Цой Віктор Робертович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віктор Робертович Цой
фотографія
Віктор Цой у 1986 році
(фото Ігоря Мухіна)
Основна інформація
Дата народження 21 червня 1962(1962-06-21)
Місце народження Ленінград, РРФСР, СРСР
Дата смерті 15 серпня 1990(1990-08-15) (28 років)
Місце смерті 35-й км шосе СлокаТалсі, Тукумський район, Латвійська РСР, СРСР
Роки активності 19781990
Країна СРСР СРСР
Професія поет, співак, гітарист, композитор, актор, художник, кочегар
Жанр рок-музика, нова хвиля, панк-рок, пост-панк
Колективи Палата № 6,
Гарин и гиперболоиды,
Автоматические удовлетворители,
Кино
Співпраця Юрій Шмільєвич Айзеншпіс
Лейбл Мелодія, АнТроп

Ві́ктор Ро́бертович Цой (рос. Виктор Робертович Цой; * 21 червня 1962, Ленінград — 15 серпня 1990, шосе, що неподалік від Тукумса, Латвія) — художник,[1] культовий радянський рок-виконавець 1980-х років, засновник і лідер гурту «Кино», в якому співав, грав на гітарі, писав музику та тексти. Вважається одним з першопрохідників радянського та російського року. Є автором музичних і художніх творів, у тому числі десяти альбомів у складі «Кино». Знімався в декількох фільмах. Трагічно загинув у автомобільній катастрофі 15 серпня 1990 року, у віці 28 років, проте й досі має безліч відданих шанувальників у країнах колишнього Радянського Союзу. 24 червня 1990 року на головному стадіоні радянського союзу «Лужники» із 70 000 кількістю глядачів відбувся останній вихід на сцену гурту «Кино», який був наймасштабнішим в кар'єрі Цоя[2][3].

Біографія

Дитинство

Віктор Цой народився в Ленінграді 21 червня 1962 року у родині викладача фізкультури Валентини Василівни Цой (8 січня 1937 — 28 жовтня 2009) та інженера корейського походження Роберта Максимовича Цоя (народ. 5 травня 1938). Був єдиною дитиною в сім'ї. Мати Віктора була росіянкою, корінною ленінградкою, а батько — корейцем, родом з Казахстану, російською володів погано, сам же Віктор був росіянином наполовину. Кожної суботи та неділі у будинку родини збиралися друзі у великій кімнаті, де говорили про політику та пили горілку.

Змалечку Віктор ріс і розвивався як і всі діти, особливими талантами не вирізнявся. Навчався у школі, де працювала його мама. За весь час навчання до восьмого класу він змінив разом із матір'ю три школи. Водночас відвідував художню школу (19741977 роки), де виник гурт «Палата № 6» на чолі з Максимом Пашковим. Після 8-го класу вступив на навчання до художнього училища ім. В.Сєрова, з якого був відрахований через неуспішність. Далі навчався в СГПТУ-61 за фахом «різьблення по дереву».[4]

Віктор Цой налаштовує гітару під час акустичного концерту в Ленінграді (1986 рік)

Ранні роки

На межі 1970-х — 80-х Цой грав у панк-гурті «Автоматические удовлетворители», саме тоді на нього звернув увагу Борис Гребенщиков, який допоміг йому в подальшому. У 1981 році Віктор разом з Олексієм Рибіним та Олегом Валінським організував гурт «Гарин и Гиперболоиды», що пізніше отримав назву «Кіно». У 1983 році гурт розпався, проте Цой зібрав новий колектив, який виступив під тією ж самою назвою — «Кино».

Наступні 7 років Віктор Цой був незмінним лідером гурту. «Кино» мав велику популярність серед ленінградського андеґраунду, а пізніше став відомим на всьому радянському просторі. Відомими «Кино» стали після виходу в 1987 році фільму Сергія Соловйова «Асса», де у фінальній сцені Віктор Цой заспівав пісню «Жадаю змін!» (рос. Хочу перемен!). Зі своїм гуртом В.Цой гастролював Росією, Україною та Білорусією. 1989 року — у Нью-Йорці відбувся прем'єрний показ фільму «Голка» (рос. «Игла») і відбувся невеликий концерт.

