Координати: 48° пн. ш. 42° сх. д. / 48° пн. ш. 42° сх. д. / 48; 42

Стара Велика Болгарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Велика Булгарія)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стара Велика Болгарія
Дата створення / заснування 632
Значима особа Кубрат
Офіційна мова булгарська мова
Континент Європа
Попередник Західний тюркський каганат і Аварський каганат
Наступник Волзька Болгарія
Мова комунікації Кримськоготська мова, булгарська мова і середньогрецька мова
Час/дата припинення існування 668
Мапа розташування
Мапа
CMNS: Стара Велика Болгарія у Вікісховищі

48° пн. ш. 42° сх. д. / 48° пн. ш. 42° сх. д. / 48; 42

Історія Болгарії
Стародавність
Караново культура
Культура Вінча
Варненський некрополь
Фракія
Одриське царство
Мезія
Середньовіччя
Булгари
Південні слов'яни
Велика Булгарія
Перше Болгарське царство
Західне Болгарське царство
Друге Болгарське царство
Відінське царство
Добруджанське князівство
Османська Болгарія
Болгарія у складі Османської імперії
Болгарське національне відродження
Новітня Болгарія
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Третє Болгарське царство
Народна Республіка Болгарія
Республіка Болгарія
Портал «Болгарія»
Велика Болгарія 650 року

Стара́ Вели́ка Болга́рія (грец. Παλαιά Μεγάλη Βουλγαρία, Palaiá Megálē Voulgaría) — середньовічне об'єднання тюркських (огурських) племен у степах Південно-Східної Європи між Дунаєм, Волгою та Кавказькими горами[1], очолюване ханом Кубратом, що існувало в середині VII століття.

Кубрат

[ред. | ред. код]
Докладніше: Кубрат

Кубрат (також Курт або Хуврат) походив зі знатного роду Дуло[2]. Пращуром Кубрата був гунський володар Аттіла. Він провів своє отроцтво у Візантійській імперії, де здобув освіту і хрещення[3]. Правителем одноплемінників Кубрата в цей час був Орган, якого пізніші джерела називають дядьком Кубрата, хоча в родинних зв'язках двох ватажків є сумніви[4].

Близько 608 року Кубрат повернувся у свою батьківщину, прийняв керівництво над своїм народом, найімовірніше, зі схвалення кагана — західнотюркського або ж аварського. Однак незабаром йому вдалося здобути незалежність від обох сусідніх каганатів.

Створення

[ред. | ред. код]

Між 630 і 635, хану Кубрату вдалося об'єднати два провідних булгарських племені кутригурів і утигурів у єдину державу створивши потужну конфедерацію, яка згадується у середньовічних авторів, як Стара Велика Болгарія[5], а також відома як оногундурсько-булгарська імперія[6]. Деякі вчені припускають, що вона також включала в число своїх підданих переможених аварів і простягнулася на захід, до Паннонської рівнини. Іноді столицею держави називають місто Фанагорія на Таманському півострові, але радше вона «переміщувалася» разом зі ставкою хана[4].

Велика Болгарія за часів правління Кубрата простягалась від Карпат на заході до Уралу на сході, від Кавказу на півдні до Десни на півночі. Для захисту від північних войовничих народів за часів Кубрата продовжувалась традиція будівництва укріплень. Можливо під час одного з походів він загинув і був похований поблизу сучасної Полтави (Перещепинський скарб).

Розпад держави

[ред. | ред. код]

За часів правління імператора Костянтина IV хан Кубрат загинув, і Батбаян, найстарший з п'яти його синів, отримав владу над державою. Під сильним хозарським тиском, інші сини Кубрата проігнорували поради батька залишитися разом, щоб протистояти ворогам. Велика Болгарія була поділена на три частини. Від Великої Болгарії відділились Волзька Болгарія та Дунайська Болгарія.

Волзька Болгарія

[ред. | ред. код]

Котраг, керманич кутригурів, опанував Середню Волгу, де він створив державу Волзька Болгарія в місці злиття Волги й Ками. Волзькі або срібні булгари добровільно прийняли іслам у IX столітті, і їм удалося зберегти свою національну самобутність до першої монгольської навали 1223 року. Сучасні волзькі татари і чуваші вважають себе нащадками тих булгар.

Булгари у Воєводині й Македонії

[ред. | ред. код]

Каган групи племен Кубер відстоював свої права на спадок прадіда — гунського володаря Аттіли. У місті Сірмій він спробував стати каганом Аварському каганату. Після невдалого повстання він привів свій народ у Македонію. Там він осів у районі Керемісія і зробив невдалу спробу захоплення міста Салоніки. Після цього він зник з історії, а його люди об'єдналися зі слов'янськими племенами Македонії.

