Населення Шпіцбергену

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Населення Шпіцбергену M:
Ріст чисельності населення архіпелагу
Ріст чисельності населення архіпелагу
Чисельність 1,9 тис. осіб
Природний рух
Природний приріст -0,03 %
Етнічні групи
Нація свальбардці
Найбільший етнос норвежці
Нацменшини росіяни, українці
Мови
Офіційна норвезька, російська

Населення Шпіцбергену. Чисельність населення архіпелагу 2014 року становила 1,9 тис. осіб (232-ге місце у світі)[1]. Чисельність населення архіпелагу відносно стабільна із незначним трендом до збільшення, природний приріст — -0,03 % (201-ше місце у світі) .

Природний рух[ред. | ред. код]

Відтворення[ред. | ред. код]

Природний приріст населення в країні 2014 року був негативним і становив -0,03 % (депопуляція) (201-ше місце у світі)[1]. Дані про очікувану середню тривалість життя 2015 року відсутні[1].

Вікова структура[ред. | ред. код]

Міграції[ред. | ред. код]

На архіпелазі діє повністю безвізовий режим, тобто мають право проживати і працювати представники всіх націй, які підписали Шпіцбергенський трактат 1920 року. З практичної точки зору, незважаючи на відсутність імміграційного і митного контролю, суворий клімат і висока вартість життя ефективно обмежують трудову міграцію працівниками сфери обслуговування та туристичної галузі. Після розпаду СРСР кілька колишніх співробітників Арктиквугілля переїхало на постійне проживання в Лонг'їр, у той час як чисельність населення російських шахтарських селищ продовжувала скорочуватися пропорційно падінню видобутку вугілля.

Розселення[ред. | ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 0,04 особи/км² (241-ше місце у світі)[1]. Нечисленне населення архіпелагу розміщується в південній частині Ісфйорду.

  • Лонг'їр — найбільше поселення (близько 2 тис. жителів, більшість з яких норвежці), слугує адміністративним центром архіпелагу.
  • Свеагрува (90 осіб, з робочими з Лонгйіра більше 300) — норвезьке шахтарське селище, порт.
  • Ню-Олесунн (близько 30 осіб, влітку більше 100) — норвезький міжнародний дослідницький центр, порт.
  • Баренцбург (470 осіб), Грумант і Піраміда (законсервовані) — російські шахтарські селища.
  • Колесбухта — законсервований радянський порт, що сполучався залізницею (зруйнована, тунель засипано) з Грумантом.
  • Хорнсунн (10 осіб) — польська дослідницька станція.

Расово-етнічний склад[ред. | ред. код]

Етнічний склад (1998 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
норвежці
  
55.4%
росіяни, українці
  
44.3%
інші
  
0.3%
Докладніше: Народи Норвегії

Головні етноси країни: норвежці — 55,4 %, росіяни й українці — 44,3 %, інші — 0,3 % населення (оціночні дані за 1998 рік)[1].

Динаміка змін етнічної картини архіпелагу з 1990 по 2012 роки[2]
Рік Загалом Норвежці Росіяни, українці Поляки Рік Загалом Норвежці Росіяни, українці Поляки
1990 3 544 1 125 2 407 12 2000 2 376 1 475 893 8
1991 3 405 1 135 2 260 10 2001 2 616 1 704 903 9
1992 3 309 1 148 2 151 10 2002 2 529 1 570 950 9
1993 3 017 1 050 1 958 9 2003 2 489 1 562 918 9
1994 2 977 1 097 1 870 10 2004 2 375 1 581 786 8
1995 2 906 1 218 1 679 9 2005 2 400 1 645 747 8
1996 2 844 1 230 1 604 10 2006 2 266 1 645 535 10
1997 2 827 1 335 1 482 10 2007 2 338 1 781 550 7
1998 2 596 1 438 1 149 9 2008 2 449 1 821 620 8
1999 2 423 1 476 939 8 2009 2 565 2 085 470 10

Дані приведено на основі перепису населення норвезьких селищ Лонг'їр і Ню-Олесунн, російського селища Баренцбург, а також персоналу польської дослідницької станції Хорнсунн. Враховано 293 норвежців, які не проживають постійно на архіпелазі.

