Портал:Мистецтво/Вибрана стаття
Інструкція[ред. код]
- Використовуйте лише даний макет дизайну для підсторінок архіву.
- Список архіву повинен містити лише статті, які входять до переліку вибраних статей.
- Інформація про статтю має бути приблизно 10 ліній, для належного форматування в головній сторінці порталу.
Архів вибраних статей з мистецтва[ред. код]
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/33
Полтавський краєзнавчий музей — історико-краєзнавчий музей в місті Полтава, Полтавська область, Україна. Заснований 1891 року. У сорока музейних залах і фондосховищах музею представлено більш ніж 200 тисяч експонатів. Заклад володіє найбільшим зібранням пам'яток і предметів історії, археології, природознавства, етнографії і культури в місті й області. Проводить наукові дослідження та конференції присвячені краєзнавству Полтавщини; головним напрямком роботи музею є науково-дослідна робота — археологічні, етнографічні, комплексні природознавчі експедиції, розвідки. У музеї виставлені колекції народної вишивки, ткацтва, килимарства, церковної атрибутики, археологічні, нумізматичні, найбільш унікальні зібрання полтавської писанки ХІХ-ХХ століть, давньоєгипетська колекція, група пам'яток античного і східного мистецтва. Діють виставки народного і професійного мистецтва.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/32
Лі Бо або Лі Бай (кит.: 李白; піньїнь: Lǐ Bó, Lǐ Bái, нар. 701 — пом. 762) — китайський поет періоду династії Тан. Разом із Ду Фу вважається одним з найвидатніших поетів в історії китайської літератури. Від нащадків отримав прізвисько «безсмертний поет» (кит. 詩仙) (варіанти перекладу — «поет-святий», «геніальний поет»).
Лі Бо відомий своєю багатою уявою, епатажною манерою поведінки, а також, за поширеними переказами, своєю любов'ю до спиртного. Він багато часу проводив у подорожах, мав вільні погляди, ставився з презирством до добробуту й високих посад, відмовився стати придворним письменником і, ставши відлюдником, проживав у горах. Був другом іншого великого поета цієї епохи — Ду Фу.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/31
Костел святого Михайла та монастир ордену отців бернардинів — пам'ятка сакрального будівництва епохи бароко, колишній римо-католицький монастирський комплекс, закладений на початку XVII століття, архітектурна домінанта міста Ізяслава на Волині.
Стоїть у Старому місті, на високому лівому березі річки Горині. Нині використовується як в'язниця.
Монастирський комплекс бернардинів формував оборонне кільце колишнього міста, його образ з Нового Заслава і околиць. Комплекс разом з фарою Святого Івана Хрестителя і собором Різдва Христового (давніше — замковою церквою) формує центральну площу Старого міста, є найзначнішою за внутрішньою кубатурою і зовнішніми розмірами спорудою архітектурної спадщини Ізяслава. Він займає одну з найвищих ділянок колишнього міста і домінує над іншими спорудами.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/30
Палац князів Санґушків — барокова будівля, частина архітектурного комплексу, розташованого на обширі Новозаславського замку (нині місто Ізяслав Хмельницької області), що ефектно розкинувся на мисі при впадінні річки Понори до річки Горині. Палац збудовано у 1754 —1770 роках для Барбари Санґушкової як приватна резиденція і урядовий центр волинських володінь князів Санґушків.
Сама будівля — двоповерховий будинок, що отримав ориґінальне планування piano nobile, і не подібний до інших палаців Речі Посполитої. Вплив особистого смаку Барбари Санґушкової є визначним у реалізації проєкту, її не задовольнив проєкт розроблений Паоло Фонтана: Якуб Фонтана, королівський архітектор, доопрацював проєкт. До палацу добудовано дитинець, що з'єднав його з палацом князів Заславських і залишками Новозаславського замку.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/29
Домініканський монастир — монастир першого луцького католицького ордену; пам'ятка архітектури національного значення, розташована на вулиці Драгоманова, 26, в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».
