Спалення книг

Спалення книг у нацистській Німеччині

Спалення книг, бібліокластія, біблеоклазм (італ. biblioclastia, англ. biblioclasm) — знищення книг у вогні релігійними фанатиками, войовничими атеїстами та політичними радикалами, чи державними та недержавними організаціями у випадку неприйнятності їхнього змісту. Спалення книжок часто відбувалося публічно з метою демонстрації негативного ставлення до інформації в спалюваній літературі. Може бути як форма протесту та елемент інформаційної війни.

Хронологія

• У XIV столітті до н. е. знищувалися записи атонізму та записи про засновника атонізму фараона Аменхотепа IV Ехнатона, навіть його зображення знищували з метою знищити згадку про нього через впровадження ним віросповідування в Одного Єдиного Бога Творця Всесвіту (монотеїзм). Що пізніше науковці доведуть було першим в світі, а євреї-язичники сповідуючи політеїзм пізніше перейняли другими по-черзі в історії людства монотеїзм відомий як юдаїзм, християни — третіми, мусульмани — четвертими.

• У 1358 р. до н. е. знищена бібліотек у Фівах.
• У 1336 р. до н. е. знищена бібліотека Аменхотепа IV Ехнатона (Амарна).
• У 525 р. до н. е. знищені єгипетські бібліотеки персами.
• У 450—410 рр. до н.е . засновник Сабейського царства наказує написати «трактат про перемогу» над плем'ям усан. У ньому зазначалося: «Я, Карібіїл Ватар, убив моїх ворогів, осквернив їх богів й знищив усі сліди їх писань», — називаючи себе «мукарібом», об'єднувачем.
• У 411 р. до н. е. на агорі Афін спалено примірники книг софіста Протагора, оскільки він стверджував: «Стосовно богів, то ми не можемо стверджувати ні що вони існують, ні що вони не існують. Безліч є причин, що заважають нам це осягнути. Перша з них — неясність цього питання, а друга — коротке людське життя».
• У 330 р. до н. е. Олександр Великий руйнує палац у Персеполісі разом книгами, де можливо були оригінали текстів Заратуштри.
• У 221 р. до н. е. було влаштовано «бібліокластію» за порадою Лі Си китайським імператором Цінь Ши Хуан-ді (див. Спалення книг та поховання книжників). Вчених же він звелів живими закопати в землю. Іронія полягала в тому, що незабаром після цього його династію скинули неписьменні простолюдини. Через знищення книг Сима Цяня відчував величезні труднощі з джерелами при складанні своєї хроніки «Ши-цзі».
• У 213 р. до н. е. імператор-об'єднувач Китаю Цінь Ши Хуан-ді наказує знищити все написане разом з книгами Конфуція, та закопувати вчених у землю.
• У 207 р. до н. е. у пожежі китайської столиці втрачено імператорську книгозбірню.
• У 186 р. до н. е. Тит Лівій повідомив, що Сенат Стародавнього Риму неодноразово наказував зібрати і спалити всі пророчі книги (лат. vaticini libri).
• У 181 р. до н. е. у Римі віднайдену закопану в землю скриню з бібліотекою Нума спалюють за те, що в ній містяться книги з грецької філософії.
• У 167 р. до н. е. Антіох Єпіфаній наказав кинути у вогонь всі єврейські манускрипти у Палестині.
• У 146 р. до н. е. у Карфагені загинула бібліотека.
• У 83 р. до н. е. у пожежі в Римі загинули Сивілині книги.
• У 12 р. до н. е. понтифік Август наказав був спалити 2000 «забобонних» на його думку книг.
• У 23 р. у пожежі в Шангані загинула імператорська бібліотека.
• У 35 р. після проповіді апостола Павла в Ефесі «серед тих, хто займався чаруванням, багато хто зібравши книги свої спалив прилюдно; й оцінили їх, вийшло сріблом п'ятдесят тисяч драхм» (Дії 19:19).
• У 57 р. знищено книгозбірню в Ефесі.
• У 64 р. у навмисному підпалі імператором Нероном у Римі гине бібліотека.
• У 80 р. пожежею книги у бібліотеці портика Октавія в Римі.
• У 188 р. загинули книги через пожежу в бібліотеці храму Юпітера в Римі.
• У 191 р. через пожежі загинули книги в декількох бібліотеках Риму.
• У 208 р. через пожежу в книгозбірні загинули книги, під час заворушень у Шангані.
• У 301—302 рр. чудові бібліотеки Вірменії, що збиралися протягом століть елліністичними суверенами були спалені після християнізації через буцім-то «демонічні знання» у них, за наказом Тірідата III.
• У 303 р. Діоклетіан наказував спалити Біблію (див. «Гоніння на християн у Римській імперії»).

