Кременець

Кременець
Герб Кременця Прапор Кременця
Панорама Кременця із Замкової гори
Основні дані
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Кременецька міська рада
Код КОАТУУ:	6110700000
Засноване	—
Перша згадка	1064 р.
Магдебурзьке право	1431 р.
Населення	▲21 620 (21.03.2017)
Площа	18,138 км²
Поштові індекси	47002—47004
Телефонний код	+380-3546
Координати	50°06′04″ пн. ш. 25°44′12″ сх. д.
Висота над рівнем моря	329 м
Міста-побратими	Констанцин-Єзьорна Томашів Свьонтники-Ґурне Кілгор Арцвіллер
День міста	20 травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Кременець
До обл./респ. центру
- залізницею	218 км
- автошляхами	75 км
До Києва
- автошляхами	416 км
Міська влада
Адреса	вул. Шевченка, 67, м. Кременець, Кременецький р-н, Тернопільська обл., 22739
Міський голова	Ковальчук Олексій Андрійович
Кременець у Вікісховищі Карта Кременець Кременець

Кре́менець (у давніших джерелах Кремінець, також Крем'янець) — місто обласного значення в Тернопільській області України, центр Кременецького району. Економічний і культурний осередок північної (волинської) частини області. Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до обласного центру — 71 км. Є залізнична станція.

Історія

Давньоруський період

За деякими джерелами, Кременецька фортеця була збудована за дохристиянських часів у VIII—IX століттях; існує гіпотеза, що після утворення в IX столітті Київської держави, поселення увійшло до її складу. Згадки про Кременець є у польських енциклопедичних словниках під 1064 роком. 2007 року в центрі старовинного міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям. З Кременецькою фортецею пов'язана легенда про дівчину Ірву, згідно з якою авари штурмували місцеву фортецю, яку обороняли дуліби.

Перша писемна згадка — 1227 р.: тогочасний володар замку князь Мстислав Удатний вщент розбив під містом війська угорського короля Андрія ІІ.

На початку 1241 року Кременець вистояв перед ордами Батия, 1254 р. витримав облогу беклярибека Куремси. 1259 (або 1261) р. на вимогу темника Бурундая оборонні споруди розібрали.

Литовський період

Королева Бона Сфорца на камеї. Біля 1540 року

Після упадку Галицько-Волинської держави Волинь та, зокрема, місто завоював великий литовський князь Гедимін, який віддав його князю Юрію Наримунтовичу. Після захоплення Галича королем Казімежем ІІІ він віддав Волинь литовцям, зокрема, Крем'янець залишився надалі у попереднього князя за умови відсутності робіт щодо зміцнення замку. Місто невдовзі забрав собі князь Любарт та передав полякам. Після смерті короля Людвіка І Угорського 1382 р. остаточно відійшло до литовських князів.

У 2-й половині XIV ст. замість дерев'яно-земляних укріплень збудовано кам'яний замок.

На початку XV ст. тут деякий час перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт, сидів у в'язниці його суперник — великий князь литовський Свидригайло, який 1438 р. надав Кременцю магдебурзьке право. У цей час тут почали освоюватися євреї. Численність єврейського населення Кременця: 240 осіб (48 дворів) у 1552 році, 500 осіб у 1578 році, 854 (15 % загального населення) у 1629 році.

Наприкінці XV ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у 2-й третині XVI ст., під час перебування у власності віленського біскупа Януша (позашлюбного сина короля Сигізмунда І Старого, 1529—1535 рр.) та королеви Бони (1536—1556 рр.) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорці, яка володіє замком у 1536—1556 роках, і на честь якої, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво укріпила замок, який на той час мав 3 вежі і досить високі стіни з гарматами. В середині замку було розташовано казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо.

Польський період

Альфонс Бішбуа. Вид на Кременець. XIX століття

1569 р. в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої.

