Населення Литви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Населення[ред.ред. код]

Населення (x 1000) Народження Смерті Природні зміни Загальний коефіцієнт народжуваності (х 1000) Загальний коефіцієнт смертності (х 1000) Природні зміни (х 1000) Народжуваність
1945 2 520 60 392 35 201 25 191 24.0 14.0 10.0
1946 2 530 58 399 37 688 20 711 23.1 14.9 8.2
1947 2 540 59 680 39 716 19 964 23.5 15.6 7.9
1948 2 550 58 780 35 137 23 643 23.1 13.8 9.3
1949 2 560 63 034 32 049 30 985 24.6 12.5 12.1
1950 2 567 60 719 30 870 29 849 23.7 12.0 11.6
1951 2 569 58 504 29 693 28 811 22.8 11.6 11.2
1952 2 576 56 944 28 166 28 778 22.1 10.9 11.2
1953 2 590 52 610 27 118 25 492 20.3 10.5 9.8
1954 2 607 54 229 25 559 28 670 20.8 9.8 11.0
1955 2 629 55 525 24 138 31 387 21.1 9.2 11.9
1956 2 653 53 741 21 869 31 872 20.3 8.2 12.0
1957 2 681 56 223 23 361 32 862 21.0 8.7 12.3
1958 2 711 61 190 22 103 39 087 22.6 8.2 14.4
1959 2 744 62 241 24 688 37 553 22.7 9.0 13.7 2,63
1960 2 782 62 485 21 611 40 874 22.5 7.8 14.7 2,59
1961 2 828 62 775 23 365 39 410 22.2 8.3 13.9 2,57
1962 2 865 59 728 24 925 34 803 20.8 8.7 12.1 2,64
1963 2 893 57 024 23 112 33 912 19.7 8.0 11.7 2,45
1964 2 928 55 856 21 830 34 026 19.1 7.5 11.6 2,31
1965 2 967 53 818 23 467 30 351 18.1 7.9 10.2 2,21
1966 3 006 54 275 23 799 30 476 18.1 7.9 10.1 2,34
1967 3 045 53 806 24 571 29 235 17.7 8.1 9.6 2,27
1968 3 083 54 258 25 725 28 533 17.6 8.3 9.3 2,25
1969 3 115 54 263 27 156 27 107 17.4 8.7 8.7 2,29
1970 3 144 55 519 28 048 27 471 17.7 8.9 8.7 2,40
1971 3 179 56 044 26 972 29 072 17.6 8.5 9.1 2,41
1972 3 214 54 616 29 252 25 364 17.0 9.1 7.9 2,35
1973 3 244 51 944 29 160 22 784 16.0 9.0 7.0 2,22
1974 3 274 51 941 29 612 22 329 15.9 9.0 6.8 2,21
1975 3 302 51 766 31 265 20 501 15.7 9.5 6.2 2,18
1976 3 329 52 296 31 972 20 324 15.7 9.6 6.1 2,18
1977 3 355 52 166 32 932 19 234 15.5 9.8 5.7 2,14
1978 3 379 51 821 34 008 17 813 15.3 10.1 5.3 2,09
1979 3 398 51 937 34 897 17 040 15.3 10.3 5.0 2,05
1980 3 413 51 765 35 871 15 894 15.2 10.5 4.7 1,99
1981 3 433 52 249 35 579 16 670 15.2 10.4 4.9 1,98
1982 3 457 53 141 35 040 18 101 15.4 10.1 5.2 1,97
1983 3 485 57 589 36 451 21 138 16.5 10.5 6.1 2,10
1984 3 514 57 576 38 666 18 910 16.4 11.0 5.4 2,07
1985 3 545 58 454 39 169 19 285 16.5 11.0 5.4 2,09
1986 3 579 59 705 35 788 23 917 16.7 10.0 6.7 2,12
1987 3 616 59 360 36 917 22 443 16.4 10.2 6.2 2,11
1988 3 655 56 727 37 649 19 078 15.5 10.3 5.2 2,02
1989 3 684 55 782 38 150 17 632 15.1 10.3 4.8 1,98
1990 3 698 56 868 39 760 17 108 15.3 10.7 4.6 2,02
1991 3 704 56 219 41 013 15 206 15.2 11.1 4.1 2,00
1992 3 700 53 617 41 455 12 162 14.5 11.2 3.3 1,94
1993 3 683 47 464 46 107 1 357 12.9 12.5 0.4 1,74
1994 3 657 42 376 46 486 −4 110 11.6 12.7 −1.1 1,57
1995 3 629 41 195 45 306 −4 111 11.4 12.5 −1.1 1,55
1996 3 602 39 066 42 896 −3 830 10.8 11.9 −1.1 1,49
1997 3 575 37 812 41 143 −3 331 10.6 11.5 −0.9 1,47
1998 3 549 37 508 40 793 −3 285 10.6 11.5 −0.9 1,46
1999 3 524 36 415 40 003 −3 588 10.3 11.4 −1.1 1,46
2000 3 500 34 149 38 919 −4 770 9.8 11.1 −1.3 1,39
2001 3 471 31 185 40 399 −8 853 9.0 11.6 −2.5 1,29
2002 3 443 29 541 41 072 −11 058 8.6 11.9 −3.2 1,23
2003 3 415 29 977 40 990 −11 013 8.8 12.0 −3.0 1,26
2004 3 377 29 769 41 340 −11 571 8.8 12.2 −3.2 1,27
2005 3 323 29 510 43 799 −14 289 8.9 13.2 −3.9 1,29
2006 3 270 29 606 44 813 −15 207 9.1 13.7 −4.1 1,33
2007 3 231 30 020 45 624 −15 064 9.3 14.1 −4.1 1,36
2008 3 198 31 536 43 832 −12 296 9.9 13.7 −2.7 1,45
2009 3 163 32 165 42 032 −9 867 10.2 13.3 −1.7 1,50
2010 3 097 30 676 42 120 −11 444 9.9 13.6 −2.1 1,50
2011 3 028 30 268 41 037 −10 769 10.0 13.6 −2.2 1,55
2012 2 988 30 459 40 938 −10 479 10.2 13.7 −3.5 1,60
2013 2 944 29 885 41 511 −11 626 10.1 14.0 −3.6 1,63
2014 2 907 30 369 40 252 −9 883 10.3 13.7 −3.4 1,67
2015 2 878 31 968 41 802 −9 834 11.1 14.5 -3.4

