Населення Фінляндії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Фінляндії
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 5,476 млн осіб
Густота 18,1 особи/км²
Природний приріст 0,4 ‰
Народжуваність 10,72 ‰
Смертність 9,83 ‰
Середня тривалість життя 80,77 року
 • чоловіків 77,82 року
 • жінок 83,86 року
Смертність немовлят 2,52 ‰
Коефіцієнт міграції 3,1 ‰
Вікова структура
до 14 років 16,41 %
15–64 років 63,38 %
старіші за 65 років 20,21 %
Статева структура
загалом 0,97 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,05 чол./жін.
у віці 15–64 років 0,97 чол./жін.
після 65 років 0,76 чол./жін.
Етнічні групи
Нація фіни
Найбільший етнос фіни
Національні меншини саами, шведи, росіяни, естонці
Мови
Офіційна фінська, шведська
Також у побуті російська

Населення Фінляндії. Чисельність населення країни 2015 року становила 5,476 млн осіб (117-те місце у світі)[1]. Чисельність фінів стабілізувалась і незначно збільшується, народжуваність 2015 року становила 10,72 ‰ (183-тє місце у світі), смертність — 9,83 ‰ (47-ме місце у світі), природний приріст — 0,4 % (165-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1750 421 000
1760 490 000 +16.4%
1770 560 000 +14.3%
1780 660 000 +17.9%
1790 706 000 +7.0%
1800 837 000 +18.6%
1810 863 000 +3.1%
1820 1 177 500 +36.4%
1830 1 372 100 +16.5%
1840 1 445 600 +5.4%
1850 1 636 900 +13.2%
1860 1 746 700 +6.7%
1870 1 768 800 +1.3%
1880 2 060 800 +16.5%
1890 2 380 100 +15.5%
1900 2 655 900 +11.6%
1910 2 943 400 +10.8%
1920 3 147 600 +6.9%
1930 3 462 700 +10.0%
1940 3 695 610 +6.7%
1950 4 029 800 +9.0%
1960 4 496 220 +11.6%
1970 4 598 330 +2.3%
1980 4 787 770 +4.1%
1990 4 998 480 +4.4%
2000 5 181 000 +3.7%
2010 5 375 300 +3.8%
2016 5 502 590 +2.4%
На чисельність населення раніше 1812 року, можуть впливати зміни меж адміністративних одиниць.

З середини 1960-х років зростання населення відбувалося дуже повільно через низьку народжуваність і значну еміграцію фінських робітників (переважно до Швеції). У післявоєнні роки народжуваність безупинно скорочувалася аж до 12,2 на 1 тис. осіб 1973, потім ситуація дещо покращилася, 1990 року цей показник збільшився до 13,1 на 1 тис. чоловік, але 1997 року народжуваність знову знизилася до 11,5. Смертність у післявоєнний період коливалася від 9 до 10 на 1 тис. осіб. З 1970 по 1980 зростання населення в середньому становило 0,4 % на рік, а в наступне десятиріччя — 0,43 %, оскільки трохи зросла імміграція, а еміграція утримувалася на попередньому рівні.

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Фінляндії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,72 ‰ (183-тє місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,75 дитини на одну жінку (164-те місце у світі)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,5 року (оцінка на 2012 рік)[1].

Смертність у Фінляндії 2015 року становила 9,83 ‰ (47-ме місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,4 % (165-те місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Фінляндії, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Фінляндії становить 42,4 року (22-ге місце у світі): для чоловіків — 40,8, для жінок — 44,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 80,77 року (30-те місце у світі), для чоловіків — 77,82 року, для жінок — 83,86 року[1].

