Населення Південно-Африканської Республіки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Південно-Африканської Республіки
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 53,675 млн осіб
Густота 44,9 особи/км²
Природний приріст 1,33 ‰
Народжуваність 20,75 ‰
Смертність 9,91 ‰
Середня тривалість життя 62,34 року
 • чоловіків 60,83 року
 • жінок 63,87 року
Смертність немовлят 32,99 ‰
Коефіцієнт міграції 2,42 ‰
Вікова структура
до 14 років 28,43 %
15–64 років 66,1 %
старіші за 65 років 5,47 %
Статева структура
загалом 0,98 чол./жін.
при народженні 1,02 чол./жін.
до 15 років 1,01 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,02 чол./жін.
після 65 років 0,73 чол./жін.
Етнічні групи
Нація південноафриканці
Мови
Офіційна англійська, африкаанс і ще 9 африканських мов

Населення Південно-Африканської Республіки. Чисельність населення країни 2015 року становила 53,675 млн осіб Оцінка кількості населення цієї держави враховує ефекти зайвої смертності через захворювання на СНІД. (26-те місце у світі)[1]. Чисельність південноафриканців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 20,75 ‰ (79-те місце у світі), смертність — 9,91 ‰ (46-те місце у світі), природний приріст — 1,33 % (90-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Південно-Африканській Республіці, станом на 2015 рік, дорівнює 20,75 ‰ (79-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,33 дитини на одну жінку (88-ме місце у світі)[1].

Смертність в Південно-Африканській Республіці 2015 року становила 9,91 ‰ (46-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,33 % (90-те місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Південно-Африканської Республіки, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Південно-Африканської Республіки становить 26,8 року (145-те місце у світі): для чоловіків — 26,5, для жінок — 27 років[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 62,34 року (191-ше місце у світі), для чоловіків — 60,83 року, для жінок — 63,87 року[1].

Вікова структура населення ПАР, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 28,43 % (7 660 173 чоловіка, 7 598 013 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 18,52 % (4 937 169 чоловіків, 5 002 201 жінка);
  • дорослі віком 25-54 роки — 41,07 % (11 120 423 чоловіка, 10 923 421 жінки);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 6,53 % (1 628 183 чоловіка, 1 874 946 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,46 % (1 231 627 чоловіків, 1 699 406 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 3,5; коефіцієнт розлучуваності — 0,6; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 17 (дані за 2009 рік)[2] Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,0 року, жінки — 29,0 року, загалом — 30,5 року (дані за 2008 рік)[3].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення ПАР

Густота населення країни 2015 року становила 44,9 особи/км² (169-те місце у світі)[1]. Більшість населення мешкає у східних регіонах, де випадає найбільша кількість опадів, більш родючі землі, багатші природні ресурси і більше можливостей для працевлаштування. Більше третини південноафриканців мешкають у чотирьох найбільш заселених регіонах: Йоганнесбург-Преторія-Ферінігінг, провінція Ґаутенг; Дурбан-Пайнтаун-Пітермаріцбург, провінція Квазулу-Наталь; Кейптаун з передмістями; Порт-Елізабет-Уітенхейг, провінції Східний Кейп.

Урбанізація[ред.ред. код]

Південно-Африканська Республіка високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 64,8 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,59 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Йоганнесбург — 9,399 млн осіб, Кейптаун — 3,66 млн осіб, Дурбан — 2,901 млн осіб, Преторія (столиця) — 2,059 млн осіб, Порт-Елізабет — 1,179 млн осіб, Ферінігінг — 1,155 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].

Шаблон:Найбільші міста Південно-Африканської Республіки

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень імміграції 2015 року становив 2,42 ‰ (42-ге місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 41,45 тис. біженців з Сомалі, 32,58 тис. з Демократичної Республіки Конго, 20,32 тис. з Ефіопії, 6,7 тис. з Республіки Конго, 6,35 тис. з Зімбабве[1].