Луцький домініканський монастир був заснований у третій чверті XIV століття. Довгий час він був єдиним монашим згромадженням в місті. З початку XVII століття у пріораті відбуваються суттєві зміни, які приводять до зростання значення монастиря не тільки для міста, а й цілої Волині, тут зароджується культ чудотворної ікони Луцької Богоматері, активно доповнюється бібліотека і підвищується рівень орденської школи. В наступному столітті тенденції посилюються, і монастир набуває загальнопровінційного значення. На зламі XVIII-XIX століть монастир зазнає кількох руйнівних пожеж, зокрема відновлюється з нуля. Однак існування Волині у складі Російської імперії унеможливлює діяльність католицьких інституцій, і в 1850 році поряд з іншими монастирями міста домініканський закривається.
Сьогодні в монастирі домініканців розміщена Волинська духовна семінарія УПЦ МП.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/28
Замок Любарта або Луцький замок — верхній замок Луцька, пам'ятка архітектури та історії національного значення; один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні. Його будівництво розпочалося у 1350-х і в цілому було завершене у 1430-х роках, хоча деякі елементи змінювалися протягом наступних століть.
Від часу побудови був резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії — королівською резиденцією, політичним, судовим і релігійним осереддям Воєводства Волинського. У 1429 році у замковому князівському палаці відбувався з'їзд європейських монархів. Неодноразово піддавався облогам і нападам, зокрема 1595 року був узятий військом Наливайка.
Як оборонна споруда Луцький замок почав утрачати свої функції у XVIII, і лише на межі ХІХ—ХХ століть почав оберігатись законом. Протягом ХХ — на початку ХХІ століть здійснено численні реставраційні роботи в замку, і нині він є головним об'єктом історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурним і туристичним осередком країни.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/27
Хмарочоси України — надвисотні будівлі-хмарочоси (заввишки 100 і більше метрів) , житлового та офісного призначення, на території України.
Перший «хмарочос» на території сучасної України було збудовано в Києві у 1912 році — 12-поверховий Хмарочос Гінзбурга, наступною висоткою (вже за СРСР) став 13-поверховий харківський Держпром. У радянський час в УРСР заборонялося спорудження будівель вищих за 73,5 м, однак тогочасним найвищим будинком став Обчислювальний центр «Аерофлоту» заввишки 120 м у Києві. Активізація будівництва висоток почалася в 1990-х із скасуванням заборони — відтоді в країні постали понад 30 будівель вищих 100 метрів. Найбільше висоток у Києві та його передмістях, а також у містах-мільйонниках. Нині найвищий хмарочос України — 141-метровий ТРБЦ «Континенталь».
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/26
Парфенон (грец. Παρθενώνας) — головний храм Афінського акрополя, присвячений богині Афіні Парфенос, покровительці міста та всієї Аттики; визначна пам'ятка давньогрецького мистецтва.
Був зведений до 438 року до н. е. за 10 років. Зазнав руйнування 1687 року під час облоги Акрополя венеційцями періоду війни з турками. У 1801–1803 роках частина скульптур, метоп та фрагментів фризу Парфенона вивезена до Лондона британським послом в Османській імперії Томасом Брюсом Елгіном і з 1816 року експонуються в Британському музеї. Їх менша частина зберігається в Афінах і експонується в Новому музеї Акрополя, відкритому в червні 2009 року.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/25
Червонофігурний вазопис — один із найвідоміших стилів давньогрецького вазопису. З'явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. За кілька десятиліть червонофігурний вазопис витіснив панівний до цього чорнофігурний вазопис. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні.
Крім Аттики, головними центрами виробництва червонофігурної кераміки були гончарні майстерні в Нижній Італії. Червонофігурний стиль перейняли багато регіонів Стародавній Греції. Значний внесок у розвиток цього стилю внесли вазописці Етрурії. Червонофігурні вази з Аттики поширилися по всій Греції і за її межами і довгий час займали провідне становище на ринку тонкої кераміки.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/24
.JPG)
Замковий міст — міст у Кам'янці-Подільському, одне з його семи чудес, пам'ятка архітектури національного значення. Сполучає Старе місто, розташоване на півострові у петлі річки Смотрич, із фортецею на мисі. Проліг на вузькому перешийку між двома правими берегами Смотрича. Народна назва — Турецький міст.
