Населення Венесуели

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Венесуели
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 29,275 млн осіб
Густота 35,3 особи/км²
Природний приріст 1,39 ‰
Народжуваність 19,16 ‰
Смертність 5,31 ‰
Середня тривалість життя 74,54 року
 • чоловіків 71,4 року
 • жінок 77,83 року
Смертність немовлят 18,91 ‰
Коефіцієнт міграції 0 ‰
Вікова структура
до 14 років 27,76 %
15–64 років 66,10 %
старіші за 65 років 6,14 %
Статева структура
загалом 0,98 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,04 чол./жін.
у віці 15–64 років 0,97 чол./жін.
після 65 років 0,79 чол./жін.
Етнічні групи
Нація венесуельці
Мови
Офіційна іспанська

Населення Венесуели. Чисельність населення країни 2015 року становила 29,275 млн осіб (45-те місце у світі)[1]. Чисельність венесуельців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,16 ‰ (90-те місце у світі), смертність — 5,31 ‰ (179-те місце у світі), природний приріст — 1,39 % (85-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Венесуелі, станом на 2015 рік, дорівнює 19,16 ‰ (90-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,32 дитини на одну жінку (91-ше місце у світі)[1].

Смертність у Венесуелі 2015 року становила 5,31 ‰ (179-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,39 % (85-те місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Венесуели, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Венесуели становить 28 років (140-ве місце у світі): для чоловіків — 27,3, для жінок — 28,7 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 74,54 року (116-те місце у світі), для чоловіків — 71,4 року, для жінок — 77,83 року[1].

Вікова структура населення Венесуели, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 27,76 % (4 143 988 чоловіків, 3 983 457 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 18,71 % (2 754 818 чоловіків, 2 724 039 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 39,7 % (5 711 044 чоловіка, 5 911 607 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 7,68 % (1 067 661 чоловік, 1 180 276 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,14 % (791 095 чоловіків, 1 007 475 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 3,3; коефіцієнт розлучуваності — 0,9; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 27 (дані за 2006 рік)[2]

Історія[ред.ред. код]

Населення Венесуели виросло с 766 тис. чоловік в 1823 році до 2,4 млн в 1920 році. Однак райони Гвіанського нагір'я залишались майже незаселеними до Другої світової війни. Нестача кваліфікованих нафтовиків на нафтопромислах після війни викликала притік інженерів і робітників з-за кордону. Крім цього, уряд почав вербувати переселенців у Європі, і в країну хлинув потік іммігрантів, особливо з Іспанії, Португалії і Італії. Однак спроба сільськогосподарського освоєння Гвіанського нагір'я не увінчалась великим успіхом, погано пристосовані до життя в тропічних лісах європейці в решті-решт осіли в Каракасі, Маракайбо та в інших містах. Багато переселенців, як легальних, так і нелегальних, прибувають з Колумбії. Є свідчення, що на початку 1990-х років більше 1 млн колумбійців нелегально проживало у Венесуелі. Згідно з даними перепису 2001, чисельність населення Венесуели становила 23,23 млн осіб[3].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 35,3 особи/км² (182-ге місце у світі)[1]. Більшість населення країни концентрується на відрогах Анд на півночі й заході території країни. Не менше 3/4 населення проживає у вузькій смузі берегових гірських грядів, які перетинаються вздовж узбережжя Карибського моря від колумбійського кордону до дельти Оріноко. Ще 15 % жителів зосереджені в нафтоносному районі навколо озера Маракайбо. На відміну від цих відносно густонаселених районів, південна частина країни, від річок Апуре та Ориноко до бразильського та колумбійського кордонів, ніколи не мала значного населення. В цих районах, де високі кам'яні плато чергуються зі сухими низькотравними степами та густими лісами, густота населення ніде не перевищує 2-3 чоловік на 1 км². Населені пункти по більшості являють собою декілька будинків на березі річки.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Венесуели

Венесуела надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 89 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,54 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Каракас (столиця) — 2,916 млн осіб, Маракайбо — 2,196 млн осіб, Валенсія — 1,734 млн осіб, Маракай — 1,166 млн осіб, Баркасіменто — 1,039 млн осіб (дані за 2015 рік)[1]. Каракас розташований у мальовничій долині в прибережній гірській області. Маракайбо, колись було скупченням примітивних хатин, які споруджені на сваях, тепер же сучасне місто та найбільший центр нафтовидобування. На південний-захід від Каракаса знаходиться Валенсія, центр скотарства та молочної промисловості.


Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (79-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 173,67 тис. біженців з Колумбії[1].

Венесуела є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[4].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
іспанці
  
%
італійці
  
%
португальці
  
%
араби
  
%
німці
  
%
африканці
  
%
індіанці
  
%
Докладніше: Народи Венесуели

Головні етноси країни: іспанці, італійці, португальці, араби, німці, африканці, індіанці.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Мови Венесуели (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
іспанська
  
98%
інші
  
2%
Докладніше: Мови Венесуели

Офіційна мова[5]: іспанська. У країні налічуєтьсья велика кількість місцевих індіанських мов.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії у Венесуелі (2012 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
католики
  
96%
протестанти
  
2%
інші
  
2%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: номінальне римо-католицтво — 96 %, протестантизм — 2 %, інші — 2 % (станом на 2015 рік)[1].

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 96,3 % дорослого населення (віком від 15 років): 96,4 % — серед чоловіків, 96,2 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту складають 6,9 % від ВВП країни, станом на 2009 рік (22-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 14 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,9 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 5,3 % від ВВП країни (151-ше місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 18,91 ‰ (92-ге місце у світі); хлопчиків — 22,29 ‰, дівчаток — 15,37 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 95 випадків на 100 тис. народжень (79-те місце у світі)[1].

Венесуела входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, гарячка денге, малярія. Станом на серпень 2016 року в країні були зареєстровані випадки зараження вірусом Зіка через укуси комарів Aedes, переливання крові, статевим шляхом, під час вагітності[1].

2014 року було зареєстровано 106,9 тис. хворих на СНІД (43-тє місце в світі), це 0,55 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (61-ше місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 4,4 тис. осіб (33-тє місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,3 % (26-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 2,9 % (оцінка на 2009 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 95 % населення в містах і 77,9 % в сільській місцевості; загалом 93,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 97,5 %, в сільській місцевості — 69,9 %, загалом по країні — 94,4 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 42,8 %; частка осіб похилого віку — 9,5 %, або 10,5 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2013 року перебувало 32,1 % населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 14,49 млн осіб (40-ве місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 7,3 %; промисловість і будівництво — 21,8 %; сфера послуг — 70,9 % (станом на 2011 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 8,1 % працездатного населення, 2014 року — 7 % (94-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 14,7 % (70-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Незначне вирощування опійного маку і коки для виготовлення опію і кокаїну. Велика кількість кокаїну, героїну і марихуани прямує транзитом з Колумбії до США. Значний центр відмивання грошей, отриманих незаконним шляхом (кордон з Колумбією, острів Маргарита). У державі діє активна програма протидії обігу наркотичних засобів, на колумбійському кордоні відмічають зростання діяльності взаємодії з колумбійськими наркоділками[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Венесуели докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але не в повній мірі, країна знаходиться у списку спостереження другого рівня[6][7].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,91 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,79 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан (англ.) Venezuela // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  3. (ісп.) Instituto Nacional de Estadística - дані Національного інституту статистики Венесуели.
  4. (англ.) International Organization for Migration.
  5. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  6. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  7. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]