Мороз (міфічний персонаж)
 В. Васнецов. Мороз. 1885 | |
| Міфологія | слов'янська |
|---|---|
| Атрибути | в шубі і з бородою |
| Частина від | слов'янська міфологія, Давня українська література, слов'янський фольклорd, фольклор і 🅮 |
| Похідна робота | Дід Мороз |
| Персонаж твору | Морозко[d] і Мороз Івановичd |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Мороз (Морозко, Зюзя) — божество холоду, віхоли, криги у давніх слов'ян[1].
У народі мороз постає в образі сивого й лисого діда з великими червоними вустами і червоним носом, з бородою в льодяних бурульках, вбраний у сніговий одяг і чоботи з льоду (дідусь, що без сокири прокладає мости); також уявляється й сивим волом (Сивий віл через стіну перелізе).
Мороз асоціюється зі смертю: Смерть з морозом танцювала Та на море десь пігнала, Пішла собі смерть у ліси, Побіг за нею мороз лисий; іноді символізує смуток: Бодай тебе да морозоньку, Що зморозив ти калиноньку Да засмутив усю родиноньку, І близькую, і далекую, І матінку рідненькую.
Морозко — у дохристиянських віруваннях і пізніше — божество холоду, віхоли, криги у вигляді старезного діда, що все морозить своїм подихом; лютий на тих, хто не запрошує його на кутю у Святий вечір, тобто у вечір під Різдво, і виморожує їм збіжжя на полі, тому кличуть: Діду Морозе, Діду Морозе, — йди до нас куті їсти, а коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю і всяку пашницю![2].
За повір'ям приходить 9 листопада з Залізної гори, найчастіше уособлюється в образі сердитого діда з булавою-кострубом у крижаному вбранні. У праслов'янському епосі займав місце бога зими й холоду, був родичем Сонця й Вітру, проте на час зими навіть могутнішим за них.
Баба-зима призначає його воєводою і він бере землю у своє володіння: сковує землю, заморожує ріки, заморожує ліс і від його холоду-духу скріплять дерева і стогне земля, люди ховаються до хат, а худоба – до хліву. Ані на полі, а ні в лісі не залишається нічого живого – усе ховається від зими, ховається від морозу[3].
Мороз у стародавніх віруваннях слов'ян
Мороз в Україні
Мороз в українській демонології малювався як крижано-снігова потвора, яка могла завдати шкоди людям і їхній худобі та всьому господарству. П. Чубинський, описуючи звичаї святвечора в Заславському повіті, відзначає, що господар з ложкою куті підходив до вікна або виходив у подвір'я і говорив:
«Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не йдеш, то не йди і на жито, пшеницю і всяку пашницю». Таке ж запрошення робили під час вечері напередодні Хрещення у Полтавській губернії: старший у родині, відчинивши вікно, підносив до нього миску з кутею і говорив: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!» Повторивши цей заклик тричі і почекавши трохи, продовжував: «Не йдеш? Не йди ж ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!»[4].
У селі Збраньки Овруцького району Житомирської області старі люди гукали в комин: «Мороз, Мороз! Ходи куті єсті!» [5].
Олексій Воропай розповідав, що господар в Україні напередодні Різдва набирав у чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставив кухоль з медом та склянку з водою, клав калач, кілька горіхів і яблуко.
«Все це він тримає лівою рукою, а праву озброїв бичем від ціпа; потім без шапки виходить за поріг і стає під дверима». Господиня замикала за ним двері на засув, гасила світло і наказувала дітям сидіти тихо. Діти вірили, що батькові загрожувала небезпека, оскільки він стояв віч-на-віч із стихійними силами природи. "До нього міг з'явитися гість в образі крижано-снігової потвори, що тиняється в цю ніч по далеких степах, великих лісах та страшних нетрях у супроводі цілої зграї вовків. Господар, викручувався «за сонцем», тричі гукав: «Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти!» Потім примовляв: «Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!» Після цього він запрошував сірого вовка, чорні бурі та злі вітри і так само закінчував словами: «А коли тепер не прийдете на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і вліті та не робить нам шкоди на ярині і на житі!» Після запросин батько сімейства повертався до хати і, не оглядаючись, щільно зачиняв за собою двері. До кінця вечері ніхто не повинен був виходити з хати.[6]
Гуцули замість «морозу» запрошували на вечерю звірів, планетників, чаклунів, градову хмару, лиху годину тощо. Сцена заклинання відтворена у фільмі режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».
