Жінки у війні на сході України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бійчиня батальйону Айдар, Луганська область, 2014
Частина серії
Жінки і війна
Портал Проєкт Стиль
Див. також: Жінки в Збройних силах України, Жінки в російсько-українській війні (з 2014) та Жінки під час російського вторгнення в Україну 2022 року
Російсько-українська війна
Передумови та причини
Основні теми
Схожі теми
Проєкт і портал
Проєкт • Портал

Жінки у війні на сході України виконують багато як військових, так і в цивільних ролей.[1][2][3][4]

Жінки в армії[ред. | ред. код]

Під час війни кількість військовослужбовиць в українській армії значно зросла. Також стали доступними кілька посад, раніше зарезервованих лише для чоловіків.[5][6][7] До 2016 року 8,5% українських військових становили жінки, в березні 2021 їх було вже понад 15%.[8][9]

Український центр розвідки дронів, який створює безпілотники для української армії та проводить навчальні курси для ведення війни з безпілотниками, заснувала Марія Берлінська, що після університету пішла доброволицею на фронт.[10][11]

Ряд солдаток досягли публічної популярности під час війни. Льотчиця Надія Савченко, доброволиця батальйону «Айдар» після того, як її регулярний батальйон не було відправлено на фронт, удостоєна звання Героя України та обрана до ВРУ після повернення з полону.[12][13][14]

Жінки беруть участь у боях українських та проросійських збройних сил та ополченнях як бойові медикині, водійки, дозорні та патрульні, а також у першій лінії дій, зокрема як снайперки. Українські комбатантки відрізняються мотивацією брати участь у війні. Українські військовослужбовиці відстоюють українську національну ідею, проросійські жінки воюють з більш особистих причин, наприклад, "захищаючи" сім’ї чи домівки. Українські воячки активно вибирали «йти на фронт. Ті, що на боці сепаратистів, відчувають, що фронт прийшов до них».[15]

Дискримінація[ред. | ред. код]

Жінки в українській армії досі стикаються зі значним рівнем дискримінації та стигматизації. До військовослудбовиць однополчани ставляться упереджено, приписуючи їм ярлики проституйованих жінок. Належна уніформа та декретна відпустка відсутні.[16] Домагання та сексуальне насильство проти солдаток є поширеними і рідко повідомляються чи розслідуються.[17]

Одна солдатка розповіла Громадському телебаченню про дискримінацію, з якою зіткнулася: «Я звільнила 11 міст, брала участь у звільненні полонених, але, тим не менш, більшість людей скажуть, що я «карпатка, яка воювала в перші місяці вагітності», без урахування мого військового досвіду».[18] За даними Atlantic Council (2020):

Жінки служили як в українських військових, так і в добровольчих батальйонах. У процесі вони зазнали сексуальних домагань на передовій і зіткнулися з сексуальною дискримінацією після повернення додому. Багатьох військовослужбовиць критикували за те, що вони залишили дітей і сім’ї на час служби, стереотипізували як сексуально безладних, або навіть розслідували соціальними службами та забирали їхніх дітей. Дискримінація часто настільки серйозна, що ветеранки не носять уніформу. Жінкам рекомендують ігнорувати свої травми. Як сказала одна волонтерка: «Чоловіки ходять у паби з іншими чоловіками, але жінки повинні повернутися на роботу й піклуватися про своїх дітей».[19]

У липні 2021 року суспільство розкритикувало планований марш військовичок на високих підборах на параді до 30-річчя незалежности.[20] У Міноборони України заявляили, що дрес-код військових 2017 року включав високі підбори[21], проте публічна критика домоглася маршу в зручному взутті.

Військовички тимчасово окупованих територій залучені у військову воєнну пропаганду з сексистськими наративами.[22] У травні 2014 міністр оборони так званої «ДНР» Ігор Гіркін опублікував відео із закликом до новобранців, що «якщо чоловіки на це не здатні, то доведеться звертатися до жінок».[23] У березні 2015 року, до Міжнародного жіночого дня, так звана «ДНР» провела пропагандистський конкурс краси, в якому взяли участь усі військові.[24]

Цивільні жінки[ред. | ред. код]

Див. також: Воєнні злочини під час війни Росії проти України (2022) та Воєнне сексуальне насильство

