські імені — Предслава і Володислав. Не виключено, що ці імена могли належати іншим дітям Ольги та Ігоря. Так само як не виключено, що насправді це були діти Ігоря від іншої дружини.[джерело?]

Княжіння

Шлюб та початок правління

За «Повістю временних літ» Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, з Ольгою у 903 році, тобто коли їй виповнилося 12 років[15]. Дата ця піддається сумнівам, оскільки згідно з Іпатіївським списком тієї ж «Повісті», їхній син Святослав народився тільки в 942 році. Можливо, щоб вирішити це протиріччя, пізні Устюжський літопис та Новгородський літопис за списком П. П. Дубровського повідомляють про десятирічний вік Ольги на момент весілля. Самі ранні літописці не мали відомостей про дату весілля. Цілком ймовірно, що 903 рік у тексті «Повісті временних літ» виник більш пізнього часу, коли чернець Нестор намагався привести початкову історію до хронологічного порядку. Після весілля ім'я Ольги згадується чергового разу тільки через 40 років, у договорі із Візантією 944 року.

Згідно з літописом, у 945 році князь Ігор гине від рук древлян після кількаразового стягування з них данини[16]. Спадкоємцю престолу Святославу тоді було лише три роки, тому фактичною правителькою Русі (за регентством) у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представницею законного спадкоємця престолу. Рішучий образ дій княгині щодо древлян також міг схилити дружинників на її користь.

Помста деревлянам
Докладніше: Помста княгині Ольги древлянам

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п'ять тисяч» деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста. Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив'язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

Легенда про Костянтина

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускалии до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб. Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши. Ця красива легенда дуже сумнівна. Тим більш, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з пів року, перш ніж допустити до княгині Ольги.

Хрещення

Дослідники наявних джерел (давньоруських, візантійських та німецьких) розходяться у трактуванні місця та дати хрещення княгині Ольги. Якщо всі давньоруські джерела одноголосно називають місцем хрещення Константинополь, то Є. Голубинський[17] припускає Київ, після поїздки до Константинополя (посилання на «Пам'ять і похвалу Володимиру»)[18]. Версію про київське хрещення підтримує французький історик Ж. П. Аріньйон[19]. Розбіжності існують і в даті проведення обряду.

Д. Гордієнко у роботі «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета в зовнішній політиці Візантії (в 912—959 роках)» вперше в історіографії намагається встановити точну дату хрещення княгині Ольги — ніч з 17 на 18 жовтня 957 році у Константинополі, результатом чого стала активізація Києва у південно-східному напрямку з метою підкорення східнослов'янських територій Києвом та налагодження контактів з Германією Оттона I[20][21].

Місії Оттона

Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел[3] (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священників, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта[3]. З перебуванням місії Оттона у Києві пов'язують ротонду Х століття, рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия»[22]. Посольство 962 року зазнало невдачі. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

Втрата влади

Як повідомляє «Продовження хроніки Реґінона», Ольга втратила владу у 962 році, хоча саме джерело відкрито про це не заявляє. У «Продовженні хроніки» в статтях за 959—962 сказано:

959. Посли Єлени, королеви Ругів, що охрестилася в Константинополя за Романа[23], імператора константинопольського, нещиро, як потім виявилось, прибувши до короля, просили, щоб поставити тому народу єпископа і священиків.

960. Року від втілення Господа 960 король святкував Різдво у Франкфурті, де всечесний єпископ Адальдаг посвятив Лібуція, з монастиря св. Альбана, єпископа для народа ругів.

961. Лібуцій, затриманий минулого року через деякі перешкоди в дорозі, помер 15 дня мартових календ (15II) цього року. На його місце ординовано для закордонної місії Адальберта, з монастиря св. Максиміліана, підступом і заходом архієпископа Вільгельма, хоч той мав добру віру до нього і ні в чому перед ним не завинив. Побожніший король, з звичайною ласкою, спорядив його щедро всім, чого той вимагав, і з повагою вирядив його до народу ругів

962. Того ж року Адальберт, посвячений на єпископа для ругів повернувся, не зробивши нічого з того, задля чого його послано, бо побачив, що даремно трудився; деяких, що були з ним, вбито, і сам він з великими труднощами ледве спасся; коли ж прибув до короля, ласкаво його було прийнято, і богоулюблений архієпископ Вільгельм як брата приймав його й усяким добром і вигодами наділяв, щоб нагородити за таку важку дорогу, що він йому вигадав[24].

У 961/962 році Ольжина спроба християнізувати Русь зірвалася. Очевидно, це і було причиною її відходу від державних справ.