Демографічна статистика[ред.ред. код]

Населення Литви: чисельність жителів у тис. чол.
Зміна чисельності населення Литви за 1989–2010 рр.

Населення: 3 596 617 (оцінка на липень 2005)

Структура за віком:

  • 0-14 років: 16.1 % (чоловіки: 297 271 / жінки 282 269)
  • 15-64 years: 68.7 % (чоловіки 1 206 731 / жінки 1 264 359)
  • 65 років і більше: 15.2 % (чоловіки 186 979 / жінки 359 008) (оцінка 2005)

Середній вік:

  • загальний: 37,83 років
  • чоловіки: 35,25 років
  • жінки: 40,46 років (оцінка 2005)

Приріст населення: −0,3 % (оцінка 2005)

Народжуваність: 8.62 новонар./1 000 чол. насел. (оцінка 2005)

Смертність: 10,92 померлих/1 000 чол. насел. (оцінка 2005)

Міграційне сальдо: −0.71 мігрантів/1 000 чол. насел. (оцінка 2005)

Статева структура:

  • при народженні: 1,06 чол./жін.
  • до 15 років: 1,05 чол./жін.
  • 15-64 років: 0,95 чол./жін.
  • 65 років і більше: 0,52 чол./жін.
  • все населення: 0,89 чол/жін. (оцінка 2005)

Дитяча смертність:

  • в загальному: 6,89 смертей/1000 народжених живими
  • хлопчики: 8,25 смертей/1 000 народжених живими
  • дівчата: 5,45 смертей/1 000 народжених живими (оцінка 2005)

Очікувана тривалість життя:

  • в загальному: 73,97 років
  • чоловіки: 68,94 років
  • жінки: 79,28 років (оцінка 2005)

Середня народжуваність: 1.19 народжень/жінка (оцінка 2005)

Писемність:
(відсоток населення, віком від 15 років, який вміє писати і читати)

  • в загальному: 99,6 %
  • чоловіки: 99.7 %
  • жінки: 99.6 % (оцінка 2003)

Джерело: CIA Factbook

Корінне населення[ред.ред. код]

Литовки в народному одязі, 19 ст.
Джерело: A. Kretschmer: Das Große Buch der Volkstrachten, 19 Jhdt.