Українська діаспора[ред. | ред. код]

Мови[ред. | ред. код]

Мови Шпіцбергену (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
норвезька
  
%
російська
  
%
Докладніше: Мови Норвегії

Офіційні мови[3]: норвезька, російська. Норвезька мова використовується як основна мова архіпелагу, нею розмовляє більшість населення селищ Лонгїр, Ню-Олесунн і Свеагрув. Норвезькою виходить щотижнева газета «Свальбардпостен» (норв. Svalbardposten). Російською мовою розмовляють жителі російського селища Баренцбург, а також деякі жителі селищ Лонгїр, Ню-Олесунн і Свеагрува. До 1961 року російською розмовляли також жителі селища Грумант, і до 2000 року — жителі селища Піраміда. Українською мовою володіє частина жителів селищ Баренцбург і Лонгїр, етнічних українців, здебільшого шахтарів з Донбасу.

На архіпелазі також використовуються інші мови в побуті наукових закладів і полярних станцій. Польською мовою розмовляють вчені на польській дослідницької станції Хорнсунн. Китайською вчені китайської дослідницької станції Хуанхе[4]. Голландською мовою у минулому розмовляли жителі селища Смеренбург (1660-ті) і Ітре Норскойя (XIX століття), а також в деяких інших селищах китобоїв. У XXI столітті нею розмовляють деякі жителі селища Ню-Олесунн. Данською мовою розмовляли жителі селища Смеренбург у періоди 1619—1623 і 1625—1631 років, а також селища Коббефьорд у період 1631—1658 років. Англійська мова типова для міжетнічного спілкування на науково-дослідних станціях, нею розмовляли жителі селищ китобоїв, заснованих у період з 1611 по 1670 роки. Французькою розмовляли жителі селища китобоїв Гамбургбухт, що діяло в період з 1633 по 1638 роки; тепер нею розмовляють деякі жителі селища Ню-Олесунн. Шведською мовою розмовляли жителі селища Піраміда в 1910-х роках, поки воно не перейшло до СРСР. Деякі жителі селища Ню-Олесунн розмовляють також німецькою, італійською, японською та корейською мовами.

Русенорськ[ред. | ред. код]

Русенорськ — піджин на основі російської та норвезької мов, що виник і використовувався впродовж XVII—XIX століть як спосіб спілкування поморських і норвезьких торговців. Потреба в мові зникла разом із закінченням вільного пересування між обома країнами після жовтневої революції 1917 року. Остання торгова угода була укладена 1923 року.

Релігії[ред. | ред. код]

Більшість населення архіпелагу відносить себе до протестантської Норвезької церкви (норв. Den norske kirke). Католики на архіпелазі відносять себе до римсько-католицької єпархії Осло (лат. Osloënsis).

Освіта[ред. | ред. код]

Свальбардський університетський центр

На архіпелазі діє власний державний вищий навчальний заклад Університетський центр на Свальбарді (норв. Universitetssenteret på Svalbard; UNIS) для підготовки фахівців у галузі арктичних досліджень. Цей центр є підрозділом Університету Арктики[5][6].

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Дані про смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, відсутні[1].

Захворювання[ред. | ред. код]

Санітарія[ред. | ред. код]

Соціально-економічне положення[ред. | ред. код]

Дані про безробіття і розподіл доходів домогосподарств на архіпелазі відсутні[1].

Трудові ресурси[ред. | ред. код]

Загальні трудові ресурси 2013 року становили 1,59 тис. осіб (229-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред. | ред. код]

Гендерний стан[ред. | ред. код]

Дані про статеве співвідношення населення архіпелагу відсутні[1].

Демографічні дослідження[ред. | ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ Норвегії:

  • .

Переписи[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Svalbard : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. (норв.) Svalbardstatistikk 2009. Statistisk sentralbyrå, Oslo-Kongsvinger. 2009. Процитовано 11 жовтня 2011 року. 
  3. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  4. (англ.) Arctic Yellow River Station, Polar Research Institute of China (PRIC), 2006.
  5. (англ.) Arctic science for global challenges. Архів оригіналу за 15 вересня 2013 року. 
  6. (англ.) Arctic science for global challenges.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]