Кубань
Кубань | |||
Мапа Кубані, XX століття | |||
Герб Кубані (за Битинським) | |||
Мовний склад населення Кубанської області за переписом 1897 року | |||
Релігійний склад населення Кубані за переписом 1897 року | |||
Українці у відсотках до всього населення Кубані за переписом 1926 року.
| |||
До межі України входила Кубань, яка була заявлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 роках |
Кубань (Кубанщина[1], Кубанська область) — історичний регіон на Північному Кавказі, в долині річки Кубань та її приток[2]. З кінця XVIII століття заселена українцями, зокрема запорізькими козаками. З 1860 року під назвою Кубанська область адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, земля Кубанського козацького війська. Історичним центром Кубані є місто Краснодар.
Сьогодні це територія Краснодарського, Ставропольського країв, Адигеї, Ростовської області і Карачаєво-Черкесії Російської Федерації.
Територія Кубані охоплює Краснодарський край, Адигею і частину територій Ростовської області, Ставропольського краю і Карачаєво-Черкесії.
Важливі міста історичного краю:
- За часів Візантії у 500–600 рр. тут уперше з'явилися руси з Подніпров'я, які згодом (965 р.) захопили Тмуторокань, — тут постало Тмутороканське князівство.
- Переселення в 1792 році козаків Чорноморського козацького війська з України (сформоване в 1787 році за ініціативою Григорія Потьомкіна з решти розформованого Запорізького козацького війська).
- У 1797 р. відбулося повстання козаків Чорноморського козацького війська, відоме як Перський бунт.
- Від 30 квітня по 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада.
- 16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Кубанську Народну Республіку, а через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України»[3].
- Грошами періоду незалежності Кубані в 1918—1920 роках залишався російський рубль (карбованець). Державним банком Кубані у Катеринодарі планувалось випустити власні кубанські гроші. Війна з більшовиками і боротьба за владу з денікінцями не дало збутися планам.[джерело?]
-
Прапор Кубані. Малиновий символізує чорноморців.
-
Прапори чорноморських козаків.
- У 1933 р. був Голодомор. Голодомор на Кубані був не менш суворий, ніж в інших українських етнічних землях[4].
- Під час Перебудови розпочалося відродження кубанського козацтва. Влітку-восени 1991 року на колишній території Кубанської Народної Республіки було проголошено декілька козацьких республік: Армавірська, Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська, причому останні дві об'єдналися у Козацьку Верхню Кубань. З них фактичну владу мала тільки Зеленчуцько-Урупська козацька республіка, яка проіснувала півроку[5].
У добу Київської Русі
[ред. | ред. код]У добу Визвольних Змагань
[ред. | ред. код]Рідна мова населення Кубанської області за даними перепису 1897 року:[6]
Відділ | Разом | Українська | Російська | Інша | Відділ | Українська | Російська | Інша |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Катеринодарський відділ | 245 173 | 126 941 | 83 751 | 34 481 | Катеринодарський відділ | 51,8 % | 34,2 % | 14,1 % |
Баталпашинський відділ | 215 400 | 58 421 | 90 305 | 66 674 | Баталпашинський відділ | 27,1 % | 41,9 % | 31,0 % |
Єйський відділ | 277 300 | 205 063 | 65 449 | 6 788 | Єйський відділ | 73,9 % | 23,6 % | 2,4 % |
Кавказький відділ | 249 182 | 114 037 | 127 385 | 7 760 | Кавказький відділ | 45,8 % | 51,1 % | 3,1 % |
Лабинський віддл | 305 733 | 57 850 | 229 954 | 17 929 | Лабинський віддл | 18,9 % | 75,2 % | 5,9 % |
Майкопський відділ | 283 117 | 88 588 | 161 230 | 33 299 | Майкопський відділ | 31,3 % | 56,9 % | 11,8 % |
Темрюцький відділ | 342 976 | 257 918 | 58 660 | 26 398 | Темрюцький відділ | 75,2 % | 17,1 % | 7,7 % |
Кубанська область | 1 918 881 | 908 818 | 816 734 | 193 329 | Кубанська область | 47,4 % | 42,6 % | 10,1 % |
Національний склад Кубанського округу за даними перепису 1926 року:[7]
Національність | Чисельність | Частка |
---|---|---|
українці | 1,550,729 | 67,5% |
росіяни | 607,220 | 35,0 % |
вірмени | 11,007 | 1,2 % |
білоруси | 2,110 | 0,4 % |
німці | 2,050 | 0,3 % |
Всього | 2,157,949 | 100,0 % |
Національний склад серед міського та сільського населення у 1926 році:
Національність | Чисельність міських жителів |
Частка у міському населенні |
Чисельність сільських жителів |
Частка у сільському населенні |
---|---|---|---|---|
українці | 64 465 | 31,4 % | 850 985 | 67,2 % |
росіяни | 113 640 | 55,3 % | 384 462 | 30,3 % |
вірмени | 14 060 | 6,8 % | 6 963 | 0,5 % |
білоруси | 3 403 | 1,7 % | 5 031 | 0,4 % |
німці | 1 281 | 0,6 % | 5 974 | 0,5 % |
Всього | 205 478 | 100,0 % | 1 267 070 | 100,0 % |
- Кухаренко Яків Герасимович (1800, Катеринодар, Чорноморське козацьке військо —1862) — український письменник. Наказний отаман Чорноморського козацького війська. Друг Тараса Шевченка. Похований у Катеринодарі.