Вікова структура населення Фінляндії, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:

  • діти віком до 14 років — 16,41 % (459 560 чоловіків, 439 343 жінки);
  • молодь віком 15—24 роки — 11,79 % (329 815 чоловіків, 316 130 жінок);
  • дорослі віком 25—54 роки — 38,03 % (1 062 429 чоловіків, 1 020 216 жінок);
  • особи передпохилого віку (55—64 роки) — 13,56 % (365 383 чоловіка, 377 390 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 20,21 % (477 024 чоловіка, 629 631 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 5,6; коефіцієнт розлучуваності — 2,5; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 45 (дані за 2010 рік)[2]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,9 року, жінки — 30,6 року, загалом — 31,8 року (дані за 2014 рік)[3].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення по муніципалітетах

Густота населення країни 2015 року становила 18,1 особи/км² (199-те місце у світі)[1]. Більша частина населення країни мешкає на півдні й узбережжі Балтійського моря. Найбільшою густотою населення відрізняються узбережжя Фінської затоки, південно-західне узбережжя поблизу Турку і деякі райони, розташовані безпосередньо на північ і схід від Гельсінкі — навколо Тампере, Лахті та інших міст, що мають зв'язок по каналах і ріках з узбережжям. Новітні зрушення у розміщенні населення тісно пов'язані з промисловим розвитком внутрішніх районів. Багато центральних районів і майже вся Лапландія заселені спорадично

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Фінляндії

Фінляндія надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 84,2 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,5 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Гельсінкі (столиця) — 1,18 млн осіб (дані за 2015 рік)[1]. У більшості міст Фінляндії населення не перевищує 70 тис. осіб, за винятком Гельсінкі, Еспоо, Тампере, Вантаа, Турку, Оулу, Лахті, Куопіо, Порі, Ювяскюля, Котка, Лаппеенранта, Вааса і Йоенсуу. Багато міст оточені великими лісовими масивами. На півдні центральної Фінляндії міста Тампере, Лахті утворюють великий промисловий комплекс. Два найбільші міста Фінляндії — Гельсінкі і Турку — розташовані на морському узбережжі.

Шаблон:Найбільші міста Фінляндії

Міграції[ред.ред. код]

Країни походження іммігрантів

Річний рівень імміграції 2015 року становив 3,1 ‰ (38-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

У країні перебуває 2,43 тис. осіб без громадянства[1].

Фінляндія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[4].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2006 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
фіни
  
93.4%
шведи
  
5.6%
росіяни
  
0.5%
естонці
  
0.3%
цигани
  
0.1%
саами
  
0.1%
Докладніше: Народи Фінляндії

Головні етноси країни: фіни — 93,4 %, шведи — 5,6 %, росіяни — 0,5 %, естонці — 0,3 %, цигани — 0,1 %, саами — 0,1 % населення (оціночні дані за 2006 рік)[1].

Фіни[ред.ред. код]

Походження фінів як і раніше залишається предметом для дискусій. Класична теорія стверджує, що фіни мігрували з Уралу на територію нинішньої Фінляндії близько 2000 років тому, але сучасні теорії доводять, що фінський народ став таким, яким він є зараз, у результаті численних хвиль імміграції зі сходу, півдня і заходу.

Шведи[ред.ред. код]

Шведомовна меншина Фінляндії веде свою історію від поселенців, що прибули з християнськими місіонерами і хрестоносцями на початку середньовіччя. Вони говорять на діалекті «finlandssvenska», який дуже відрізняється від шведської мови, якою розмовляють у Швеції. Під час Другої Світової війни було досягнуто згоди, що фіно- і шведомовні жителі Фінляндії належать до єдиного народу. 1997 року тільки 5,8 % населення країни вважали своєю рідною мовою шведську. Автономні Аландські острови, з населенням приблизно 25 тис. жителів є винятком, єдиною офіційною мовою там є шведська. Аландські острови є демілітаризованою зоною з власним прапором і власним законодавством.

Саами[ред.ред. код]

Корінне населення Фінляндії — саами, найпівнічніший народ Європи, єдиний на континенті, що ніколи не міняв місця свого проживання. За тисячі років саами створили багату унікальну культуру, основними відмінними рисами якої є яскраві національні костюми, тісний зв'язок способу життя з оленярством і нерозривність з природою. Свій містичний відбиток накладає на життя саамів і шаманізм, що зберігся з давніх часів. Традиції тих, що передаються з вуст у вуста саамських оповідей збереглися як у формі усного епосу, так і у формі народних пісень «йок» — монотонного співу, дуже схожого на альпійський «йодль».