Ефесяни спалюють книги після проповіді апостола Павла (Гюстав Доре, 1866 р.)

• У 325 р. на Першому Вселенському Соборі в м. Константинополі було прийнято рішення піддавати знищенню всі язичницькі книги й рукописи та їх власників з читачами. Зусиллями їх були спалені унікальні сховища язичницьких книг.
• У 363—364 рр. спалено було унікальну бібліотеку язичницьких рукописів імператора Августа. За наказом імператора спалена бібліотека Антіохії, заснована Юліаном.
• У 370—371 р. імператор Валент переслідує і в Антіохії язичників: Величезна кількість книг була спалена на площах, живцем був спалений філософ Симонід, 12 березня того року відрубали голову філософу Максиму, з ними були замучені до смерті екс-губернатор Фідустій та жерці, були закатовані і вбиті тисячі безневинних людей, які відмовилися зрадити традиції своїх предків. Амміан Марцеллін засвідчив, що жителі провінції в той час так боялися переслідувань, що самі палили книжки з метою знищення доказів причетності до читання книжок та їх зберігання.
• У 372 р. намісник Азії Фіст, з дозволу імператора Валента, знищує вогнем книжкові праці язичників та карає язичників власників тих книжок.
• На початку IV ст. єпископ Македонії спалює книги єпископа Павліна.
• У кінці IV століття християнськими правителями проводилася боротьба з язичництвом, жертвою чого стала Александрійська бібліотека. У 385 р. уцілілими від пожежі безцінними язичницькими інкунабулами християни-фанатики тиждень опалювали римські лазні. У топках були спалені 700000 тисячі рукописних книг, які понад сім століть збирали Птолемеї та римляни. У цій стародавній скарбниці зберігалися 42 рукописи з медицини Гермеса, Птаха та Імхотепа. Знадобилося багато століть непотрібних страждань і смертей, щоб заповнити прогалину, що утворилася в медичних знаннях. Більшу частину її в 415 р. знищив натовп релігійних фанатиків, підбурюваний єпископом Кирилом Олександрійським. Котрий також наказав вбити жінку-математика, письменницю і філософа, винахідницю ареометра на ім'я Гіпатія. Її притягли до патріаршої церкви «Святого Михайла», де християни-фанатики розірвали її тіло на шматки, після чого вони ними вертіли виступаючи в процесії вздовж міської вулиці, і спалили їх врешті на величезному багатті разом з книгами та рукописами поблизу Кінарона. Після вбивства Гіпатії, християни-фанатики зруйнували споруду і самої бібліотеки. Оцінити рівень тодішньої науки вдалося після археологічних знахідок у XX столітті сучасникам: існували тоді медичні інструменти не лише для трепанації черепа людини, стоматологічних операцій, але виявлені складні хірургічні інструменти для операції на рогівці ока схожі за конструкцією на сучасні приладдя. А описи медичного досвіду тої доби існували саме в тих бібліотеках. В описах сучасних філософських праць та природничих наук зустрічаються зазначення, що втрачено через ті події повну книгозбірню, всі тексти, і оцінювати можна з випадково залишених копій та уривків.
• У 391 р. друга Олександрійська бібліотека була спалена єпископом Феофілом.
• У 398 р. імператор Аркадій спалює написані твори Євномія та його конкурентів.
• У 405 р. за наказом Стиліхона Флавіо християни спалили бібліотеку «Сивілині книги», що оплакував поет Клавдій Рутілій Намаціан.
• Етруська бібліотека у Римі з язичницькими рукописними книгами була знищена.
• Афінська бібліотека з язичницькими рукописними книгами була знищена.
• Цареградська книгозбірня з язичницькими рукописними книгами була знищена.
• У 416 р. пелагіяни спалюють бібліотеку монастиря в Вифлеємі, що зберігала також книжки від 385 р. Ієроніма Стридонського.
• У 435 р. Феодосій II та в 448 р. Валентиніан III спалюють книги несторіанців, а також твори філософа-неоплатоніка Порфирія.
• У 448 р. християни-фанатики спалюють всі виявлені і вилучені у римських громадян екземпляри критичного трактату Порфирія (учня Плотіна): «Проти християн».
• У 455 р. спадкоємець Феодосія II Маркіян наказав спалити книги авторів творів оголошених як «єретики».
• У 529 р. імператор Юстиніан I едиктом закриває Академію в Афінах й знищує її бібліотеку. Залишившись серед живих сім викладачів, котрі знаходять пізніше притулок у царя Персії Хосроя, який надає їм кафедри в університеті Юндішапура.
• 562 р. Юстиніан I дає три місяці грекам-язичникам в Афінах, Антіохії, Пальмірі і Константинополі, щоб вони відреклися від культу батьків (язичництва), і після цього з шаленим натовпом арештовує, кпіє, знущається, катує, ув'язнює, вбиває язичників. А на площі Кінігуі (у перекладі — «Полювання») у м. Константинополі на величезних багаттях спалив тисячі книг та чимало статуй, які перебували в приватному володінні. Ремісників і їх сім'ї за виготовлення книжок та статуй притягують до судилищ.
• У 590 р. на папський трон сів Папа Римський Григорій I і він спалює бібліотеку з Палатинського пагорбу Аполлона, засновану самим Октавіаном Августом, оскільки на його думку була «в ній чужа мудрість, що не повинна заважати», всі книги залишені від античного Риму.
• У 638 р. спалення арабами-ісламістами університетської бібліотеки Гондешапура.
• У 640 р. спалення арабами-ісламістами бібліотеки Кесарії Палестинської.
• У 644—656 рр. спалювані були Усманом ібн Афаном всі Корани.
• У 680 р. у канонічне право християн була внесена 63-м правилом Шостого Вселенського Собору норма

