Населення Кот-д'Івуару

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Кот-д'Івуару
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 23,295 млн осіб
Густота 71,4 особи/км²
Природний приріст 1,91 ‰
Народжуваність 28,67 ‰
Смертність 9,55 ‰
Середня тривалість життя 58,34 року
 • чоловіків 57,21 року
 • жінок 59,51 року
Смертність немовлят 58,7 ‰
Коефіцієнт міграції 0 ‰
Вікова структура
до 14 років 37,94 %
15–64 років 58,72 %
старіші за 65 років 3,34 %
Статева структура
загалом 1,02 чол./жін.
при народженні 1,03 чол./жін.
до 15 років 1,02 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,05 чол./жін.
після 65 років 0,93 чол./жін.
Етнічні групи
Нація івуарійці
Мови
Офіційна французька

Населення Кот-д'Івуару. Чисельність населення країни 2015 року становила 23,295 млн осіб (55-те місце у світі)[1]. Оцінка кількості населення цієї держави враховує ефекти зайвої смертності через захворювання на СНІД. Чисельність івуарійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 28,67 ‰ (44-те місце у світі), смертність — 9,55 ‰ (53-тє місце у світі), природний приріст — 1,91 % (55-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Кот-д'Івуарі, станом на 2015 рік, дорівнює 28,67 ‰ (44-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 3,54 дитини на одну жінку (44-те місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 18,2 % (станом на 2012 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 20 років, медіанний вік для жінок — 20-24 року (оцінка на 2012 рік)[1].

Смертність в Кот-д'Івуарі 2015 року становила 9,55 ‰ (53-тє місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,91 % (55-те місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Кот-д'Івуару, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Кот-д'Івуару становить 20,7 року (187-ме місце у світі): для чоловіків — 20,8, для жінок — 20,6 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 58,34 року (202-ге місце у світі), для чоловіків — 57,21 року, для жінок — 59,51 року[1].

Вікова структура населення Кот-д'Івуару, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:

  • діти віком до 14 років — 37,94 % (4 456 646 чоловіків, 4 381 907 жінок);
  • молодь віком 15—24 роки — 20,95 % (2 459 156 чоловіків, 2 420 284 жінки);
  • дорослі віком 25—54 роки — 33,53 % (3 997 615 чоловіків, 3 812 563 жінки);
  • особи передпохилого віку (55—64 роки) — 4,25 % (495 177 чоловіків, 493 854 жінки);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,34 % (375 276 чоловіків, 402 824 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 26,7 року, жінки — 19,5 року, загалом — 23,1 року (дані за 2005 рік)[2].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 71,4 особи/км² (135-те місце у світі)[1].

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Кот-д'Івуару

Кот-д'Івуар високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,2 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 3,69 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Абіджан — 4,86 млн осіб, Буаке — 762,0 тис. осіб, Ямусукро (столиця) — 259,0 тис. осіб (2014) (дані за 2015 рік)[1].


Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (101-ше місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

У країні налічується 308,27 тис. внутрішньо переміщених осіб, через збройний конфлікт 2010—2011 років, громадянську війну 2002—2004 років, переважно в західній частині[1].

У країні перебуває 700 тис. осіб без громадянства. Значна кількість івуарійців не мають жодних документів, що підтверджують громадянство, а факт народження на території країни не надає такого права автоматично, це перекреслює для багатьох шлях до освіти, медичного обслуговування. Напруженню додає політична складова натуралізації такої великої кількості осіб, що може змістити етнічно-електоральну картину в державі. 2013 року були здійснені перші кроки у вирішенні цього питання урядом[1].

Кот-д'Івуар є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[3].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2011 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
акан
  
32.1%
гурма
  
15%
північні манде
  
12.4%
кру
  
9.8%
південні манде
  
9%
інші
  
21.9%

Головні етноси країни: акан — 32,1 %, гурма — 15 %, північні манде — 12,4 %, кру — 9,8 %, південні манде — 9 %, інші — 21,9 % (оціночні дані за 2011—2012 рік)[1].

Українська діаспора[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Мови Кот-д'Івуару (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
французька
  
%
діула
  
%
інші
  
%
Докладніше: Мови Кот-д'Івуару

Офіційна мова[4]: французька. Інші поширені мови: діула та інші 60 місцевих африканських мов.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Кот-д'Івуарі (2012 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
мусульмани
  
40.2%
католики
  
19.4%
євангелісти
  
19.3%
християни
  
4.5%
анімісти
  
12.8%
агностики
  
1.4%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 40,2 %, католицтво — 19,4 %, євангелізм — 19,3 %, методизм — 2,5 %, інші течії християнства — 4,5 %, анімізм — 12,8 %, інші, або не визначились — 1,4 % (станом на 2012 рік)[1]. Більшість трудових імігрантів сповідує іслам — 72 % і християнство — 18 %.

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 43,1 % дорослого населення (віком від 15 років): 53,1 % — серед чоловіків, 32,5 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 4,7 % ВВП країни, станом на 2014 рік (89-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 9 років, для хлопців — до 10 років, для дівчат — до 8 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,14 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2008 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,4 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,7 % ВВП країни (78-ме місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 58,7 ‰ (22-ге місце у світі); хлопчиків — 64,77 ‰, дівчаток — 52,44 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 645 випадків на 100 тис. народжень (27-ме місце у світі)[1].

Кот-д'Івуар входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, малярія, гарячка денге, жовта гарячка, шистосомози, сказ, менінгококовий менінгіт (станом на 2016 рік)[1].

2014 року було зареєстровано 460,1 тис. хворих на СНІД (16-те місце в світі), це 3,46 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (18-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 21,8 тис. осіб (14-те місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 8 % (149-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 15,7 % (оцінка на 2012 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 93,1 % населення в містах і 68,8 % в сільській місцевості; загалом 81,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 32,8 %, в сільській місцевості — 10,3 %, загалом по країні — 22,5 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне становище[ред.ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 83,5 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 77,9 %; частка осіб похилого віку — 5,6 %, або 18 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2006 року перебувало 42 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 2,2 %, верхній дециль — 31,8 % (станом на 2008 рік)[1].

Станом на 2012 рік, в країні 15 млн осіб не має доступу до електромереж; 26 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 42 %, у сільській місцевості — 8 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 4,892 млн унікальних інтернет-користувачів (129-те місце у світі), що становило 21 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 8,31 млн осіб (59-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 68 %; промисловість і будівництво — 32 % (станом на 2007 рік)[1]. 1,796 млн дітей у віці від 5 до 14 років (35 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Дані про рівень безробіття серед працездатного населення країни, станом на 2015 рік, відсутні[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Нелегальний виробник марихуани, переважно на внутрішній ринок. На фоні політичної нестабільності, роль країни як перевалочного пункту на шляху наркотрафіку до Європи значно скоротилась. Через корупцію й недостатній банківський контроль країна уразлива до відмивання грошей, у той самий час через відсутність розвиненої фінансової системи можливості обмежені (оцінка ситуації 2008 року)[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Кот-д'Івуару докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[5][6].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15—24 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25—54 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55—64 років — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 0,93 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Кот-д'Івуару[7]
Рік Населення Зміна
1950 2 630 000
1960 3 638 000 +38.3%
1970 5 416 000 +48.9%
1980 8 501 000 +57.0%
1990 12 518 000 +47.3%
2000 16 582 000 +32.5%
2010 19 738 000 +19.0%

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш (англ.) Ivory Coast // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  3. (англ.) International Organization for Migration.
  4. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  5. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  6. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.
  7. (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2010 Revision.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]