Уперше згадано в документах 1494 року. Згідно з гіпотезою архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, міст збудували римляни на початку 2 століття. На цій підставі міст включено до «Книги рекордів України», укладеної Георгієм Маценком, як найстаріший. За припущенням Пламеницьких, Замковий міст, можливо, зображено на колоні Траяна в Римі. За однією з версій, на Замковому мосту страчено Юрія Хмельницького.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/23
Пабло Руїс Пікассо (ісп. Pablo Diego José Francisco de Paula Juan Nepomuceno María de los Remedios Cipriano de la Santísima Trinidad Clito Ruiz y Picasso; *25 жовтня 1881, Малага, Іспанія — †8 квітня 1973, Мужен, Франція) — іспанський і французький художник, працював в основному у Франції, один із найвидатніших митців 20 століття.
У «блакитний» (1901–1904) і «рожевий» (1905–1906) періоди творчості створив загострено виразні твори («Дівчинка на кулі», 1905). 1907 року став засновником кубізму, із середини 1910-х створював роботи в стилі неокласицизму, з початку 1920-х рр. став лідером сюрреалізму. У 1930-х рр. створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальним живописом («Герніка», 1937, написана після бомбардування цивільних районів однойменного міста). Працював до кінця життя.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/22
Емма Андієвська (нар. 19 березня 1931, м. Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини ХХ ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням скісних рим та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями. Емма Андієвська є авторкою двадцяти трьох поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Статті про художню творчість Андієвської представлені в ряді західних мистецтвознавчих енциклопедій. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/21
Бріжі́т Анн-Марі́ Бардо́ (фр. Brigitte Anne-Marie Bardot, скорочено: В. В. (Бебе́); *28 вересня 1934, Париж, Франція) — французька кіноактриса, фотомодель, співачка, секс-символ 1950-60-х років. Із середини 1970-х — активістка руху за права тварин, засновниця й голова фонду захисту тварин Fondation Brigitte Bardot.
У юності Бардо займалася балетом. Розпочала кінокар'єру в 1952 році й здобула статус секс-символу та всесвітню популярність завдяки кінофільму «І Бог створив жінку» (1956). Протягом 21-річної кар'єри у шоу-бізнесі знялася в 48 фільмах, виступила в численних музичних програмах і записала 80 пісень; номінована на премію Британської Кіноакадемії за роль у фільмі «Віва Марія!». Екранному образу Бардо властиві сексуальність у сполученні з дитячою безпосередністю й простотою. Як акторка найбільшого успіху досягла в жанрі романтичної комедії — проте визначнішими фільмами за її участю критики вважають драми «І Бог створив жінку», «Істина» і «Зневага».
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/20
«Касабланка» — американський кінофільм 1942 року, романтична драма, поставлена режисером Майклом Куртісом з Гамфрі Богартом та Інгрид Бергман у головних ролях. Дія фільму розгортається в марокканському місті Касабланка у часи Другої світової війни, що знаходилось тоді під контролем фашистської Франції. Сюжет зосереджений на внутрішньому конфлікті людини, якій доводиться вибирати між любов'ю й гідністю, між коханою жінкою і необхідністю вчинити правильно — допомогти їй та її чоловіку, лідеру руху опору, втекти з Касабланки для продовження боротьби з нацистами.
Хоча «Касабланка» ставилася як фільм А-типу, з відомими акторами й першокласними сценаристами, ніхто не сподівався отримати надзвичайних результатів та відгомону — і, справді, перші його покази принесли добротний, але не грандіозний успіх. Вважалося, що це один із десятків фільмів, що регулярно «штампувалися» Голлівудом щороку. Фільм швидко випустили в широкий прокат, щоб скористатися висадкою військ союзників у Північній Африці, яка відбулася за кілька тижнів до прем'єри фільму й ще була свіжою в пам'яті глядачів. Проте, незважаючи на зміни сценаристів, які намагалися довести до ладу ще непоставлену в театрі п'єсу наввипередки зі зйомками, і на те, що для Богарта це була перша романтична роль, — «Касабланка» виграла три «Оскари», у тому числі у категорії «найкраща картина». Персонажі, діалоги й музика стали культурними символами, а популярність фільму зросла до такого масштабу, що понині його часто називають серед найкращих фільмів усіх часів та народів.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/19
Battle Angel Alita (укр. Бойовий Ангел Аліта) також відома як Gunnm (яп. 銃夢, укр. Сни Зброї) — манґа та аніме про дівчину-кіборга Ґалі. Пізніше на основі манґи були також випущені роман і гра «Сни зброї: Спогади про Марс» (яп. 銃夢 ～火星の記憶～).