Повісті про мучеників, ворогами істини брехливо укладені, щоб знеславити Христових мучеників і слухачів звести до зневіри, наказуємо не оприлюднювати в церквах, але кидати у вогонь. Сприймаючих або слухаючих їх, як ніби істинне, анафематствуємо.

• У 814 р. спалення бібліотеки Карла I Великого.
• У 867 р. спалення бібліотеки патріарха Фотія.
• У 960 р. імператор Худжу спалює власну бібліотеку.
• У VIII—IX століттях в Китаї в південній школі буддизму спалювання сутр очолювалося патріархами. Дзенський майстер Вон Кью-Кіт вказував на те, що засновник дзен Бодхідхарма, буцімто просив своїх учнів спалювати його тексти, бо помічав, як учні «ставали рабами слів замість того, щоб практикувати вчення, виражене словом». Професор Генріх Дюмулен зазначав, що, ймовірно, дзенські ченці «брали участь у легковажній грі, в основі якої лежав їх особистий досвід і який символізував їх неймовірну свободу», і через деякий час після спалювання буддистських книжок учні школи знову читали буддійські сутри.
• 989—990 рр. князь Володимир Святославич при підкоренні й хрещенні білих хорватів знищив десятки міст і сіл. А «Церковний статут Володимира» наказувалося спалення волхвів з їх книгами.
• Згідно Іоакимовського літопису спалювалися разом з дерев'яними ідолами дерев'яні книжки язичників. У 6499 році від сотворення світу (991 року від Різдва Христового) спалено було язичницьке «чорнокнижжя», книги на бересті. У 996 р. князь Володимир I Святославич наказав знищити докладний Літописний Звід, язичницькі рукописи. Згідно висновків історика Віктора Пузанова спалювали разом з книжками і людей власників тих книжок, що становило 1/3 населення Русі (див. «Геноцид»): «З 83 стаціонарно досліджених археологами городищ IX—XI ст. 24 (28,9 %) припинили своє існування до початку XI ст. н. е.». Літописи давніх язичницьких літописців на Русі з докириличною писемністю фактично були знищувані, якими свого часу користувався і Нестор-літописець для опису подій, що минули в Повісті врем'яних літ.
• У 1109 р. хрестоносці нищать бібліотеку школи «Дар аль-Ільм» (Графство Триполі), засновану істориком Шаріфом Разі. І у 1059 р. була спалена бібліотека школи «Дар аль-Ільм» в Багдаді.
• У 1204 р. нищення Візантійської бібліотеки хрестоносцями.
• У 1233 р. аутодафе книг єврейської громади в Монпельє.
• У 1234 р. після звернення противників юдейського філософа Маймоніда до інквізиції з проханням розслідувати єресь, інквізиція спалила твори Маймоніда (див. Йона Геронді). Окремими талмудистськими трактатами «Абода Зара» та іншими приписано було знищувати не юдейську спадщину, а разом із тим вбивати всіх гоїв, які прочитали ці трактати тощо.
• У 1227 р. Новгородські літописи відзначають на Русі спалення чотирьох язичницьких волхвів-книгочитачів з книгами через зберігання язичницьких книг.
• У 1239 р. у Монт-Еме, коло Шалона на Марні інквізитор Робер Ле Бугр спалив 182 катари з їх книгами.
• У 1242 р. і в 1244 р. внаслідок Паризького диспуту спалено було Талмуди в Парижі.
• У 1258 р. відбулося знищення тридцяти шести бібліотек монголами в Багдаді.
• У 1281 р. хан Хубілай спалив бібліотеку Даосизму.
• У 1284 р. згідно «Кормчої книги» всі віднайдені книжки з язичницьким письмом та їх рукописи були спалювані на голові власника.
• У 1298 р. англійський король Едуард I Довгоногий знищив шотландські книги.
• У 1309 р. спалення єврейських бібліотек у Парижі.
• У XIII столітті в Західній Європі виникає офіційно аутодафе: спалення книжок з їх власниками.
• У 1438 р. публікуються «Святі правила», де надано розпорядження за зберігання та читання язичницьких книг: «Вогнем спалити, живого в землю загребти».
• У 1490 р. Новгородський архієпископ Геннадій велів «спалити на головах» засуджених-єретиків збірки берестяних книжок за зберігання та читання язичницьких книг.
• У 1499 р. у Ґранаді кардинал-інквізитор Хіменес де Сіснерос наказав спалити всі арабські манускрипти, за винятком книг медицини.

Мартін Лютер спалює буллу, ритина на дереві, 1557 р.

