Населення Швейцарії
Населення Швейцарії  | |
|---|---|
 Ріст чисельності населення країни | |
| Чисельність | 8,545 млн осіб |
| Густота | 210,0 особи/км² |
| Коефіцієнт міграції | 4,74 ‰ |
| Природний рух | |
| Природний приріст | ▲0,71 % |
| Народжуваність | 10,5 ‰ |
| Фертильність | 1,55 дітей на 1 жінку |
| Смертність | 8,13 ‰ |
| Смертність немовлят | 3,67 ‰ |
| Вікова структура | |
| • до 14 років | 15,09 % |
| • 15–64 років | 67,15 % |
| • старіші за 65 років | 17,76 % |
| Середня тривалість життя | 82,5 року |
| • чоловіків | 80,22 року |
| • жінок | 84,92 року |
| Статева структура | |
| загалом | 0,97 чол./жін. |
| при народженні | 1,06 чол./жін. |
| до 15 років | 1,06 чол./жін. |
| 15–64 років | 1 чол./жін. |
| після 65 років | 0,78 чол./жін. |
| Етнічні групи | |
| Нація | швейцарці |
| Найбільший етнос | німці |
| Нацменшини | французи, італійці, ретороманці |
| Мови | |
| Офіційна | німецька, французька, італійська, ретороманська |
| Також у побуті | англійська, португальська, албанська, сербо-хорватська, іспанська |
Населення Швейцарії. Чисельність населення країни 2019 року становила 8,545 млн осіб (97-ме місце у світі)[1]. Чисельність швейцарців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 10,5 ‰ (186-те місце у світі), смертність — 8,13 ‰ (94-те місце у світі), природний приріст — 0,71 % (147-ме місце у світі) 
.
Природний рух[ред. | ред. код]
До 1975 року чисельність населення Швейцарії зростала як за рахунок природного приросту, так і за рахунок імміграції. Потім приплив іноземних робітників знизився.
Відтворення[ред. | ред. код]
Народжуваність у Швейцарії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,5 ‰ (186-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,55 дитини на одну жінку (188-ме місце у світі), за цим показником країна займає одне з найвищих місць в Європі[1]. Головна причина малої кількості дітей — фінансові труднощі, пов'язані із забезпеченням догляду за дитиною, вартості житла. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 30,4 року (оцінка на 2012 рік)[1].
Смертність у Швейцарії 2015 року становила 8,13 ‰ (94-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,71 % (147-ме місце у світі)[1].
Вікова структура[ред. | ред. код]
Середній вік населення Швейцарії становить 42,2 року (27-ме місце у світі): для чоловіків — 41,3, для жінок — 43,2 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 82,5 року (9-те місце у світі), для чоловіків — 80,22 року, для жінок — 84,92 року[1].
Вікова структура населення Швейцарії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:
- діти віком до 14 років — 15,09 % (630 944 чоловіка, 594 465 жінок);
- молодь віком 15-24 роки — 11,29 % (468 036 чоловіків, 449 309 жінок);
- дорослі віком 25-54 роки — 43,67 % (1 780 039 чоловіків, 1 766 820 жінок);
- особи передпохилого віку (55-64 роки) — 12,18 % (494 285 чоловіків, 495 107 жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 17,76 % (631 204 чоловіка, 811 621 жінка)[1].
Шлюбність — розлучуваність[ред. | ред. код]
Коефіцієнт шлюбності, себто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,5; коефіцієнт розлучуваності — 2,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 51 (дані за 2010 рік)[2]. Швейцарці вступають до шлюбу відносно пізно, середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,5 року, жінки — 30,1 року, загалом — 31,3 року (дані за 2014 рік)[3]. Швейцарці, перш ніж створити сім'ю, концентруються на освіті та кар'єрі.
Розселення[ред. | ред. код]
Густота населення країни 2015 року становила 210,0 особи/км² (63-тє місце у світі)[1]. Розміщення населення країни знаходиться у прямій залежності від висоти над рівнем моря. У горизонтальному вимірі північні й західні райони країни більш населені, ніж південні. Густота населення на Швейцарському плато і в північно-східній частині країни, де зосереджено майже ¾ всіх жителів країни, досягає 250 осіб/км². У гірських, центральних і південних частинах Швейцарії (за винятком кантону Тічино), а також на сході населення дуже рідкісне — від 25 до 50 осіб/км². На Швейцарському плоскогір'ї розташовані найбільші міста.
