Кам'янка-Бузька

Кам'янка-Бузька
Герб Кам'янки-Бузької Прапор Кам'янки-Бузької
Кам'янка-Бузька ратуша
Основні дані
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Громада	Кам'янка-Бузька міська громада
Код КОАТУУ:	4622110100
Засноване	1406
Перша згадка	1411
Магдебурзьке право	8 квітня 1509
Населення	▼ 10 762 (01.01.2017)
Площа	8.63 км²[1]
Густота населення	1265,5 осіб/км²
Поштові індекси	80400
Телефонний код	+380-3254
Координати	50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д.
Висота над рівнем моря	215 м
Водойма	Західний Буг та Кам'янка
Назва мешканців	ка́м'янко-бу́жець ка́м'янко-бу́жанка ка́м'янко-бу́жці
Відстань
Найближча залізнична станція	Сапіжанка
До обл./респ. центру
- фізична	43 км
- залізницею	40 км
- автошляхами	41,2 км
До Києва
- автошляхами	509 км
Міська влада
Адреса	80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 2
Вебсторінка	Кам'янка-Бузька міськрада
Міський голова	Омелян Олег Ярославович
Кам'янка-Бузька у Вікісховищі Карта Кам'янка-Бузька Кам'янка-Бузька

Ка́м'янка-Бу́зька (до 15.08.1944 року Кам'янка-Струмилівська, або Струмилова) — місто в Україні, адміністративний центр Кам'янки-Бузької міської громади, Львівського району, Львівської області. Розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам'янка.

Етимологія

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам'янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Юрій Струмило і Димошин

Орієнтовно у 30-их роках XV століття старостою Кам'янки стає Юрій Струмило - шляхтич, який походив з невеличкого поселення Димошин (Диношин, Дмошин, Дмосін, Дмосіно) у Вишогродській Землі Мазовецького князівства . У всіх історичних документах він фігурує, як "Юрій (Єжи) Струмило (Стромило, Стронило) з Димошина, (Димосина, Диносина)" або як як "Юрій Струмило з Кам'янки". Коли у XIX столітті польські історики почали вивчати історичні документи, вони припустили, що Димошин і Кам'янка - це одне й те ж саме поселення. Такому припущенню сприяв той факт, що вишогродський Димошин щез з лиця землі ще десь у XVII столітті.

Особливого поширення ця гіпотеза набула після виходу у світ наприкінці XIX століття Географічного словника Королівства Польського і інших слов'янських країв. Автори цього словника покликаються на Хроніку Дідушицьких Мавриція Дідушицького, який у свою чергу цитує Акт конфедерації шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з містом Львовом від 13 грудня 1464 року. Цей акт починається словами

Я, Юрій Струмило з Димошина, підкоморій Львівський ..." (лат. Nos Georgius Strumilo de Dimoszyn succamerarius Leopoliensis...)

, з чого автори географічного словника роблять висновок, що "Димошин - це давніша назва Кам'янки". З їхньої легкої руки ця абсолютно безпідставна гіпотеза увійшла у більшість географічних довідників, наукових праць та художніх текстів про Кам'янку.

Історія

Археологічні знахідки

Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

Початки; в складі Королівства Польського, Речі Посполитої

Перші достовірні письмові згадки про Кам'янку, які знаходяться в актах Львівського гродського суду, датуються 1441 роком. Зокрема, у XIV томі Актів гродських і земських знаходимо записи № 304-317 про спільний позов Юрія Струмила (Georgii Stromilo) - Кам'янецького старости (tenutarii in Camyonka) разом з трьома кметами, Міхалком (Michalko), Сємьоном (Syemyon) і Сидором (Sydor) з королівських людей Батятич (Bathathicze) до львівського підкоморія Волчка з Колоденець (Wolczhkonem de Klodzyenyecz) . До більш ранніх письмових свідчень можна віднести напис на останньому аркуші Кам'янецького Євангелія, про те, що це Євангеліє тетр переписано у 1411 році "в богоспасаємім місті Каменці Стромилові, многогрішнем і недостойном Тимотеєм Павловичем", проте копія Кам'янецького Євангелія, яка дійшла до наших днів походить з середини XVI століття і ми не можемо знати, на скільки писець, який його переписував, зберіг оригінальний текст, адже в 1411 році Кам'янка ніяк не могла називатися «Каменка Стромилова», оскільки Юрій Струмило був в той час ще надто юним і не міг ще бути старостою Кам'янки.