• 10 грудня 1520 р. Мартін Лютер публічно спалив папську буллу, в якій говорилося про відлучення його від церкви.
• У 1524 р. за наказом московського митрополита Данила за читання іноземних книжок у м. Москві спалено з книжками як єретиків князя Лукомського, Іван Волков, Михайло Конопльов, Іван Максимов, у м. Новгороді — Некрас Рукавов, невдовзі — й Юр'ївський митрополит Касіан.
• 1526 р. видатний англійський перекладач Вільям Тіндейл у вигнанні в Німеччині, після перекладу з грецької мови Нового Заповіту, надруковані книжки потайки привіз до Англії у торбах із крупою і в кошиках із рибою. Король Генріх VIII повелів спалити всі ці книги. Вільям Тіндейл був схоплений та спалений на багатті в Бельгії, а вмираючи він молився: «Господи, відкрий очі англійському королеві».
• У 1529 р. конкіскадорами знищені всі книги ацтеків у Мексиці.
• У 1533 р. Папа Римський Юлій III наказав спалити всі екземпляри Талмуду на теренах всієї Італії.
• У 1534 р. спалення всіх книг в Мюнстері.
• У 1536—1550 рр. спалення сотень тисяч книг Генріхом VIII, а потім і Едуардом VI.
• У 1551 р. Стоглавий собор прийняв проти язичників суворі постанови заборонити також тримати у себе та читати «єретичні книги»; у «Повісті про ворожбу» наказувалося «вогнем спалювати».
• У 1562 р. під час конкісти єпископ Дієго де Ланда видав наказ знищувати усі кодекси корінного народу Америки індіанців, жертвою чого стали Кодекси майя.
• У 1568 р. за намовою церковників на Московщині була розгромлена перша друкарня й спалені книжки.
• У XVI ст. зникла з язичницькими книгами бібліотека Ярослава Мудрого та бібліотека Івана Грозного.
• У XVI ст. Талмуд був публічно спалений не менше шести разів. Римо-католицькою церквою в Середньовіччі неодноразово влаштовувалися публічні спалювання Талмуду.
• У 1653 р. московський уряд видав наказ для воєвод різних міст, людей та язичницькі «гадальні і єретичні книги…палити в зрубах без усякої пощади». Згідно свідчення Котошихіна Г. К. за «волхвування й чорнокнижжя мужиків палили живими, а жінкам за чарування відсікали голови». Аналогічні укази випускалися в 1666 р., у 1682 р. та пізніше. За свідченням іноземних літописців, патріарх Іоаким відсвяткував Великдень 1685 р. спаленням в зрубах близько дев'яноста «розкольників» з книгами, які були помічені в зберіганні та читанні язичницьких книг.
• За рішенням церковного Собору 14 квітня 1682 р. в Пустозерську спалили з книжками читача тих книжок протопопа Авакума разом з його дружиною Анастасією та дітьми, що їх читали; з ними був спалений читач книжок з книжками ієрей Лазар Романовський після дворазового відрізання язика частинами та усікновення правої руки, зі спаленими книгами спалений був їх читач та власник диякон Федір з «собору Благовіщення» після відрізання язика та відтинання йому руки; також — начитаний чернець Єпіфаній. Слідом за ними з книжками спалили ще 90 «єретиків-книгочитачів».