- Вареник Василь Степанович (1816, Чорноморське козацьке військо —1893, Катеринодар, Кубанська область) — кубанський письменник. Автор гумористичних оповідань «Мова про хузію» та «Великодня п'ятниця». Був відомий під прізвиськом «кубанський Цицерон»[8][9].
- Ерастов Степан Іванович (1856, Катеринодар — 1933, Сухумі) — український громадсько-політичний діяч, меценат українського культурного руху на Кубані, один із засновників Української Центральної Ради.
- Мова (Лиманський) Василь Семенович (1842, Солодкий Лиман, Чорноморське козацьке військо —1891, Катеринодар, Кубанська область) — український письменник. Класик української кубанської літератури.
- Щербина Федір Андрійович (1849, Новодерев'янківська, Чорноморське козацьке військо —1936) — український і російський науковець, дослідник козацького життя на Кубані, політичний діяч Кубанської Народної Республіки, член Наукового товариства імені Шевченка, професор Української господарської академії в Чехії. Похований у Краснодарі.
- Бардіж Кіндрат Лукич (1868, Брюховецька, Катеринодарський округ, Кубанська область —1918, Туапсе, Чорноморська губернія) — урядовий діяч Кубанської Народної Республіки, прибічник ідеї соборності українських земель.
- Бич Лука Лаврентійович (1870, Павлівська, Єйський повіт, Кубанська область —1945) — політичний діяч Кубанської Народної Республіки, Голова уряду Кубанської Народної Республіки у 1917—1918 рр., Голова Кубанської Законодавчої Ради у 1920 р. Ректор і викладач Української господарської академії у Подєбрадах.
- Півень Олександр Юхимович (1872, Павлівська, Єйський повіт, Кубанська область —1962) — український поет-гуморист. Автор збірок «Сім кіп брехеньок», «Чорноморські витребеньки, або Три мішки гречаної вовни», «Весела козацька старовина», «Веселим людям на втіху», «Торбина сміху та мішок реготу», «Козацькі жарти та сміхи усім людям для втіхи», «Смійся, регочись та за боки берись» та ін.[10].
- Безкровний Кузьма Якимович (1877, Охтирська, Темрюцький повіт, Кубанська область —1937) — український громадський та політичний діяч, міністр внутрішніх справ Кубанської Народної Республіки.
- Рябовіл Микола Степанович (1883, Дінська, Катеринодарський повіт, Кубанська область —1919) — український політичний діяч на Кубані, Голова Кубанської Законодавчої Ради у 1917—1919 рр.
- Манжула Степан Федорович (1885, Дінська, Катеринодарський повіт, Кубанська область — після 1945) — політичний діяч Кубанської Народної Республіки, палкий прихильник об'єднання Кубані з незалежною Україною.
- Волох Омелян Іванович (1886, Калниболотська, Єйський повіт, Кубанська область —1937) — військовий діяч часів Епохи Визвольних Змагань.
- Іванис Василь Миколайович (1888, Настасівська, Темрюцький відділ, Кубанська область —1974) — український державний та громадський діяч, Голова уряду Кубанської Народної Республіки та Військовий отаман Кубанського козацького війська у 1920 році. Палкий прихильник об'єднання Кубані з Україною.