Юрій Диба вважає, що втрата Ольгою влади пов'язана зі сходженням на престол її сина Святослава. У грудні 961 року молодий 23-25-річний[25] Святослав Ігоревич, який, до того ж, був ревним язичником, усвідомив, що мати узурпувала владу[26]. Скориставшись підтримкою язичницької знаті, серед якої головні ролі відігравали древні слов'янські і варязькі роди на чолі зі Свенельдом, князь прогнав місіонерів і усунув матір від влади. З цим можна пов'язати початок його військової діяльності 963—965 років.

Вшанування пам'яті

У топонімії

  • На її честь названі два Пластові курені: 24-й УСП-ок та 26-й УПС-ок.
  • Житіє називає Ольгу засновницею міста Пскова — в місті є Ольгинська набережна, Ольгинський міст, Ольгинська каплиця.

У скульптурі

Докладніше: Пам'ятник княгині Ользі (Київ), Пам'ятник княгині Ользі (Коростень) та Тисячоліття Росії (пам'ятник)

Пам'ятники княгині Ользі встановлені у Києві, Коростені та Пскові.

Монумент «Тисячолі́ття Росії» було споруджено 1862 року у Великому Новгороді, розташований в новгородському дитинці, навпроти Софійського собору. Автори — скульптори Михайло Микешин, Іван Шредер і архітектор Віктор Гартман. Фігура княгині Ольги входить до групи «Просвітителі», разом із 31 іншими фігурами[27].

Київський пам'ятник — композиція з трьох мармурових скульптур на гранітному постаменті — княгиня Ольга, святий апостол Андрій Первозваний та просвітителі Кирило і Мефодій — розташований на Михайлівській площі поруч із Михайлівським Золотоверхим собором. Пам'ятник роботи скульпторів Івана Кавалерідзе, Петра Сниткіна та архітектора Валеріяна Рикова було освячено та відкрито 4 (17) вересня 1911 року[28][29]. Пам'ятник зазнав вандалізму у 1919 році, а до 1935-го був остаточно демонтований. Відновлення сталося у 1996 році (автори реконструкції — скульптори Віталій Сівко, Микола Білик та Віталій Шишов).

У Пскові — два пам'ятники Ользі, відкриті у 2003 році у дні святкування 1100-річчя першої згадки міста в літописі. Один — роботи Зураба Церетелі, інший[ru] — В'ячеслава Кликова[ru][30][31].

До дня пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги 24 липня 2008 року було відкрито пам'ятник у місті Коростень, у східній частині міста на правому березі річки Уж (район Ольжиних купалень). Автором мідної скульптури княгині, яка лівою рукою тримає лілію, є скульптор Ігор Зарічний[32].

До 1075-річчя початку правління княгині Ольги планується зведення пам'ятника в Ізмаїлі. Презентація макета пам'ятника відбулася в Ізмаїльській міській раді у вересні 2020 року. Встановлення планується в районі Фортеці[33].

Світлини

У фалеристиці

Державна нагорода України з 1997 року — «Орден княгині Ольги». У Священного Синоду Російської Православної Церкви існує «Орден святої рівноапостольної великої княгині Ольги». У царській Росії була установлена Відзнака Святої Рівноапостольної Княгині Ольги.

У нумізматиці

Докладніше: Ольга (срібна монета)

У серії ювілейних та пам'ятних монет «Княжа Україна» Національним банком України 19 січня 2000 року було введено в обіг пам'ятну срібну монету «Ольга» номіналом 10 гривень[35].

На аверсі монети в обрамленні давньоруського орнаменту саркофагу княгині Ольги з Десятинної церкви зображено малий Державний герб України, на реверсі — на тлі літописної сцени прийому Ольги візантійським імператором Костянтином VII Багрянородним зображено урочистий портрет княгині. Авторська група, яка працювала над монетою — художники Віталій Козаченко, Таран Володимир, Олександр та Сергій Харуки, скульптори Володимир Атаманчук та Володимир Дем'яненко.

  • Срібна монета «Ольга» (аверс)
    Срібна монета «Ольга» (аверс)
  • Срібна монета «Ольга» (реверс)
    Срібна монета «Ольга» (реверс)
Срібна монета "1075 років з часу правління княгині Ольги"

У 2020 році Національний банк України випустив срібну монету 1075 років з часу правління княгині Ольги номіналом 20 гривень.