Король Сигізмунд III Ваза:

• 29 серпня 1598 видав у місті грамоту Крем'янецькому земському писарю Макару Гнівошовичу Лідихівському.
• у 1615 році затвердив створення у місті третього органу магістрату — колегії 24 мужів (її аналоги — колегія 40-ка мужів у Львові, колегія 30-ти — в Олиці), яка, однак, не почала діяти.

У 1-й половині XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині. Восени 1648 р. козаки здобули й зруйнували замок під проводом козацького полковника Максима Кривоноса підійшов з військом до Кременецького замку, взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків. З того часу Кременецька твердиня не була відбудована.

За Вічним миром 1686 р. Кременець залишився в Речі Посполитій. 1692 р. в усіх установах впровадили польську мову, а на початку XVIII ст. православні храми стали греко-католицькими.

У 1734 році Верлан став очільником повстанців-гайдамаків, пізніше вони захопили місто.

У 2-й половині XVIII ст. в Кременці діяли греко-католицький (василіянський) і 4 римо-католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька греко-католицьких церков.

Російський період

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796 р. — Волинську губернії. 1805 р. тут відкрилася Вища Волинська гімназія, 1819 р. реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833).

Наполеон Орда, Замкова гора (Бона)

Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». 1830-ті рр. внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею, францисканського й василіянського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.). На базі закритого ліцею у 1834 р. створений Київський університет.

У 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення).

Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті міста. Найбільше підприємство 1899 р. — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали державним коштом Російської імперії колію-відгалуження Радивилівської гілки залізниці Кам'яниця — Крем'янець (введена в експлуатацію у 1896 р.).

Із освітніх закладів на початку XX ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838–1902 рр.), жіноче єпархіальне (1836—1921 рр.), чоловіче духовне (1885—1921 рр.), комерційне (1904—1921 рр.), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл.

Перша світова війна і Українська революція

Улітку 1916 р. тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву.

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Впродовж 1917—1920 рр. місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918 до червня 1919 р.

Міжвоєнний період

Від жовтня 1920 р. до вересня 1939 р. Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Правлячі кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921 р.

1 жовтня 1933 року вилучено із міської ґміни Кременець села Чугалі, Зеблози Великі, Зеблози Малі, Білецька Долина і Бонівка, натомість включено села Сичівка, Грабівка, Андруга Велика і Білокриниця зі зліквідованої Білокриницької волості..

У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936) й тютюновий завод (1938 р.), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920—1930-ті — товариство «Просвіта», приватна українська гімназія імені Івана Стешенка, православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець — центр Волинської єпархії.

Під час Другої світової війни з 11 по 14 вересня 1939 р. Кременець був осідком польського міністерства закордонних справ та послів інших держав.

Восени 1939 р. місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою місто отримало статус міста обласного підпорядкування й відійшло до Тернопільської області. Радянська влада відкрила кілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням. Також встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.

Гітлерівська окупація

• 3 липня 1941 р. Кременець зайняли гітлерівські війська, які масово^{[джерело?]} розстрілювали мирне населення.
• 1 вересня 1941 місто стало адміністративним центром нацистської округи.
• 7 липня 1941 року розстріляна група викладачів Крем'янецького ліцею, зокрема, Гелена Паліводзянка — діячка руху харцерів.