Урбанізація[ред. | ред. код]
Швейцарія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 73,9 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,08 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Цюрих, всесвітній фінансовий центр — 1,25 млн осіб; Берн (столиця), центр машинобудування і годинникового виробництва — 358,0 тис. осіб (дані за 2015 рік); Женева, порт, центр туризму і місце міжнародних форумів; Базель, річковий порт і промисловий центр; Лозанна, центр франкомовного регіону Романдія.
| № | Назва | Кантон | Населення | № | Назва | Кантон | Населення | ||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Цюрих  Женева |
1 | Цюрих | Цюрих | 409 241 | 11 | Тун | Берн | 43 743 |  Базель  Лозанна |
| 2 | Женева | Женева | 200 548 | 12 | Коніц | Берн | 41 507 | ||
| 3 | Базель | Базель-Штадт | 177 275 | 13 | Ла-Шо-де-Фон | Невшатель | 38 625 | ||
| 4 | Лозанна | Во | 138 905 | 14 | Фрібур | Фрібур | 38 521 | ||
| 5 | Берн | Берн | 133 798 | 15 | Шаффгаузен | Шаффгаузен | 36 332 | ||
| 6 | Вінтертур | Цюрих | 110 912 | 16 | Верньє | Женева | 35 132 | ||
| 7 | Люцерн | Люцерн | 81 401 | 17 | Кур | Граубюнден | 35 038 | ||
| 8 | Санкт-Галлен | Санкт-Галлен | 75 522 | 18 | Сьйон | Вале | 34 599 | ||
| 9 | Лугано | Тічино | 63 494 | 19 | Устер | Цюрих | 34 516 | ||
| 10 | Біль | Берн | 54 640 | 20 | Невшатель | Невшатель | 33 578 | ||
Міграції[ред. | ред. код]
Річний рівень імміграції 2015 року становив 4,74 ‰ (27-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Еміграція[ред. | ред. код]
Громадяни Швейцарії воліють виїжджати закордон в основному тільки на короткий час. Найбільша кількість швейцарських емігрантів знаходиться у Франції, потім йде США і Німеччина. Наприкінці 2006 року за кордоном проживало 645 000 осіб[4]. Швейцарські емігранти становлять так звану «п'яту Швейцарію» (чотири вже існують: німецька, французька, італійська, ретороманська Швейцарія). Громадяни Швейцарії, які проживають за кордоном мають політичні права, можуть брати участь у виборах різного рівня. Швейцарський уряд активно фінансує різні культурні проекти та швейцарські школи.
Імміграція[ред. | ред. код]
Правила отримання швейцарського громадянства — одні з найважчих в Західній Європі, адже іноземцю, щоб стати повноправним громадянином Швейцарії потрібно отримати громадянство на трьох рівнях: общинному, кантональному, федеральному. Тому число іноземців, які отримують громадянство Швейцарії, відносно менше, ніж в інших країнах. Тим не менш, частка іноземців у загальній чисельності Швейцарії висока. У 2006 році іноземців у країні було 20,7 % населення[4].
Розселення іммігрантів країною нерівномірне. Особливо високий відсоток іммігрантів серед дітей. Кожен четвертий працівник у Швейцарії — іноземець. Іноземна робоча сила грає найважливішу роль у розвиткові і стабільному функціонуванні швейцарської економіки. Іммігранти виконують основний обсяг некваліфікованої роботи: гастрономія, готельний бізнес, будівельні роботи тощо). Також, активно залучаються і кваліфіковані працівники з-за кордону, перш за все це інженери, програмісти, науковці.
Біженці й вимушені переселенці[ред. | ред. код]
Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 21,0 тис. біженців з Еритреї, 8,8 тис. з Сирії[1].
У країні мешкає 69 осіб без громадянства[1].
Швейцарія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].
Расово-етнічний склад[ред. | ред. код]
Головні етноси країни: німці — 65 %, французи — 18 %, італійці — 10 %, романші — 1 %, інші — 6 % населення[1].
Українська діаспора[ред. | ред. код]
Мови[ред. | ред. код]
Офіційні мови[6]: німецька — володіє 63,5 % населення держави, французька — 22,5 %, італійська — 8,1 %, романшська — 0,5 %. Інші поширені мови: англійська — 4,4 %, португальська — 3,4 %, албанська — 3,1 %, сербохорватська — 2,5 %, іспанська — 2,2 %, інші мови — 6,6 % (оцінка 2013 року). Швейцарія, як член Ради Європи, підписала 8 жовтня 1993 року і ратифікувала 23 грудня 1997 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 квітня 1998 року). Регіональними мовами визнані: італійська і романшська[7].