У кінематографі

У літературі

  • 1886 — оповідання «Криваве весілля в Києві» («Die Bluthochzeit in Kiew»), автор Леопольд фон Захер-Мазох (мова твору — німецька)
  • 1911 — вірш «Ольга», автор Микола Гумільов (мова твору — російська)
  • 19?? — оповідання «Дівчина, що стала княгинею», автор Костянтина Малицька (мова твору — українська)
  • 1940 — вірш «Княгиня Ольга» в збірці «Княжа доба», автор Олександр Олесь (мова твору — українська)
  • 1986 — книга «По слідам Добрині», автор Анатолій Членов (мова твору — російська)
  • 2005 — Регентка. Драматизована поема // Магма (книга), 2005. — С. 91—115. автор Ігор Павлюк (мова твору — українська)
  • 2015 — оповідання «Гребінь княгині», автор Петро Гайворонський (мова твору — українська)
  • 2006—2016 — серія «Відьма» (п'ять книг), автор Симона Вілар (мова твору — російська)
  • 2008—2009 — серія «Светорада» (трилогія), автор Симона Вілар (мова твору — російська)
  • 2019 — Володимир Яворівський. У мене вечеряв Ісус. Княгиня Ольга — велика грішниця, яка стала святою. — Київ : «Брайт Букс», 2019. — 344 с. — ISBN 978-617-7766-02-4. (мова роману — українська)[38]

У театрі

Феміністичне мистецтво

Канонізація

Після смерті Ольги, онук княгині — святий рівноапостольний Володимир, переніс її мощі в знамениту Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, перший кам'яний храм Давньоруської держави. Тоді ж, в період правління святого рівноапостольного князя Володимира, ще до офіційної канонізації, Ольгу стали вшановувати як святу. Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована у лику рівноапостольної в 1547 році з визначенням дня пам'яті 24 липня[40]. Її пам'ять вшановується і православною, і католицькою церквами.

Іконографія

Іконографія великої княгині Ольги — традиційна для всіх рівноапостольних святих. Рівноапостольну Ольгу традиційно зображають на іконах стоячи. У правій руці зображують хрест, символ проповіді Христової, яку вели всі рівноапостольні святі. У лівій руці — символічне зображення храму.

Ще один традиційний образ святої Ольги — разом з рівноапостольним князем Володимиром.

Світлини

  • Княгиня Ольга, Васнєцов
    Княгиня Ольга, Васнєцов
  • «Свята Ольга». Ескіз до мозаїки, Микола Реріх, 1915
    «Свята Ольга». Ескіз до мозаїки, Микола Реріх, 1915
  • Металевий барельєф Святої Ольги на вході до Десятинного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці в Києві
    Металевий барельєф Святої Ольги на вході до Десятинного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці в Києві
  • Ікона святої Ольги
    Ікона святої Ольги