Кременчани активно включалися в Рух Опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944 в місто увійшли війська 1-го Українського фронту, а саме 24 стрілецький корпус 13 загальновійськової армії (117 стрілецька дивізія під керівництвом генерал-майора П. М. Бежко, яка йшла в авангарді наступу, яким командував генерал Кірюхін, 287 стрілецька дивізія, 1645 винищувальний протитанковий артилерійський, 802 зенітний, і 35 штурмовий інженерно — саперний батальйон, і 350 стрілецька дивізія під керівництвом генерала Г. І. Вєхіна). Перемога «пришвидшувалась». Про здобуття міста був оперативно проінформований Сталін. Це свідчить про стратегічне значення Кременця, за яким найкоротші підступи до Бродів і Львова. Людські втрати в ході боїв становили близько шестисот осіб. У наступні десятиліття після оволодіння містом пошуковці з'ясували, що шістнадцять осіб, чиї імена викарбувані на пам'ятній плиті — живі. При переслідувані ворога за межами Кременця у найближчих двох селах Бережці і Крижі загинуло ще близько вісімдесяти осіб. Військові з'єднання і частини, які брали участь у захопленні Кременця, отримали найменування Кременецьких і були нагороджені орденами. На їх честь 19 березня о 12-й годині Москва салютувала дванадцятьма артилерійськими залпами із 124-х гармат. Після захоплення понад 2 тис. кременчан мобілізовано до лав ЧА.

Радянський період

За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них були цукровий завод (1965) і фабрика ватину (1980), споруджено масиви багатоповерхових будинків. Учительський інститут 1950 р. реорганізовано у педагогічний і перенесено у м. Тернопіль (1969). 1 грудня 1973 року з Тернополя в приміщення колишнього сільськогосподарського технікуму переведений Тернопільський навчально-курсовий комбінат.

Період Незалежності

У перші роки після проголошення незалежності України переважна більшість підприємств значно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, внаслідок чого загострювалися старі й з'явилися нові соціальні проблеми. Відновлено Кременецький ботанічний сад (1991), створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (2001), відкрито Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (2002), Кременецький обласний музей Юліуша Словацького (2003), Кременецький краєзнавчий музей (1937 р.) зростає потік туристів. У 1991 році на базі педагогічного коледжу імені Т. Г. Шевченка створено Кременецький ліцей.

Освіта

• Кременецьке медичне училище імені Арсена Річинського
• Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка
• Кременецький педагогічний коледж Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка

Визначні місця та пам'ятки архітектури

У межах міста розташована визначна археологічна пам'ятка (від пізнього палеоліту до залізної доби) — гора Куличівка. Знахідки розкопок знаходяться в Тернопільському краєзнавчому музеї. У місті діє свій районний краєзнавчий музей.

Замкова гора Бона

Румовища Кременецького замку

Замок у Кременці побудовано в XII столітті. В XIII столітті колишні дерев'яні укріплення було замінено на кам'яні. Взимку 1240 року орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею на Замковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі — польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року замок взято козацькими загонами під орудою Максима Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували. До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури.

Будинок родини Словацьких

Будинок по вул. Ю. Словацького, 16 побудований наприкінці XIX століття в стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому — батькові видатного польського поета Юліуша Словацького. Юліуш Словацький жив тут у 1810—1811 рр. В 1969 році на подвір'ї встановлено мармурове погруддя поета (скульптор В. З. Бородай). У 2002 році закінчено реставрацію будівлі і з 2004 року тут діє літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького.

Інтер'єр «Кабінету жіночої скорботи», Музей Юліуша Словацького

Споруди колишнього Василіанського монастиря XVII століття

З 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціювала друкарня, де була надрукована «Кременецька граматика».

Миколаївський собор з келіями, спорудження якого тривало протягом XVI—XVII століть. Храм побудовано для католицького францисканського монастиря в готично-ренесансному стилі, у середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповнено бароковим декором (кошти надав, зокрема, Станіслав Потоцький; тут було поховано його серце). У формах Миколаївського собору поєднані тип тридільної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження. На початку XX століття зведено величну монастирську дзвіницю.

Палац Кароліни Дзембовської

Палац збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером розбито чудовий парк.

Житловий будинок «Близнята»

Унікальна барокова споруда XVII—XVIII століть, що складається із двох однакових з'єднаних будинків з окремими двосхилими дахами.