За сім місяців 1990 року Віктор Цой разом з гуртом дає понад 70 концертів по всьому Радянському Союзу.[3] 1990-го року після гастролів гурту країною менеджер[3] Юрій Айзеншпіс робить Віктору Цою подарунок — автомобіль Москвич-2141.[5]

У червні 1990 року відбувся, як пізніше стало зрозуміло, останній концерт «Кино» у Москві на Великій спортивній арені Лужників. Після концерту Віктор ні з ким не розмовляв, — він мовчки зібрав речі і попрощався. Наступного дня він їхав до Латвії.[2] Це була запланована відпустка. З собою він взяв портативну студію.[2] Разом з ним до Латвії поїхали син[5] і Наталія.[6][3] На дачі під Юрмалою Цой з Каспаряном під акустичну гітару розпочали запис матеріалів для нового альбому. Ведучим останнього концерту гурту «Кино» був Артур Гаспарян[5] Віктор винаймав будинок у рибацькому селищі Пліенціемс (Plienciems)[5] Селище також відоме тим, що в ньому немає вулиць, а будинки не мають номерів. Натомість, кожен будинок має свою назву. Віктор винаймав будинок під назвою «Geltini», до якого приїжджав майже кожного літа[5]

Сім'я

  • Дід — Син Дюн Цой (Максим Максимович Цой), мав чотири сина: Роберт Цой (батько Віктора Цоя), Юрій Цой (дядько), Леонід Цой (дядько), Лев Цой (дядько) і дочку: Алла Цой (тітка).
  • Батько — Роберт Максимович Цой (5 травня 1938) — інженер, кореєць з Казахстану. Роберт Цой був одружений 5 раз, тричі на мамі Віктора: він покидав її, повертався, і знову йшов.[2]
  • Мати — Валентина Василівна (8 січня 1937 — 28 листопада 2009) — викладач фізкультури у школі.
  • Маріанна Ігорівна Цой (д. Родованська) (народжена 5 березня 1959 року) — дружина. Померла 27 червня 2005 року від довготривалої хвороби.[6] Перед смертю попросила сина Олександра не давати інтерв'ю журналістам.[6]
  • Олександр Вікторович Цой (5 серпня 1985) — син, якого дуже любив Віктор, згадував його весь час, на гастролях купував йому вишуканих подарунків.[4] Наразі працює програмістом, офіційно оформив відносини з дизайнером Оленою, у грудні 2010 року, в цей же час одружився вдруге Роберт Максимович Цой, його дід.[7]

Віктор Цой пішов від Маріанни у 1987 році, переїхавши до Москви, аби бути разом із Наталією Разлоговою.[8] З дружиною він розлучився, але залишився з нею в добрих стосунках. Він збирався офіційно оформити розлучення з Маріанною й одружитися з Наталією. Але Маріанна тягнула з цим, і він так і не встиг нічого зробити.

  • Наталія Емільєвна Разлогова — останнє кохання Віктора Цоя, кінознавець і перекладачка, сестра відомого кінознавця Кирила Разлогова. З Цоєм познайомилась на зйомках фільму. Після смерті Віктора вийшла заміж за журналіста Євгена Додолєва. В січні 1992 року виїхала до США.[6] У них з чоловіком двоє дітей. Її можна побачити в документалних фільмах про Цоя «Сонячні дні» (рос. «Солнечные дни») (1996), «Життя як кіно» (рос. «Жизнь как кино») (2005), «Ялинова субмарина: Віктор Цой. Діти хвилин» (рос. «Еловая субмарина: Виктор Цой. Дети минут») (2008).[9][8]
« рос. ...Жена незаконная и законная жена Марианна меня любят, сын любит, женщины обожают. Что еще нужно? Я всем доволен.  »

— сказав якось Віктор Цой за рік до смерті.

Смерть в автокатастрофі

15 серпня 1990 року біля третьої години ночі Віктор Цой сам-один поїхав на риболовлю.[3][5] Назад повертався після полудня. Від озера до селища - 15 хвилин машиною.[5] Дорога весь час звивиста, і лише біля мосту через маленьку річку Тейтопе вона була прямою.[5] Назустріч Вікторові, в протилежному напрямку рухався автобус Ікарус, що проїзджаючи останнього поворота перед річкою, виїхав на пряму ділянку дороги і в той самий момент й відбулось зіткнення.[5] 15 серпня 1990 року о 12 годині 28 хвилин Віктор Цой загинув у автокатастрофі. ДТП сталося на 35 кілометрі траси «Слока — Талсі» неподалік містечка Тукумс, що в Латвії, в кількох десятках кілометрів від Риги. Відповідно до офіційної версії Цой заснув за кермом,[10] після чого його «Москвич-2141» вилетів на зустрічну смугу і зіткнувся з автобусом «Ікарус-250».[10][11] Відповідно до висновку криміналістичної експертизи ДАІ:

