Ь
| М'який знак | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Unicode (hex) | ||||||
| велика: U+042c | ||||||
| мала: U+044c | ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
| Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
| О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
| Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
| Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
| Ю | Я | |||||
| Неслов'янські літери | ||||||
| А̄ | А́ | А̀ | Ӑ | А̂ | А̊ | Ӓ |
| Ӓ̄ | А̃ | А̨ | Ә | Ә́ | Ә̃ | Ӛ |
| Ӕ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ | Ӻ | Ӷ |
| Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ | Ԫ | Ԭ |
| Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ | Ӂ | Җ |
| Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ | Ԑ | Ԑ̈ |
| Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ | Ӥ | Қ |
| Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ | Ԛ | Ӆ |
| Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ | Ӎ | Ӊ |
| Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ | Ԋ | О̆ |
| О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ | Ӫ | Ҩ |
| Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ | Ҫ | Ԍ |
| Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ | У̃ | Ӯ |
| Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ | Ұ | Х̑ |
| Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ | Ԧ | Ꚕ |
| Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ | Ӌ | Ҹ | Ꚓ |
| Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ | Ы̆ | Ы̄ | Ӹ |
| Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ | Ӭ | Ӭ́ | Ӭ̄ |
| Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ | Я̆ | Я̄ | Я̈ |
| Ԙ | Ԝ | Ӏ | ||||
| Застарілі літери | ||||||
| Ꙁ | Ꙇ | Ҁ | Ѻ | Ѹ | Ѡ | Ѽ |
| Ѿ | Ѣ | Ꙑ | ІЯ | Ѥ | Юси | Ѧ |
| Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ | Ѳ | Ѵ |
| Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ | Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ |
| Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ | Ꚛ | Ꚏ̆ | Ꙏ |
| Літери кирилиці | ||||||
ь (м'який знак[1][2] або знак м'якшення[3], заст. є́рик[4], є́рчик, в Галичині їр[5]) — літера кириличної абетки. У більшості сучасних абеток, котрі використовують кирилицю, не передає окремого звука, а слугує для позначення пом'якшення попереднього приголосного, або (рідше) як розділовий знак.
У старо- і церковнослов'янській абетках носить назву ѥрь (ст.-сл.) або єрь (ц.-сл.), значення якого невідоме.
У сучасній церковнослов'янській кирилиці є 31-ю літерою за порядком і має вигляд 
; у глаголиці за порядком 32-га, має вигляд 
. Числового значення не має. За походженням може являти собою видозмінену літеру 
(«он»)
У старослов'янській мові літери і використовувалися для позначення редукованого голосного [ĭ]. Цей звук був успадкований старослов'янською і іншими слов'янськими мовами (зокрема, давньоруською) з праслов'янського мовного стану, де він має праіндоєвропейське походження – від короткого [ĭ]. Це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом споріднених мов: праслов. *lьnъ («льон») – лит. lĭnas, праслов. *vьdova («вдова») – лат. vĭdua[6], праслов. *gostь («гість») — лат. hostĭs («ворог»). На початку II тисячоліття нашої ери почався процес занепаду редукованих: у сильній позиції [ĭ] збігся з [e], у слабкій (наприклад, наприкінці слів) – зник. Але оскільки перед [ĭ] (як і перед іншими голосними переднього ряду) приголосний пом'якшувався і ця м'якість зберігалась і після втрати редукованих, то , переставши означати окрему фонему, став показником цієї м'якості попереднього приголосного[7].
ь — тридцять перша літера української абетки. У сучасній українській мові не має окремого звука, використовується для позначення м'якості попередньої приголосної або роздільної вимови приголосної та йотованої голосної: тінь, сільський, Ньютон.
Із другої половини XIX століття і до початку 90-х років XX столітті м'який знак був останньою літерою української абетки. Такий порядок вперше застосовано в системі Желехівського, де ь та апостроф вважались не літерами, а знаками, і розміщувались після всіх літер.
