О

Літера О
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

О, о — кирилична літера, є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.

Див. Також

• Ꙭ
• Оу
• Ꚛ

Історія

За формою накреслення це дещо видозмінена кирилична літера («онъ»), що походить від греко-візантійської уставної літери Ο («омікрон»).

У давньоруській і староукраїнській писемностях паралельно з вживалася (переважно на початку слова) для позначення цього ж звука також кирилична літера Ѡ («омега»), яка походить від греко-візантійської Ω («омеги»), а для передавання звукосполучення «от» — літера Ѿ («от»). Всі ці літери у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалися у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «сімдесят».

У глаголиці мала накреслення і числове значення «80».

Використання

О — дев'ятнадцята в українській абетці, буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У сучасній українській мові цією літерою позначають кілька схожих звуків:

• [ɔ] — огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття (вогонь, озеро);
• [o] — його алофон, що вимовляється у ненаголошеній позиції перед складом з наголошеним — [зо^узуля, ко^ужух] (близько до «у»);
• [o̞] — його другий алофон (поїзд).

Звук «о»

Літера о передає фонему /o/, що містить кілька алофонів: [ɔ], [o], [o̞]. Ця фонема в сучасній українській мові може мати різне походження.

• Від праслов'янського *o. Таке походження має /o/ у більшості слів. У закритих складах він часто переходить у [i] (дому — дім, коло — кіл): це явище називається ікавізмом. У праслов'янській мові *o походить від таких ранньопраслов'янських й праіндоєвропейських звуків:
  • Від *ŏ — короткого варіанта звука [o]. Це підтверджують дані порівняльного мовознавства: прасл. *domъ — лат. dŏmŭs і грец. δόμος («будова»); прасл. *oko — лат. ŏcŭlŭs і грец. όσσε. Від довгого варіанта цього звука *ō походить інша праслов'янська фонема — *a.
  • Від *ă — короткого варіанта звука [a]. Пор. прасл. *orbota — нім. Arbeit; прасл. *osь — лат. ăxĭs і грец. άξων; прасл. *more — лат. măre і гот. marei, прасл. *otьcь — лат. ătta («тато»). Довгий варіант цього звука *ā також поклав початок праслов'янському *a.
• Від праслов'янського *ъ — редукованого голосного непереднього ряду. Саме таке походження має [о] у словах сон, мох, рот, у закінченнях орудного відмінка однини (домом, сином, братом). Особливістю [о], похідного від *ъ, є те, що він не переходить в [i] у закритих складах (сон < *sъnъ, мох < *mъxъ, рот < *rъtъ, домом < *domъmь). Рідкісні винятки з цього правила (утік) пояснюються дією закону граматичної аналогії.
• Від вставного [о], що з'явився у деяких словах на стиках приголосних після занепаду редукованих (сосон < прасл. *sosnъ).
• У запозиченнях з інших мов (космос, роль, пілон, оранжерея).

Словотворення

«О» може бути префіксом-формантом при словотворенні, напр., омріяти, огорнути, охопити, ошукати. Сучасні українські прийменники (префікси) о-, об- походять від індоєвропейських прийменників (префіксів) *o, obъ, *otъ. Прийменник (префікс) *obъ мав первинне значення руху навколо, довкруги чогось, а прийменник *o — абстрактні значення переходу в інший стан (нині за ним закріплене значення завершення перехідної дії). Префікс о- має фонетичні варіанти об-, обі-, обо-, які здебільшого зумовлені наступним сполученням звуків. З іншого боку, первісне obъ спрощується перед приголосними до о.

Вигук

«О» може бути вигуком, вказівною часткою. Уживається при вираженні різних почуттів, душевних переживань і для підсилення емоційної виразності.

Інше використання

Використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «дев'ятнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 7-О і т. д.

В інших кириличних абетках

Російська мова

У російській мові «о» передає звук [o] лише у наголошених складах. У ненаголошених вона читається як [a] (корова — [каро́ва]) або [ъ] (молоко — [мълако́]) — це явище відоме як акання. У північноросійських діалектах «о» читається як [o] і в ненаголошеному положенні — це називається оканням.

