Кам'янка-Бузька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кам'янка-Бузька
Герб Кам'янки-Бузької Прапор Кам'янки-Бузької
Кам'янка-Бузька ратуша
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Львівський район
Громада Кам'янка-Бузька міська громада
Код КОАТУУ: 4622110100
Засноване 1406
Перша згадка 1411
Магдебурзьке право 8 квітня 1509
Населення 10 762 (01.01.2017)[1]
Площа 8.63 км²[1]
Густота населення 1265,5 осіб/км²
Поштові індекси 80400
Телефонний код +380-3254
Координати 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д. / 50.10500; 24.33778Координати: 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д. / 50.10500; 24.33778
Висота над рівнем моря 215 м
Водойма Західний Буг та Кам'янка
Назва мешканців ка́м'янко-бу́жець
ка́м'янко-бу́жанка
ка́м'янко-бу́жці
Відстань
Найближча залізнична станція Сапіжанка
До обл./респ. центру
 - фізична 43 км
 - залізницею 40 км
 - автошляхами 41,2 км
До Києва
 - автошляхами 509 км
Міська влада
Адреса 80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 2
Вебсторінка Кам'янка-Бузька міськрада
Міський голова Омелян Олег Ярославович

Кам'янка-Бузька у Вікісховищі

Карта
Кам'янка-Бузька. Карта розташування: Україна
Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузька. Карта розташування: Львівська область
Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузька
Мапа

Ка́м'янка-Бу́зька (до 15.08.1944 року Кам'янка-Струмилівська, або Струмилова) — місто в Україні, адміністративний центр Кам'янки-Бузької міської громади, Львівського району, Львівської області. Розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам'янка.

Етимологія[ред. | ред. код]

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам'янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Юрій Струмило і Димошин[ред. | ред. код]

Орієнтовно у 30-их роках XV століття старостою Кам'янки стає Юрій Струмило - шляхтич, який походив з невеличкого поселення Димошин (Диношин, Дмошин, Дмосін, Дмосіно) у Вишогродській Землі Мазовецького князівства . У всіх історичних документах він фігурує, як "Юрій (Єжи) Струмило (Стромило, Стронило) з Димошина, (Димосина, Диносина)" або як як "Юрій Струмило з Кам'янки". Коли у XIX столітті польські історики почали вивчати історичні документи, вони припустили, що Димошин і Кам'янка - це одне й те ж саме поселення. Такому припущенню сприяв той факт, що вишогродський Димошин щез з лиця землі ще десь у XVII столітті.

Особливого поширення ця гіпотеза набула після виходу у світ наприкінці XIX століття Географічного словника Королівства Польського і інших слов'янських країв[2]. Автори цього словника покликаються на Хроніку Дідушицьких[3] Мавриція Дідушицького, який у свою чергу цитує Акт конфедерації шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з містом Львовом від 13 грудня 1464 року[4]. Цей акт починається словами

Я, Юрій Струмило з Димошина, підкоморій Львівський ..." (лат. Nos Georgius Strumilo de Dimoszyn succamerarius Leopoliensis...)

, з чого автори географічного словника роблять висновок, що "Димошин - це давніша назва Кам'янки". З їхньої легкої руки ця абсолютно безпідставна гіпотеза увійшла у більшість географічних довідників, наукових праць та художніх текстів про Кам'янку.

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

Початки; в складі Королівства Польського, Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Перші достовірні письмові згадки про Кам'янку, які знаходяться в актах Львівського гродського суду, датуються 1441 роком. Зокрема, у XIV томі Актів гродських і земських знаходимо записи № 304-317 про спільний позов Юрія Струмила (Georgii Stromilo) - Кам'янецького старости (tenutarii in Camyonka) разом з трьома кметами, Міхалком (Michalko), Сємьоном (Syemyon) і Сидором (Sydor) з королівських людей Батятич (Bathathicze) до львівського підкоморія Волчка з Колоденець (Wolczhkonem de Klodzyenyecz) [5]. До більш ранніх письмових свідчень можна віднести напис на останньому аркуші Кам'янецького Євангелія, про те, що це Євангеліє тетр переписано у 1411 році "в богоспасаємім місті Каменці Стромилові, многогрішнем і недостойном Тимотеєм Павловичем", проте копія Кам'янецького Євангелія, яка дійшла до наших днів походить з середини XVI століття і ми не можемо знати, на скільки писець, який його переписував, зберіг оригінальний текст, адже в 1411 році Кам'янка ніяк не могла називатися «Каменка Стромилова», оскільки Юрій Струмило був в той час ще надто юним і не міг ще бути старостою Кам'янки.

З середини XV століття почало називатись Кам'янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила. У 1471 році місто отримало магдебурзьке право. Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам'янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам'янки[6].

У податковому реєстрі 1515 року в місті документуються 2 попи (отже, уже тоді були 2 церкви) і міський млин[7].