Корінним населенням Литви є литовці або литвини. За даними останнього перепису населення, проведеного в 2001, вони становлять 83,45 % населення Литовської республіки, або близько 3 млн чоловік, ще близько мільйона литовців становить діаспору за межами батьківщини.

Литовці належать до балтійської групи етносів, до якої ще крім них зараховують латишів та давніх прусів. Останні не збереглися до наших днів як окремий народ, асимілювавшись повністю з німецькомовними колонізаторами. Литовці розмовляють литовською мовою, яка разом із латиською та пруською (зникла разом з її носіями) становить балтійську групу мов в межах індоєвропейської мовної сім'ї.

Назва «Литва» чи «Лєтува» (Lietuva) можливо походить від слова lietava — невелика ріка, або від lietus — дощ, дощова країна.

Литовці не є ані слов'янами, ані германцями, хоча спільна польсько-литовська держава, а також довга російська та німецька колонізація додала їм багато рис від цих двох груп народів. Консолідація сучасної литовської нації з декількох балтійських племен почалася в період Великого князівства Литовського, тоді вони становили більшість населення не тільки на території сучасної Литви, але й північно-західній Білорусі, більшій частині сьогоднішньої Калініградської області Росії, в деяких частинах Латвії та Польщі. Полонізація литовського суспільства за часів спільної Речі Посполитої, а також русифікація з забороною писати та друкуватися литовською мовою в Російській імперії та домінування німецької мови на заселеній литовцями території Східної Прусії мало не спричинилися до повного зникнення литовського народу. Національне відродження розпочалося в XIX столітті та було підсилене створенням національної держави в 1918.

Не зважаючи на те, що литовці є нечисленним народом, їх розділяють, як правило, на п'ять субетносів — жмудяни (жемайці або самоґітяни), сувальці, аукштайці, дзукійці і летувіни. Такий поділ відповідає етнографічним регіонам Литви (див. Географія Литви). Летувініни населяють Малу Литву, їхня назва походить від другої, менш популярної, назви литовців — lietuvininkas, множина -lietuvininkai (порівн.: lietuvis — стандартна назва «литовець», «литвин»), основною їх характеристикою є те, що вони здебільшого є лютеранами, а не римо-католиками, як решта населення Литви.

Між цими субетносами існують певні історичні, побутові та мовні відмінності, але слід зауважити, що проявляються вони передовсім в сільських місцевостях. Такі відмінності важко знайти серед населення міст, а особливо таких великих, як Вільнюс і Каунас. Тому жителів міст, незалежно від етнографічного регіону, прийнято називати просто «литовці». Існують також певні стереотипи та уявлення про ту чи іншу групу — так кажуть, що сувальці є надзвичайно скупими, а жмудяни — впертими.

Національні меншини[ред.ред. код]

Литовська республіка на відміну від сусідніх Латвії та Естонії є майже однонаціональною країною. За переписом 2001 року національний склад населення виглядав так:

Така моноетнічність Литви є наслідком численних змін кордонів, геноциду певних груп населення та депортацій під час і після другої світової війни.

Литовські поляки[ред.ред. код]

Докладніше у статті Поляки в Литві

Найдовшу історію проживання на теренах сучасної Литви має польська меншина. Її корені йдуть в далеке середньовіччя до початків польсько-литовської Речі Посполитої. Основними місцями тодішнього розселення поляків були регіони навколо адміністративного центру Великого князівства Литовського — Вільни та суміжні з польськими землями місцевості навколо Гродна. Після розподілів Речі Посполитої і включення земель Великого князівства Литовського до складу Російської імперії і аж до повстання 1863 р. адміністрація на литовських землях залишилася в руках місцевої польської шляхти зі збереженням польських впливів і фактичною полонізацією суспільного життя.

Наявність великої кількості польського населення на територіях, які литовці вважали історично своїми, вилилася після проголошення національної литовської держави в 1918 в польсько-литовський конфлікт в 1920 за Вільнюс (Вільна) і Віленщину чи так звану Центральну Литву, де серед багатонаціонального населення поляки становили більшість. За даними першого в Російській імперії перепису населення в 1897, якому схильні довіряти як литовські, так і польські історики, за мовою спілкування 30,1 % жителів Вільнюса (Вільни) становили поляки, 4,3 % — білоруси і лише 2,1 % — литовці. Тодішня Литовська республіка наголошувала на тому, що Вільна є історичною столицею литовських земель, а віленські поляки — польськомовними литовцями і настоювала на своєму праві формувати багатонаціональну державу так само, як це робила Польща, включивши до свого складу східногалицькі і західноволинські землі, заселені переважно українцями.

