Слов'янська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
ЛітератураМузикаАрхітектура
Народне мистецтвоОбразотворче мистецтво
КіноТеатрТанціКухняМодаСпорт

Українська діаспора
АвстраліяАргентинаБразиліяБілорусь
ГреціяГрузіяКазахстанКанадаКитай
МолдоваНімеччинаПольщаПортугалія
РумуніяРосіяСловаччинаСШАУгорщинаУругвай

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзмАтеїзм

Мова
Українська та її діалекти, російська

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселенняУкраїнські меценати

Сучасний кумир Перуна

Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

Джерела дослідження[ред.ред. код]

Власне слов'янські міфологічні тексти не збереглись. Можливо лише частково реконструювати основні елементи міфологоії на базі вторинних письмових, фольклорних й речових джерел. Головні джерела - середньовічні хроніки, аннали, написані сторонніми спостерігачами німецькою або латинською мовами, й слов'янськими авторами (міфології польських та чешських племен), повчання проти язичнецтва ("Слово"), й літописи.

Письмові джерела відносяться до епох пізніших за праслов'янську й мають лише фрагментарний опис слов'янської міфології.

Рівні слов'янської міфології[ред.ред. код]

Слов'янський пантеон дуже постраждав від часу. Про нього майже нічого невідомо, окрім імен богів, а їх функції можна лише реконструювати з археологічних знахідок та з коротких відомостей літописців. За функціями міфологічних персонажів, за характером їх зв'язків з колективом, за ступенем індивідуалізованого втілення, за особливістю їх часових характеристик й за ступенем їх актуальності для людини всередині слов'янської міфології виділяють декілька рівнів: вищий, середній та нижчий.

Вищий рівень[ред.ред. код]

До вищого рівня входили ті божества, функції яких були найбільш загальними(ритуально-юридична, військова, господарсько-природнича). Саме вони найбільш частіше зустрічаються в міфах та найбільш шануються.

До найвищого рівня відносились два божества: Перун та Велес. Знання про повний склад пантеону вкрай обмежені. Відомо, що поруч з Перуном та Велесом був ще й жіночий персонаж проте її ім'я невідоме. Крім цих персонажів давньослов'янський пантеон могли складати й ті божества, імена яких відомі принаймні в двох слов'янських традиціях: Сварог, Дажбог, Ярило.

Характеристика давніх язичницьких вірувань[ред.ред. код]

Гамаюн. В.М.Васнецов «Гамаюн, птица вещая», 1897 р.

Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими.

Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.

Громовиці- знаки Перуна. 4 ст., Черняхівська культура.

Походження слова «язичник» точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом «язик» (мова), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням». Слово «язик» відповідає біблійному «гой» (євр.) або «gens» (лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens) включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього «язичництва» боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього. Саме віра у Всевишнього об'єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була зроблена державною імператором Константином Великим в усій Римській імперії, після чого слово «язичник» стало синонімом слова «неримлянин», «варвар», «чужинець».

Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що «язичницький» означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме «чужу віру», тобто те, що у греків та римлян означало «варвар».

В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало «селянин» (тобто людина з провінції Римської Імперії). «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.

Особливості релігії слов′яномовних народів[ред.ред. код]

Сакральна символіка, поширена на землях антів.

Слов’янська міфологія, що дішла до нашого часу, являє собою часткові відомості, які залишились від давньословянської релігії і зберігались в переважно в усній творчості народу. Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Сенс стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Міфи і пантеон слов’ян тісно повязаний із Рігведою, Авестою, і релігіями індоєвропейців - праіндоєвропейською релігією, гіндукуською релігією, праіндоіранською релігією, зороастризмом. Основні гілки словянської міфології — східна (руська), південна (болгарська), західна (польська, чеська, вендська)[1]. Відмінності у міфології слов’ян зявлялись в результаті культурних контактів із сусідніми народами, зокрема вплинули германо-скандинавська міфологія, кельтська міфологія, скіфська міфологія.

Перелік богів вперше зустрічається, як гадають, тільки в третій редакції Київського літопису, що складалася не раніше самого кінця XI століття (1095 року); в цій редакції вперше з’являється опис бога Перуна та імена менших богів, що стояли побіч нього. Тут сказано, що Володимир поставив «кумири» — «Перуна древляна, а главу его сребрену и ус злат, и Хърса, Дажьбога, Стрибога, Симарьгла, Мокошь»...

Грецький оригінал «Слова Св. Григория об ідолах (XII ст.)»:

"иже бесятся жроуще матери бесовьстеи афродите богыни. Короуне. короуна же боудеть и антихрисця мати. и артемиде. проклятеи. диомисее. стегноражанию и недоношеныи породъ. и бог мужеженъ ... тем же богомъ требоу кладоуть и творять. и словеньскыи языкъ. виламъ. мокошьи. дивЕ. пероуноу. хърсоу. родоу. и рожаници...

..проклятого же осирида. рожение. мати бо его ражающи оказися. а того створиша богомъ… и от техъ извыкоша древле халдеи, и начаша требы творити своима богома родоу и рожаници. по того рожеию. проклятого. и сквьрнаго бога ихъ. осирида того же оирида скажеть книга лъживая и сквьрньная. срачинскаго жьрца. моамеда. и бохмита проклятаго. яко нелепымъ проходомъ проиде, рожаяся. того ради и богомъ его нарекоша… оттоуда же начаша елини. ставити трапезоу. родоу и рожаницамъ. таже егюптяне. таже римляне. даже и до словенъ доиде. се же словене начали трапезоу ставити родоу и рожаницамъ…"

Пантеон богів[ред.ред. код]

Слов'яни вірили у багатьох богів. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янські божества:

  • Род — Б. А. Рибаковим вважається Творцем Всесвіту, богом над богами.
  • Дажбог — даритель достатку, також вважався уособленням Сонця, покровитель Руської землі, предок русів.
  • Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає «блискавка, грім», був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
  • Мокоша , або Макож — богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.
  • Хорс — назва бога Сонця (чи небесного світила загалом) на Русі, походження повязують із «Xurset», як давні іранці називали божество сяючого сонця.
  • Велес — бог волхвів, торгівлі, музики, мистецтва, поезії та підземного світу. Він є опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів.
  • Стрибог — бог вітру.
  • Сімаргл — божественний вісник, аналог авестійського Сімурга.
  • Сварог або Сварожич — бог вогню, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
  • Рожаниці — богині долі.
  • Яр-Ярило — бог родючості і плодючості.
  • Мара - богиня потойбічного світу.
  • Лада — одна з найстародавніших богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.
  • Леля — богиня любові.

Важливим джерелом із міфології словян є «Велесова книга», проте її справжність залишається дискусійною. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів (частина з них не згадана в жодних інших джерелах), а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне ціле («бог єден і множествен»), що на погляди деяких дослідників є ідеєю єдинобожжя в досить незвичному вигляді. Також збереглась "Голубина книга", у Болгарії — "Веда словена"[2].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]