Булгари в Південній Італії

[ред. | ред. код]
Поселення болгар у 6-7 століттях

Інші булгари, близько 662, на чолі з князем Альцеком спробували влаштуватись у лангобардів і просили землю у короля лангобардів Грімоальда I Беневентського в Беневенто в обмін на військову службу. Король Грімуальд відправив їх до свого сина Ромуальда в Беневенто, де вони й осіли в Сепіні, Бовіані і Інзернії[7][8]. Ромуальд прийняв болгар гарно і дав їм землі. Він також розпорядився, щоб титул Альцека був змінений з герцога, як називає його історик Павло Диякон на гастальдія (мається на увазі ймовірно титул князя), згідно з латинською назвою.[9]

Павло Диякон завершує розповідь про булгар Альцека так: І вони живуть в цих місцях, про які ми говорили, аж до теперішнього часу, і хоча вони говорять і на латині теж, але все-таки ще до кінця не відмовилися від вживання власної мови.[9][7]

Розкопки у некрополі Віценне-Кампок'яро біля Боїно які датуються 7-мим століттям, серед 130 поховань, були 13 осіб поховані разом з кіньми й артефактами німецького й аварського походження[10][11][12]. Поховання з кіньми характерні для Центральної Азії для номадів, тому можна певно сказати що ці поховання є булгарських поселенців в Молізе і Кампанії[13].

Кавказькі булгари / балкарці

[ред. | ред. код]
Перстень Кубрата

Народ Батбаяна, так звані чорні булгари, залишилися на батьківщині, і незабаром були підкорені хозарами. Деякі вчені вважають, що сьогоденні балкарці є нащадками орди Батбаяня, хоча вони й називають себе малкари (від річки Малка) і говорять тюркською кипчацькою мовою. У багатьох тюркських мовах звук «б» переходить в «м».

У договорах великих київських князів з візантійськими імператорами згадуються «чорні клобуки», які виступали союзниками руських князів.

За часів правління великого київського князя Святослава І Хороброго (онук болгарського царя Володимира і новгородського конунга Рюрика, син князя Ігоря I Старого та княгині Олени (Ольги) Великої) чорні клобуки, торки і берендеї виступали союзниками у боротьбі з хозарами. Були переселені до Середнього Подніпров'я.

Перше Болгарське царство

[ред. | ред. код]

Аспарух, нащадок Кубрата, у спадок отримав західну частину Великої Болгарії за р. Дніпром до р. Дунай (Буджак). Згодом завоював Мезію і Добруджу у Візантійської імперії 680 року та заснував Перше Болгарське царство. Під час походу проти хозар загинув. Можливо, був похований на території теперішнього м. Запоріжжя (так званий «Вознесенський скарб»).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Theophanes, Op. cit., p. 356—357
  2. ↑ Іменник болгарських князів
  3. ↑ John of Nikiû[en], Chronicle
  4. ↑ а б Олексій Мустафін. Мандрівні державотворці. Еспресо. 2022-08-29.
  5. ↑ Никифор (патріарх), Historia syntomos, breviarium
  6. ↑ Zimonyi Istvan: «History of the Turkic speaking peoples in Europe before the Ottomans». (Uppsala University: Institute of Linguistics and Philology)
  7. ↑ а б (Pauli Diac. HL, V, 29)
  8. ↑ (Златарски. История, I, 1, с. 173).
  9. ↑ а б История лангобардов, книга 5, Павел Диакон
  10. ↑ Genito, Bruno (2001). Sepolture Con Cavallo Da Vicenne (Cb): (PDF). I° Congresso Nazionale di Archeologia Medievale. Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2003. Процитовано 27 вересня 2007.
  11. ↑ Belcastro, M. G.; Faccini F. (2001). Anthropological and cultural features of a skeletal sample of horsemen from the medieval necropolis of Vicenne-Campochiaro (Molise, Italy) (PDF). Collegium antropologicum (Coll. antropol.) ISSN 0350-6134. 25 (2): 387—401. Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2009. Процитовано 27 вересня 2007.
  12. ↑ Longobard necropolis of Campochiaro. Архів оригіналу за 6 листопада 2007. Процитовано 27 вересня 2007.
  13. ↑ Conte Miltenova, N. — I Bulgari di Gallo Matese — Prefazione e postfazione di Giuseppe Mario Tufarulo Passaporto Editore, Roma, 1993. — C.N.R.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Документальні фільми

[ред. | ред. код]
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стара_Велика_Болгарія&oldid=42758652