Населення Швейцарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Швейцарії
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 8,121 млн осіб
Густота 210,0 особи/км²
Природний приріст 0,71 ‰
Народжуваність 10,5 ‰
Смертність 8,13 ‰
Середня тривалість життя 82,5 року
 • чоловіків 80,22 року
 • жінок 84,92 року
Смертність немовлят 3,67 ‰
Коефіцієнт міграції 4,74 ‰
Вікова структура
до 14 років 15,09 %
15–64 років 67,15 %
старіші за 65 років 17,76 %
Статева структура
загалом 0,97 чол./жін.
при народженні 1,06 чол./жін.
до 15 років 1,06 чол./жін.
у віці 15–64 років 1 чол./жін.
після 65 років 0,78 чол./жін.
Етнічні групи
Нація швейцарці
Найбільший етнос німці
Національні меншини французи, італійці, ретороманці
Мови
Офіційна німецька, французька, італійська, ретороманська
Також у побуті англійська, португальська, албанська, сербо-хорватська, іспанська

Населення Швейцарії. Чисельність населення країни 2015 року становила 8,121 млн осіб (97-ме місце у світі)[1]. Чисельність швейцарців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 10,5 ‰ (186-те місце у світі), смертність — 8,13 ‰ (94-те місце у світі), природний приріст — 0,71 % (147-ме місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

До 1975 року чисельність населення Швейцарії зростала як за рахунок природного приросту, так і за рахунок імміграції. Потім приплив іноземних робітників знизився.

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Швейцарії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,5 ‰ (186-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,55 дитини на одну жінку (188-ме місце у світі), за цим показником країна займає одне з найвищих місць ув Європі[1]. Головна причина малої кількості дітей — фінансові труднощі, пов'язані із забезпеченням догляду за дитиною, вартості житла. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 30,4 року (оцінка на 2012 рік)[1].

Смертність у Швейцарії 2015 року становила 8,13 ‰ (94-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,71 % (147-ме місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Швейцарії, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Швейцарії становить 42,2 року (27-ме місце у світі): для чоловіків — 41,3, для жінок — 43,2 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 82,5 року (9-те місце у світі), для чоловіків — 80,22 року, для жінок — 84,92 року[1].

Вікова структура населення Швейцарії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 15,09 % (630 944 чоловіка, 594 465 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 11,29 % (468 036 чоловіків, 449 309 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 43,67 % (1 780 039 чоловіків, 1 766 820 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 12,18 % (494 285 чоловіків, 495 107 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 17,76 % (631 204 чоловіка, 811 621 жінка)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, себто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,5; коефіцієнт розлучуваності — 2,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 51 (дані за 2010 рік)[2]. Швейцарці вступають до шлюбу відносно пізно, середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,5 року, жінки — 30,1 року, загалом — 31,3 року (дані за 2014 рік)[3]. Швейцарці, перш ніж створити сім'ю, концентруються на освіті та кар'єрі.

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 210,0 особи/км² (63-тє місце у світі)[1]. Розміщення населення країни знаходиться у прямій залежності від висоти над рівнем моря. У горизонтальному вимірі північні й західні райони країни більш населені, ніж південні. Густота населення на Швейцарському плато і в північно-східній частині країни, де зосереджено майже ¾ всіх жителів країни, досягає 250 осіб/км². У гірських, центральних і південних частинах Швейцарії (за винятком кантону Тічино), а також на сході населення дуже рідкісне — від 25 до 50 осіб/км². На Швейцарському плоскогір'ї розташовані найбільші міста.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Швейцарії

Швейцарія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 73,9 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,08 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Цюрих, всесвітній фінансовий центр — 1,25 млн осіб; Берн (столиця), центр машинобудування і годинникового виробництва — 358,0 тис. осіб (дані за 2015 рік); Женева, порт, центр туризму і місце міжнародних форумів; Базель, річковий порт і промисловий центр; Лозанна, центр франкомовного регіону Романдія.