• У 1690 р. собор РПЦ МП під головуванням патріарха Іоакіма оголосив анафему єресі й наказав спалити твір Феодора Медведєва «Манна».
• У 1757 р. спалення міленаріями всіх книг на Поділлі.
• У 1778—1782 рр. спалені всі небажані книги для влади Китаю.
• У XVIII столітті у деяких юдейських громадах спалювалися звинувачені в єресі книги Моше Хаїма Луцато і Мойсея Мендельсона.
• У 1789 р. масове спалювання книг після захоплення Бастилії (див. «Велика французька революція»).
• У 1914 р. підпал бібліотеки в Левені німецькими солдатами.
• У 1920-х роках у СРСР при підтримці Комуністичної партії Спілка войовничих атеїстів офіційно оголосила початок політики на спалення релігійних книжок без винятку: у юдеїв, у християн, у мусульман, у буддистів тощо.
• 10 травня 1933 р. відбувся початок масової акції спалення книг в Німеччині (див. Спалення книг у нацистській Німеччині). Студенти, професори, члени СА і СС знищували на ватрі книги «антинімецьких» авторів: Зигмунда Фрейда, Еріха Кестнера, Генріха Манна, Карла Маркса, Курта Тухольського та багатьох інших. Після поразки нацистської Німеччини у Другій світовій війні антигітлерівська коаліція в межах програми денацифікації провели масове знищення нацистської літератури (в тому числі повного знищенню підлягали всі шкільні підручники періоду панування нацизму).
• У 1941 р. коли румунські війська зайняли Бессарабію, нова румунська адміністрація проводила політику румунізації. Частиною цієї політики було вилучення і спалення книг в місцевих бібліотеках. Спалення підлягали всі книги, написані не на румунській мові. У Кишиневі було спалено 1200000 томів, у Тирасполі спалено 250 000 книжок. У Бєльцькому повіті румунські війська спалили 15 вагонів книг. Крім літератури вилученню та знищенню підлягали грамофонні платівки з піснями не румунською мовою.
• У 1945 р. награбовані в Німеччині радянськими військом книги у кількості дванадцяти мільйонів (переважно французьких) були знищені під час «ідеологічної чистки» в 1950-х роках у СРСР.
• У 1946 р. у США мешканці Бінгемтона спалили книжки з коміксами вважаючи, що вони розповсюдять серед американської молоді «моральну розбещеність».
• У 1954 р. відбулося спалення в усіх штатах США книги з коміксами Фредеріка Вертама «Спокушування невинних».
• 24 травня 1964 року підчас Шевченківських свят найбільший український бібліотечний фонд (бібліотека українських стародруків і рукописів) Київської публічної бібліотеки Академії наук УРСР був цілеспрямовано підпалений та спалений з політичною метою. У ті фонди входили старовинні й рідкісні книги з рукописами, архіви (наприклад, архів Б. Грінченка, архів «Київської старовини», архів Центральної Ради та ін.); фонди україніки, що до 1932 р. збиралися за вказівкою Миколи Скрипника, а після усунення М. Скрипника, були «засекречені» в СРСР, бібліотечна картотека для унеможливлення відновлення реєстру українських книг — 600 тисяч томів.
• 1981 р. спалення бібліотеки тамілів сингалезькими погромниками. Знищено 97 000 книг.