Церковнослов'янська мова

У церковнослов'янському письмі літера «онъ» має кілька графічних варіантів, що розрізнюються за вживанням:

1. Звичайний «онъ» — ;
2. Вузький «онъ» — використовується у складі диграфа «ук» (правильніше «он-ік»).
3. Широкий «онъ» — . Використовується у таких випадках:

• на початку слів (ѻгнь, ѻтрокъ),
• на початку другої частини складних слів (ѻбоюдуѻстрый),
• на початку кореня після приставок (праѻтецъ),
• у географічних назвах iѻрданъ (річка Йордан) і іѻппіа (сучасне місто Яффа або Яффо) і похідних від них,
• для позначення числа 70 у кириличній цифірі;

Поряд з буквою «онъ» для позначення звука [о] у церковнослов'янському письмі використовується також Ѡ («омега»). Вживання тієї чи другої літери регламентується правилами правопису. Для передавання сполучення «от» у прийменниках і приставках використовують букву Ѿ («от»).

Варіанти

У московській орфографії (дониконівській і старообрядців) «вузьке» накреслення могло вживатися замість звичайного і в інших випадках (частіше ненаголошене), але без чіткої системи, лише з міркувань зручності набирання «тісних» рядків. У стародрукованих книгах (Івана Федорова та інших) «широке» накреслення взагалі не використовувалося — замість нього вживали «звичайне», а замість останнього — «вузьке».

Очні й охресні О

Написання «Серафими многоочитії» з Псалтиря XV століття

У рукописах трапляються і більш екзотичні варіанти:

• У слові «око» літеру «о» писали з крапкою усередині — для схожості зі справжнім оком — ;
• У двоїні «очи» літеру «о» могли писати з двома крапками — , або подвійною, з крапками у кожній із з'єднаних між собою «о» — .
• У слові «многоочитїи» (про херувимів) відоме вживання цілої «хмари» з літер «о» з крапками — ꙮ;
• У словах округъ, окрестъ з похідними від них усередині «о» ставили хрестик («охресне о») —

У пізних берестяних грамотах XV століття (окремі приклади є в XIV і навіть у XIII століттях) «широке» о (у деяких почерках розімкнуте згори) і о з крапкою усередині («очне», воно могло бути вузьким і широким і навіть з «війками» зверху) часто використовували на початку слова і після голосної, у той час як в інших позиціях виступало звичайне «вузьке» о. Замість «широкого» могли використовувати й омегу.

Фігурні старокириличні накреслення О включені у стандарт Юнікод версії 7.0:

Вид символа
Код великої літери	—	U+A66C	U+A668	U+A698	U+A69A	U+A66A
Код малої літери	U+A66E	U+A66D	U+A669	U+A699	U+A69B	U+A66B

Цікаві факти

• Слово з трьома цими літерами підряд: зоооб'єднання.
• В українській мові існує слово, що складається з однієї цієї літери — «о». Воно омонімічне: може означати як вигук, часто уживаний у звертанні (О, музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок), так і прийменник (перед голосними має форму об). Зараз цей прийменник використовується лише для позначення часу (о сьомій годині), і з дієсловами, що мають значення «зіткнутися», «ударитися», «битися» (миска розбилася о камінь, хвилі б'ються о берег). Історичне вживання прийменника «о» було ширшим, так, у сполученні з місцевим відмінком він широко використовувався замість прийменника «про», трапляється в цьому значенні він і в літературі: «О Довбушу він ніколи не споминав, о грошех і скарбах тож само ні» (І. Я. Франко), «А тут бур'ян, піски, тали… І хоч би на сміх де могила О давнім давні говорила» (Т. Г. Шевченко), «Ще довго стояла громада нерухомо.. Нарешті розійшлась: кожний мав о чім думати після слів Соловейка» (М. М. Коцюбинський). У цьому значенні прийменник «о» зараз широко вживається у деяких слов'янських мовах (рос. думаю о тебе, пол. myślę o tobie, серб. ја мислим о теби, хорв. ja mislim o tebi — «я думаю про тебе»). У сучасній українській мові може заміняти «про» з метою стилизації під старосвітське мовлення («Слово о полку Ігоревім»).
• На кириличній клавіатурі з розкладкою ЙЦУКЕН літери А і О помічені точками або рисками — для зручнішої орієнтації при сліпому методі друкування.
• Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, «оником» (зменшувальна форма «он») наприкінці XIX — початку XX ст.ст. називали нуль.

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод (звичайне О, о)	Велика	1054	041E	002036	00000100 00011110
	Мала	1086	043E	002076	00000100 00111110
Юнікод (широке Ѻ, ѻ)	Велика	1146	047A	002172	00000100 01111010
	Мала	1147	047B	002173	00000100 01111011
ISO 8859-5	Велика	190	BE	276	10111110
	Мала	222	DE	336	11011110
KOI 8	Велика	239	EF	357	11101111
	Мала	207	CF	317	11001111
Windows 1251	Велика	206	CE	316	11001110
	Мала	238	EE	356	11101110

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. О // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.