Слов'янська міфологія

Ця стаття є частиною серії статей про народ Українці Культура Література • Музика • Архітектура Народне мистецтво • Образотворче мистецтво Кіно • Театр • Танці • Кухня • Мода • Спорт Українська діаспора Австралія • Аргентина • Бразилія • Білорусь Греція • Грузія • Казахстан • Канада • Китай • Молдова • Німеччина • Польща • Португалія Румунія • Росія • Словаччина • США • Угорщина • Уругвай Етнографічні групи українців Бойки • Волиняни • Галичани • Гуцули Кубанці • Лемки • Литвини • Наддніпрянці Пінчуки • Подоляни • Покутяни • Поліщуки Русини • Сіверяни • Слобожани Українська міфологія Релігія Православ'я: УАПЦ • УПЦ-КП • УПЦ (МП) Католицизм: РКЦ • УГКЦ Протестантизм • Іслам • Юдаїзм Мова Українська та її діалекти Інші статті Україна • Знамениті українці • Історія Всесвітні форуми українців • Голодомори Етнокультурні регіони • Розселення • Українські меценати

Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

Загальна характеристика давніх язичницьких вірувань

Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).

На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.

Походження слова «язичник» точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом «язик» (мова), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням». Слово «язик» відповідає біблійному «гой» (євр.) або «gens» (лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens) включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього «язичництва» боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього. Саме віра у Всевишнього об'єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була зроблена державною імператором Константином Великим в усій Римській імперії, після чого слово «язичник» стало синонімом слова «неримлянин», «варвар», «чужинець».

Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що «язичницький» означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме «чужу віру», тобто те, що у греків та римлян означало «варвар».

В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало «селянин» (тобто людина з провінції Римської Імперії). «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.

Особливості слов'янських язичницьких вірувань

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Сенс стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Пантеон богів

Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені^{[Джерело?]} мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янські боги:

• Рід (божество) — вважався Творцем Всесвіту, Богом над Богами.
• Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає «блискавка, грім», був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
• Хорс — назва бога Сонця (чи небесного світила загалом) на Русі.
• Дажбог — бог достатку, також вважався уособленням Сонця, покровитель Руської землі.
• Стрибог — бог вітру.
• Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.
• Сімаргл — ймовірно, божественний вісник
• Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.
• Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
• Сварожич — бог вогню,син Сварога.
• Рожаниці — богині долі.
• Ярило — бог родючості і плодючості.

Історичність цих божеств поділяється не всіма вченими:

• Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.
• Леля — богиня любові.
• Полель — бог подружнього життя.

Важливою пам'яткою є «Велесова книга» — літературна пам'ятка нібито язичницьких часів, вік якої точно не встановлено, адже її оригіналів досі не знайдено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це підробка XVIII–XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів (частина з них не згадана в жодних інших джерелах), а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне ціле («бог єден і множествен»), що на погляди деяких дослідників є ідеєю єдинобожжя в досить незвичному вигляді.

Див. також

• Вендська міфологія
• Польська міфологія
• Українська міфологія:енциклопедія

Джерела

• Дмитро Антонович. Передхристиянська релігія українського народу
• Войтович В. М. Українська міфологія.— К.: Либідь. 2002.— 664 с.
• Іванов В'яч. Вс., Топоров В. Н. Дослідження в області слов'янських старожитностей (рос.)
• Рибаков Б. А. Язичництво давніх слов'ян (рос.)
• Рибаков Б. А. Язичництво древньої Русі (рос.)
• Успенський Б. А. Філологічні розвідки в області слов'янських старожитностей (рос.)
• Старі боги українців. Куди дівся Перун?
• Пантеон Володимира
• Вампіри. Реальність і вимисел. Слов’янські вірування