Населення Казахстану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Казахстану
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 18,157 млн осіб
Густота 6,5 особи/км²
Природний приріст 1,14 ‰
Народжуваність 19,15 ‰
Смертність 8,21 ‰
Середня тривалість життя 70,55 року
 • чоловіків 65,3 року
 • жінок 75,46 року
Смертність немовлят 20,92 ‰
Коефіцієнт міграції 0,41 ‰
Вікова структура
до 14 років 25,41 %
15–64 років 66,88 %
старіші за 65 років 7,17 %
Статева структура
загалом 0,92 чол./жін.
при народженні 0,94 чол./жін.
до 15 років 0,99 чол./жін.
у віці 15–64 років 0,95 чол./жін.
після 65 років 0,53 чол./жін.
Етнічні групи
Нація казахстанці
Найбільший етнос казахи
Національні меншини росіяни, узбеки, українці
Мови
Офіційна казахська, російська

Населення Казахстану. Чисельність населення країни 2015 року становила 18,157 млн осіб (61-ше місце у світі)[1]. Чисельність казахстанців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,15 ‰ (91-ше місце у світі), смертність — 8,21 ‰ (86-те місце у світі), природний приріст — 1,14 % (107-ме місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Казахстані, станом на 2015 рік, дорівнює 19,15 ‰ (91-ше місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,31 дитини на одну жінку (92-ге місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 51 % (станом на 2010 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 25 років (оцінка на 2011 рік)[1].

Смертність у Казахстані 2015 року становила 8,21 ‰ (86-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,14 % (107-ме місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Казахстану, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Казахстану становить 30,3 року (113-те місце у світі): для чоловіків — 29, для жінок — 31,6 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 70,55 року (152-ге місце у світі), для чоловіків — 65,3 року, для жінок — 75,46 року[1].

Вікова структура населення Казахстану, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 25,41 % (2 294 513 чоловіків, 2 319 233 жінки);
  • молодь віком 15—24 роки — 15,33 % (1 417 344 чоловіка, 1 366 655 жінок);
  • дорослі віком 25—54 роки — 42,59 % (3 768 418 чоловіків, 3 965 188 жінок);
  • особи передпохилого віку (55—64 роки) — 9,49 % (753 011 чоловіків, 970 569 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 7,17 % (448 857 чоловіків, 853 334 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 8,6 ; коефіцієнт розлучуваності — 2,3; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 27[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 26,9 року, жінки — 24,3 року, загалом — 25,6 року (дані за 2010 рік)[4].

Розселення[ред.ред. код]

Розміщення населення дуже нерівномірне. Густота населення країни 2015 року становила 6,5 особи/км² (225-те місце у світі)[1]. Найбільш густо заселена південна передгірська смуга, де в оазисах поливного землеробства густота сягає подекуди більше 100 осіб/км². Порівняно висока густота і на півночі, у чорноземній лісостеповій і степовій землеробській смузі — до 20 і більше осіб/км². Висока густота населення спостерігається в ряді промислових вузлів і районів. Разом з цим, величезні простори пустель і напівпустель дуже слабко заселені. У західній, центральній і південній частинах середня густота становить 1,4—1,8 осіб/км².

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Казахстану

Казахстан високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 53,2 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,86 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Алмати — 1,523 млн осіб, Астана (столиця) — 759,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].


Активна індустріалізація економіки Казахстану 1950—1970-х років сприяла розвитку міст і збільшенню частки міського населення (до 52 %). Вже 1970 року налічувалось 16 міст з населенням понад 100 тис. осіб, у тому числі два міста — Алмати і Караганда — понад 500 тис. мешканців (776 і 541 тис. осіб). Великі центри індустрії виникли в районах Центрального Казахстану — Караганда, Теміртау (179 тис. жит.), Балхаш (78 тис.), Джезказган (68 тис.), у Північному Казахстані — Рудний (101 тис.), Єрмак, Аркалик; у Південному Казахстані — Каратау, Кентау, Текелі. Збільшилась чисельність населення і в старих містах: Алматі, Чимкенті (265 тис.), Семипалатинську (251 тис.), Усть-Каменогорську (241 тис.), Павлодарі (208 тис.), Джамбулі (205 тис.), Актюбінську (159 тис. жит.).