Тривалий час м'який знак вживався в українському письмі етимологічно — на місці праслов'янського *ь. У більшості українських правописів «ь» писали після шиплячих, губних і «р» — у позиціях, де він зараз не вживається (бачь, кобзарь, монастирь, царь). Наприклад, прикінцеве -рь прийнято у «Словарі української мови» Б. Грінченка. Харківським правописом написання «ь» у цих позиціях скасоване — з огляду на те, що губні приголосні, прикінцеві шиплячі і прикінцевий «р» стверділи у більшості українських діалектів.
Коли пишеться ь
Знаком ь позначається м'якість приголосних звуків[8].
- ь пишеться:
- а) після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу:
- вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба[8];
- б) після м'яких приголосних у середині складу перед о:
- дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати[8].
- Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12, а; у географічних назвах — § 109, п. 9.
- а) після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу:
- Зокрема, ь пишеться:
- а) у словах на:
- 1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-французьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).
- Примітка. У словах баский, боязкий, в'язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в'язкість, баско, різко тощо знак м'якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-;
- а) у словах на:
2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький; б) після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.
Примітка. Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці, галка — галці, галченя, монголка — монголці, Наталка — Наталці, Наталчин, рибалка — рибалці, рибалчин, спілка — спілці, спілчанський; але: Галька — Гальці, Гальчин;
в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи I відміни й середнього роду на -нн(я), /21/ -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць; г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте (див. ще § 83, прим. 1).
Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9.
Коли ь не пишеться
Знак м'якшення не пишеться[9]:
- Після р у кінці складу або слова[9]:
- вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.
- Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий)[9]:
- інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство.
- Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь[9]:
- бренькіт, донька, нянька.
- Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні[9]:
- вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя;
- але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них[9].
- Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі, редька — редьці; але: галка — галці, сторінка — сторінці, пасмо — у пасмі.
- Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о)[9]:
- держално, пужално, ціпилно;
- але в зменшених формах ь пишеться[9]:
- держальце, пужальце.
- Між подовженими м'якими приголосними[9]:
- буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.
- Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин[9]:
- безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин;
- але після л пишеться ь[9]:
- Михальченко, Михальчук.
- Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження[9]:
- Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.
Російська мова
У російській абетці «ь» використовується:
- Для позначення пом'якшення приголосного, яке може грати сенсорозрізнювальну роль (граб — грабь, кров — кровь, лад — ладь, вяз — вязь, мол — моль, лом — ломь, кон — конь, цеп — цепь, жар — жарь, вес — весь, бит — бить, граф — графь);
- Для позначення роздільного читання приголосних з голосними. Літери для голосних «е», «ё», «ю», «я», «и» при цьому читаються йотовано («и» може не йотуватися), іноді йотуються й інші голосні (каньон — [кан’јон]);
- За традицією пишеться після шиплячих, хоча з фонетичного погляду це є зайвим: бо в російській мові звуки [t͡ʃ] і [ɕ] (позначувані літерами «ч» і «щ») — завжди м'які, а [ʒ] і [ʃ] («ж» і «ш») — завжди тверді. М'який знак після шиплячих присутній:
- У закінченнях іменників жіночого роду (рожь, ночь, печь, тушь);
- У закінченнях наказового способу дієслів (режь, жарь);
- У закінченнях форм дієслова другої особи однини (знаешь, дашь);
- У деяких прислівниках (настежь, наотмашь);
- У закінченнях інфінітива деяких дієслів (печь, стричь, беречь);
- У деяких частках (лишь, вишь, бишь);
- Після «г», «к», «х» трапляється лише в запозиченнях (Алигьери, кьянти, Донахью);
- Після «ц» теж трапляється лише в запозиченнях (Замосць). Як і після шиплячих, після «ц» не має фонетичного сенсу, бо звук [t͡s] у російській мові завжди твердий.
Серед пропозицій щодо реформи російського правопису, що висувалися початку XX ст. (багато ідей використані у реформі 1917—1918) були присутні й такі, що приписували скасувати вживання «ь» після шиплячих, але у правопис 1918 року це правило не увійшло. Питання зайвості «ь» після шиплячих порушували й пізніше: на початку 1960-х, але це не призвело до реформ російської орфографії.