У XVI—XVII ст. із Кам'янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам'янко-Струмилівського староства 1636 року відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася під Хмельниччини 16481657 років. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII столітті місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 році населення Кам'янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 році єврейське населення Кам'янки-Струмилової становило 3549 осіб.

У складі імперій Габсбургів[ред. | ред. код]

У 1892 році парох і декан міста отець Михайло Цегельський виступив ініціатором створення філії українського товариства «Просвіта» у Кам'янці-Струмиловій.

За австрійських часів Кам'янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії[8], який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків[9].

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]

Український Громадський комітет (о. Михаїл Цегельський, Роман Петрушевич — молодший брат Президента ЗУНР, — І. Вертипорох та інші) роззброїли вояків старшинської школи у місті. Під керівництвом старшин Ю.Шепаровича, В.Назаревича, О.Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників, ґімназистів взяли владу в повіті.[10]

Українці Кам'янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 року у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Було відкрито українську школу, яка містилася у ратуші, діяв театральний гурток, засновані хор, філія товариства «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

14 жовтня 1933 року розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок сіл Кривулянка і Підзамче Кам'янко-Струмилівського повіту та включення їх до міської гміни Кам'янка-Струмилова[11].

Українське національне відродження кінця XIX — першої половини XX століття охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам'янеччини, але події вересня 1939 року перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам'янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура.

Пам'ятки архітектури і природи[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність[ред. | ред. код]

У 1880 році у місті мешкало 6107 осіб, з них 2820 — юдеї, 1641 — греко-католики, 1590 — римо-католики.

Динаміка зміни чисельності населення, згідно з результатами переписів населення, подана у таблиці нижче

1959 1970 1979 1989 2001
7950 8539 10353 11266 11510

Національний склад[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[12]:

Національність Відсоток
українці 95,49 %
росіяни 3,29 %
інші/не вказали 1,22 %

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13][14]:

Мова Відсоток
українська 96,30 %
російська 3,26 %
інші/не вказали 0,44 %

Освіта[ред. | ред. код]

У Кам'янці-Бузькій є 5 дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище[15]. Середні загальноосвітні школи міста:

  • Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1 імені Івана Франка — роком заснування вважають 1873 рік, коли була збудована двокласна початкова школа.
  • Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2 ім. Григорія Тютюнника.
  • Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 3 — заснована у 1945 році, з 1952 року одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71. Було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство. Учнівський контингент училища — 567 учнів.

Театр[ред. | ред. код]

Камянку-Бузьку часто називають батьківщиною українського театру. В 1619 році Якубом Ґаватовичем на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон». Я. Ґаватович на той час учителював у Кам'янці-Струмиловій. Також тут 1914 року була вперше поставлена драма Івана Франка «Украдене щастя».

Транспорт[ред. | ред. код]

Через Кам'янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н17 (Львів — Радехів — Луцьк), автошлях обласного значення Т 1425.

Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, що прямують в бік Червонограда, Володимира, Ковеля і Радехова, Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам'янку-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам'янка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте розташована на околиці Кам'янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Будинок, де жив Григорій Тютюнник

Перебували[ред. | ред. код]

  • Андрій Веретельник — український письменник, етнограф, перекладач. У 1890-х роках жив у місті.
  • Ґаватович Якуб — український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Здійснив поставку на ярмарку в Кам'янці-Струмиловій в 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»
  • Григорій Тютюнник — відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Проживав і працював у 1948—1961 роках, тут написав відомий роман «Вир».
  • отець Михаїл Цегельський — багаторічний парох міста, громадський діяч
  • Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій (тепер місто Кам'янка-Бузька), тут закінчив початкову школу.
  • Михайло Шахнович — український галицький громадський діяч, адвокат. Під час Другої світової війни — голова Окружного Допомогового Комітету в Кам'янці-Струмиловій.
  • Швагуляк Василь Іванович (1 грудня 1930, Дідилів — 6 січня 2014, Кам'янка-Бузька) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, директор Сторожинецького лісокомбінату, директор Кам'янка-Бузького лісопаркетного комбінату. Створив музей. Похований у Дідилові.

Кам'янські старости[ред. | ред. код]

Померли[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich III. с. 782–783. 
  3. Дідушицький, Маврицій (1865). Kronika domowa Dzieduszyckich. с. 38. 
  4. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 7 [Dyplomataryusz]. с. 105. 
  5. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 14 [Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich 1440-1456]. с. 38–39. 
  6. Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 783. (пол.).— S. 783—784. (пол.)
  7. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. (пол.)
  8. Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914 [Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  9. Common Army Cavalry Regiments as at July 1914 [Архівовано 5 квітня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 37.
  11. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 października 1933 r. o zmianie granic miasta Kamionka Strumiłowa w powiecie kamioneckim, województwie tarnopolskiem. [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  12. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  13. Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  14. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  15. Бобкова С. Владика провінційного містечка [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  16. Kołowie (01) [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  17. Leszczyńscy h. Wieniawa (03) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  18. Б. Головин, В. Фроленков. Мандичевський Евген Порфирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 456. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]