Дія «Battle Angel Alita» відбувається в футуристичному світі-антиутопії, що відображає підзаголовок оригінальної назви «Сни зброї: Бачення гіпер-майбутнього». Головні герої належать до соціального дна суспільства, але суспільства вискорозвинутого, рівень технологій якого набагато перевищує сучасний стан науки. Саме ця особливість і дозволяє зарахувати аніме до жанру кіберпанк за Критерієм Дозуа: «високі технології, низький рівень життя».
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/18
«Yesterday» (укр. «Учора») — пісня гурту The Beatles, записана в 1965 році для альбому Help!. Хоч авторами традиційно зазначаються Леннон і Маккартні, цю пісню Пол Маккартні написав сам. «Yesterday» посідала перші місця у хіт-парадах США, Канади, Нової Зеландії та інших країн світу й до цього часу залишається популярною. Як стверджує книга рекордів Гінесса, це пісня, яка найчастіше виконується іншими музикантами, — відомо, що записано біля трьох тисяч її варіацій. У 20-му столітті, згідно з Broadcast Music Incorporated, американське радіо й телебачення запускали «Yesterday» понад 7 мільйонів разів. Британське радіо Бі-бі-сі-2 провело опитування серед музичних експертів і слухачів, і за результатами назвало «Yesterday» найкращою піснею 20-го століття — і це незважаючи на те, що сингл із піснею так ніколи й не досяг першого місця у британському хіт-параді.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/17
Madlax (яп. マドラックス) — аніме-серіал, випущений в 2004 році студією Bee Train. Вперше демонструвався 5 квітня 2004 року на каналі «TV Tokyo». DVD-версія серіалу була випущена компанією ADV Films в Північній Америці та Англії, а також компанією Madman Entertainment в Австралії та Новій Зеландії.
Серіал названий на честь однієї з головних героїнь, чиє ім'я, як стверджує режисер Масімо Койті, складено з двох англійських слів: «божевільний» (англ. mad) та «розслаблятися» (англ. (re)lax). Причина такого вибору полягає у здатності головної героїні залишатися спокійною та чуйною до оточуючих, незважаючи на те божевілля громадянської війни, що діється навколо неї і з нею самою.
Критиками багато разів наголошувалася його зовнішня схожість з ранішою роботою тієї ж студії — «Noir», і, за словами творців, обидва серіали є першими частинами задуманої ними трилогії, об'єднаної загальною тематикою «дівчата з пістолетами» (англ. girls-with-guns). Проте на відміну від «Noir», витриманого в псевдореалістичному стилі, «Madlax» зазвичай відносять до містики та сюрреалізму, оскільки багато деталей і поворотів сюжету глядачам доводиться осмислювати без яких-небудь додаткових пояснень.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/16
RahXephon (яп. ラーゼフォン; укр. РаЗефон) — популярний японський аніме-серіал про 17-тилітнього хлопця Каміна Аято, його здатність управляти богоподібним меха Разефоном та його пошуки свого місця в навколишньому світі. Серіал був випущений в 2002 році. Фактично це перша самостійна робота студії BONES. Серіал вперше демонструвався з 21 січня 2002 по 10 вересня 2003 року на телеканалі Fuji Television. Згодом аніме було випущено на DVD та було ліцензоване для показу в багатьох країнах. У наступному році був випущений повнометражний фільм «RahXephon: Pluralitas Concentio», який переказує сюжет серіалу.
У 2001 році аніме було адаптовано в манґу, манґакою — Момосе Такеакі. Наступного року на CD вийшла радіопостановка «за мотивами». У 2003 році була випущена відеогра «RahXephon» для Sony Playstation 2. Як бонус на диску з грою знаходилася спеціальна OVA-серія аніме — «Вона та вона сама» (яп. 彼女と彼女自身と)
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/15
Led Zeppelin (Лед Зеппелін, походить від англ. Lead Zeppelin — «свинцевий дирижабль») — британський рок-гурт, що вважається одним із засновників хард-року.
Понад 25 років після розформування унаслідок смерті барабанника Джона Бонама у 1980, Led Zeppelin досі високо оцінюється за художні досягнення, комерційний успіх і широкий вплив. Гурт продав понад 300 мільйонів альбомів у світі, всі їхні студійні альбоми, що не були компіляціми, потрапили у Top 10 журналу Billboard (США). Led Zeppelin є першими у списку 100 найвизначніших хард-рокових виконавців від VH1. Журнал Rolling Stone описує Led Zeppelin як «найважчий гурт усіх часів» і «найвизначніший гурт 70-их».