• У 1992 р. підпал сербами бібліотеки в Сараєві.
• 5 травня 1998 р. у Росії за розпорядженням єпископа Єкатеринбурзького і Верхотурського Никона були спалені у дворі єпархіального Духовного училища РПЦ МП книги відомих у світі православних теологів XX ст. протопресвітера Олександра Шмемана, Іоанна Мейєндорфа, Миколи Афанасьєва та протоієрея Олександра Меня.
• У 2001 р. у США мінімум 6 разів спалювалися книги про Гаррі Поттера. У школі м. Бейт-Шемеш викладач знайшов у учня Новий Заповіт на івриті. Рабин директор тої школи вважав, що читання Нового заповіту на івриті може відвернути від юдаїзму, і надав дозвіл викладачеві вивести всіх учнів на шкільне подвір'я та публічно спалити книгу Нового заповіту. За свідченням школярів, той казав: «Бог послав нам це і удостоїв нас честі спалити Новий заповіт». Про сучасне аутодафе по-юдейськи повідомила газета «Джерусалем пост», яку читають у багатьох країнах світу, а щоб не допустити поширення скандалу, Міністерство освіти Ізраїлю оголосило директорові лише догану.
• У 2002 р. у Росії члени молодіжного руху «Ідучі разом» встановили муляж унітазу перед будівлею «ДАБТ», після чого в ньому були спалені брошури з уривками книги Володимира Сорокіна. Акція була пов'язана з підписанням контракту між письменником і Великим театром.
• У 2008 р. у Росії члени «Союзу православних корогвоносців» провели акцію зі спалюванням книг Володимира Сорокіна, Едварда Радзинського і Володимира Соловйова.
• У вересні 2010 р. Міністерство оборони США скуповувало і спалило весь наклад книги «Операція "Темне серце"», написаної колишнім співробітником розвідки Ентоні Шефером.
• 20 березня 2011 р. протестантський пастор Тері Джонс спалив Коран в одній з церков Флориди, що спровокувало радикальних ісламістів на масові заворушення в Афганістані, включаючи вбивства людей. Два пастори спалили два Корани 11 вересня 2010 р. після підбурювання Тері Джонсом.
• У червні 2012 р. у Росії два монахи Троїце-Сергієвої лаври РПЦ МП публічно спалили дві тисячі книжок професора Олексія Осипова «Посмертне життя» («З часу у вічність: посмертне життя душі»), що були подаровані цій лаврі Стрітенським монастирем, оскільки на їх думку у даному виданні є фрагменти, які не відповідають православному вченню.
• У січні 2014 р. у Криму представники російської спільноти провели показове спалення книг з історії України.
• У лютому 2015 р. у місті Мосула в Іраку бойовики «ісламської держави» розграбували бібліотеку і спалили більше ста тисяч рідкісних рукописів і документів, датованих різними періодами історії людства.
• У липні 2015 р. у Новосибірську, в дитячому таборі спалили сотні книжок. Директор цього табору пояснила, що книжки утилізували за розпорядженням МНС РФ.
• В червні 2022 р. російські війська спалили книги з бібліотеки храму ПЦУ Петра Могили в Маріуполі
• В січні 2023 р. на Луганщині росіяни наказали вилучили з шкільних бібліотек і знищити книжки українських письменників

