Вулиця Євгена Чикаленка (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пушкінська вулиця
Київ
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Назва на честь О. С. Пушкіна
Колишні назви
Єлизаветинська, Новоєлизаветинська
Загальні відомості
Протяжність 975 м
Координати початку 50°26′53″ пн. ш. 30°31′09″ сх. д. / 50.448111° пн. ш. 30.519278° сх. д. / 50.448111; 30.519278Координати: 50°26′53″ пн. ш. 30°31′09″ сх. д. / 50.448111° пн. ш. 30.519278° сх. д. / 50.448111; 30.519278
Координати кінця 50°26′22″ пн. ш. 30°30′57″ сх. д. / 50.439639° пн. ш. 30.515917° сх. д. / 50.439639; 30.515917
поштові індекси 01034, 01004
Транспорт
Найближчі станції метро  «Театральна»
 «Площа Льва Толстого»
 «Хрещатик»
Автобуси А 24 (Пл. Льва Толстого, будні)
Тролейбуси Тр 5, 8, 9, 17 (Пл. Льва Толстого)
Рух односторонній
Покриття асфальт, бруківка
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11398
У проєкті OpenStreetMap r370284
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Євгена Чикаленка у Вікісховищі

Пу́шкінська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Прорізної вулиці до площі Льва Толстого.

Прилучаються вулиця Богдана Хмельницького, бульвар Тараса Шевченка, вулиці Льва Толстого і Велика Васильківська.

Історія

Частина вулиці між Прорізною вулицею та бульваром Тараса Шевченка виникла у 1840-х роках і мала назву Єлизаветинська, на честь російської імператриці Єлизавети Петрівни. З 1869 року — Новоєлизаветинська[1]. Заключна частина вулиці сформувалася на початку 1870-х років, коли було продано та забудовано пустир навпроти університету (частину пустиря було забудовано, частину — перетворено на парк). Сучасна назва з 1899 року, з нагоди 100-річчя від дня народження Олександра Пушкіна.

На вулиці майже повністю збереглася забудова кінця XIX — початку ХХ століття. Лише початкова частина вулиці частково постраждала під час руйнування Хрещатика восени 1941 року і декілька будинків було знищено (№ 1, 2, 3, 4, 6).

У 70-х роках XIX ст. власником усієї парної частини вулиці був Василь Тарновський, який згодом частинами продав величезне землеволодіння. Вулиця належала до першого розряду, тому її забудовували кам'яними фасадними дво- і триповерховими будинками. Наприкінці XIX- на початку XX ст. поверховість та щільність забудови збільшилися[2].

Пам'ятки архітектури та історично цінні будівлі

  • № 11 (1898-1899) — прибутковий будинок
  • № 14 (1910—1912) — залізничні каси (арх. Олександр Вербицький).
  • № 21 (1900-ті) — прибутковий будинок. До 1920 року його займало Англійське консульство в Києві. У 1920 році будинок було націоналізовано і передано житлокооперації. В 1944 році будинок було заброньовано за співробітниками театру ім. Шевченка.[3]
  • № 22 а (1870-ті) — особняк та садиба Дунін-Борковських.
  • № 33 (1896) — прибутковий будинок.
  • № 34 (1875; 1883) — особняк Гарнич-Гарницького.
  • № 35 (початок XX ст.) — прибутковий будинок.
  • № 36 (1875; 1950-ті) — особняк Михайла Ващенка-Захарченка.
  • № 45 (1901) — прибутковий будинок.

Будинки № 5, 7 (арх. Д. Дяченко), 8, 9, 10, 11а, 12, 16, 17, 18, 19, 20, 23, 24, 25, 30, 31, 32, 37, 38, 39, 40, 41, 43, 43а споруджені у 2-й половині XIX — 1-й третині XX століття.

Установи та заклади

Особистості

Меморіальна дошка на честь Марії Литвиненко-Вольгемут

Примітки

  1. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.]
  2. Друг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. – Львів: Світ, 2013. – 496, [XVI] с. : іл.
  3. Зовнішні справи. Розсекречені документи 14 березня 1943 — 30 грудня 1944
  4. Матяш І. Українсько-угорські відносини (1918–1991 рр.): інституційний аспект / І. Матяш // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — 2018. — Вип. 27. — С. 120—145.

Джерела