Український театр

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Українська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Білорусь Болгарія Боснія і Герцеговина Бразилія Велика Британія Венесуела Колумбія Вірменія Естонія Греція Грузія Ірландія Іспанія Італія Казахстан Канада Киргизстан Китай Латвія Литва Північна Македонія Мексика Молдова Німеччина Нова Зеландія Парагвай Польща Португалія Росія Румунія Сербія Словаччина Словенія США Угорщина Узбекистан Уругвай Фінляндія Франція Хорватія Чехія Чорногорія Швейцарія Швеція Японія
Етнографічні групи Батюки Бойки Волиняни Галичани Гуцули Кубанці Лемки Литвини Наддніпрянці Ополяни Підляшани Пінчуки Подоляни Покутяни Поліщуки Русини Сіверяни Слобожани Харцизи
Релігія Християнство Православ'я Православна церква України УПЦ МП Католицизм РКЦ УГКЦ Протестантизм Іслам Юдаїзм Рідновірство Атеїзм
Мови Українська та її діалекти
Інші статті Україна Знамениті українці Історія України Всесвітні форуми українців Голодомори Етнокультурні регіони Розселення Етногенез українців Етноніми українців Українські прізвища Українські меценати Український родовід
Портал «Україна»

Театральне мистецтво України — галузь української культури, особливістю якої є художнє відтворення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.

Зародження і становлення

Скоморохи (13 століття)

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи;— мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі францисканців. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший постійний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. Перший український професійний театр (1864—1924) був Театр Української Бесіди у Львові.

ХХ століття

Нові часи в історії національного театру, розпочалися 1918 року, коли після проголошення незалежності України, універсалами Павла Скоропадського у Києві було створено Державний драматичний театр, згодом засновано «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним дослідним майданчиком. Недарма, макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.

З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.

На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із ЗУНР і УНР через втрату державності був створений зокрема Руський театр, який очолив Микола Садовський.

Театр у незалежній Україні

Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Я. Бортник, В. Василько, Б. Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський. Стоять: П. Кудрицький, І. Крига, А. Авраменко.

Фестиваль «Драбина» (2008)

За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском до світової театральної естетики кінця 20 століття. Знаний далеко за межами України, й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Наталія Сумська, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і закордонних кінострічках.

Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев», «Драбина» у Львові та «Драма.UA» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді.

2010 року, створено всеукраїнську театральну портал-мережу «atheatre.com.ua — український театральний простір», яка налічувала понад 112 театрів і 81 драматурга станом на лютий 2012 р. Портал містить інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки. Всю інформацію театри розміщують самостійно.

Українські театральні сайти

• Сайт журналу «Кіно-Театр»
• Український театральний простір
• Театральний портал «Teatre» (рос.)
• Театральний портал «Театрал» (рос.)

Див. також

• Театри України
• «Сіяч» — пересувний театр в УРСР у 1923 — 27 рр.; обслуговував укр. (інколи і рос.) провінцію.
• Театрознавство

Література

• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.166
• Кисельов Й. М. Театральні портрети: Нариси про майстрів укр. радянської сцени. — К.: Мистецтво, 1955. — 335, [2] с.: портр.
• Корифеи украинской сцены: С 8 портр. — К.: Тип. П. Барского, 1901. — 192 с., 8 л. портр.
• Майстри української радянської сцени: Довідник / Авт.-упоряд.: Р. Бернацька, С. Зайончківська. — К.: Держвид. образотв. мистец. і муз. літ. УРСР, 1962. — 319 с.: портр.
• Музика і театр на перехресті епох: Зб. ст.: У 2 т. Т. 2 / М. Р. Черкашина-Губаренко. — К. : Наука, 2002. — 206 c. — Библиогр.: с. 197—204.
• Нариси з історії театрального мистецтва України XX століття / ІПСМ АМУ; Гол. наук. ред., упоряд. М. О. Гринишина; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), І. Д. Безгін, Г. І. Веселовська та ін. — К.: Інтертехнологія, 2006. — 1054 с.: іл. (PDF-файл)
• Нарис історії Українського театру в Галичині / С. Чарнецький. — Львів, 1934. — 253 с.
• Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка. — Нью-Йорк та ін.: Об'єднання мистців укр. сцени (ОМУС), 1975—1992. — (Збірники; Сер.I).

Т. 1: 1915—1975 / Редкол.: О. Лисяк, Г. Лужницький (гол. ред.), Л. Полтава, В. Шамаровський. — 1975. — 847 с.: іл. — (Матер. до іст. укр. театру 1915—1975 рр.; Т. 1).

Т. 2: 1975—1991 / Редкол.: О. Лисяк, Г. Лужницький (гол. ред.), Л. Полтава, Н. Позуняк та ін. — 1992. — 796 с.: іл. — (Матер. до іст. укр. театру 1915—1991; Т. 2).