«Швидкість автомобіля „Москвич“ на момент зіткнення становила не менше ста кілометрів на годину.
Швидкість автобусу „Ікарус“ не перевищувала сімидесяти кілометрів».[5]

Офіційний висновок слідства: все, що трапилось на пустинній латвійській трасі, визнали нещасним випадком.[5]

19 серпня його поховали на Богословському цвинтарі в Санкт-Петербурзі. Сотні людей прийшли на похорон Віктора. Замість оголошеної організаторами похорону години поховання о 12:00 дня, тіло Цоя було віддано землі зранку (тобто раніше оголошеного терміну),[2] тому самі похорони пройшли практично при п'яти особах.[3] Ніхто не бачив Віктора Цоя мертвим — його поховали у закритій труні.[12] На похорон приїхала велика кількість людей, серед інших розпрощатись із Віктором приїхали й відомі музиканти і актори. Біля могили стояли: Маріанна Цой офіційна дружина Віктора, син Віктора Олександр, та поряд із ними — Наталія Разлогова близька подруга Цоя.[2]

Смерть Цоя була шоком для безлічі шанувальників. Кілька фанатів навіть наклали на себе руки.[13] Смерть Віктора є загадкою.[5]

Після загибелі Віктора його близькі воліли не спілкуватись із журналістами.[2] Наталія Разлогова надасть одне єдине інтерв'ю російським журналістам через рік після трагедії, в якому проситиме не називати її дружиною Цоя, оскільки вони були близькими друзями останні три роки життя Віктора, не були одруженими, а у Віктора є син і дружина в Санкт-Петербурзі.[2] Більше з журналістами Наталія не спілкувалась. Через деякий час вийшла заміж і виїхала з Росії.[2] Син Віктора Цоя (народився 1985 року) до сьогодні відмовляється давати інтерв'ю журналістам.[2]

Знайдені після аварії в автомобілі вцілілі записи згодом будуть випущені і отримають назву «Чорний альбом»[5].

Інші версії трагедії:

  • За версією творців документального фільму з циклу «Слідство вели…» (рос. «Следствие вели...»), Цой потрапив в аварію, коли намагався переставити іншою стороною касету у своєму магнітофоні, тим самим він відволікся від керування автівкою у «сліпому повороті» дороги.[5]
  • На дорозі перебувала третя машина з високим латиським посадовцем КПРС всередині. Цей автомобіль притиснув до узбіччя і підрізав автівку Віктора, внаслідок чого Віктор різко виїхав з узбіччя на зустрічну смугу, де й зіткнувся з «Ікарусом».[5]
  • У загибелі Віктора слід звинувачувати його менеджера («продюсера») з кримінальним минулим — Айзеншпіса.[14] Смерть викликала ще більш значущий інтерес до творчості Віктора.[14] В країні була продана рекордна кількість касет, платівок тощо.[14] На організований рахунок перераховувались величезні кошти, але ні батьки Віктора, ні вдова з сином не одержали хоч скільки-небудь значущої суми.[14] Незважаючи на те, що фонд Віктора Цоя зібрав величезні кошти, ніхто досі не підіймав питання про те на що саме пішли ці гроші.[14] Зникла значна частина коштів Фонду Віктора Цоя, яка, згідно здогадок, витрачалась на розкрутку гурту «Технологія» (з якою співпрацював саме Айзеншпіс).[14]

Творчість

Юрій Каспарян та Віктор Цой під час концерту в Ленінграді (1987 рік)

Наприкінці 1970-х — початку 1980-х почалося близьке спілкування між Олексієм Рибіним з аматорської групи «Пилигримы» і Віктором Цоєм, що грав на бас-гітарі у гурті «Палата № 6». Обидва вони заходили в гості до Майка Науменко («Зоопарк») або до Андрія Панова («Свин»), на квартирі якого проводив репетиції панк-гурт «Автоматические удовлетворители».

Там і відбувалися перші квартирники Віктора Цоя. Отримавши певну популярність, Віктор Цой і Олексій Рибін у складі «Автоматических удовлетворителей» їздили до Москви і грали панк-рок-метал на квартирниках Артемія Троїцького. Під час однієї з таких поїздок Борис Гребенщиков зауважив Віктора Цоя, що співав під гітару з компанією в електричці, та запропонував Віктору допомогу і підтримку не тільки зі свого боку, а й з боку Андрія Трипілло, Сергія Курьохіна та інших.

