Населення Папуа Нової Гвінеї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Папуа - Нової Гвінеї
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 6,672 млн осіб
Густота 16,8 особи/км²
Природний приріст 1,78 ‰
Народжуваність 24,38 ‰
Смертність 6,53 ‰
Середня тривалість життя 67,03 року
 • чоловіків 64,81 року
 • жінок 69,36 року
Смертність немовлят 38,55 ‰
Коефіцієнт міграції 0 ‰
Вікова структура
до 14 років 34,45 %
15–64 років 61,5 %
старіші за 65 років 4,05 %
Статева структура
загалом 1,05 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,04 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,07 чол./жін.
після 65 років 1,06 чол./жін.
Етнічні групи
Нація папуанці
Найбільший етнос папуаси
Національні меншини меланезійці, негріто, мікронезійці, полінезійці
Мови
Офіційна ток-пісін, англійська, хірі-моту
Також у побуті більше 800 локальних мов

Населення Папуа — Нової Гвінеї. Чисельність населення країни 2015 року становила 6,672 млн осіб (106-те місце у світі)[1]. Чисельність папуанців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 24,38 ‰ (58-ме місце у світі), смертність — 6,53 ‰ (147-ме місце у світі), природний приріст — 1,78 % (66-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Папуа — Новій Гвінеї, станом на 2015 рік, дорівнює 24,38 ‰ (58-ме місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 3,16 дитини на одну жінку (51-ше місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 32,4 % (станом на 2007 рік)[1].

Смертність у Папуа — Новій Гвінеї 2015 року становила 6,53 ‰ (147-ме місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,78 % (66-те місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Папуа — Нової Гвінеї, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Папуа — Нової Гвінеї становить 22,9 року (173-тє місце у світі): для чоловіків — 23, для жінок — 22,8 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 67,03 року (169-те місце у світі), для чоловіків — 64,81 року, для жінок — 69,36 року[1].

Вікова структура населення Папуа — Нової Гвінеї, станом на 2015 рік, має такий вигляд:

  • діти віком до 14 років — 34,45 % (1 169 870 чоловіків, 1 128 631 жінка);
  • молодь віком 15—24 роки — 19,77 % (668 327 чоловіків, 650 671 жінки);
  • дорослі віком 25—54 роки — 36,43 % (1 253 827 чоловіків, 1 177 004 жінки);
  • особи передпохилого віку (55—64 роки) — 5,3 % (179 075 чоловіків, 174 721 жінка);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 4,05 % (139 060 чоловіків, 131 241 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 16,8 особи/км² (208-ме місце у світі)[1].

Урбанізація[ред.ред. код]

Папуа — Нова Гвінея низькоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 13 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,12 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Порт-Морсбі (столиця) — 345,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].

Шаблон:Найбільші міста Папуа — Нової Гвінеї

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (85-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 9,5 тис. біженців з Індонезії[1]. У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 6,3 тис. внутрішньо переміщених осіб через стихійні лиха, міжплемінні конфлікти, проекти з розвитку територій[1].

Папуа — Нова Гвінея є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[2].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
меланезійці
  
%
папуаси
  
%
негріто
  
%
мікронезійці
  
%
полінезійці
  
%

Головні етноси країни: меланезійці, папуаси, негріто, мікронезійці, полінезійці. Аборигенне населення країни найбільш гетерогенне в світі (поряд із Кавказом і гірськими районами Південної Азії), на площі меншій за площу України мешкає до 1000 етнічний груп (велика кількість з яких налічує менше 100 представників), що розмовляють різними мовами, мають різні культурні традиції, побут. Міжусобні племінні конфлікти між сусідами тривають протягом тисячоліть, поява сучасної зброї, процеси урбанізації лише загострює їх і кидає виклик державній системі забезпечення правопорядку.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Мови Папуа — Нової Гвінеї (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
ток-пісін
  
%
англійська
  
%
хірі-моту
  
2%

Офіційні мови[3]: ток-пісін (креольська), англійська, хірі-моту — розмовляють менше 2 % населення. Загалом в державі визначено 836 мов (12 % загальної кількості мов світу), більшість з них мають менше 1 тис. носіїв.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Папуа — Новій Гвінеї (2001 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
католики
  
27%
протестанти
  
69.4%
бахаїсти
  
0.3%
місцеві вірування
  
3.3%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: римо-католицтво — 27 %, протестантизм — 69,4 % (лютеранство — 19,5 %, Об'єднана церква — 11,5 %, адвентизм — 10 %, п'ятидесятництво — 8,6 %, євангелізм — 5,2 %, англіканство — 3,2 %, баптизм — 2,5 %, інші — 8,9 %), бахаїзм — 0,3 %, місцеві вірування — 3,3 % (згідно з переписом 2000)[1].

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 64,2 % дорослого населення (віком від 15 років): 65,6 % — серед чоловіків, 62,8 % — серед жінок[1]. Дані про державні витрати на освіту у відношенні до ВВП країни, станом на 2015 рік, відсутні.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,06 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2008 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,3 % ВВП країни (137-ме місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 38,55 ‰ (53-тє місце у світі); хлопчиків — 42,12 ‰, дівчаток — 34,81 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 215 випадків на 100 тис. народжень (51-ше місце у світі)[1].

Папуа — Нова Гвінея входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, гарячка денге, малярія. Станом на серпень 2016 року в країні були зареєстровані випадки зараження вірусом Зіка через укуси комарів Aedes, переливання крові, статевим шляхом, під час вагітності[1].

2014 року було зареєстровано 37,2 тис. хворих на СНІД (69-те місце у світі), це 0,72 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (53-тє місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 900 осіб (69-те місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 25,5 % (115-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 27,9 % (оцінка на 2011 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 88 % населення в містах і 32,8 % в сільській місцевості; загалом 40 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 56,4 %, в сільській місцевості — 13,3 %, загалом по країні — 18,9 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне становище[ред.ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 67,1 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 62,1 %; частка осіб похилого віку — 5 %, або 19,9 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2002 року перебувало 37 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 1,7 %, верхній дециль — 40,5 % (станом на 1996 рік)[1].

Станом на 2015 рік, у країні 5,5 млн осіб не має доступу до електромереж; 18 % населення має доступ, у містах цей показник дорівнює 72 %, у сільській місцевості — 10 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 527 тис. унікальних інтернет-користувачів (162-ге місце у світі), що становило 7,9 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 4,267 млн осіб (91-ше місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 85 %; промисловість, будівництво і сфера послуг — 15 % (станом на 2005 рік)[1]. Безробіття 2008 року дорівнювало 1,9 % працездатного населення, 2004 року — (11-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Країна великий споживач марихуани[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Папуа — Нової Гвінеї не докладає зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна знаходиться у списку третього рівня[4][5].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,07 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат (англ.) Papua New Guinea // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) International Organization for Migration.
  3. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  4. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  5. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]