Комплекс колегіуму чину єзуїтів

Костел оо. Єзуїтів

Краєвид Кременця від костелу Єзуїтів

Коштом родини Вишневецьких в місті розпочато будівлю колегіуму ордену єзуїтів. Проект створив архітектор Паоло Фонтана. Будівництво тривало у 1731–1743 роках. Комплекс поєднав костел і келії в єдиному ансамблі. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнацію Лойолі та святому Станіславу Костці. Наприкінці 20 століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури України. Костел — тринавовий з трансептом, в перехресті — висока гранчаста баня, вкрита бароковим куполом з ліхтариком. Вівтарна частина і крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі. Від підлоги до вищої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці.

Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимову пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наугольні башти і утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами і кам'яними ліхтарями в стилі рококо. Обриси балюстрад і ліхтарів не мають аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини-«дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси і вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

У 1803–1805 рр. поляк Тадеуш Чацький разом з уславленим діячем Речі Посполитої Гуґо Коллонтаєм на базі колегіуму заснували Вищу Волинську гімназію (з 1819 року ліцей) на зразок університету. Фундацією Т. Чацького для ліцею придбано бібліотеку екс-короля Польщі Станіслава Августа Понятовського і колекцію наукових приладів. За участь студентів колегіуму у визвольному повстанні в 1831 р. Колегіум ліквідовано царем, а бібліотека і наукові прилади конфісковані і передані новоствореному університету Святого Володимира в місті Києві.

За часів СРСР костел використовувався як спортивне приміщення навчального закладу. За часів незалежності костелом користуються вірні Української Православної Церкви Київського патріархату.

Некрополі

У Кременці є кілька некрополів, зокрема, П'ятницький (Козацький) цвинтар з могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648—51 рр.), Монастирське кладовище, старовинний польський цвинтар, військове кладовище.

Військове кладовище розташоване у сквері перед педінститутом. 19 березня 1944 р. в Кременець увійшли підрозділи Червоної армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (200 осіб), похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педучилище) в 10 індивідуальних могилах і одній братській. Імена воїнів відомі. 10 могил з надгробними плитами, на яких викарбувано імена полеглих. На братській могилі пам'ятник — скульптурна фігура воїна на постаменті.

На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. під час боїв за Кременець. На могилі встановлений пам'ятник у вигляді стели, що закінчується вгорі п'ятикутною зіркою. В Кременці під час Другої світової війни було єврейське ґетто. Нацисти розстріляли 15 000 євреїв і закопали на місці колишнього тиру 42-го Якутського полку. Сьогодні на цьому місці знаходиться пам'ятник жертвам нацизму, але через недбалість місцевої влади і нехтування місцевих жителів пам'ятник постійно паплюжать.

Дерев'яна церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього у місті Кременець

Пам'ятки природи

• Національний природний парк «Кременецькі гори»
• Кременецький ботанічний сад
• Геологічні пам'ятки природи: Відслонення крейди, Відслонення крем'яних утворень
• Гідрологічна пам'ятка природи «Джерело „Корито“»
• Ботанічні пам'ятки природи бук пурпуролистий, ясен однолистий, ялиця каліфорнійська, кедр сибірський, «Джерельна».

Транспорт

Територією міста проходить автошлях E85.

Автотранспортне сполучення з іншими регіонами України забезпечує Кременецький автовокзал.

Засоби масової інформації

Радіостанції

• Говорить Кременець — районна комунальна радіостанція. Засновник — Кременецька районна рада. В ефірі — інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей. Веде мовлення на 1-му каналі проводової мережі за наступним графіком: понеділок, середа, четвер, п'ятниця — 06:30-06:44; вівторок — 10:30-10:59 (час мовлення не використовується під час трансляції пленарних засідань Верховної Ради України); п'ятниця — 11:40-11:59. Блог радіостанції в Інтернеті — kremenetsradio.blogspot.com (не оновлюється).