З середини XV століття почало називатись Кам'янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила. У 1471 році місто отримало магдебурзьке право. Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам'янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам'янки.

У податковому реєстрі 1515 року в місті документуються 2 попи (отже, уже тоді були 2 церкви) і міський млин.

У XVI—XVII ст. із Кам'янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам'янко-Струмилівського староства 1636 року відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася під Хмельниччини 1648–1657 років. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII столітті місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 році населення Кам'янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 році єврейське населення Кам'янки-Струмилової становило 3549 осіб.

У складі імперій Габсбургів

У 1892 році парох і декан міста отець Михайло Цегельський виступив ініціатором створення філії українського товариства «Просвіта» у Кам'янці-Струмиловій.

За австрійських часів Кам'янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії, який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків.

Західноукраїнська Народна Республіка

Український Громадський комітет (о. Михаїл Цегельський, Роман Петрушевич — молодший брат Президента ЗУНР, — І. Вертипорох та інші) роззброїли вояків старшинської школи у місті. Під керівництвом старшин Ю.Шепаровича, В.Назаревича, О.Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників, ґімназистів взяли владу в повіті.

Українці Кам'янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 року у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Було відкрито українську школу, яка містилася у ратуші, діяв театральний гурток, засновані хор, філія товариства «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

14 жовтня 1933 року розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок сіл Кривулянка і Підзамче Кам'янко-Струмилівського повіту та включення їх до міської гміни Кам'янка-Струмилова.

Українське національне відродження кінця XIX — першої половини XX століття охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам'янеччини, але події вересня 1939 року перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам'янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура.

Пам'ятки архітектури і природи

• Кам'янсько-Бузька ратуша (вул. Тараса Шевченка, 2)
• Костел Успіння Богородиці - неоготичний храм, побудований за проектом Теодора Тальовського (вул. Івана Павла II)
• Церква святого Миколая — дерев'яна церква, зведена у 1667 році із дзвіницею 1762 року (вул. Незалежності, 87)
• Церква Різдва Богородиці (1878—1882 роки); фундатор — о. Михаїл (Михайло) Цегельський (вул. Івана Франка, 10)
• Парафіяльна церква Преображення Господнього в Кам'янці-Бузькій старанням парафіян збудована 7 липня 1996 р. - 19 серпня 2005 р. (вул. Ярослава Мудрого, 1-А)
• Чорний парк (Парк імені Степана Бандери).
• 

  Костел Успіння Богородиці

• 

  Зруйнована Синагога (Кам'янка-Бузька)

• 

  Церква Святого Миколая

• 

  Церква Різдва Пресвятої Богородиці

• 

  Церква Преображення Господнього

Населення

Чисельність

У 1880 році у місті мешкало 6107 осіб, з них 2820 — юдеї, 1641 — греко-католики, 1590 — римо-католики.

Динаміка зміни чисельності населення, згідно з результатами переписів населення, подана у таблиці нижче

1959	1970	1979	1989	2001
7950	8539	10353	11266	11510

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	95,49 %
росіяни	3,29 %
інші/не вказали	1,22 %

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	96,30 %
російська	3,26 %
інші/не вказали	0,44 %

Освіта

У Кам'янці-Бузькій є 5 дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище. Середні загальноосвітні школи міста:

• Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1 імені Івана Франка — роком заснування вважають 1873 рік, коли була збудована двокласна початкова школа.
• Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2 ім. Григорія Тютюнника.
• Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 3 — заснована у 1945 році, з 1952 року одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71. Було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство. Учнівський контингент училища — 567 учнів.