- Штепа Павло (1897, Новодмитріївська, Катеринодарський відділ, Кубанська область —1983) — український письменник, автор резонансних досліджень щодо відмінностей між росіянами та українцями «Українець і москвин: дві протилежності», «Московство: його походження, зміст, форми й історична тяглість».
- Щербина Никифор (1900, Старокорсунська, Катеринодарський відділ, Кубанська область —1977) — український поет.
- Теліга Михайло Якович (1900, Охтирська, Темрюцький відділ, Кубанська область —1942) — український громадський та політичний діяч, кубанський бандурист.
- Горбачов Михайло Сергійович (1931, Привольне, Медвеженський район, Північно-Кавказький край) — останній керівник Радянського Союзу. Предки Горбачова з боку матері (на прізвище Гопкало) були переселенцями з Чернігівщини та Харківщини[11][12]. Згідно зі статистичними даними на 1873 р., село Привольне (Привільне), де народився Горбачов, було за національним складом українським[13].
- Мстислав Хоробрий (бл. 983—1036) — син Володимира Великого, перший князь Тмутороканського князівства, перший князь Чернігівського князівства з династії Рюриковичів.
- Чепіга Захарій Олексійович (1725—1797, Катеринодар, Чорноморське козацьке військо) — кошовий отаман Чорноморського козацького війська у 1788—1797 рр. Саме за часів його отаманування запорізькі козаки переселилися з Придністров'я на Кубань.
- Головатий Антін Андрійович (1732 або 1744—1797) — один із засновників чорноморського козацтва. Кошовий отаман Чорноморського війська у 1797 році.
- Рубець Олександр Іванович (1837—1913) — український фольклорист та хоровий диригент, збирач народних пісень. У 1868 і 1874 (за дорученням Петербурзької консерваторії) рр. збирає українські пісні на Кубані.
- Дикарів Митрофан Олексійович (1854—1899, Катеринодар, Кубанська область) — український фольклорист, етнограф, мовознавець, «основоположник кубанської етнографії».
- Жарко Яків Васильович (1861—1933, Краснодар, Північно-Кавказький край) — український поет та громадський діяч.
- Трильовський Кирило Йосифович (1864—1941) — засновник товариства «Січ» і січового руху в Галичині. 1902 року, використовуючи ноти до поклику, яким запорожці колись скликали на військову раду, і які він отримав з Кубані, К. Трильовський створив відому стрілецьку пісню «Гей, там на горі Січ іде».
- Міхновський Микола Іванович (1873—1924) — український політичний і громадський діяч, борець за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань» («Credo молодого українця»). У 1920—1924 рр. жив у станиці Полтавській, де учителював та займався українізацією[14][15].
- Кошиць Олександр Антонович (1875—1944) — український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист. У 1903—1905 рр. збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень»[16].
- Боржинський Федір Кіндратович (1879—1919) — український дипломат, перший посол Української Держави в Кубанській Народній Республіці. Підступно вбитий російськими білогвардійцями.
- Петлюра Симон Васильович (1879—1926) — український державний та політичний діяч, Голова Директорії УНР. У 1902—1904 рр., займаючись революційною діяльністю, перебував на Кубані, де взяв участь в організації у Катеринодарі осередку Революційної української партії — «Чорноморської вільної громади». Саме на Кубані розпочалася журналістська діяльність С. Петлюри, за революційну роботу він потрапив до Катеринодарської в'язниці. Близькими товаришами С. Петлюри на Кубані були Федір Щербина та Кузьма Безкровний[17][18]. Проблемам української Кубані С. Петлюра присвятив розвідку «Українізація на Кубані та Північному Кавказі»[19].
- Барка Василь Костянтинович (1908—2003) — український письменник, автор роману «Жовтий князь», написаного під враженням пережитого Голодомору 1932—1933 років на Кубані.
- Варавва Іван Федорович (1925—2005, Краснодар, Краснодарський край) — поет, фольклорист, популяризатор української культури на Кубані.
- Польовий Ренат Петрович (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, у 1951—1953 рр. жив на Кубані, в станиці Охтанизівській, де породнився з кубанськими козаками, одружившись з місцевою мешканкою Вірою Денисенко. Автор книги «Кубанська Україна» (Київ, 2002) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.].