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/14
Вітольд Лютославський (пол. Lutosławski Witold; *25 січня 1913, Варшава— †7 лютого 1994, там же) — польський композитор 20 століття, автор 4-х симфоній, ряду камерно-інструментальних та камерно-вокальних творів.
Чотири рази в період з 1959 по 1985 рік В. Лютославському присуджувалася Перша премія Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО, він викладав у музичних центрах різних країн, був членом журі багатьох музичних конкурсів і фестивалів, а також членом академій мистецтв і почесним доктором мистецтвознавства багатьох університетів.
Вітольд Лютославський походив із знатної родини, що мали володіння у Дроздові Підляського воєводства. Дід Вітольда — Францішек Діонісій (Franciszek Dionizy, 1830–1891) був новатором у справі сільського господарювання і успішним броварем — його продукція здобувала вищі нагороди на пивних фестивалях. Він мав шестеро синів, усі вони отримали освіту у престижних європейських університетах і домоглися успіху в кар'єрі, зокрема Вінцент Лютославський (Wincenty Lutosławski) був знаним філософом і письменником.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/13
Григорій Олександрович Мачтет (3 вересня (за новим стилем — 15 вересня) 1852, Луцьк — 14 серпня (за новим стилем — 27 серпня) 1901, Ялта) — український і російський письменник, революціонер-народник. Писав російською мовою.
Рід Мачтетів походив з Англії, де свого часу якийсь Мансгед (таким був первісний варіант прізвища Мачтет) завербувався в армію короля Швеції Карла XII. Під її знаменами артилерист Манчтед (так тепер вимовлялося його прізвище) 1709 року брав участь у Полтавській битві та потрапив у полон. Через поранення він залишився в Малоросії (як тоді називали Україну) та одружився з українкою.
Батько Мачтета порушив сімейну традицію та замість військової кар'єри обрав цивільну. Він закінчив Київський університет, одружився та посів посаду повітового судді в Луцьку Волинської губернії. Саме тут 3 вересня 1852 року (за старим стилем) народився майбутній письменник.
Мати — Наталія Григорівна Калінська — походила з польської шляхти. Григорій Калінський, дід письменнника, коли був юнкером Ольвіапольського полку, входив до Північного союзу декабристів.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/12
Біломорсько-Балтійський канал — штучна водна артерія на півночі Росії, що з'єднує Біле море та Онезьке озеро з можливістю подальшого виходу у Балтійське море у районі Санкт-Петербургу.
Збудований між 1931 та 1933 рр. у рекордно короткий термін, за 1 рік і 9 місяців, руками в'язнів ГУЛАГу.
Офіційно відкритий 2 серпня 1933 року. Першопочаткова назва — «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна». Більш відомий за скороченням — «Біломорканал». Вважався гордістю першої радянської п'ятирічки (1929–1932).
За різними даними, під час будівництва померло до 200 тисяч робітників. Російські джерела говорять про 50 тис. загиблих, українські — 100 тис. , а західні — про 200 тис. робітників.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/11
Євротунель, тунель під Ла-Маншем — тунель, що з'єднує континентальну Європу з Великою Британією. Одна з найбільших будівель 20 століття і символ об'єднаної Європи, раніше він був найдовшим тунелем в світі.
Його було відкрито 6 травня 1994 року. Тунель має довжину близько 51 км, з них 39 км — безпосередньо під дном моря.
Євротунель складається з трьох тунелів — два основних рейкових для потягів, що рухаються на північ і південь, і один невеликий сервісний тунель. Через кожні 375 метрів сервісний тунель з'єднаний переходами з основними тунелями. Його розроблено для доступу до основних тунелів обслуговуючим персоналом і для аварійної евакуації людей в разі небезпеки.
Максимальна швидкість потягу сягає 350 км/год, через що рейки в момент проходження поїзда нагріваються до сотень градусів. Для їх охолодження побудовано спеціальну систему: на обох кінцях лінії для циркуляції рідини-охолодника побудовано дві рефрижераторні станції.
Для Євротунелю побудовано лінію TGV LGV Nord Europe, завдяки чому з Парижа в Лондон можна дістатись за 2 години 35 хвилин. Сам тунель Eurostar перетинає за 20 хвилин, а Shuttle — за 35 хвилин.
