Очікує на перевірку

Ч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера Ч
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ꚃ Ꚁ Ꚉ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ꚅ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ꚑ Ҭ Ꚋ Ꚍ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ Ꚕ
Ҵ Ꚏ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ Ꚓ
Ꚗ Ꚇ Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ꙁ Ꙇ Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ Ꙑ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ Ꙟ Ꙡ Ꙣ Ꙥ Ꙧ Ꙩ
Ꙫ Ꙭ ꙮ Ꚙ Ꚛ Ꚏ̆ Ꙏ
Літери кирилиці

Ч, ч («че») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає глухий заясенний африкат [t͡ʃ], глухий ясенно-твердопіднебінний африкат [t͡ɕ] або глухий ретрофлексний африкат [ʈ͡ʂ]. Наявна в усіх кириличних абетках.

Історія

[ред. | ред. код]

Ч належить до нових літер кирилиці. Ймовірно зразком для створення цієї літери стала грецька літера Υ (іпсилон)[1]. Також можливо, що ч походить від гебрейської літери צ / ץ (цаді).

Франциск Скорина для літери ч використовував грецьку літеру Ϙ ϙ, Ϟ ϟ «коппа» у варіанті написання Ҁ, ҁ.

Числове значення ч в кирилиці — 90 (з XIV століття), в глаголиці — 1000[1].

В абетці української мови

[ред. | ред. код]

У сучасній українській мові — 28-а літера абетки, позначає глухий заясенний африкат (глухий передньоязиковий шумний). Може бути твердим (час, сич) і м'яким (чіп, ніччю).

Звуки

[ред. | ред. код]

Мови

[ред. | ред. код]
Літери кирилиці включно з «Ч» в «Букварі» Івана Федорова (1574)
Докладніше: Абетки на основі кирилиці
Мова МФА № в абетці
білоруська /ʈ͡ʂ/ 26
болгарська /t͡ʃ/ 24
казахська /t͡ɕ/[2] 24
киргизька /t͡ʃ/ 28
кримськотатарська /t͡ʃ/ 25[3]
македонська /t͡ʃ/ 29
монгольська /t͡ʃ/[4] 27
російська /t͡ɕ/ 25
сербська /t͡ʃ/-/ʈ͡ʂ/ 28
таджицька /t͡ʃ/ 29
українська /ʈ͡ʂ/[5] 28
чорногорська /t͡ʃ/-/ʈ͡ʂ/ 30

Російська

[ред. | ред. код]

В сучасній російській мові ч ([ч'е]/[t͡ɕe]) — 25-а літера абетки. Вона позначає глухий ясенно-твердопіднебінний африкат /t͡ɕ/, м'який шиплячий приголосний. У діалектах та індивідуальній вимові також зустрічаються тверді [t͡ʃ] і [ʈ͡ʂ].

  1. Сполучення жч, здч, зч, сч, шч, стч вимовляються як довгий звук /ɕː/ [ш̅’] (подібно «щ»).
    Наприклад: счастье [ˈɕːæsʲtʲjə], извозчик, мужчина.
  2. Сполучення чн інколи вимовляється як шн ([шн] / [ʂn])
    Наприклад: конечно, нарочно.
  3. Сполучення чт інколи вимовляється як шт ([шт] / [ʂt])
    Наприклад: чтобы, ничто.
  4. Сполучення тч і подвоєне чч вимовляється як ттч ([ттч] / [tːɕ])
    Наприклад: отчество, ничто.

Українська

[ред. | ред. код]

У давньоруській мові ч позначав м'який шиплячий приголосний, глухий ясенно-твердопіднебінний африкат /t͡ɕ/[6]. Через цю особливість в тогочасній орфографії спеціальне вказування його палатальної вимови не було обов'язковим[6]. Тому поряд з ѥ, ѧ, ю після ч писали також є, а, у. Наприклад, чѧдо—чадо [t͡ɕadɔ], чюдити—чудити [t͡ɕudɪtɪ][6]. У пізньому середньовіччі й новому часі в староукраїнській мові відбулася часткова депалаталізація шиплячих, внаслідок чого ч перетворився на /t͡ʃ/[7].

В сучасній українській мові ч ([че]/[t͡ʃe])— 28-а літера абетки. Вона позначає глухий заясенний африкат /t͡ʃ/, твердий шиплячий приголосний. В індивідуальній вимові та діалектах також зустрічається м'який шиплячий /t͡ɕ/ (галицько-буковинська група говорів, степовий говір, слобожанський говір). Має акустичною парою дзвінкий дж [d͡ʒ][8].