- Коваль Роман Миколайович (1959) — український письменник, краєзнавець, автор книги «Нариси з історії Кубані» (Київ, 2004) [Архівовано 26 листопада 2015 у Wayback Machine.].
- Білий Дмитро Дмитрович (1967) — український письменник, історик, дослідник Кубані, нащадок переселенців з Кубані.
Як і на території УРСР на Кубані проводилися політика, що призвела до голоду. Те, що він на Кубані був штучним і є геноцидом українського народу, свідчать і дані офіційного перепису населення. Згідно з дослідженням В. Ракачева, кандидата історичних наук, доцента кафедри соціології Кубанського державного університету, процеси колективізації, голод 1932—1933 років, репресії стали причиною серйозних змін у демографічній структурі. В результаті цих подій значно скоротилася кількість населення, особливо чоловічого. Проаналізувавши дані, автор дослідження звертає увагу на те, що хоча голод і неврожай спостерігалися тоді в багатьох областях СРСР, проте найбільше постраждали сільськогосподарські області України (окрім Донбасу), Саратовська, Куйбишевська області, АРСР німців Поволжя, а також Кубань. Дослідник І. Краваль вважає, що причиною такої ситуації є те, що саме в цих областях спостерігався найбільший спротив політиці розкуркулення і колективізації. Якщо б голод не був штучним, то, звичайно, всі області постраждали більш-менш однаково. Проте дані чисельності населення є яскравим свідченням того, що голод, розкуркулення і репресії спричинили більше наслідків в тих областях, де населення активно супротивилося політиці вищого керівництва СРСР на чолі з Й. Сталіним. Відповідно до перепису населення 1926 року на Кубані проживало близько 1,5 млн українців, зокрема в Кубанському окрузі їх проживало 916 тисяч, що становило 62 % всього населення; в Ставропольському окрузі 246 тисяч українців (34 %), Чорноморському − 104 тисячі (38 %), Терському — 194 тисяч (30 %). Перепис населення, котрий було проведено 2010 року, засвідчив катастрофічне зменшення чисельності саме українців на цих землях, головною причиною якого став саме голод 1932-33 років. Згідно з цим переписом, у Краснодарському краї зараз проживає лише 84 тисячі українців (1,6 %), а в Ставропольському — 30 тисяч (1,1 %). Разом це становить ледве 114 тисяч українців. Це майже в 15 разів (!) менше ніж було в 1920-х роках. Про це писало інтернет-видання Українська Кубань[20].
Із моменту падіння комуністичного режиму в СРСР на Кубані почався процес козацького і українського національного відродження.
У 2003—2005 рр. в Донецьку як додаток до «Східного часопису» виходила міжрегіональна щомісячна газета «Козацький край» — для України, Подоння, Північного Кавказу (включно Кубань). Вона надавала свої шпальти для друку матеріалів про українське життя Кубані, Північного Кавказу, Подоння. Обсяг — 8-4 сторінок формату А3. Разовий наклад 3-2 тисячі. До складу редколегії «Козацького краю» входив, зокрема, Микола Тернавський — голова «Товариства української культури Кубані» (ТУКК). Нині видається газета Вісник [Архівовано 1 грудня 2018 у Wayback Machine.].
В останні роки у школах упроваджено факультативом вивчення козацької балачки, для чого використовуються підручники української мови, зокрема «Козак Мамай» (Краснодар — Донецьк -Київ, 1998 р., наклад — 3 тис. прим.).
У 2003 році на Кубані виник перший в РФ осередок НТШ — як філія Донецького відділення НТШ. У 2003—2009 рр. науковці Кубані активно публікували свої наукові праці в Донецькому віснику Наукового товариства імені Шевченка, де окремим розділом виділялася кубанська тематика. Нині Кубанський осередок НТШ безпосередньо контактує з центральним офісом НТШ у Львові.
У 2006 році у Краснодарі зареєстрована Краснодарська крайова громадська організація «Співдружність Кубань-Україна». Організація проводить наукові конференції і видає збірники їх матеріалів «Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия» (видано 6 випусків: 2006, 2007, 2008, 2010, 2011, 2012 рр.)