-
Лінгвістична мапа Швейцарії -
Етнолінгвістична мапа Швейцарії (англ.)
| Кантон | Населення (тис. осіб), 1976 рік |
Населення (тис. осіб), 2002 рік |
Основна мова | % | Друга мова | % |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Цюрих | 1120 | 1242,49 | німецька | 83,4 % | італійська | 4,0 % |
| Берн | 991,1 | 950,21 | німецька | 84,0 % | французька | 4,0 % |
| Люцерн | 292,8 | 352,31 | німецька | 88,9 % | сербохорватська | 2,1 % |
| Урі | 34,2 | 35,25 | німецька | 93,5 % | сербохорватська | 1,9 % |
| Швіц | 92,8 | 133,36 | німецька | 89,9 % | сербохорватська | 2,1 % |
| Гларус | 36 | 38,38 | німецька | 85,8 % | італійська | 4,4 % |
| Цуг | 73,6 | 102,25 | німецька | 85,1 % | сербохорватська | 2,7 % |
| Фрібур | 181,9 | 242,68 | французька | 63,2 % | німецька | 29,2 % |
| Золотурн | 224,1 | 246,5 | німецька | 88,3 % | італійська | 3,1 % |
| Шафхаузен | 70,2 | 73,92 | німецька | 87,6 % | італійська | 2,6 % |
| Санкт-Галлен | 385,4 | 455,19 | німецька | 88,0 % | сербохорватська | 2,3 % |
| Граубюнден | 164,8 | 186,11 | німецька | 68,3 % | романшська | 14,5 % |
| Ааргау | 443,6 | 556,23 | німецька | 87,1 % | італійська | 3,3 % |
| Тургау | 184,5 | 229,88 | німецька | 88,5 % | італійська | 2,8 % |
| Тічино | 264,7 | 314,56 | італійська | 83,1 % | німецька | 8,3 % |
| Во | 523,9 | 632 | французька | 81,8 % | німецька | 4,7 % |
| Вале | 213,7 | 281,02 | французька | 62,8 % | німецька | 28,4 % |
| Невшатель | 164,6 | 166,95 | французька | 85,3 % | німецька | 4,1 % |
| Женева | 337,9 | 419,25 | французька | 75,8 % | англійська | 3,9 % |
| Юра | Берн | 69,2 | французька | 90,0 % | німецька | 4,4 % |
| Базель | ||||||
| Базель-Штадт | 213,7 | 186,87 | німецька | 79,3 % | італійська | 5,0 % |
| Базель-Ланд | 220,4 | 263,19 | німецька | 87,2 % | італійська | 3,5 % |
| Унтервальден | ||||||
| Обвальден | 25,3 | 33 | німецька | 92,3 % | албанська | 1,4 % |
| Нідвальден | 26,5 | 38,9 | німецька | 92,5 % | італійська | 1,4 % |
| Аппенцелль | ||||||
| Аппенцелль-Ауссерроден | 47,2 | 53,19 | німецька | 91,2 % | сербохорватська | 2,3 % |
| Аппенцелль-Іннерроден | 13,4 | 15 | німецька | 92,9 % | сербохорватська | 2,5 % |
Релігії[ред. | ред. код]
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: римо-католицтво — 38,2 %, протестантизм — 26,9 %, інші течії християнства — 5,6 %, іслам — 5 %, інші — 1,6 %, не сповідують жодної — 21,4 %, не визначились — 1,3 % (станом на 2013 рік)[1].
-
Карта конфесій Швейцарії (нім.)
Освіта[ред. | ред. код]
Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту становлять 5,1 % ВВП країни, станом на 2012 рік (66-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 16 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2014 рік).
Середня і професійна[ред. | ред. код]
Вища[ред. | ред. код]
Охорона здоров'я[ред. | ред. код]
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 4,05 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 11,7 % ВВП країни (12-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,67 ‰ (199-те місце у світі); хлопчиків — 4,03 ‰, дівчаток — 3,29 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 5 випадків на 100 тис. народжень (159-те місце у світі)[1].
Швейцарія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).
Захворювання[ред. | ред. код]
2012 року було зареєстровано 20,2 тис. хворих на СНІД (79-те місце у світі), це 0,35 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (78-ме місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 300 осіб (99-те місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 21 % (111-те місце у світі)[1].