Документальні фільми

Примітки

  1. ↑ Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. — Спб, 1862. — С. 198—200. (рос.)
  2. ↑ Архів. Rusneb.ru.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ а б в Делорм, 2016, с. 26.
  4. ↑ Котляр М. Ф. Ольга // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 590. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  5. ↑ Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  6. ↑ Московська «Степенна Книга», створена в 1561—1563 роках, свідчить, що Ольга прожила близько 80 років.
  7. ↑ Бондаренко К. Легенда о княгине Ольге // Профиль. — 2008. — № 9 (28) (15 марта). (рос.)
  8. ↑ Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. — Львів, 2006. — С. 61—81.
  9. ↑ Його ж. Ігор Мицько. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання» Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 року. — Львів, 2007 . — С. 18—19, 24—25.
  10. ↑ Його ж. До історії поширення в Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів — Броди, 2011. — С. 3—12.
  11. ↑ Його ж. Датское происхождение князя Олега. (рос.)
  12. ↑ «Тут середа земли моей…».
  13. ↑ Турилов А., Чернецов А. «Кроник псковский» в контексте русской «Легендарной историографии XVII в.» // Древняя русь. Вопросы медиевистики. — 2011. — № 3 (45). — С. 113—114. (рос.)
  14. ↑ Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185
  15. ↑ Карпов А. Ю. Княгиня Ольга. — Москва : «Молодая гвардия», 2009. — С. 376, 32. — (Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; Вып. 1372 (1172)) — ISBN 978-5-235-03213-2.
  16. ↑ Делорм, 2016, с. 25.
  17. ↑ Голубинский Е. Е. История русской церкви. Т. 1. Изд. 2-е. — М., 1901. — C. 79.
  18. ↑ Высоцкий С. А. О дате поездки посольства Ольги в Константинополь // Древние славяне и Киевская Русь. — К., 1989. — C. 158.
  19. ↑ Ариньон Ж. П. Вк. праця. — С. 123—124.
  20. ↑ Гордієнко Д. С. Княгиня Ольга: дискусія навколо хрещення // СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна. — НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Національний заповідних «Софія Київська». — К., 2011. — С. 30-47. http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2013/06/sofia_kyivska_2011.pdf [Архівовано 22 січня 2015 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Автореферат дисертації «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета (912—959 рр.) в зовнішній політиці Візантії» // НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — Київ, 2013
  22. ↑ Диба Ю. Ротонда 961—962 років у межах найдавнішого городища на Старокиївській горі // Записки Наукового товариства імені Шевченка.- 1998.- Т. 245.- С. 524—558.[недоступне посилання з квітня 2019]
  23. ↑ Однак Роман почав царювати лиш у 959, а Ольга хрестилася, як видно з тексту, раніше. Можливо, в текст закралася помилка, і замість «за Романа», має бути «від Романа», тобто хрестилася, а її хресним батьком був Роман, а не Костянтин Багрянородний, і тому Костянтин про це нічого і не повідомив
  24. ↑ Переклад взято з видання Грушевського «Виїмки з джерел до Історії України-Русі», виданого в Львові у 1895 році
  25. ↑ Леонтій Войтович "Княжа доба Портрети еліти — С. 220 // shron.chtyvo.org.ua›Voitovych_Leontii
  26. ↑ Святослав народився у березні 936—938, коли Ользі було десь 25 років, на Русі ж повнолітнім юнак вважався з 17-річного віку, тобто Святослав мав заступити на княжий стіл ще у 953—955 році. Якщо дивитись на факт, що Ольга позбулася влади аж за 7-8 років, то її і справді можна назвати узурпаторкою
  27. ↑ Памятник Тысячелетию России
  28. ↑ Его Императорское Величество Государь Императоръ не изволитъ присутстовать на освященіи памятника св. Ольги… // Кіевлянинъ. — 1911. — № 244. — 4 сентября. — С 4. (рос. дореф.)
  29. ↑ Открытіе памятника св. княгинѣ Ольгѣ // Кіевлянинъ. — 1911. — № 245. — 5 сентября. — С 4. (рос. дореф.)
  30. ↑ Княгиня Ольга. Памятник в Пскове
  31. ↑ Світлана ПРОКОП'ЄВА (30 липня 2003). Повесть о том, как встретились Ольга Евгеньевна и Ольга Михайловна (рос.). «Вечерняя Одесса». Процитовано 2020-9-27.
  32. ↑ В Коростене открыли памятник княгине Ольге. ФОТО
  33. ↑ В Измаиле возведут памятник княгине Ольге — Город 24 (ФОТО)
  34. ↑ За місцевою легендою, київська княгиня Ольга була родом зі Пскова. Поруч із нею - її онук Володимир. На п'єдесталі пам'ятника постаті усіх псковських святих
  35. ↑ Ольга. Пам'ятні монети України та сувенірна продукція
  36. ↑ 10 фільмів, за якими можна вчити історію України. osvitoria.media, 8 лютого 2019
  37. ↑ Крип’якевич І. П. (1993). Велика історія України (українською) . Київ: Глобус. с. 80—85. ISBN 5-86248-015-3.
  38. ↑ Володимир Яворівський «У мене вечеряв Ісус. Княгиня Ольга — велика грішниця, яка стала святою»
  39. ↑ «Княгиня Ольга», балет-сказание
  40. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :0 не вказано текст

Джерела

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ольга (княгиня)
  • Гордієнко Д. Візантійський фактор зближення Русі і Германії за княгині Ольги та Оттона I // Просемінарій: медієвістика, історія церкви, науки і культури. Вип. 7 / Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. — К., 2008. — С. 65–78.
  • Гордієнко Д. С. Княгиня Ольга: дискусія навколо хрещення // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. Збірка статей на пошану д. іст. наук, проф. Н. М. Нікітенко / Від. ред. д. іст. наук, проф., чл.-кор. НАН України П. С. Сохань; упоряд. Д. Гордієнко, В. Корнієнко. — К., 2011. — С. 30–47.
  • Гордієнко Д. С. Ο παπας Γρηγοριος: до дискусії про хрещення княгині Ольги // Із Києва по всій Русі: збірник матеріалів наукової богословсько-історичної конференції присвяченої 1025 літтю Хрещення Київської Руси-України / [Під ред. архієп. Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія (Думенка) та прот. Віталія Клоса]. — К. : [Київська православна богословська академія], 2013. — С. 237—246.
  • Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Україна, 1993. — 396 с.
  • Котляр М. Ф. Ольга // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 590. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Мацьків Т. Чи княгиня Ольга справді прийняла християнство в Царгороді? // Український історик. — 1989. — № 01–03.
  • Повстенко О. І. Велика княгиня Ольга в народній пам'яті і в історії Києва / публікація, редагування Д. С. Гордієнка // Софійські читання. Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції «До 90 річчя від дня народження відомого дослідника пам'яток Національного заповідника „Софія Київська“, д. і. н. Сергія Олександровича Висоцького». — К., 2015. — С. 356—367.
  • Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ : Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4.

Література

Посилання

  • Ольга // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.46-47
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ольга_(княгиня)&oldid=34463742