Широко знаний Державний академічний ордена Дружби народів Кубанський козачий хор — національний козачий колектив Росії, який є найстаршим і найбільшим колективом країни. У його репертуарі — українські та російські народні пісні. Хоровий колектив був заснований 14 жовтня 1811 року як «Чорноморський Військовий співочий хор».
Зовнішні зображення | |
---|---|
Прапор товариства «Кубанська Народна Республіка»[21] |
Війна на сході України викликала неоднозначну реакцію на себе серед різних верств населення російської Кубані. Значна кількість сучасних кубанських козаків, піддавшись на агітацію офіційної пропаганди, вирушила воювати на український Донбас в лавах різноманітних сепаратистських загонів. Разом з тим, знайшлися серед сучасних кубанців і такі люди, що наважилися рішуче протестувати проти агресивної політики російської влади. Ними й було створене віртуальне товариство «Кубанська Народна Республіка», метою якого було викриття підступної політики московської влади, яка розпалює сепаратистські настрої в сусідніх державах, а разом з тим рішуче бореться з подібними тенденціями у власній країні. На 17 серпня 2014 року активістами «Кубанської Народної Республіки» був призначений «марш за федералізацію» у м. Краснодарі[21]. Влада офіційно заборонила цей марш, а активісти «Кубанської Народної Республіки» Дар'я Полюдова і Сергій Титаренко були арештовані і знаходяться під слідством. Інші учасники цього руху — Петро Любченков і В'ячеслав Мартинов встигли втекти від переслідувань до України. Усі вони офіційно включені до Переліку терористів і екстремістів Росфінмоніторингу[22].
- Кубанські козаки
- Українська мова на Кубані
- Українці на Кубані
- Малиновий Клин
- Українці на півдні Росії
- Краснодарський край
- Герб Кубані
- Тамань
- Голодомор на Кубані
- Козак Мамай (посібник)
- ↑ Рудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.
- ↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- ↑ Вадим Скуратівський Украинская Кубань Столичные новости, № 44, (192) 27 ноября — 03 декабря 2001
- ↑ http://old.fstanitsa.ru/4/58_1.shtml[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Маркедонов, Сергей Мирославович. ДЕ-ФАКТО ГОСУДАРСТВА ПОСТСОВЕТСКОГО ПРОСТРАНСТВА: ВЫБОРЫ И ДЕМОКРАТИЗАЦИЯ // Вестник Евразии Выпуск № 3, 2008. Архів оригіналу за 1 вересня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
- ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам Российской Империи кроме губерний Европейской России. Кубанская область. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам РСФСР. Кубанский округ. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 28 жовтня 2012.
- ↑ Роман Коваль. Неповний список українських діячів Кубані. [Архівовано 10 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Дмитрий Грушевский. Кубано-украинские книжные связи на имперском, советском и постсоветском пространствах. // Кубань — Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск V. Краснодар — Київ, 2011. С. 82-83. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Роман Коваль. Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі. // Нариси з історії Кубані. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Петро Антоненко. Горбачов: Перебудова. // Телерадіокомпанія «Svoboda.FM», 1.03.2011 р. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Николай Зенькович. «Самые секретные родственники». М., 2005, с. 81. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ «Ставропольская губерния. Список населенных мест по сведениям 1873 года», издание Ставропольского Губернского Статистического Комитета, 1874 г. (рос.)
- ↑ Володимир Сергійчук. Трагедія кубанської станиці Полтавська як свідчення геноциду українства. // «Дзеркало тижня», 12 грудня 2008. [Архівовано 26 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Роман Коваль. «Від гір Карпатських аж по Кавказькі». // Нариси з історії Кубані. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Роман Коваль. Олександр Кошиць і Кубань. // Нариси з історії Кубані. [Архівовано 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Роман Коваль. Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП. // Нариси з історії Кубані. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Володимир Пукіш. Кубанський вибір. // Український тиждень № 16 (181) від 21 квітня 2011 р. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 17 жовтня 2015.
- ↑ «Тризуб», Париж, 1926 p., ч. 19, ст. 14-16
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 травня 2013. Процитовано 9 липня 2019.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Парад суверенитетов 2.0, уже в России. www.szona.org. Процитовано 15 вересня 2015.