У творах мистецтва

«451 градус за Фаренгейтом» — науково-фантастичний роман, антиутопія Рея Бредбері. Описує тоталітарне суспільство, в якому всі книги підлягають спаленню.

Див. також

• Інформаційна війна
• Літературна інквізиція
• Заборонені книги
• Індекс заборонених книг
• Список зруйнованих бібліотек
• Найбільші бібліотеки світу
• Спалення книг у нацистській Німеччині
• Спалення бібліотеки в Джафні
• Багаття марнославства

Джерела

• Нелуп О., Палили навіть книги Божі // За Українську Україну, м. Київ, 2007 р., № 24 (87), 25 червня-1 липня.
• «Литература Древней Руси IX-XII вв.», г. Москва, 1978 г. (рос.)
• Пузанов В. В., «Главные черты политического строя Киевской Руси X—XI вв.» // Исследования по русской истории. К 65-летию профессора И. Я. Фроянова. СПб. — г. Ижевск, 2001 г. (рос.)
• Амос Елон, «The Pity of It All: A Portrait of Jews In Germany 1743—1933», Picador, NY, 2002, pp.33-55, 87-88, 207—208,229,244 (англ.)
• Емельянов В., «Десионизация», г. Париж, 1979 г. (рос.)
• Татищев В. Н., «История Российская», Т.1, г. Москва, 1963 г. (рос.)
• Грекулов Е. Ф., «Православная инквизиция в России» (рос.)
• Шацкий Е., статья «Русская православная церковь и сожжения» (рос.)
• статья «История греха. Православная инквизиция на Руси» (рос.)
• Ишимова А. О., «История России» (в рассказах для детей школьного возраста), Научно-издательский центр «Альфа», переизд. г. СПб., 1993 г., Т.1 — 430 с.:ил. (рос.)
• Ишимова А. О., «История России» (в рассказах для детей школьного возраста), Научно-издательский центр «Альфа», переизд. г. СПб., 1995 г. Т.2. — 365 с. (рос.)

Посилання

• Выборочная хронология, сайт «Книжкова полиця» (рос.)
• Шацкий Е., «Русская православная церковь и сожжения», сайт «Библиотека Гумер — гуманитарные науки — история Церкви». (рос.)