Урбанізація населення Казахстану за переписами
Рік перепису міське
населення
(%)
сільське
населення
(%)
1939 28 72
1959 44 56
1970 50 50
1979 54 46
1989 57 43
1999 57 43
2009 54 46

Найбільша частка міського населення в промислово-розвинутих областях: Східно-Казахстанській, Джезказганській, Карагандинській, Мангишлакській. У той же час у Тургайській, Кокчетавській областях, де природні умови сприятливі для сільського господарства, у містах живе тільки приблизно 1/3 населення.

Понад 2/3 населення Алматинської, 63 % Південно-Казахстанської і 62 % Північно-Казахстанської областей проживають у сільській місцевості. Сільське населення становить меншість у Кизилординській (39,5 %), Східно-Казахстанській (41,2 %), Атирауській (41,8 %) і Актюбінській (43,8 %) областях. З 7684 сіл республіки тільки 344 (4,3 % їхньої загальної кількості) є великими, у кожному з них мешкає в середньому від 3 до 5 тис. жителів. На ці села припадає майже третина сільського населення, або 2010,7 тис. осіб. У той же час у 2084 малих селах (26 %), з чисельністю населення до 200 осіб, проживає 3,2 % всіх селян, або 211,3 тис. осіб.

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень імміграції 2015 року становив 0,41 ‰ (73-тє місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

У країні мешкає 7,9 тис. осіб без громадянства[1].

Казахстан є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2009 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
казахи
  
63.1%
росіяни
  
23.7%
узбеки
  
2.9%
українці
  
2.1%
уйгури
  
1.4%
татари
  
1.3%
німці
  
1.1%
інші
  
4.4%
Докладніше: Народи Казахстану

Головні етноси країни: казахи — 63,1 %, росіяни — 23,7 %, узбеки — 2,9 %, українці — 2,1 %, уйгури — 1,4 %, татари — 1,3 %, німці — 1,1 %, інші — 4,4 % населення (оціночні дані за 2009 рік)[1]. Переселення слов'ян, німців, татар, чеченців і корейців у Казахстан у різні періоди XIX—ХХ століть і вольове проведення кордонів республік за радянських часів призвели до того, що казахи в загальній чисельності населення республіки становили меншість (у 1980-х — 38-39 %). У 1998 частка казахів збільшилася до 50,6 %, частка росіян знизилася до 32,2 %, українців — до 4,5 %, німців — до 1,9 %.

У Північному Казахстані більшість становлять росіяни, у Східному Казахстані, Семиріччі і Західному Казахстані компактно проживають російські козаки, які виділяються своєрідною культурою і життєвим устроєм. У республіці проживають представники понад 100 національностей. Для представників національних діаспор і малих народів, за пропозицією Назарбаєва, щороку виділяється 10 % квота для вступу у вищі та середні навчальні заклади республіки.

Діє державна програма «Нурлы Кош» — програма повернення до Казахстану етнічних казахів з іншіх країн.

Національний склад населення регіонів за переписом 2009 року[6]
Регіон казахи росіяни узбеки українці уйгури татари німці корейці турки
Акмолинська область 47,3 35,8 0,1 5,2 0,0 1,9 3,5 0,2 0,0
Актюбинська область 79,4 13,6 0,1 3,4 0,0 1,3 0,7 0,2 0,0
Алмати 53,0 33,2 0,5 0,9 5,2 1,5 0,4 1,8 0,4
Алматинська область 67,7 16,9 0,2 0,4 8,0 0,7 0,5 0,9 2,0
Астана 69,4 19,9 1,2 2,1 0,1 1,5 1,1 0,7 0,4
Атирауська область 91,1 6,6 0,2 0,2 0,0 0,5 0,1 0,6 0,0
Жамбильська область 71,4 12,0 2,4 0,5 0,2 0,9 0,4 1,0 2,9
Західно-Казахстанська область 72,2 22,7 0,1 1,9 0,0 1,4 0,2 0,1 0,0
Карагандинська область 46,4 39,5 0,3 3,7 0,0 2,4 2,4 1,0 0,0
Кизилординська область 95,3 2,4 0,2 0,1 0,0 0,3 0,0 1,2 0,2
Костанайська область 37,1 43,0 0,1 9,6 0,0 1,9 3,2 0,4 0,0
Мангістауська область 88,3 8,2 0,3 0,5 0,0 0,3 0,1 0,2 0,0
Павлодарська область 47,6 38,8 0,1 5,4 0,0 1,9 2,8 0,1 0,0
Південно-Казахстанська область 72,3 5,5 16,3 0,2 0,1 0,8 0,1 0,4 0,9
Північно-Казахстанська область 33,3 50,4 0,1 5,0 0,0 2,2 3,5 0,1 0,0
Східно-Казахстанська область 56,0 40,2 0,1 0,5 0,1 1,3 1,0 0,1 0,0
Загалом 63,1 23,7 2,9 2,1 1,4 1,3 1,1 0,6 0,6