За недовге творче життя Цой написав більше 300 пісень[5]

Дискографія

Альбоми

Назва альбому Рік релізу Кількість записів
Гарин и Гиперболоиды 19811983 26
45 1982 15
46 1983 12
Виктор Цой — Акустика 1984 15
Начальник Камчатки 1984 13
Это не любовь 1985 11
Неизвестные песни 1985 1-10
Ночь 1986 11
Группа крови 1988 11
Звезда по имени Солнце 1989 9
Последний Герой 1989 10

Посмертні релізи

Поштова марка Росії із серії «Популярні співаки російської естради», присвячена Вікторові Цою, 1999, 2 рубля (Каталог ИТЦ 542, Скотт 6548)
Назва альбому Рік релізу Кількість записів
Черный альбом 1990 8
В. Цой — Акустический концерт 1994 14
В. Цой — Акустический концерт (ver.2) 1996 25
Легенды русского рока. Кино. 1996 19
Концерт в рок-клубе 1996 15
Неизвестные песни 1996 11-15
История Этого Мира 2000 16
Последние записи 2000 19

Фільмографія

За результатами щорічного опитування журналу «Советский экран» за виконання ролі Моро у фільмі «Голка» (рос. «Игла») Віктор Цой був визнаний кращим актором 1989 року.[15]

  1. 1986 — «Йя-Хха» (документальне відео). Режисер Рашид Нугманов.
  2. 1986 — «Кінець канікул» (рос. «Конец каникул»). Режисер Сергій Лисенко.
  3. 1987 — «Рок» (документальні кадри). Режисер Олексій Учитель.
  4. 1987 — «Асса». Режисер Сергій Соловйов.
  5. 1988 — «Голка» (рос. «Игла»). Режисер Рашид Нугманов.
  6. 1990 — «Секс і перебудова» (англ. «Sex et perestroïka»). У фільмі був фрагмент концерту групи «Кино», де Віктор Цой виконував пісні «Печаль» і «Закрой за мною дверь, я ухожу». Перед показом цього уривку в кадрі промайнув підрядковий коментар французькою мовою, в якому говорилося, що Віктор Цой загинув через три місяці після зйомок фільму. Режисери Франсуа Жуффа, Франсіс Леруа.
  7. 1992 — «Останній герой» (рос. «Последний герой»). Режисер Олексій Учитель.
  8. 1996 — «Сонячні дні» (рос. «Солнечные дни»). Документальний фільм.
  9. 2005 — «Життя як кіно» (рос. «Жизнь как кино»). Документальний фільм.
  10. 2006 — «Просто хочеш ти знати» (рос. «Просто хочешь ты знать»). Документальний фільм.
  11. 2008 — «Ялинова субмарина: Віктор Цой. Діти хвилин» (рос. «Еловая субмарина: Виктор Цой. Дети минут»). Документальний фільм.
  12. 2009 — «Останній герой: Двадцять років потому» (рос. «Последний герой: Двадцать лет спустя»). Документальний фільм.
  13. 2010 — «Голка Remix» (рос. «Игла Remix»). Режисер Рашид Нугманов.[16]

Цікаві факти

  • 1988-го року в Палаці Спорту Лужники (Москва) адміністрація палацу відключила гурту апаратуру під час концерту. Після вимкнення мікрофона Цой сказав: «Ми повинні були заспівати ще п'ять пісень, але після „Саші“ не будемо. Хлопці, ми перемогли, нумо тепер організовано покинемо Лужники, аби не дати їм нагоди».
  • В програмі «Взгляд» від 27.10.1989 року на запитання ведучого: «Ваше ставлення до кооперації», Цой відповів: «Не просте ставлення. Я вважаю, що кооперація — справа дуже потрібна, єдина проблема в тому, що її всі звинувачують в спекуляції. Ну, по-перше, я вважаю, що у нас держава займається спекуляціями в особливо великих масштабах, по-друге, — виходить що це закон такий, або влада слабка, якщо трапляється шахрай, що може його якось перекрутити».
  • Жоден артист, поет, музика, окрім Володимира Висоцького, не удостоївся такої високої честі багатомільйонної аудиторії, як Віктор Цой.[3] Також, як і діяльність рок-гуртів його сучасників кінця 70-х—початку 80-тих рр., музика викликала явну неприховану протидію «влади».[3]
  • До 2010 року факел над стадіоном «Лужники» запалювали лише двічі: на відкритті олімпіади в Москві, і через 10 років після цього, коли на сцену вийшов гурт «Кино».[2]
  • У липні 2011р. в Білорусі заборонили радіостанціям ставити в ефір пісню Віктора Цоя «Жадаю змін!» (рос. Хочу перемен!)[17].
  • У квітні 2014 депутат Держдуми Росії Євгеній Фьодоров оголосив Віктора Цоя агентом ЦРУ, а окремі пісні - частиною плану руйнування СРСР[18].