Американське товариство цивільних інженерів (American Society of Civil Engineers) оголосило Євротунель одним з семи чудес сучасності.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/10
Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія.
Замовником євангелія виступила волинська княгиня Анастасія Заславська.
До створення євангелія причетні сяноцький попович Михайло Василієвич, як переписувач, і ієромонах Григорій, згодом архімандрит Пересопницького монастиря Різдва Пресвятої Богородиці. Опріч того, дослідники говорять про участь в створенні книги ще двох не згаданих у книзі осіб — художника, автора мініатюр і переписувача, що долучився до роботи над книгою вже на пересопницькому етапі.
Роботу над євангелієм розпочали 15 серпня 1556 року в монастирі Пресвятої Трійці (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області). Між 1557–1560 роками була пауза. Завершили — 29 серпня 1561 року в монастирі Різдва Пресвятої Богородиці (Пересопниця, тепер Рівненський район Рівненської області).
На підготовку такої кількості тонких і цупких пергаментних листків розміром 380×240 мм (їх у рукописі 482) пішло ціле стадо молоденьких ягнят, козенят і телят, зі шкіри яких за спеціальним рецептом виготовлено пергамент.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/9
Сергі́й Васи́льович Рахма́нінов (2 квітня 1873, Новгородська губернія (Росія) — 28 березня 1943, Беверлі-Гіллз, штат Каліфорнія (США)) — великий російський композитор, піаніст і диригент. Один з найвидатніших представників фортепіанного мистецтва.
Ім'я Сергія Рахманінова носять Ростовська консерваторія, Тамбовський музично-педагогічний інститут, Калінінградський музичний коледж, один із залів Московської консерваторії. Періодично проводяться конкурси піаністів ім. Рахманінова у Москві та юних піаністів — у Тамбові.
С.Рахманінов відіграв значну роль у становленні Київської консерваторії. В 1989 році у Києві було засноване товариство Рахманінова, яке очолив професор М. В. Синьков. Ім'я Рахманінова носить одна з київських вулиць на Біличах.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/8
Ча́рльз Ма́йкл «Чак» Пола́нік — американський сатиричний письменник і вільний журналіст, що живе в Портленді, Орегон. Більшості він відомий за відзначеним багатьма преміями романом «Бійцівський клуб» (англ. Fight Club), яку пізніше було екранізовано Девідом Фінчером. Він має одну з найбільших спільнот послідовників в Інтернеті, що створена на його офіційному сайті. Творчість Поланіка, схожа за стилем на Брета Істона Елліса, Ірвіна Велша і Дугласа Копленда, зробила його одним з найпопулярніших новелістів Генерації Х.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/7
.jpg)
Ференц Ліст — композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, один з найвидатніших представників музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи.
Ліст був славетним виконавцем, знаним по всій Європі завдяки своєму феноменальному піанізму і неперевершенному вмінню організовувати видовищні концертні програми. Ф. Ліста вважають одним із найвидатніших піаністів в історії. Незважаючи на те, що жодного запису гри Ліста не існує, вплив його фортепіанного стилю відчутний до сьогодення. Ференц Ліст зробив вагомий внесок у розвиток романтичної музики, його ім'я пов'язано з винаходом жанру симфонічної поеми.
Окремі фортепіанні твори Ф. Ліста вважаються найвищим випробуванням фортепіанної майстерності. Ференц Ліст був автором великої кількості хорової, вокальної та симфонічної музики. Органні твори Ф. Ліста посіли чільне місце у репертуарі органістів.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/6
Сая́т-Нова́ — вірменський поет, музикант, ашуг, майстер любовної лірики.
Протягом більш ніж 150 років життя та творчість відомого поета є предметом вивчення та дискусій у середовищі літераторів, мовознавців, істориків, філософів. Тим не менше, багато важливих обставин й подробиць біографії ще й сьогодні залишаються до кінця нез'ясованими та невивченими. Великою мірою цьому сприяв сам поет — великий майстер літературних містифікацій, автор своєї неповторної кодованої мови. Достовірних даних збереглося небагато (це випадкові свідчення з пісень поета, сторінки рукописних збірок, складені ним та його сином Оганом, рукописи, переписані Саят-Новою, письмові грузинські джерела, спогади сучасників, які знали його персонально та перекази). Поет творив на трьох мовах — вірменській, грузинській, азербайджанській (тюркській).
