Індукція логічна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інду́кція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.

Прикладами індуктивних висновків є, наприклад, такі пари спостереження/висновок:

  • Цей лебідь білий.
  • Всі лебеді білі.

Або

  • Більярдна куля починає рухатись коли її вдарити києм.
  • Для кожної дії існує зворотна їй та еквівалентна протидія.

Істинність[ред.ред. код]

Деякі філософи вважають термін «індуктивна логіка» непорозумінням, оскільки істинність індуктивного висновку не залежить від законів формальної логіки, котрі є за означенням дедуктивними. На противагу дедукції, індуктивні висновки не мають того ж ступеня достовірності що і вихідні твердження. Наприклад, у наведеному вище прикладі висновок про те що всі лебеді білі міг вважатись істинним у Європі поки не було відкрито Австралію. Індуктивне судження ніколи не є зобов'язуючим, але є обґрунтованим. Індуктивне судження є також дедуктивно некоректним. Проблема індукції, що полягає у пошуку обґрунтування індуктивного судження, вперше була формально розглянута Давидом Юмом.

Типи індуктивного судження[ред.ред. код]

  • передбачення
  • узагальнення
  • за аналогією
  • посилання на авторитет
  • причинно-наслідкове

Байєсівський вивід[ред.ред. код]

Байєсівський вивід використовується у Байєсизмі для раціонального обґрунтування індукції. Теорема Баєса використовується для обрахунку наскільки повинна змінитись ступінь довіри до гіпотези при наявності нових фактів.

Див. також[ред.ред. код]

Інтернет ресурси[ред.ред. код]

  1. Inductive reasoning