• Пилипчук Р. Український професіональний театр в Галичині (60-ті роки ХІХ ст.) / упор. Є. О. Гулякіна. — К. : Вид-во «Криниця». 2015. — 511 с.
• Старовинний український театр: Моногр. / Л. А. Софронова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Каф. театрознавства та актор. майстерності ф-ту культури і мистец. — Л., 2004. — 336 c. — Бібліогр.: с. 301—322.
• Театральна культура рубежу ХІХ–ХХ століть: Реалізм. Дискурс / Гринишина М. О. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — 344 с.: іл. — ISBN 978-966-136-113-2 (PDF-файл)
• Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944): Історія. Політика. Документи. Ідеї. Художні реалії. Людські долі / Гайдабура В. М. — К.: Мистецтво, 1998. — 221 с. — Бібліогр.: с. 210—220.
• Театр української драматургії: Сучасна та класична українська п'єса на сценах театрів у 1930-х роках / Гринишина М. О. ІПСМ АМУ. — К.: Інтертехнологія, 2006. — 283 с.: іл.
• Тобілевич С. Корифеї українського театру: Портрети. Спогади / Ред., передм. та прим. О. Борщаговського. — К.: Мистецтво, 1947. — 112, [4] с.: портр., іл.
• Традиції, канони і новації українського театру: Початок XIX — початок XX ст. / Коломієць Р. Г. ІПСМ АМУ. — К.: Інтертехнологія, 2008. — Кн. 1. — 136 с.: іл. (PDF-файл^{[недоступне посилання з липня 2019]})
• Українська сцена у полікультурному просторі Австро-Угорщини (друга пол. ХIX — поч. XX ст.): хрестоматія: за матеріалами австр. німецькомов. преси / упоряд. та наук. комент. Р. Лаврентій ; [заг. ред., ідея Б. Козак ; пер. з нім. Володимир Кам'янець]. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2017. — 171, [1] с., [20] арк. іл. : портр. — Парал. тит. арк. нім. — Частина тексту парал. укр., нім. — Бібліогр. в підрядк. прим. — Предм. покажч.: с. 166—171. — ISBN 978-617-10-0363-7
• Український театр ХХ століття: Антологія вистав / За заг. ред. М. О. Гринишиної; ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2012. — 944 с.: іл..; вкл.: 16 с. — ISBN 966-136-024-1 (PDF-файл)
• Український театральний авангард / Веселовська Г. І. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2010. — 368 с.: 16 л. вкл. (PDF-файл)
• Чорній С. Український театр і драматургія. — Мюнхен; Нью-Йорк, 1980. — 470 с. — (Монографії / Укр. Вільний Ун-т; Ч. 30). — Бібліогр.: с. 434—456.
• Бондарчук, С. Український театр і українська драма. Театр «Березіль» / С. Бондарчук // Сільський театр. — 1927. — № 6. — С. 27-30.
• Бондарчук, С. Український театр і українська драма. Театр «Березіль» / С. Бондарчук // Сільський театр. — 1927. — № 7. — С. 34-37.
• Бондарчук, C. Український театр і українська драма. Театр «Березіль»/ C. Бондарчук // Сільський театр. — 1927. — № 8. — С. 31-33.
• Театр Березіль // Сільський театр. — 1926. — № 7. — С. 33-34.
• Театр ім. Франка // Сільський театр. — 1926. — № 9. — С. 31.
• Театр імені Шевченка: («Шевченківці») // Сільський театр. — 1926. — № 10. — С. 41-42.
• Хмурий В. Нотатки про театр, кіно та просторове мистецтво / В. Хмурий. — Харків: Рух, 1926?. — 159, 1 с. : іл.
• Шерегій Ю. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року. Пряшів : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1993. 414 с. (Історично–Філософічна Секція, том 218)
• Гринишина М. О. Театральна культура рубежу XIX—XX століть: реалізм, дискурс / Марина Гринишина. — Київ: Фенікс, 2013. — 346 с.
• Садовський М. К. Мої театральні згадки, 1881—1917 / М. К. Садовський. — Харків ; Київ: Держ. вид-во України, 1930. — 120 с.
• Гринишина М. Театр української драматургії. Сучасна та класична українська п'єса на сценах театрів у 1930-х рр. / Марина Гринишина ; Акад. мистец. України, Ін-т пробл. сучас. мистец. — Київ: Інтертехнологія, 2006. — 300 с.
• Веселовська Г. І. Український театральний авангард / Ганна Веселовська. — Київ: Фенікс, 2010. — 392 с.
• Нариси з історії інонаціонального театру в Україні XX — початку XXI ст. / за заг. наук. ред. М. Гринишиної ; Нац. акад. мистецтв України, Ін-т пробл. сучас. мистецтва. — Київ: Фенікс, 2017. — 976 с. : іл.

Посилання

• Перетц В. Найдавніша згадка про театр на Україні // Україна. Кн. 1-2. — К.: ДВУ, 1924. — С. 14—15.
• Антонович Д. Триста років українського театру 1619—1919. — Прага: Український Громадський Видавничий Фонд, 1925. — 272 с.
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 81. Український бароковий театр
• В. Витвицький, В. Ревуцький, Р. Савицький, С. Чорній. Театр / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 3145.
• Міністерство закордонних справ України
• Антонович Дмитро. Український театр
• Про проблеми сучасного українського театру
• Театр в Електронній бібліотеці «Культура України»
• Радянський театр в Електронній бібліотеці «Культура України»