Санітарія[ред. | ред. код]
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,9 %, в сільській місцевості — 99,8 %, загалом по країні — 99,9 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 2,61 км³ на рік, або 360,3 тонни на одного мешканця на рік: з яких 39 % припадає на побутові, 58 % — на промислові, 3 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне положення[ред. | ред. код]
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 48,8 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 22 %; частка осіб похилого віку — 26,9 %, або 3,7 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Пенсійний вік: чоловіки — 65 років, жінки 64 роки. За межею бідності 2011 року перебувало 7,6 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 7,5 %, верхній дециль — 19 % (станом на 2007 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 7,145 млн унікальних інтернет-користувачів (54-те місце у світі), що становило 88 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси[ред. | ред. код]
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 5,097 млн осіб (82-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 3,4 %; промисловість і будівництво — 23,4 %; сфера послуг — 73,2 % (2010)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 3,3 % працездатного населення, 2014 року — 3,2 % (28-ме місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 8,6 %, серед юнаків — 8,6 %, серед дівчат — 8,5 % (111-те місце у світі)[1].
Кримінал[ред. | ред. код]
Наркотики[ред. | ред. код]
Великий міжнародний фінансовий центр з історично міцним законодавством щодо банківської таємниці, через що країна вразлива до відмивання грошей; нерезидентам дозволяється вести бізнес через офшорні компанії, компанії-посередники. Транзитна країна і країна-споживач південноамериканського кокаїну, південно-східноазійського героїну і європейських синтетичних наркотиків; виробництво екстазі, вирощування марихуани на внутрішній ринок[1].
Торгівля людьми[ред. | ред. код]
Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Швейцарії докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконної торгівлі внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[8][9].
-
Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.) -
Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)
Гендерний стан[ред. | ред. код]
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
- при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 15—24 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 25—54 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 55—64 років — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці за 64 роки — 0,78 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- загалом — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].
Демографічні дослідження[ред. | ред. код]
| Населення Швейцарії | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1950 | 4 694 000 | — |
| 1955 | 4 980 000 | +6.1% |
| 1960 | 5 362 000 | +7.7% |
| 1965 | 5 856 000 | +9.2% |
| 1970 | 6 181 000 | +5.5% |
| 1975 | 6 339 000 | +2.6% |
| 1980 | 6 319 000 | −0.3% |
| 1985 | 6 470 000 | +2.4% |
| 1990 | 6 712 000 | +3.7% |
| 1995 | 7 041 000 | +4.9% |
| 2000 | 7 184 000 | +2.0% |
| 2005 | 7 437 000 | +3.5% |
| 2010 | 7 858 000 | +5.7% |
| Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[10]. | ||
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:
- .
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Switzerland : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
- ↑ Marriage and divorce statistics : [англ.] // Eurostat, European Commission. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — статистика шлюбів і розлучень в Європі.
- ↑ ' Marriage indicators : [англ.] // Eurostat, European Commission. — .
- ↑ а б (нім.) Statistik Schweiz — Kennzahlen. [Архівовано 14 червня 2010 у Wayback Machine.]
- ↑ International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
- ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
- ↑ European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories. : [англ.] // Council of Europe. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-підписанти Європейської хартії регіональних мов.
- ↑ Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
- ↑ UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
- ↑ ' World Population Prospects: The 2012 Revision : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat. — . — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
Література[ред. | ред. код]
Українською[ред. | ред. код]
- Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
- Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
- Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
- Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
- Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
- Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
- Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
- Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
- Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
- Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
- Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
- Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.
Російською[ред. | ред. код]
- (рос.) Швейцария // Демографический энциклопедический словарь / главн. ред. Валентей Д. И. — М. : Советская энциклопедия, 1985. — 608 с.
- (рос.) Швейцария // Страны и народы. Зарубежная Европа. Западная Европа / Редкол. : В. П. Максаковский (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1979. — 381 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
- (рос.) Атлас народов мира / Отв. ред. С. И. Брук и В. С. Апенченко. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с. — 20 тис. прим.
- (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
- (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
- (рос.) Урланис Б. Ц. Рост населения в Европе (опыт исчисления). — М. : ОГИЗ-Госполитиздат, 1941. — 436 с.
- (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Швейцарії |
- World Population Prospects : [англ.] // United Nation. Department of Economic and Social Affairs. — демографічні показники населення світу.
- Global Health Observatory. Switzerland : [англ.] // World Health Organization (WHO). — медико-статистичні показники Швеції.
- At a glance: Switzerland. Statistics and Monitoring : [англ.] // UNICEF. — статистичні дані про стан і положення дітей Швеції.
- Switzerland. World Bank Open Data : [англ.] // The World Bank. — статистично-економічні показники Швеції.
- Switzerland. Country Profile : [англ.] // International Labor Organization. — економіко-статистичні показники Швеції від Міжнародної організації праці.
- United Nations Development Programme in EU : [англ.] // UNDP. — сторінка локального відділення Програми розвитку ООН.
- United Nations Economic Commission for Europe (UNECE) : [англ.]. — Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН).
- World Population Estimates : [англ.] // U.S. Census Bureau. — оцінки населення світу.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
| |||||||||||