Асамблея народів Казахстану[ред.ред. код]

Для вирішення питань щодо здійснення конституційних прав представників кожного народу, що проживає у Казахстані, щодо користування рідною мовою та культурою, 1995 року була створена Асамблея народів Казахстану, головою було обрано президента Республіки Казахстан Нурсулатана Назарбаєва.

Виконанням усіх прийнятих рішень займається постійно діючий орган при президентові Республіки Казахстан — секретаріат Асамблеї і заступник голови Асамблеї. Малі асамблеї в обласних центрах, очолювані акимами (главами адміністрацій), займаються питаннями міжнаціональних відносин, що піднімаються культурними національними центрами на місцях, зокрема, відродженням культури і мови, виданням газет, розподілом ефірного часу на телебаченні і радіо, вирішенням побутових, соціальних та інших проблем.

14-16 листопада 2002 року відбулася 9-а сесія Асамблеї народів Казахстану, на якій прийнято рішення про створення постійно діючої Наради, яка повинна виробляти пропозиції щодо демократизації і розвитку громадянського розвитку. До складу Наради повинні увійти депутати парламенту, члени уряду, а також представники будь-яких політичних партій та неурядових організацій. В рамках Наради вестиметься активний діалог про шляхи подальшого розвитку країни, її економіки, політичної системи на основі збереження політичної стабільності і забезпечення безпеки Казахстану і його громадян.

Українська діаспора[ред.ред. код]

У республіці проживають більше 300 тис. українців. У столиці країни — Астані — під патронатом посольства України працює українська гімназія.

Мови[ред.ред. код]

Мови Казахстану (2012 рік)[1]
Мова: Відсоток:
казахська
  
74%
російська
  
94.4%
Докладніше: Мови Казахстану

Офіційні мови[7]: казахська — володіє 74 % населення країни, російська — 94,4 % (оцінка 2009 року). До розпаду СРСР російська мова фактично була основною державною мовою. У 1991 ухвалено закон, яким російській і казахській мовам було надано статус державних, але російська залишилася провідною в галузі освіти, державних і громадських установах. У конституціях 1993 і 1995 років казахську мову було проголошено єдиною державною, а російській було надано статус мови національного спілкування. У Казахстані видається 11 національних газет, функціонує 44 телестудії, що віщають 12 мовами, 18 радіостанцій — 6 мовами. Викладання у школах ведеться 7 мовами.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Казахстані (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
мусульмани
  
70.2%
православні
  
26.2%
інші
  
0.2%
атеїсти
  
2.8%
агностики
  
0.5%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 70,2 %, християнство — 26,2 % (російське православ'я), інші — 0,2 %, атеїсти — 2,8 %, не визначились — 0,5 % (станом на 2009 рік)[1].

Казахи традиційно є прихильниками ісламу, а росіяни сповідують православ'я. У Радянському Союзі релігійна діяльність була суворо обмежена. Після проголошення незалежності як мусульмани, так і християни доклали значних зусиль для збільшення числа своїх прибічників. Туреччина, Саудівська Аравія і ряд інших країн надали кошти для розвитку мусульманства і будівництва мечетей, а казахські студенти отримали можливість навчатися за кордоном, у тому числі в мусульманських навчальних закладах. Однак порівняно з іншими центральноазійськими державами вплив ісламу в Казахстані залишається слабким. Виняток становлять південні райони країни, зокрема Шимкент.

За переписом населення 2009 року, серед громадян Казахстану налічувалося мусульманам 70,2 %, християн 26,3 %, буддистів 0,1 %. Не релігійними назвали себе 2,8 % населення[8].