Театр

Камянку-Бузьку часто називають батьківщиною українського театру. В 1619 році Якубом Ґаватовичем на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон». Я. Ґаватович на той час учителював у Кам'янці-Струмиловій. Також тут 1914 року була вперше поставлена драма Івана Франка «Украдене щастя».

Транспорт

Через Кам'янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н17 (Львів — Радехів — Луцьк), автошлях обласного значення Т 1425.

Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, що прямують в бік Червонограда, Володимира, Ковеля і Радехова, Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам'янку-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам'янка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте розташована на околиці Кам'янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Відомі люди

Народилися

Будинок, де жив Григорій Тютюнник

• Вознюк Сергій Віталійович (1961—2016) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Стефан Грабінський — український та польський письменник-фантаст.
• Роман Кравчук — член проводу ОУН (б), член УГВР.
• Станіслав Лемпицький — польський вчений, письменник, історик літератури.
• Паньків Володимир Михайлович (1896—1980) — український радянський мистецтвознавець.
• Стефанія Скварчинська (1902—1988) — польський теоретик та історик літератури.
• Фридерик Таданір — польський архітектор.
• Ігнатій Цегельський — церковний і громадський діяч, греко-католицький священик. Брат Лонгина Цегельського.
• Лонгин Цегельський — український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець.
• Роман Цегельський — фізик і педагог.
• Фіцнерівна-Морозова Марія Іванівна (1873—1920) — українська драматична акторка і співачка.
• Цікало Богдан Богданович (1990—2014) — український військовик, начальник радіостанції 2-го механізованого батальйону 24-ї Залізної імені князя Данила Галицького окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступня (14.03.2015; посмертно).
• Грачов Сергій Валерійович (1973—2014) — боєць 5-ї роти Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Активний учасник Революції Гідності. Загинув у бою з російськими бойовиками біля с. Піски (Ясинуватський район) під Донецьком.

Перебували

• Андрій Веретельник — український письменник, етнограф, перекладач. У 1890-х роках жив у місті.
• Ґаватович Якуб — український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Здійснив поставку на ярмарку в Кам'янці-Струмиловій в 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»
• Григорій Тютюнник — відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Проживав і працював у 1948—1961 роках, тут написав відомий роман «Вир».
• отець Михаїл Цегельський — багаторічний парох міста, громадський діяч
• Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій (тепер місто Кам'янка-Бузька), тут закінчив початкову школу.
• Михайло Шахнович — український галицький громадський діяч, адвокат. Під час Другої світової війни — голова Окружного Допомогового Комітету в Кам'янці-Струмиловій.
• Швагуляк Василь Іванович (1 грудня 1930, Дідилів — 6 січня 2014, Кам'янка-Бузька) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, директор Сторожинецького лісокомбінату, директор Кам'янка-Бузького лісопаркетного комбінату. Створив музей. Похований у Дідилові.

Кам'янські старости

• Ян Кола — староста тлумацький
• Вацлав Лещиньський — староста ковельський

Померли

• Євген Мандичевський — український письменник, педагог.

Галерея

• 

  Центр творчості дітей та юнацтва

• 

  Меморіал на військовому цвинтарі

• 

  Пам'ятник Тарасу Шевченку

Див. також

• Кривулянка
• Підзамче (Кам'янка-Бузька)

Джерела

• В. В. Головко. Кам'янка-Бузька [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 67. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• О. В. Грицишин. Кам'янка-Бузька [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 782. (пол.). — S. 782—788. (пол.)

Посилання

• Офіційний сайт Кам'янка-Бузької міської Ради [Архівовано 15 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Інформаційний ресурс міста Кам'янка-Бузька [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Асоціація міст України та громад — Місто Кам'янка-Бузька
• Дерев'яна церква св. Миколи 1667 р.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• ВРУ м Кам'янка-Бузька^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Kamyanka Buzka, Ukraine [Архівовано 17 лютого 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
• Україна Інкогніта. Кам'янка-Бузька [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• http://www.castles.com.ua/kamiankabu.html [Архівовано 4 лютого 2010 у Wayback Machine.]