Віленське питання гостро стояло у відносинах між Польщею та Литвою протягом всього періоду існування першої Литовської республіки. З 1922 Вільна і Віленщина входили до складу Польщі (другої Речі Посполитої), Литовська республіка, проте, продовжувала вважати своєю столицею Вільну (Вільнюс) (це гласила відповідна стаття конституції), а Каунас (Ковно) був лише тимчасовою резиденцією її уряду. Приєднано Вільну (Вільнюс) і частини Віленщини до Литви лише в 1939 за німецько-радянським пактом. Після повторної окупації Литви радянськими військами в 19441945 радянське курівництво розпочало масові депортації поляків з регіону навколо тоді вже Вільнюса.

Не зважаючи на ці депортації, в Литві залишилася значна польська меншина, сьогодні вона становить близько 250 000 мешканців. Основними регіонами проживання є східні частини країни, особливо сільські місцевості навколо Вільнюса та містечка Дєвенішкєс (лит: Dieveniškės).

Росіяни в Литві[ред.ред. код]

Першими росіянами, що з'явилися на території сучасної Литви були московські купці, які почали оселятися в деяких литовських містах, починаючи з пізнього середньовіччя. В XVII столітті, втікаючи від релігійних переслідувань на батьківщині, в Литву, особливо в прикордонні регіони, почали переселятися російські старовіри.

Наступна хвиля міграції росіян на терени сучасної Литви була спричинена розподілами Речі Посполитої і зводилася вона до приїзду певної кількості російських адміністраторів та чиновників. Селилися вони в основному в містах, особливо в Вільні та Ковні. Після придушення польського повстання 1863 р. більшість місцевої польської шляхти, в руках якої фактично залишалася адміністрація з моменту приєднання литовських земель до Російської імперії, була позбавлена прав, їх маєтності були конфісковані, а в Литву почався новий наплив російських чиновників та військових.

Проте, більшість сьогоднішніх російських мешканців Литви є нащадками росіян, які приїхали в Литву після другої світової війни. Після повторної окупації прибалтійських республік в 19441945 радянське керівництво розпочало процес поступової совєтизації, а фактично русифікації, цих країн. В Литовську РСР почали прибувати робітники з усього СРСР, в основному російської національності, основними місцями їх розселення були великі міста та промислові райони. Поза тим, в республіці, з огляду на близькість державного кордону, була розташована значна кількість радянських військ. Більшість військових, вийшовши у відставку, воліла залишитися на постійне проживання у Литві через вищий в порівнянні з іншими регіонами СРСР рівень життя.

Після смерті Сталіна в 1953 «націонал-комуністичне» керівництво Литви на чолі з Антанасом Снєчкусом (лит: Antanas Sniečkus) зробило спробу послабити тиск Москви та зупинити наплив трудових мігрантів в республіку. Припинити міграцію повністю одразу не вдалося, але подальші її хвилі були пов'язані в основному з реалізацією великих проектів, як, наприклад, будівництво електростанцій. Саме проведення в минулому такої самостійної політики комуністичними керівництвом Литовської РСР і є причиною різниці етнічної ситуації в Литві з сусідніми Латвією і Естонією, де такі подібних заходів не було. Так, вже на початку 1980-х третину населення Естонії становили росіяни, а в Латвії самих латишів залишилося лише дещо більше половини населення. В той же час на момент розпаду СРСР в 1991 росіяни становили в Литовській РСР лише 12 %, сюди слід додати ще невеликий процент представників інших народностей СРСР.

Основними місцями проживання росіян в сучасній Литві є великі міста. У Вільнюсі вони становлять майже чверть його мешканців, дещо меншою є їхня частка в Клайпеді та значно нижчою в Каунасі. Єдиним містом Литви, де росіяни становлять абсолютну більшість, є містечко Висагінас. Пов'язано це з тим, що збудоване воно було для працівників Ігналінської АЕС.