Цигани[ред.ред. код]

Цигани, що прибули у Фінляндію наприкінці XVI століття, тривалий час зазнавали утиску національною більшістю, але в останні роки ситуація значно покращилася. На відміну від загальної ситуації в Скандинавії, цигани у Фінляндії не зберегли свою мову, а прийняли фінську як рідну. З іншого боку, вони зберегли свій національний одяг.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Мови Фінляндії (2014 рік)[1]
Мова: Відсоток:
фінська
  
89%
шведська
  
5.3%
російська
  
1.3%
інші
  
4.4%
Докладніше: Мови Фінляндії

Офіційні мови[5]: фінська і шведська, ними розмовляють 89 % і 5,3 % населення, відповідно. У побуті широко представлені також російська — 1,3 % та інші мови — 4,4 % (оцінка 2014 року). Фінляндія, як член Ради Європи, 5 листопада 1992 року підписала і ратифікувала 9 листопада 1994 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 березня 1998 року). Регіональними мовами визнані: карельська, саамська, шведська[6].

До моменту відділення Фінляндії від Росії мовна битва була практично виграна прихильниками фінської мови, але багато представників шведомовної меншини були в той час членами уряду та іншими державними діячами. Незалежна Фінляндія офіційно стала двомовною, Аландські острови є винятком, єдиною офіційною мовою там є шведська.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Фінляндії (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
лютерани
  
73.8%
православні
  
1.1%
інші, атеїсти
  
25.1%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство — 73,8 %, православ'я — 1,1 %, інші релігії та атеїсти — 25,1 % (станом на 2014 рік)[1]. Фінська євангелічно-лютеранська церква має статус державної, до неї належать майже 87 % жителів країни, здебільшого номінально. 1993 року прибічники інших конфесій становили 2 % населення, серед них приблизно половина, включно з більшістю саамів, — православні. Православна церква також визнана державною і одержує державні субсидії. У країні є невеликі громади Свідки Єгови, Фінської вільної церкви й Адвентистів сьомого дня. 10 % населення важко було відповісти на запитання про свою релігійну приналежність.

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок.

Державні витрати на освіту становлять 7,2 % ВВП країни, станом на 2013 рік (27-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 19 років, для хлопців — до 18 років, для дівчат — до 20 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 2,91 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. ; забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5,5 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 9,7 % ВВП країни (39-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 2,52 ‰ (218-те місце у світі); хлопчиків — 2,65 ‰, дівчаток — 2,39 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 3 випадків на 100 тис. народжень (129-те місце у світі)[1].

Фінляндія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15—49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 22,8 % (77-ме місце у світі)[1].

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,4 %, в сільській місцевості — 88 %, загалом по країні — 97,6 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне становище[ред.ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 58,3 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 25,9 %; частка осіб похилого віку — 32,4 %, або 3,1 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності, відсутні. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 3,6 %, верхній дециль — 24,7 % (станом на 2007 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 5,074 млн унікальних інтернет-користувачів (64-те місце у світі), що становило 92,6 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 2,673 млн осіб (110-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 4,4 %; промисловість і будівництво — 15,5 %; будівництво — 7,1 %; торгівля — 21,3 %; фінанси — 13,3 %; транспорт і зв'язок — 9,9 %; громадський сектор — 28,5 % (станом на 2011 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 9,4 % працездатного населення, 2014 року — 8,7 % (109-те місце у світі); , серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 20,5 %, серед юнаків — 22,8 %, серед дівчат — 18,4 % (65-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Фінляндії докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[7][8].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15—24 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25—54 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55—64 років — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 0,76 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Фінляндії
Рік Населення Зміна
1950 4 009 000
1955 4 235 000 +5.6%
1960 4 430 000 +4.6%
1965 4 564 000 +3.0%
1970 4 606 000 +0.9%
1975 4 711 000 +2.3%
1980 4 780 000 +1.5%
1985 4 902 000 +2.6%
1990 4 986 000 +1.7%
1995 5 108 000 +2.4%
2000 5 176 000 +1.3%
2005 5 246 000 +1.4%
2010 5 375 000 +2.5%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[9].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар (англ.) Finland // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Marriage and divorce statistics — Eurostat, European Commission, 2011.
  3. (англ.) Marriage indicators — Eurostat, European Commission, 10 August 2016.
  4. (англ.) International Organization for Migration.
  5. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  6. (англ.) European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories.
  7. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  8. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.
  9. (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]