Релігійний склад населення регіонів, згідно з даними перепису 2009 року[8]
Регіон мусульмани християни інші не релігійні не вказали
Акмолинська область 50,0 45,0 0,1 4,4 0,6
Актюбинська область 79,6 17,3 0,3 2,5 0,6
Алмати 61,2 33,7 0,2 3,6 1,2
Алматинська область 80,7 17,5 0,2 1,4 0,3
Астана 72,6 23,7 0,2 2,7 0,9
Атирауська область 91,8 7,1 0,2 0,6 0,3
Жамбильська область 85,5 13,5 0,1 0,7 0,2
Західно-Казахстанська область 71,9 24,8 0,2 2,8 0,4
Карагандинська область 48,4 45,3 0,2 5,1 1,0
Кизилординська область 96,1 2,8 0,1 0,8 0,1
Костанайська область 38,9 53,6 0,2 6,8 0,7
Мангістауська область 89,7 9,1 0,1 0,7 0,2
Павлодарська область 49,7 45,6 0,1 4,0 0,6
Південно-Казахстанська область 93,4 6,1 0,1 0,2 0,1
Північно-Казахстанська область 35,3 59,1 0,0 4,8 0,7
Східно-Казахстанська область 56,4 37,3 0,1 5,9 0,4
Загалом 70,2 26,3 0,1 2,8 0,5

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 99,8 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,8 % — серед чоловіків, 99,8 % — серед жінок[1].

Державні витрати на освіту становлять 3,1 % ВВП країни, станом на 2009 рік (138-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2015 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,62 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 7,2 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,4 % ВВП країни (157-ме місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 20,92 ‰ (84-те місце у світі); хлопчиків — 23,63 ‰, дівчаток — 18,39 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 12 випадків на 100 тис. народжень (107-ме місце у світі)[1].

Казахстан входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

2014 року було зареєстровано 20,3 тис. хворих на СНІД (78-ме місце у світі), це 0,19 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (98-ме місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 500 осіб (87-ме місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 23,5 % (74-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 3,7 % (оцінка на 2011 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 99,4 % населення в містах і 85,6 % в сільській місцевості; загалом 92,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 97 %, в сільській місцевості — 98,1 %, загалом по країні — 97,5 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 50,3 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 40,1 %; частка осіб похилого віку — 10,1 %, або 9,9 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2011 року перебувало 5,3 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 3,9 %, верхній дециль — 23,7 % (станом на 2011 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 13,23 млн унікальних інтернет-користувачів (45-те місце у світі), що становило 72,9 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 8,965 млн осіб (55-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 25,8 %; промисловість і будівництво — 11,9 %; сфера послуг — 62,3 % (2012)[1]. 59,25 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (2 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 5 % працездатного населення, 2014 року — 5 % (52-ге місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 3,9 %, серед юнаків — 3,6 %, серед дівчат — 4,3 % (128-ме місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Значний виробник марихуани на ринки країн СНД, незначне виробництво опійного маку й ефедри (ефедрин); значне споживання опіатів; транзитна країна для наркотрафіку південно-західноазійських наркотиків, що прямують до Російської Федерації і Європи[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Казахстану докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[9][10].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 0,94 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 0,99 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 0,95 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,78 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,53 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,92 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Кількість чоловіків порівняно з 1989 роком знизилася на 8,2 %, жінок на 7,2 %. Чисельність жіночого населення продовжує переважати над чоловічим. При цьому частка чоловічого населення знижується. Так, якщо в 1989 чоловіки становили 48,4 %, то в 1999 — 48,2 %. Якщо загалом по країні 1989 року на 1000 жінок припадало 939 чоловіків, то 1999 року вже тільки 929. Частка жіночого населення перевищує 52 % у Карагандинській, Східно-Казахстанській, Павлодарській і Кустанайській областях, 53 % — в Астані.

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах (англ.) Kazakhstan // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  3. (англ.) Divorces and crude divorce rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  4. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  5. (англ.) International Organization for Migration.
  6. (рос.) Національний склад населення районів та областей Казахстану за результатами перепису 2009 року.
  7. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  8. а б (рос.) Релігійний склад населення районів та областей Казахстану за результатами перепису 2009 року.
  9. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  10. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Казахстан у темах