Мороз у Білорусі
У Мозирському Поліссі «на коляду» (Різдво), коли подавали на стіл кутю, господар, "зачерпнувши першую ложку постукаўши кулаком у сцену, скаже: «Мороз, мороз, ходзи куцци есьци! Штоб ты не морозиў ячменю, пшаницы, гороху, сочевицы, проса и гречки и усяго, што мне Бог судзиць посеяць».[7]
Найтиповішою формою такого «годування морозу» в Білорусі було викладання куті за вікно. У Ковельській губернії перш, ніж взятися за їжу, "господар бере ложку куті і годує нею мороз: «Мороз, мороз! ходзи куцыо есьць. Ня морозь моих коровык, овечык, свинык, гульбички», — і з цими словами виливає ложку за вікно. Потім господиня бере іншу ложку з кутею і виливає її на стіл із словами «штобы курычки були кладки». У Вітебській губернії на коляду перш за все їдять кутю на згадування і вшановуванні померлих. Як тільки з'їдять декілька ложок куті, господар кличе «мороз», для якого кладе ложку куті на вікно: «Мороз, мороз! поди к нам кутью есть, зимой приходи, а летом не ходзи, под гнилой колодой лежи, нашего хлеба не морозй: ни гороху, ни овса, ни жита!».[8]
Тлумачення цього звичаю в білоруському Поліссі зробила І. Еремич: «Без куті не буває на Поліссі ні похоронів, ні поминань. От чому, ївши її і в інші дні, згадують померлих родичів і бажають їм царства небесного… Але оскільки в числі близьких до нас небіжчиків найчастіше бувають наші діди, то і кутя — особливо перед Різдвом Христовим — скрізь майже на Поліссі називається „дзедами“. Їх-то особливо поліщуки і запрошують на кутю, — вони кричать крізь вікно: „дзеды, дзеды! хадзице куцью есци…“ і сердечно переконані, що кутя, поставлена на печі або на підвіконні, з'їдена ними, а не кимось іншим. . . Окрім дідів, поліщуки ще запрошують на кутю і „мороз“. Вони роблять до нього таку ж відозву, як і до дідів». У Брестській області люди похилого віку говорили, що у них на календарні поминання померлих спеціальними формулами до столу не запрошували, а тільки — на кутю перед Різдвом, оскільки «вечере, говоряць, мертвецы приходяць… и на Шчэдрэц, и на Новый год…».
Одне з діалектних назв Мороза в деяких білоруських і західно-російських говорах — Зюзя[9].
Мороз у Росії
У Володимирській губернії у святвечір перш ніж почати їсти кисіль за вечерею, господар викликав: «Коляда! коляда! Отворяй ворота! Мороз, мороз! Не бей наш овес, лен да конопий как хочешь колоти!». За свідченням В. Добровольського, в Рязанській губернії кликальщики овсеню при обході зображали з себе «мороз», вони зверталися до господаря хати із словами: «Подай-ка чарочку, а не поднесёшь чарочку, я преподнесу тебе палочку: я — мороз и помолочу твой овёс!». Хозяин на это говорил: «Ой мороз, мороз, на тебе чарочку, ты не трожь мой овёс, гречиху да рожь, а лён, канапий — как хочешь молоти!».
Див. також
Примітки
- ↑ Афанасьев — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В 3-х тт. — Т. 1. — Москва, 1984. — С. 117.
- ↑ Жайворонок В. Знаки української етнокульту ри. Словник довідник. — К., 2006. — С. 376—377.
- ↑ http://xutir-savky.com.ua/stritennya-abo-hromnytsi/ [Архівовано 27 березня 2012 у Wayback Machine.] Стрітення або громниці
- ↑ Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край, снаряж. ИРГО. Юго-запад. Отдел. Материалы и изследов., собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ. — СПб: Народный дневникъ, 1889. — Т. ІІІ.
- ↑ Сілецький Роман. Традиційна будівельна обрядовість українців: монографія. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2011. - С. 325.
- ↑ Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — Т. І. — С. 69-72.
- ↑ Шейн П. В. Материалы для изучения быта и языка русского населения северо-западного края. — Т. І-ІІІ. — Спб., 1887—1902.
- ↑ Шейн П. В. Зазнач. праця.
- ↑ Виноградова Л. Н. Мороз // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепелка). — С. 302–303. — ISBN 5-7133-1207-0.
|
Це незавершена стаття зі слов'янської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Посилання
- Мороз // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1038. — 1000 екз.
_(14596485307).jpg)