Жінки-цивільні, особливо в районах найбільш інтенсивної війни, переживають низку проблем[25], недовисвітлених медія, оскільки «деякі журналісти, які приїжджають в Україну у пошуках військових дій, часто їдуть розчарованими, не звертаючи уваги на досвід цивільних, тому що війна просто не є динамічною або досить захоплюючою».[26][27]

Внутрішні переселенки часто залишаються наодинці з повним піклуванням про дітей та іншими видами дискримінації біженців, такими як відсутність пристосувань для людей з інвалідністю та звинувачення, що біженки з Донецька підтримують просепаратистські настрої.[28][29]

Ромки переживають особливий рівень дискримінації: часто їм відмовляють у статусі ВПО і проявляють інтенсивний расизм.[30] Авдит ООН-Жінки 2017 року в Краматорську виявив, що «обізнаність місцевих постачальників послуг про потреби жінок з інвалідністю обмежена або зовсім не поінформована».[31] Війна також призвела до руйнування освіти жінок в деяких областях, хоча також зростають патріотичні молодіжні організаці, які навчають дітей бойовим навичкам і навичкам виживання.

У грудні 2020 року ООН в Україні запустила ініціативу щодо розширення участи жінок у мирних процесах в країні.[32]

Насильство проти жінок[ред. | ред. код]

Насильство проти жінок (як цивільних, так і військових) пережило сплеск під час війни: рівень зґвалтувань та домашнього насильства кризово поглибився.[33] У 2014 році рівень сексуального насильства зріс майже вдвічі порівняно з 2007 роком.[34] Загострилися всі проблеми насильства та дискримінації жінок.[35]

У 2015 році Управління Верховного комісара ООН з прав людини висловило глибоку стурбованість швидким погіршенням ситуації з насильством проти жінок в Україні.[36] У звіті Amnesty International за 2020 рік зазначено, що «ґендерне насильство посилюється для тих, хто живе в постраждалих від конфлікту Донецькій та Луганській областях», а жінки зазнають сексуальних домагань на військових блокпостах і в місцях ув’язнення, від військовослужбовців та поліції. Окуповані території звільнені від положень Адміністративного кодексу проти домашнього насильства, жінок відмовляють від офіційних повідомлень і скарг на насильство, а засоби для забезпечення фінансової незалежності жінок відсутні.[37]

Пандемія COVID-19 в Україні також загострила насильство проти українок: у 2020 році в зоні бойових дій на 50% побільшало дзвінків на телефони довіри щодо домашнього насильства.[38] Див. Вплив пандемії COVID-19 на домашнє насильство.

У донецькій катівні-концтаборі «Ізоляція» три з восьми камер були зарезервовані для жінок. Крім того, ув’язнених жінок змушували прибирати катівельні кімнати, а також катували та ґвалтували.[39][40]

У липні 2021 Human Rights Watch повідомила, що кілька жінок, в тому числі вагітних, були заарештовані на тимчасово окупованих територіях за звинуваченням у шпигунстві та позбавлені відповідної медичної допомоги.

Жіночі організації[ред. | ред. код]

Під час війни жінки заснували низку організацій громадянського суспільства, зосереджених як на жіночих, так і на змішних проблемах.[41][42]

  • «Слов’янське серце» заснували у 2014 внутрішньо переміщені жінки у Святогірську як мережу гуманітарної підтримки.[35][43]
  • «Невидимий Батальйон» засновано Марією Берлінською в 2015 для промоції ґендерної рівності в ЗСУ після оприлюднення результатів дослідження, за якими більшість військовослужбовиць війни на Донбасі не були офіційно призваними, через що не мали доступу до соціальних чи військових пільг, військових нагород, соціального статусу і можливостей кар’єрного зростання в ЗСУ.[44][45]
  • Український жіночий ветеранський рух створений під час війни для захисту ветеранок в Україні. В час пандемії COVID-19 група керувала дослідженням впливу пандемії на ветеранок, за заявою Юлії Кирилової «встановили, що 14 % [ветеранок] втратили роботу під час карантину, а 53 % повідомили про значне зниження доходів за цей час».[46]
  • Спілку учасників та ветеранів АТО заснували три учасниці Євромайдану, водійки вантажівок, щоб доставити військову техніку на передову.[19]
  • Українська Жіноча Варта заснована в 2014 Оленою Білецькою як освітня програма для навчань цивільних жінок основам виживання у випадку воєнних дій та підтримки бізнесу ветеранок.
  • Медичний батальйон «Госпітальєри» заснований 2014 та незмінно очолюється Яною Зінкевич (17-літньою на момент заснування).