Колишні періодичні видання

• газета «Будівничий церкви Божої» — євангельсько-християнський місячник. Виходив 1935—1936 за редакцією Д. Гарасевича в співпраці з американською місією Церкви Божої. Друкував богословські статті, історико-статистичні матеріали про євангельський рух в Україні, поезії, біблійні оповідання для дітей, афоризми тощо. Політичні проблеми журнал принципово не висвітлював
• церковно-народний ілюстрований двотижневий часопис «Духовний сіяч»
• християнський щомісячник «Євангельський голос» — виходить від 1936 р. Видавці — М. Вербицький і Г. Федишин.
• газета «Крем'янецький вісник» — виходила 2-3 рази на тиждень у м. Крем'янець від 20 липня 1941 до 3 лютого 1944 р. Редактор — А. Трачук
• літературний журнал «Хвиля» — виходив від 12 лютого 1923 р. Друкувався на літографі. Вийшло два числа. Видавець — Ф. Півниченко, редактор Улас Самчук (під псевдонімом А. Офіренко), В. Данильченко й А. Гайовий.

Сучасні періодичні видання

• Діалог — щотижнева газета Кременецької районної ради і райдержадміністрації.

Населення

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення міста був таким:

Мова	Число ос.	Відсоток
українська	21351	97,58
російська	466	2,13
польська	24	0,11
білоруська	11	0,05
молдовська	7	0,03
вірменська	2	0,01

Відомі люди

Пам'ятник Віллібальду Бессеру в Кременецькому ботанічному саду

Пам'ятник Юліушу Словацькому

Народилися

• Олександра Струмчиньска — співзасновник української соціальної мережи Ukrainians.co та ЄСВОЄ.

• Йосеф Авідар — ізраїльський військовий і політичний діяч;
• Валентина Адамович — українська літераторка, педагог, краєзнавець;
• Віктор Андрейчук — український правник;
• Неоніла Бабій-Очеретовська — український музикознавець, філософ, кандидат філософських наук;
• Іцхак Бер-Левінзон — єврейський просвітитель;
• Михайло Вериківський — український композитор;
• Михайло Васірук — український тренер з легкої атлетики, педагог, Заслужений тренер України.
• Іван Гарасевич — український художник, літератор;
• Галина Гордасевич — українська поетеса;
• М. Данилюк — громадський діяч;
• Любов Єрусалимець — українська народна майстриня вишивання;
• Олеся Жуковська — українська медсестра-волонтер, учасниця Революції гідності;
• Юрій Зацний — український педагог, мовознавець, доктор філологічних наук;
• Марк Кац — математик, представник Львівської математичної школи, колега Станіслава Уляма;
• Микола Кашуба — український лікар, вчений у галузі медицини;
• М. Коробка — український літературознавець і фольклорист;
• Дмитро Лабуткін — військовий журналіст, капітан-лейтенант, заступник редактора Телерадіокомпанії Міноборони України «Бриз»;
• Микола Мамчур (нар. 1955) — український художник, тренер (карате-фул-контакт), педагог.;
• В'ячеслав Мельник — український військовик, навідник зенітно-артилерійського підрозділу 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади;
• Віктор Морозов — український співак, перекладач;
• Олександр Осецький — український військовий діяч, генерал Армії УНР;
• Юрій Покальчук — український письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук;
• Андрій Пушкар — український спортсмен-рукоборець, чемпіон світу;
• Олексій Сальський — штабіст 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу;
• Юліуш Словацький — польський поет і драматург;
• Ісаак Стерн — американський музикант;
• Олександр Чекановський — визначний польський геолог і географ, дослідник Східного Сибіру;
• Чеслав Ястшембець-Козловський — польський поет, критик і перекладач.

Навчалися

• українські письменники
  • Улас Самчук
  • Борис Харчук
  • Оксана Лятуринська.