Церковнослов'янська мова
Правила написання «ь» у церковнослов'янській в цілому тотожні правилам російського правопису, але з деякими відмінностями:
- У закінченнях «ь» пишеться не тільки в іменників жіночого роду, але й чоловічого (мечь, хвощь)
- У закінченнях коротких пасивних дієприкметників — для відрізнення від діслівних форм (мы видимъ, але онъ видимь — «він видимий»),
- У закінченнях коротких дієприкметників і прикметників у називному відмінку (творящь), у той час як ъ є показником знахідного відмінка (творящъ);
- Між приголосними вживання «ь» факультативне, тобто припускає варіанти (тма/тьма, сотворшая/сотворьшая)
У деяких випадках у книгах старого друку замість «ь» могли ставити надрядковий знак — «єрокъ», але у новоцерковнослов'янській мові (з XVII ст.) «єрокъ» замінює лише літеру «ъ».
Білоруська мова
У білоруському правописі вживання м'якого знака в цілому тотожнє російському. У тарашкевиці вживається частіше: цей правопис білоруської мови вимагає зазначати м'якість кожного звука (яка в «наркомівці» розуміється сама по собі — якщо останній приголосний м'який).
Болгарська мова
До 1944 року «ь» у болгарському правописі вживався за традицією в тих словах, де він колись означав пом'якшення попереднього приголосного (наприклад, царь). Зараз ці слова, як і в українській мові, пишуться без «ь» (цар), проте, пом'якшення зберігається у формах похідних дієслів (царя, царят). Зараз м'який знак вживається здебільшого після приголосних — у сполученні «ьо».
Сербська мова
У сербському правописі м'який знак використовувався до реформ Вука Караджича, хоча не завжди означав м'якість приголосних. У сучасній сербській кирилиці (вуковиці) як окремий знак відсутній, але є складовою частиною деяких букв-лігатур, що позначають пом'якшені приголосні — «љ», «њ». Для позначення інших м'яких приголосних використовують літери «ђ», «j», «ћ».
Македонська мова
У сучасному македонському правописі, створеному за сербським зразком у 1944—1945 р.р., літера «ь» також відсутня.
- У молдавській кирилиці трапляється наприкінці слова і вживається для позначення пом'якшення попереднього приголосного (у латинському варіанті абетки його функцію виконує «i»).
- В абетках багатьох кавказьких мов — у складі диграфів Аь, Гь, Жь, Кь, Ль, Оь, Уь, Хь, Юь, Яь. Літери для голосних з наступним «ь» відповідають літерам з тремою у латинському варіанті абетки: Ä, Ö, Ü, Yü, Yä.
- В абетці для якутської мови — у складі диграфів Дь, Нь.
- В абетці для абазинської мови — у складі триграфів Гъь, Джь, Къь, Кӏь
- В абетці для лакської мови — у складі тетраграфа Хьхь
- В абетці кільдінської саамської мови (саамські мови)
До 1998 року входив до абетки таджицької мови.
Окрім того, «ь» входив до так званого яналіфу або «нової тюркської абетки» — абетки на латинській основі, що вживалася у 1920-1930-х для низки мов СРСР. Там він позначав звук [ɨ].
Знак «ь» використовують у лінгвістичній реконструкції для транскрипції праслов'янської мови — він передає редукований голосний [ĭ]. Слід зауважити, що попередній приголосний читається твердо — для позначення м'яких приголосних у транскрипції за необхідності застосовують апостроф. Цікаво, що в старослов'янському письмі, коли знак «ь» ще передавав редукований голосний, для позначення м'якості використовували (поряд з циркумфлексом над приголосним) значок, дуже схожий на апостроф[10].
- ↑ М'який // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- ↑ М'який // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ М'який // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Єрик // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Їр // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 75
- ↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 65-67
- ↑ а б в Український правопис (2015:§16)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Український правопис (2015:§17)
- ↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 33
- Український правопис. — НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. — Киïв : Наукова думка, 2015. — 288 с. — ISBN 978-966-00-1509-8.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Півторак Г. П. Українська мова: Енциклопедія. — Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
- Синявський О. Н. Норми української літературної мови. — Львів : Друкарня УАН, 1941. — 363 с.
- Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015.
- Ь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Їр [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 562. — 1000 екз.