В культурі[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Подобна Євгенія. Дівчата зрізають коси. Книга спогадів / російсько-українська війна. Укр. Ін-т нац. пам'яті. — К.: Люта справа, 2018. — 346 с. ISBN 978-617-7420-39-1
  • «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО (соціологічне дослідження) / за заг. ред. Тамари Марценюк. — К.: ФОП Клименко, 2016. — 80 с. ISBN 978-966-2717-20-4.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ The female frontline in Ukraine's war. inews.co.uk. 15 грудня 2016. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  2. ↑ Chauvin, Guillaume (10 грудня 2020). The Slavic Women at War in Eastern Ukraine » Eastern Europe Insight. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  3. ↑ Shukan, Ioulia (17 липня 2021). Bluhm, Katharina; Pickhan, Gertrud; Stypinska, Justyna; Wierzcholska, Agnieszka (ред.). Gender and Power in Eastern Europe: Changing Concepts of Femininity and Masculinity in Power Relations. Springer International Publishing. с. 83—105. doi:10.1007/978-3-030-53130-0_7 — через Springer Link.
  4. ↑ Mathers, Jennifer G. (1 листопада 2020). Women, war and austerity: IFIs and the construction of gendered economic insecurities in Ukraine. Review of International Political Economy. 27 (6): 1235—1256. doi:10.1080/09692290.2020.1725903. S2CID 216178381 — через Taylor and Francis+NEJM.
  5. ↑ Ex-Military Cartographer On Women On Donbas Frontline, LGBT Activism, and Nationalism. en.hromadske.ua. Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  6. ↑ Women Warriors of the Ukraine. the Story INSTITUTE. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  7. ↑ Wendle, John. Ukraine women's battalion. www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  8. ↑ Women are changing the face of armed forces in Ukraine. UN Women | Europe and Central Asia (англ.). Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 17 липня 2021.
  9. ↑ Ukraine's military starts walking back plan for women to parade in pumps after backlash. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 17 липня 2021.
  10. ↑ Woman in war. The story of Maria Berlinska, a volunteer in the Ukrainian Army. en.hromadske.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  11. ↑ Meet Maria Berlinska: founder of the Ukrainian Centre for Drone Intelligence, 21-06-2015. 19 червня 2015. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  12. ↑ The Many Faces Of Nadia Savchenko. Radio Free Europe. July 2016. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 27 березня 2022.
  13. ↑ Oliphant, Roland (11 січня 2015). Nadia Savchenko: The most controversial prisoner of the war in Ukraine. The Telegraph. Архів оригіналу за 12 січня 2015. Процитовано 11 січня 2015.
  14. ↑ Ukraine arrests war hero over 'coup plot'. 22 березня 2018. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018 — через www.bbc.com.
  15. ↑ Darden, Jessica Trisko; Henshaw, Alexis; Szekely, Ora (2019). Insurgent Women: Female Combatants in Civil Wars (англ.). Georgetown University Press. с. 18—21. ISBN 978-1-62616-666-0. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  16. ↑ A Two-Front Battle: How Ukrainian Military Women Are Fighting For Equality. ukraineworld.org (англ.). Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 17 липня 2021.
  17. ↑ Invisible in an invisible war. 21 жовтня 2019. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  18. ↑ What It's Like to Be a Female in the Ukrainian Army. en.hromadske.ua. Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  19. ↑ а б The trip from Donbas: Ukraine's pressing need to defend its veterans. 21 вересня 2020. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  20. ↑ 'Mockery': Backlash after Ukraine women troops march in heels. www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  21. ↑ Peltier, Elian; Varenikova, Maria (3 липня 2021). 'Why?' Ukrainian Army Faces Criticism for Making Women March in Heels. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022 — через NYTimes.com.
  22. ↑ Regamey, Amandine (25 лютого 2016). Falsehood in the War in Ukraine: the Legend of Women Snipers. The Journal of Power Institutions in Post-Soviet Societies. (17). doi:10.4000/pipss.4222. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022 — через Centre pour l'Édition Électronique Ouverte.