Південно-Африканська Республіка є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[4].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
темношкірі
  
80.2%
білі
  
8.4%
мулати
  
8.8%
інші
  
2.5%

Головні етноси країни: темношкірі африканці — 80,2 %, білі — 8,4 %, мулати — 8,8 %, індійці та інші азіати — 2,5 % населення (оціночні дані за 2014 рік)[1]. Згідно з переписом 1996 року, 77 % населення ПАР складали африканці, білі — 11 %, метиси (нащадки змішаних шлюбів європейців і африканців) — 9 %, вихідці з Азії (в основному індійці) — близько 3 %.

Африканці[ред.ред. код]

Розселення темношкірого населення
Розселення «кольорового» населення

У період 1948—1991 років африканське населення ПАР зазнавало систематичного пригноблення і репресій з боку правлячої меншини. Протягом 1980-х — початку 1990-х років близько половини африканського населення мешкало в десяти так званих бантустанах, які були створені урядом білої меншини, щоб позбавити африканців громадянства ПАР. У кожному бантустані мешкала одна або кілька етнічних груп на чолі з вождем, кандидатура якого затверджувалася урядом ПАР. Уряд білої меншини визнав як незалежні держави чотири бантустани (Бопхутхатсвана, Сиськей, Транськей і Венда), але жоден з них не отримав міжнародного визнання. У економічних відносинах бантустани були слабо розвинені і призначалися для регулювання притоку чорних робітників у контрольовану білими економіку ПАР. Коли в 1994 році країна стала державою багаторасової демократії, усі бантустани були ліквідовані. За даними 1996 року, африканське населення переважало в семи провінціях з дев'яти, а в чотирьох становило понад 90 %.

За часів апартеїду більшість африканців могли мешкати тільки окремо від білих, в особливих селищах — тауншипах. Африканці, які працювали домашньою прислугою у білих, на золотих чи алмазних копальнях, а також у сталеливарній промисловості, були заробітчанами, їхні сім'ї залишалися у селах. У гірничодобувній промисловості вони трудилися на контрактній основі і жили в спеціальних компаундах поблизу від місця роботи.

Вимушена міграція спочатку чорних чоловіків, а потім і жінок для пошуків роботи в «білих» районах і великих містах згубно позначилася не тільки на традиційному устрої життя, але і на сімейних відносинах. Населення бантустанів складали переважно жінки, діти і старики, оскільки більшість чоловіків віком від 16 до 60 років працювали, щоб забезпечити сім'ю або зібрати гроші на весілля. Значна частина коштів, необхідних для забезпечення прожиткового мінімуму жителів бантустанів, надходила від заробітчан.

Білі[ред.ред. код]

Розселення світлошкірого населення

Біле населення з моменту створення в 1910 році Південноафриканського Союзу і до 1994 року було політично пануючою групою і досі утримує домінуючі позиції в економіці. Біле населення ПАР складається з двох основних груп: африканерів та англо-африканців.

Африканери складають міцно згуртовану общину. Майже всі вони — послідовники Нідерландської реформатської церкви, яка до 1990 року, коли апартеїд був підданий анафемі, виправдовувала ідею переваги білої раси і практику расової дискримінації. Африканери говорять на мові африкаанс, в основі якої лежить нідерландська мова. Вони чисельно переважають серед білих скрізь, крім деяких районів Квазулу-Наталя. Більше усього їх в провінціях Гаутенг і Західно-Капській.

Англо-африканці. Порівняно з африканерами, англомовне біле населення живе більш компактно. У деяких районах Квазулу-Наталя і Східно-Капської провінцій англо-африканці займаються сільським господарством, але більшість з них живе в містах. Крім невеликої (100 тис. чоловік), але впливової єврейської общини, англомовні білі належать до Англіканської, Методистської і Римо-католицької церков. Деякі англо-африканці зберігають прихильність до Великобританії, але більшість вважає своєю батьківщиною ПАР. У цю групу білого населення входять всі нещодавні переселенці, які не говорять нідерландською мовою.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Азійське населення[ред.ред. код]

Вихідці з Азії займають проміжне положення між чорними і білими. Більшість азіатів проживає в провінції Квазулу-Наталь і в передмісті Йоганнесбурга. Частина азійського населення як і раніше працює на цукрових плантаціях у Квазулу-Наталі або на промислових підприємствах і в установах Дурбана, основного морського порту провінції, інша частина — успішні торговці і власники великої нерухомості.