Працювали

• Вілібальд Бессер — ботанік;
• Бжеський Роман — ідеолог модерного українського націоналізму;
• Амвросій Ждаха, Тимофій Сафонов, Андроник Лазарчук — художники;
• Микола Петров — літературознавець, етнограф;
• Йоахім Лелевель (1786—1861) —польський історик-демократ;
• Гуго Коллонтай (1750—1812) — польський вчений-філософ;
• Євзебіуш Словацький — батько Юліуша Словацького;
• Юзеф Коженьовський — драматург і повістяр;
• Олександр Міцкевич — брат Адама Міцкевича;
• Антон Анджейовський (Старий Дитюк);
• Ю. Пічман — художник, дійсний член Віденської Академії мистецтв;
• К. Каневський — академік Петербурзької Академії мистецтв.

Навчалися

• Станіслав Ворцель (1799—1857) — революціонер-демократ;
• Томаш Август Олізаровський (1811—1879), С. Вітвіцький, Т. Падура — письменники.

Проходили військову службу

• В'ячеслав Липинський — український політичний діяч, історик і мислитель;
• Ніколай Пржевальський — російський мандрівник.

Відвідували

• Григорій Сковорода
• Тарас Шевченко — відвідав восени 1846 р.; на основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання XVIII ст. написав повість «Варнак» та однойменну поему.
• Ференц Ліст — виступав з двома концертами в березні 1847 р.
• Леся Українка
• Оноре де Бальзак
• Микола Мушинка
• Марія Конопницька
• Феофан Прокопович.
• Дмитро Павличко.

У XX столітті відвідали відомі українські поети: в 1959 р. — Максим Рильський (1895—1964), у 1957 р. — Павло Тичина (1891—1967), у 1969 р. — Микола Бажан (1904—1983), у 1953 р. — Андрій Малишко (1912—1970).

• Антоніо Кастеллі — придворний архітектор Собеських, автор проекту Монастиря реформатів.

Проживають та працюють у наш час

• Василь Жданкін — український бард, Гран-прі І-го фестивалю Червона Рута;
• Олександр Смик — український бард;
• Валентин Величко — художник, відомий своїми творами у Європі;
• Юрій Камаєв — український письменник.

Старости

• Семашко Петро Михайлович — староста луцький 1551, писар литовський 1552, дружина — Боговитинівна
• Дахнович
• Станіслав Фальчевський (продав маєток Ісерни (частина спадку збіднілого роду Ісернських) у 1543 році князю Івану Федоровичу Масальському «Мунчі», дружиною якого була Богдана Боговитинівна
• Щасний Герцик, мав суперечку з Грицьком Сенютою

Джерела

• Гуцал П. З. Кременець // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 312. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Івахів Г., Собчук В., Чернихівський Г. Кременець // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 194-195. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Крем'янець // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. — Т. 3. — С. 1168—1169.
• Собчук В. (упорядник та автор тексту). — Кременець: Путівник. — Львів: Манускрипт, 2003.
• Собчук В., Чернихівський Г. Кременець // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 223-225. — ISBN 966-528-199-2.
• Чернихівський Г. І., Данилюк О. М. Кременець // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності. Історична монографія. — Кременець, 1999;
• Krzemieniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 776. (пол.) — S. 776—780. (пол.)

Посилання

• Офіційний портал міста
• Кременець — минуле та сучасність
• Кременець (фото та описи)
• Історичний портал міста history.kremenets.net.ua
• Кременецька міська рада, офіційний сайт
• Кременець і район // Замки і храми України.
• Історична довідка та мапа Кременця
• Знай свій край. Фотоальбоми (Крем'янець, гора Бона, Радивилів, Броди, Дубно та ін.)
• Сергій Махун. Кременець: Її Величність Історія на Замковій горі // Дзеркало тижня. — № 40. — 2005. — 15 жовтня.
• Кременець: фотоальбом
• Вірші та пісні про Кременець // Історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля».
• Кременец // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Теодорович Н. История города Кременца Вольшской губернии. — 2-е изд., перераб. — Седлец, 1904; (рос.)
• Кременецький земський суд