- ↑ Полюдова Дарья Владимировна. www.memo.ru. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
- Д. Д. Білий. Кубань [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 439. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- В. К. Чумаченко. Кубань [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Василенко І. Хто живе на Кубані [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.]. Прага: Кубанський Край, 1929. 24 с. (ч. 2)
- Василенко І. Колонія [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.]. Прага: Кубанський Край, 1929. 32 с. (ч. 6)
- Дмитро Білий. Малиновий Клин. Нариси з історії українців Кубані. Київ: Товариство «Україна», 1994, 120 с.; ISBN відсутній. (Електронна версія — [1] [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.].)
- Дмитро Білий. Українці Кубані в 1792—1921 роках. Еволюція соціальних ідентичностей [Архівовано 25 липня 2021 у Wayback Machine.]. Донецьк: Східний видавничий дім, 2009, 544 с. ISBN 978-966-317-043-5.
- Дмитро Білий. «На Кубані всіх українців записали росіянами» // «Країна», 21.09.2012 р. [Архівовано 7 жовтня 2015 у Wayback Machine.].
- Діяльність осередку НТШ на Кубані //Вісник НТШ. № 48, 2012. С. 7-10.
- Ігор Роздобудько. Відомі українці, пов'язані з Кубанню. // Кобза. Українці Росії. Незалежний сайт діаспори. 16 жовтня 2015 р. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Ігор Роздобудько. Подорож російського українця до Кубані та Криму. // Кобза. Українці Росії. Незалежний сайт діаспори. 3 жовтня 2016 р. [Архівовано 27 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Шаповал Л. І. Козаки-переселенці з Полтавщини на Кубань: побут та устрій / Шаповал Л. І. // Чорноморський літопис. — 2010. — 2. — С. 85-92
- Про створення міфологеми казково заможної Кубані в ХІХ – ХХ ст. див.: Пиретто Дж. П. Территория Кубани и сталинская утопия «изобилия». Slavica tergestina. Художественный текст и его геокультурные стратификации. Trieste : Università degli Studi di Trieste, 2001. № 8. С. 241–263.
- Будницький С. Основи землезнавства України. Антропогеографія. Прага, 1923. Т. 1. С. 233; Кубійович В. Географія українських сумежних земель / опрац. і склав В. Кубійович. Краків; Львів : Укр. вид-во, 1943. 517 с. С. 176.
- Македонов Л. В. Население Кубанской области по данным вторых зкземпляров листов переписи 1897 г. Екатеринодар : Тип. Кубан. обл. правл., 1906. 589 с.
- Македонов Л. В. Население Кубанской области по данным вторых зкземпляров листов переписи 1897 г. Екатеринодар, 1906. С.570-571.
- Кубань, Кубаньщина [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 779-782. — 1000 екз.
- Статті по кубанській тематиці
- Перепис населення Російської імперії по Кубанській області за 1897 рік [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Кульчицький С. Смертельний вир. Народження та загибель української Кубані // День. № 46, субота, 17 березня 2007 [Архівовано 6 квітня 2008 у Wayback Machine.]
- Вісник
- Роман Коваль. Нариси з історії Кубані [Архівовано 1 грудня 2010 у Wayback Machine.].
- Доля українців Кубані // Youtube (відео) [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Українська Кубань // Youtube (відео) [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Кубань під кригою. Український Тиждень. 13 лютого, 2009 [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- Загублена «сестра» України: Чому не вдався державницький проект Кубані. Український Тиждень. 1 травня, 2011 [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- КОЗАК МАМАЙ. Посібник з літературного краєзнавства Кубані. 1998 рік.
- Кубань на сайті VOLOЦЮГИ [Архівовано 18 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Сайт кубанськой балачки — дати, тексти, думки [Архівовано 21 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Краснодарська крайова громадська організація «Співдружність Кубань — Україна». (2006—2014).
- Кубанські школярі у 50-х били однокласників за російську мову — радянський дисидент «Gazeta.ua. [Архівовано 11 липня 2015 у Wayback Machine.]», 6 квітня 2015
- Чому Кубань — це Україна. Кубанські козаки, русифікація та репресії на Кубані [Архівовано 3 листопада 2020 у Wayback Machine.] — відео Tokar.ua
- Кубанські козаки. А вже літ двісті... на YouTube — документальний фільм Валентина Сперкача і Сергія Лисецького.