Мови[ред.ред. код]

Мови ПАР (2011 рік)[1]
Мова: Відсоток:
зулу
  
22.7%
коса
  
16%
африкаанс
  
13.5%
англійська
  
9.6%
сепеді
  
9.1%
тсвана
  
8%
сесото
  
7.6%
тсонга
  
4.5%
сваті
  
2.5%
венда
  
2.4%
ндебеле
  
2.1%
мова жестів
  
0.5%
інші
  
1.6%

Офіційні мови[5]: зулу — розмовляє 22,7 % населення країни, коса — 16 %, африкаанс — 13,5 %, англійська — 9,6 %, сепеді — 9,1 %, тсвана — 8 %, сесото — 7,6 %, тсонга — 4,5 %, сваті — 2,5 %, венда — 2,4 %, ндебеле — 2,1 %. Інші поширені мови: мова жестів 0,5 %, інші мови — 1,6 % (дані на 2011 рік).

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в ПАР (2005 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
протестанти
  
36.6%
католики
  
7.1%
інші християни
  
36%
мусульмани
  
1.5%
інші
  
2.3%
агностики
  
1.4%
атеїсти
  
15.1%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: протестантизм — 36,6 % (Церква Сіону — 11,1 %, п'ятидесятництво — 8,2 %, методизм — 6,8 %, Нідерландська реформатська церква — 6,7 %, англіканство — 3,8 %), католицтво — 7,1 %, іслам — 1,5 %, інші течії християнства — 36 %, інші — 2,3 %, не визначились — 1,4 %, не сповідують жодної — 15,1 % (згідно перепису 2001 року)[1].

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 94,3 % дорослого населення (віком від 15 років): 95,5 % — серед чоловіків, 93,1 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту складають 6,1 % від ВВП країни, станом на 2014 рік (42-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 13 років, для хлопців — до 12 років, для дівчат — до 14 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,78 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 8,8 % від ВВП країни (42-ге місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 32,99 ‰ (64-те місце у світі); хлопчиків — 36,62 ‰, дівчаток — 29,27 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 138 випадків на 100 тис. народжень (38-ме місце у світі)[1].

Південно-Африканська Республіка входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, шистосомози (станом на 2016 рік)[1].

2014 року було зареєстровано 6,83 млн хворих на СНІД (1-ше місце в світі), це 18,92 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (4-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 138,4 тис. осіб (2-ге місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 25,6 % (24-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 8,7 % (оцінка на 2008 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 99,6 % населення в містах і 81,4 % в сільській місцевості; загалом 93,2 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 69,6 %, в сільській місцевості — 60,5 %, загалом по країні — 66,4 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,1 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 44,5 %; частка осіб похилого віку — 7,7 %, або 13,1 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2012 року перебувало 35,9 % населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 20,86 млн осіб (30-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 4 %; промисловість і будівництво — 18 %; сфера послуг — 66 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 25,9 % працездатного населення, 2014 року — 25,1 % (180-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 51,3 %, серед юнаків — 48 %, серед дівчат — 55,3 % (6-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Перевалочний пункт для героїну, гашишу й кокаїну, великий виробник марихуани; великий ринок кокаїну, героїну, метаквалону з Індії, синтетичних наркотиків; привабливе місце для відмивання грошей; підвищення рівня організованої злочинності[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Південно-Африканської Республіки докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[6][7].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 0,99 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,87 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,73 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Південно-Африканської Республіки[8]
Рік Населення Зміна
1950 13 683 000
1960 17 396 000 +27.1%
1970 22 502 000 +29.4%
1980 29 077 000 +29.2%
1990 36 794 000 +26.5%
2000 44 760 000 +21.7%
2010 50 133 000 +12.0%

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап (англ.) South Africa // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Mean age at first marriage by sex — United Nations Economic Commission for Europe.
  3. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  4. (англ.) International Organization for Migration.
  5. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  6. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  7. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.
  8. (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2010 Revision.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]