  23. ↑ Darden, Jessica Trisko; University, ContributorAssistant Professor with the School of International Service at American (19 травня 2016). For a Stronger Military, Draft Women Too. HuffPost. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  24. ↑ Taylor, Alan. Beauty in the Ceasefire: A Pageant in Donetsk - The Atlantic. www.theatlantic.com. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  25. ↑ Carden, James (6 квітня 2015). The Least Among Us: The War in the Donbas Is Terrorizing Ukraine's Most Vulnerable Citizens. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022 — через www.thenation.com.
  26. ↑ The Strange Unreality of Life During Eastern Ukraine's Forgotten War. Time. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  27. ↑ Q&A with Alisa Sopova, Harvard's First Ukrainian Nieman Fellow. huri.harvard.edu. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  28. ↑ Ukrainian women find themselves bearing the cost of endless war. The World from PRX. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  29. ↑ Nidzvetska, Svitlana; Rodriguez-Llanes, Jose M.; Aujoulat, Isabelle; Gil Cuesta, Julita; Tappis, Hannah; van Loenhout, Joris A. F.; Guha-Sapir, Debarati (9 січня 2017). Maternal and Child Health of Internally Displaced Persons in Ukraine: A Qualitative Study. International Journal of Environmental Research and Public Health. 14 (1): 54. doi:10.3390/ijerph14010054. PMC 5295305. PMID 28075363.
  30. ↑ Roma women and girls in war zones need special protection. 7 квітня 2021. Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  31. ↑ Gender Accessibility Audit of the city of Kramatorsk Donetsk Oblast. UN Women | Europe and Central Asia. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  32. ↑ UN calls for increased participation of women in Ukraine's peacebuilding | KyivPost - Ukraine's Global Voice. KyivPost. 17 грудня 2020. Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  33. ↑ Ukrainian Women Face Tough Battle for Equality in Military | Voice of America - English. www.voanews.com. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  34. ↑ Capasso, Ariadna; Skipalska, Halyna; Guttmacher, Sally; Tikhonovsky, Natalie G.; Navario, Peter; Castillo, Theresa P. (24 квітня 2021). Factors associated with experiencing sexual violence among female gender-based violence survivors in conflict-afflicted eastern Ukraine. BMC Public Health. 21 (1): 789. doi:10.1186/s12889-021-10830-9. PMC 8067375. PMID 33894760.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  35. ↑ а б In eastern Ukraine, women tackle domestic violence amid conflict. openDemocracy. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  36. ↑ OHCHR publishes alarming report on increased violence against women in Ukraine [Архівовано 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (2 March 2015)
  37. ↑ 'Failed By The System': Women In Eastern Ukraine At 'Heightened Risk' Of Gender-Based Violence. RadioFreeEurope/RadioLiberty. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  38. ↑ Domestic Violence in Ukraine: Lessons from COVID-19. Chatham House – International Affairs Think Tank. 23 липня 2020. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  39. ↑ Fear and torture: Story of most terrifying prison in occupied Donbas. www.unian.info. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  40. ↑ "Isolation": Donetsk's Torture Prison. Harvard International Review. 4 грудня 2020. Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  41. ↑ Ukraine: Women of the War. Pulitzer Center. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  42. ↑ Jarymowycz, Christina Olha (1 листопада 2020). Guardians and Protectors: The Volunteer Women of the Donbas Conflict. Feminist Review. 126 (1): 106—122. doi:10.1177/0141778920944373. S2CID 225047097 — через SAGE Journals.
  43. ↑ BF "Slavic heart". Peace Insight.
  44. ↑ Calendar "Invisible Battalion" won at the National Festival of Social Advertising. www.uwf.org.ua. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
  45. ↑ Invisible battalion: film about war in Donbas through Ukrainian women's eyes - UACRISIS.ORG. 9 червня 2017. Архів оригіналу за 14 квітня 2018. Процитовано 27 березня 2022.
  46. ↑ Women veterans in Ukraine strengthen their movement amid the COVID-19 pandemic. UN Women | Europe and Central Asia. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  47. ↑ 'Anna' Film about Women in Donbas Shortlisted for BAFTA. UATV. 12 грудня 2019. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
Нема зображення
Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проєкту, додавши зображення до цієї статті.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жінки_у_війні_на_сході_України&oldid=40936932