  1. Сполучення дч ([д] + [ч] / [d] + [t͡ʃ]) вимовляється як джч ([д͡жч] / [d͡ʒt͡ʃ])[9]
    Наприклад: відчинити [vʲid͡ʒt͡ʃɪnˈɪ̞tɪ].
  2. Сполучення зч ([з] + [ч] / [z] + [t͡ʃ]) вимовляється як жч ([жч] / [ʒt͡ʃ])[10][11] у середині слова, а на початку слова — як шч ([шч] / [ʃt͡ʃ])[10].
    Наприклад: безчесний [beʒt͡ʃtˈesnɪj], зчистити [ʃt͡ʃˈɪstɪ̞tɪ].
  3. Сполучення стч ([с] + [т] + [ч] / [s] + [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як шч ([шч] / [ʃt͡ʃ]).
    Наприклад: невістчин [nevʲˈiʃt͡ʃɪ̞n].
  4. Сполучення тч ([т] + [ч] / [t] + [t͡ʃ]) вимовляється як довге ч ([ч:] / [t͡ʃː])[11][10].
    Наприклад: вітчизна [vit͡ʃːɪzna], квітчати [kvit͡ʃːˈatɪ].
  5. Сполучення чн ([ч] + [н] / [t͡ʃ] + [n]) вимовляється як шн ([шн] / [ʃn]) у деяких народно-побутових словах.
    Наприклад: сонячний [sˈonʲaʃnɪj], молочний [mɔlˈoʃnnɪj].
  6. Сполучення чс ([ч] + [с'] / [t͡ʃ] + [sʲ]) вимовляється як м'яке цс ([ц'с'] / [t͡sʲsʲ])[10].
    Наприклад: не морочся [ne morˈot͡sʲsʲa].
  7. Сполучення чц ([ч] + [ц'] / [t͡ʃ] + [t͡sʲ]) вимовляється як довге м'яке ц ([ц':] / [t͡sʲː])[10][12].
    Наприклад: дочка [dɔt͡ʃkˈa] — дочці [dɔt͡sʲːˈi], хусточка [хˈustɔt͡ʃkˈa] —ху́сточці [хˈustɔt͡sʲːˈi].
  1. ч напівпом'якшується ([t͡ʃʲ]) в позиції перед і, під час подвоєння[13][14], перед я, ю в словах іноземного походження і деяких питомо українських словах[15][16]
    Наприклад: очі [ˈot͡ʃʲ], обличчя [oblˈɪt͡ʃʲːa], ніччю [nˈit͡ʃʲːu], Чілібі [t͡ʃʲilibˈi], Чюрльоніс [t͡ʃʲurlʲːˈonis].
  1. ч чергується з к ([k], глухий м'якопіднебінний проривний)[17][18].
    Наприклад: рік — річний — річниця; рука — ручний.

Латинка

[ред. | ред. код]

Відповідники в латинській абетці.

Таблиця кодів

[ред. | ред. код]
Кодування Регістр Десятковий
код 		16-ковий
код 		Вісімковий
код 		Двійковий код
Юнікод Велика 1063 0427 002047 00000100 00100111
Мала 1095 0447 002107 00000100 01000111
ISO 8859-5 Велика 199 C7 307 11000111
Мала 231 E7 347 11100111
KOI 8 Велика 254 FE 376 11111110
Мала 222 DE 336 11011110
Windows 1251 Велика 215 D7 327 11010111
Мала 247 F7 367 11110111

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Булич С. К. Ч // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. ↑ Campbell & King (2012:854-5). Переважно у словах іноземного походження, зокрема, російського (Campbell & King (2012:854)).
  3. ↑ У латинській кримськотатарській абетці позначається як ç.
  4. ↑ Campbell & King (2012:1130)
  5. ↑ Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)
  6. ↑ а б в Жовтобрюх, Русанівський & Скляренко (1979:311)
  7. ↑ Жовтобрюх, Русанівський & Скляренко (1979:311-3)
  8. ↑ Press & Pugh (1999:26)
  9. ↑ Жовтобрюх (1965:149)
  10. ↑ а б в г д Жовтобрюх (1965:149)
  11. ↑ а б Press & Pugh (1999:38)
  12. ↑ Press & Pugh (1999:36, 38)
  13. ↑ Press & Pugh (1999:21)
  14. ↑ Press & Pugh (1999:27-8)
  15. ↑ Press & Pugh (1999:29)
  16. ↑ Жовтобрюх (1965:126-7)
  17. ↑ Жовтобрюх (1965:144-5)
  18. ↑ Press & Pugh (1999:32-3)
  19. ↑ а б Press & Pugh (1999:20)
  20. ↑ Jassem (2003:103, 105)
  21. ↑ Hamann (2004:65)

Література

[ред. | ред. код]
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Півторак Г. П. Ч // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
  • Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. Курс сучасної української мови. Частина І. — Киïв : Радянська школа, 1965. — 424 с.
  • Жовтобрюх М. А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. — Киïв : Наукова думка, 1979. — 367 с.
  • Press, Ian; Pugh, Stefan. Ukrainian: A Comprehensive Grammar (Routledge Comprehensive Grammars). — London, New York : Routledge, 1999. — 332 с. — ISBN 978-0415150309.
  • Jassem, Wiktor. Polish // Journal of the International Phonetic Association. — № 33 (1). — 2003. — С. 103–107.
  • Hamann, Silke (2004), Retroflex fricatives in Slavic languages (PDF), Journal of the International Phonetic Association, 34 (1): 53—67, doi:10.1017/S0025100304001604, архів оригіналу (PDF) за 14 квітня 2015, процитовано 10 березня 2016
  • Campbell, George L., King, Gareth. Compendium of the World's Languages. — 3rd edition. — London, New York : Routledge, 2012. — 1984 с. — ISBN 978-0415499699.

Джерела

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ч&oldid=39461833