Пам'ять

Могила В.Цоя на Богословському цвинтарі в Петербурзі

Пісні Цоя лишаються популярними серед молоді й понині. Вважається, що смерть Цоя навіть сприяла популярності «Кіно», створивши свого роду культ трагічно загиблого героя.[19] Майк Науменко (помер через 1 рік і 12 днів після Цоя) з цього приводу сказав: «У нашій країні бажано загинути, щоб стати остаточно популярним». Звукорежисер і продюсер Андрій Трипілло додав, що Цой «пішов вчасно» в тому сенсі, що його пізні роботи, на думку Андрія, слабше ранніх, а подальша творчість була б ще гірше.

«Стіна Цоя» в Кривоарбатському провулку в м. Москва
Меморіальна композиція Віктору Цою у дворі будинку № 15 по вулиці Блохіна в Санкт-Петербурзі

На честь музиканта названо астероїд 2740 Цой[20].

«Стіна Цоя»

Після смерті Цоя у Кривоарбатському провулку, міста Москви, з'явилась «стіна Цоя», що вкрита написами «КИНО», «Цой живий» та зверненнями до самого музиканта. У 2006 році стіну спеціально пофарбували, але її було успішно відновлено фанатами.[21]

Подібна стіна є і у Мінську.[22]

15 серпня 2012 року у Полтаві з’явилася третя на всю Україну стіна пам’яті Віктора Цоя. [1]

Пам'ятники

Пам'ятник Віктору Цою біля кінотеатру «Аврора»

У Санкт-Петербурзі у липні 2009 року був тимчасово встановлений пам'ятник Віктору Цою. Гіпсова скульптура, що зображувала музику сидячи на мотоциклі, була встановлена ​​на Невському проспекті, навпроти кінотеатру «Аврора». Автор пам'ятника — московський скульптор Олексій Благовісна. 4 лютого 2010 було оголошено, що пам'ятник музикантові з'явиться в лісопарку Александрино, навпроти якого Цой із родиною жив і в якому часто гуляв.[23][24][25]

На місці загибелі Віктора Цоя, на 35-му км траси «Слока — Талсі», встановлено ​​стелу висотою 2 метри 30 сантиметрів. Кошти на стелу збирали шанувальники таланту Цоя. Автори пам'ятника — художник Руслан Верещагін і скульптор Аміран Хабелашвілі — обрали для створення монумента одну з найпопулярніших фотографій музиканта, на якій він зображений з руками навхрест. На постаменті викарбовані рядки з відомої пісні «Легенда»: рос. «Смерть стоит того, чтобы жить, а любовь стоит того, чтобы ждать…».[26]

Протягом більше як двадцяти років, щорічно 15 серпня на трасу, що сполучає два прибалтійських міста: Слоку і Талсі, на місце смерті Віктора Цоя, приїздять ті, хто любив і любить його.[3]

14 серпня 2010 у Вільнюсі (Литва), у парку Вінґіс було відкрито тимчасовий пам'ятник-макет Віктору Цою. Відбувся концерт, приурочений до 20-х роковин його загибелі. Питання щодо встановлення постійного пам'ятника поки не вирішене.[27]

20 листопада 2010 року в місті Барнаул Алтайського краю відбулося, відкриття першого в Росії постійного пам'ятника Віктору Цою.[28]

Відкриття пам'ятника у Москві неодноразово відкладалося. Маріанна Цой, дружина Віктора Цоя, що особисто займалася питанням встановлення пам'ятника, так і не дочекалася за життя того моменту, коли в Москві встановлять пам'ятник Вікторові Цою, який в черговий раз обіцяли відкрити до дня його народження 21 червня.[29]