Шаблон:Найбільші міста Швейцарії

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень імміграції 2015 року становив 4,74 ‰ (27-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Еміграція[ред.ред. код]

Громадяни Швейцарії воліють виїжджати закордон в основному тільки на короткий час. Найбільша кількість швейцарських емігрантів знаходиться у Франції, потім йде США і Німеччина. Наприкінці 2006 року за кордоном проживало 645 000 осіб[4]. Швейцарські емігранти становлять так звану «п'яту Швейцарію» (чотири вже існують: німецька, французька, італійська, ретороманська Швейцарія). Громадяни Швейцарії, які проживають за кордоном мають політичні права, можуть брати участь у виборах різного рівня. Швейцарський уряд активно фінансує різні культурні проекти та швейцарські школи.

Імміграція[ред.ред. код]

Правила отримання швейцарського громадянства — одні з найважчих в Західній Європі, адже іноземцю, щоб стати повноправним громадянином Швейцарії потрібно отримати громадянство на трьох рівнях: общинному, кантональному, федеральному. Тому число іноземців, які отримують громадянство Швейцарії, відносно менше, ніж в інших країнах. Тим не менш, частка іноземців у загальній чисельності Швейцарії висока. У 2006 році іноземців у країні було 20,7 % населення[4].

Розселення іммігрантів країною нерівномірне. Особливо високий відсоток іммігрантів серед дітей. Кожен четвертий працівник у Швейцарії — іноземець. Іноземна робоча сила грає найважливішу роль у розвиткові і стабільному функціонуванні швейцарської економіки. Іммігранти виконують основний обсяг некваліфікованої роботи: гастрономія, готельний бізнес, будівельні роботи тощо). Також, активно залучаються і кваліфіковані працівники з-за кордону, перш за все це інженери, програмісти, науковці.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 21,0 тис. біженців з Еритреї, 8,8 тис. з Сирії[1].

У країні мешкає 69 осіб без громадянства[1].

Швейцарія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
німці
  
65%
французи
  
18%
італійці
  
10%
ретороманці
  
1%
інші
  
6%
Докладніше: Народи Швейцарії

Головні етноси країни: німці - 65%, французи - 18%, італійці - 10%, ретороманці - 1%, інші - 6% населення[1].

Українська діаспора[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Мови Швейцарії (2012 рік)[1]
Мова: Відсоток:
німецька
  
63.5%
французька
  
22.5%
італійська
  
8.1%
ретороманська
  
0.5%
англійська
  
4.4%
португальська
  
3.4%
албанська
  
3.1%
сербохорватська
  
2.5%
іспанська
  
2.2%
інші
  
6.6%
Докладніше: Мови Швейцарії

Офіційні мови[6]: німецька — володіє 63,5 % населення держави, французька — 22,5 %, італійська — 8,1 %, ретороманська — 0,5 %. Інші поширені мови: англійська — 4,4 %, португальська — 3,4 %, албанська — 3,1 %, сербохорватська — 2,5 %, іспанська — 2,2 %, інші мови — 6,6 % (оцінка 2013 року). Швейцарія, як член Ради Європи, підписала 8 жовтня 1993 року і ратифікувала 23 грудня 1997 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 квітня 1998 року). Регіональними мовами визнані: італійська і ретороманська[7].

Кантон Населення
(тис. осіб),
1976 рік
Населення
(тис. осіб),
2002 рік
Основна мова  % Друга мова  %
Цюрих 1120 1242,49 німецька 83,4 % італійська 4,0 %
Берн 991,1 950,21 німецька 84,0 % французька 4,0 %
Люцерн 292,8 352,31 німецька 88,9 % сербохорватська 2,1 %
Урі 34,2 35,25 німецька 93,5 % сербохорватська 1,9 %
Швіц 92,8 133,36 німецька 89,9 % сербохорватська 2,1 %
Гларус 36 38,38 німецька 85,8 % італійська 4,4 %
Цуг 73,6 102,25 німецька 85,1 % сербохорватська 2,7 %
Фрібур 181,9 242,68 французька 63,2 % німецька 29,2 %
Золотурн 224,1 246,5 німецька 88,3 % італійська 3,1 %
Шафхаузен 70,2 73,92 німецька 87,6 % італійська 2,6 %
Санкт-Галлен 385,4 455,19 німецька 88,0 % сербохорватська 2,3 %
Граубюнден 164,8 186,11 німецька 68,3 % ретороманська 14,5 %
Ааргау 443,6 556,23 німецька 87,1 % італійська 3,3 %
Тургау 184,5 229,88 німецька 88,5 % італійська 2,8 %
Тічино 264,7 314,56 італійська 83,1 % німецька 8,3 %
Во 523,9 632 французька 81,8 % німецька 4,7 %
Вале 213,7 281,02 французька 62,8 % німецька 28,4 %
Невшатель 164,6 166,95 французька 85,3 % німецька 4,1 %
Женева 337,9 419,25 французька 75,8 % англійська 3,9 %
Юра Берн 69,2 французька 90,0 % німецька 4,4 %
Базель
Базель-Штадт 213,7 186,87 німецька 79,3 % італійська 5,0 %
Базель-Ланд 220,4 263,19 німецька 87,2 % італійська 3,5 %
Унтервальден
Обвальден 25,3 33 німецька 92,3 % албанська 1,4 %
Нідвальден 26,5 38,9 німецька 92,5 % італійська 1,4 %
Аппенцелль
Аппенцелль — Аусерроден 47,2 53,19 німецька 91,2 % сербохорватська 2,3 %
Аппенцелль — Іннерроден 13,4 15 німецька 92,9 % сербохорватська 2,5 %