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/5
Ансамбль традиційної музики «Буття» — музичний колектив, який продовжує традицію автентичного співу, гри на музичних інструментах та танцю, що нині припинила своє існування у природному середовищі. Учасники колективу намагаються відтворити звучання традиційних сільських ансамблів або якомога точніше реставрувати його.
Створений у 2000 р. Основою складу є сім'я Бутів. Колектив виконує інструментальну музику, пісні із супроводом і без нього. Репертуар включає традиційні весільні награвання, супровід до танців, ліричні пісні, жартівливі пісні, балади, чумацькі, солдатські і рекрутські пісні, а також колядки й щедрівки. Метою гурту є досліджувати й зберігати традиційну музику українців. Учасники з 1997 року їздять по теренам України, збираючи репертуар у фольклорних експедиціях. Твори виконуються в тому звучанні, що записані. «Мислити як народні музики» — провідне гасло учасників гурту. «Буття» учасник фестивалів «Світовид» (2000), «Київська Русь» (2004), «Країна Мрій» (2004, 2005, 2006), «Шешори» (2005), «Skamba skamba canklai» (2005), «Wiliandi» (2005). Гурт грає на вечорницях, весіллях, святкових забавах, бере участь у теле- та радіопередачах, влаштовує майстер-класи по навчанню народних танців.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/4
Чарівне коло королеви Каліфії — єдиний у Сполучених Штатах садок скульптур під відкритим небом створений талановитою французько-американською скульпторкою пані Нікі де Сейнт Фолі (Niki de Saint Phalle, народилася у Франції, 1930–2002) за свій кошт. Садок скульптур був останнім великим проєктом Нікі. Його урочисте відкриття на землях парку Кіта Карсона відбулося 26 жовтня 2003 року у південно-каліфорнійському містечку Ескондідо, неподалік від Сан-Дієго. На створення Чарівного кола скульпторку надихнула історична, міфологічна та культурна спадщина Каліфорнії. Садок складається з дев'яти великих яскраво розфарбованих скульптур, закругленої «зміїної» стіни та лабіринту, фонтану у вигляді яйця, кущів та дерев, насаджених у межах садку та вздовж його периметра. Він має 120 футів у діаметрі.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/3
Васильківський Сергій Іванович (*7 жовтня 1854, Ізюм — †8 жовтня 1917) — живописець, один з найвидатніших українських пейзажистів кінця 19 — початку 20 ст. Середовище і оточення, в якому Сергій Васильківський зростав на Слобожанщині, було особливо благодатним для формування його творчої особистості: дитинство в містечку Ізюмі з мальовничими околицями, дід-чумак з козацького роду, батько-писар, що рано розкрив естетичну виразність каліграфічної лінії (а мати — красу народної пісні), вчитель малювання у харківській гімназії Д. І. Безперчий (1825–1913) — колишній кріпак та співучень Т.Шевченка по майстерні Брюллова, що підтримав у ньому художника.
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/2
Семен Климовський — козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні "Їхав козак за Дунай". Автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пісні «Їхав козак за Дунай» першим підтвердив російський історик М.Карамзін. Він був також ознайомлений з іншими творами С.Климовського «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників». Карамзін писав про нього: "... Сказывают, что Климовский не менее семи греческих мудрецов был славен и почтен между его собратьями казаками; что он, как вдохновенная пифия, говаривал в беседах высокопарными стихами, давал приятелям благоразумные советы, твердил часто пословицу: «Нам добро и никому зло, то законное житье»; и любопытные приходили издалека слушать его".
Портал:Мистецтво/Вибрана стаття/1
Овідій, Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) (20 березня 43 до н. е. — 17 або 18 н. е.), римський поет, останній з великих поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську літературу від Середніх віків до нашого часу.
Популярність Овідія в античності та в середні віки була величезною. «Метаморфози» сприймалися як язичницька Біблія, що підлягала алегоричному тлумаченню. Для світської поезії Овідій був вчителем любові, а навколо життя складалися легенди. Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки овідієвих міфів, а в XVII–XVIII ст. ці міфи слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. В цьому середовищі вважалося, що могила Овідія знаходиться десь на території України, і це переконання дожило до доби Просвітництва.