Примітки

  1. Look At Me, Цой. Не только музыкант, но и художник (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  2. а б в г д е ж и к л м (рос.) «Виктор Цой. Группа крови» Год выпуска: 2010 Страна: Россия
    Жанр: Биографический фильм Продолжительность: 00:50:20
    Режиссер: Руслан Трещев
    В фильме приняли участие: Константин КИНЧЕВ, музыкант, друг В.Цоя; Сергей БУГАЕВ (Африка), художник, актер, музыкант, друг В.Цоя; Артур ГАСПАРЯН, музыкальный критик, вел последний концерт В.Цоя в Лужниках; Алексей РЫБИН, близкий друг В.Цоя, играл в первом составе группы «Кино»; Игорь ПАНКЕР, музыкант, друг В.Цоя Сергей ФИРСОВ, вместе работал с Виктором в котельной «Камчатка»; друг В.Цоя Александр ЛИПНИЦКИЙ; друг В.Цоя, организатор его концертов в Москве; Юрий БЕЛИШКИН, первый директор группы «Кино»; Сергей СОЛОВЬЕВ, режиссер «АССЫ»; Марина СМИРНОВА, актриса, друг В.Цоя
    а также: Роберт ЦОЙ, отец В.Цоя; и учителя В.Цоя по художественному училищу
  3. а б в г д е ж и к (рос.) «Виктор Цой. Легенда о последнем герое» Год выпуска: 2010 Жанр: документальный Режиссер: Илья Новиков
    В ролях: Виктор Цой (Хроника), Артемий Троицкий, Сергей Соловьев, Рашид Нугманов, Алексей Учитель
  4. а б KINO.ukr.net, Виктор Цой (рос.)
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т (рос.) НТВ. Следствие вели… с Леонидом Каневским. Выпуск 41: Название: Виктор Цой — Смертельный поворот Страна: Россия Год: 2007 (23.03.2007) Жанр: Документальный Режиссер: Александр Ярославцев Продолжительность: 42мин
  6. а б в г (рос.) «Виктор Цой — жизнь как кино» Год выпуска: 2005 Страна: Россия Жанр: Документальный Режиссер: Ирина Ван, Сергей Холодный
  7. NEWSmusic, Отец и сын Виктора Цоя женятся (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  8. а б Спид Инфо, Воскрешения Цоя не будет (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  9. КиноПоиск.ru, Наталья Разлогова (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  10. а б Лента новостей «РИА Новости», Гибель Цоя (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  11. Цой Виктор и группа «Кино»!, Место гибели Виктора Цоя (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  12. (рос.) Телепередача: «Пусть говорят» с Андреем Малаховым — «Я с тобой пока». Телеканал: 1 Канал, 17.10.2007 (эфир — 25.10.2007)
  13. РИА Новости, Гибель Цоя: как произошла авария на трассе Слока-Талси. ИНФОграфика (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  14. а б в г д е (відео) Важлива інформація навколо смерті Віктора Цоя
  15. Йя-Хха — Офіційний сайт Рашида Нугманова, Журнал «Советский экран» № 8, апрель 1990 (рос.)
  16. Люди, peoples.ru, Игла. Ремикс (Igla. Remix) (рос.)
  17. Сибирское агенство новостей, В Белоруссии запретили песни Виктора Цоя и «Ляписа Трубецкого» (20.07.2011) (рос.)
  18. ТСН, Віктора Цоя в Росії вже оголосили агентом ЦРУ
  19. www.russ.ru Сегодня, Алексей Плуцер-Сарно. Боги XX века: некрофилия как ритуал (рос.)
  20. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3
  21. Сайт Виктора Цоя, Стена Виктора Цоя в Москве (рос.)
  22. Сайт Виктора Цоя, Стена Виктора Цоя в Минске (рос.)
  23. Телекомпания НТВ. Официальный сайт, Память Виктора Цоя увековечат в Александрино (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  24. Санкт-Петербург.ру, Памятник Цою появится летом в лесопарке Александрино (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  25. РИА Новости, Место для памятника Виктору Цою определили в Петербурге (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  26. Новости KP.RU, «Смерть стоит того, чтобы жить..» (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  27. Газета «Обзор», В Вильнюсе появится памятник Виктору Цою (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  28. Алтапресс, Бодибилдер Старыгин поставит в Барнауле памятник Цою (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)
  29. Могилы знаменитостей: Цой Марианна Игоревна (рос.) (Перевірено 15 серпня 2011)

Посилання

Джерела

Гітара Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.