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Швейцарії (2013 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
католики
  
38.2%
протестанти
  
26.9%
християни
  
5.6%
мусульмани
  
5%
інші
  
1.6%
атеїсти
  
21.4%
агностики
  
1.3%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: римо-католицтво - 38,2%, протестантизм - 26,9%, інші течії християнства - 5,6%, іслам - 5%, інші - 1,6%, не сповідують жодної - 21,4%, не визначились - 1,3% (станом на 2013 рік)[1].

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту складають 5,1 % від ВВП країни, станом на 2012 рік (66-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 16 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 4,05 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 11,7 % від ВВП країни (12-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,67 ‰ (199-те місце у світі); хлопчиків — 4,03 ‰, дівчаток — 3,29 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 5 випадків на 100 тис. народжень (159-те місце у світі)[1].

Швейцарія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

2012 року було зареєстровано 20,2 тис. хворих на СНІД (79-те місце у світі), це 0,35 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (78-ме місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 300 осіб (99-те місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 21 % (111-те місце у світі)[1].

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,9 %, в сільській місцевості — 99,8 %, загалом по країні — 99,9 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 48,8 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 22 %; частка осіб похилого віку — 26,9 %, або 3,7 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Пенсійний вік: чоловіки — 65 років, жінки 64 роки. За межею бідності 2011 року перебувало 7,6 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 7,5 %, верхній дециль — 19 % (станом на 2007 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 7,145 млн унікальних інтернет-користувачів (54-те місце у світі), що становило 88 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 5,097 млн осіб (82-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 3,4 %; промисловість і будівництво — 23,4 %; сфера послуг — 73,2 % (2010)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 3,3 % працездатного населення, 2014 року — 3,2 % (28-ме місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 8,6 %, серед юнаків — 8,6 %, серед дівчат — 8,5 % (111-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Великий міжнародний фінансовий центр з історично міцним законодавством щодо банківської таємниці, через що країна вразлива до відмивання грошей; нерезидентам дозволяється вести бізнес через офшорні компанії, компанії-посередники. Транзитна країна і країна-споживач південноамериканського кокаїну, південно-східноазійського героїну і європейських синтетичних наркотиків; виробництво екстазі, вирощування марихуани на внутрішній ринок[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Швейцарії докладає значних зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконної торгівлі внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[8][9].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,78 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Швейцарії
Рік Населення Зміна
1950 4 694 000
1955 4 980 000 +6.1%
1960 5 362 000 +7.7%
1965 5 856 000 +9.2%
1970 6 181 000 +5.5%
1975 6 339 000 +2.6%
1980 6 319 000 −0.3%
1985 6 470 000 +2.4%
1990 6 712 000 +3.7%
1995 7 041 000 +4.9%
2000 7 184 000 +2.0%
2005 7 437 000 +3.5%
2010 7 858 000 +5.7%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[10].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат (англ.) Sweden // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Marriage and divorce statistics — Eurostat, European Commission, 2011.
  3. (англ.) Marriage indicators — Eurostat, European Commission, 10 August 2016.
  4. а б (нім.) Statistik Schweiz — Kennzahlen.
  5. (англ.) International Organization for Migration.
  6. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  7. (англ.) European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories.
  8. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  9. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.
  10. (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Урланис Б. Ц. Рост населения в Европе. — М., 1941.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]