Населення Ірану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Ірану
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 81,824 млн осіб
Густота 48,6 особи/км²
Природний приріст 1,2 ‰
Народжуваність 17,99 ‰
Смертність 5,94 ‰
Середня тривалість життя 71,15 року
 • чоловіків 69,56 року
 • жінок 72,82 року
Смертність немовлят 38,04 ‰
Коефіцієнт міграції 0,07 ‰
Вікова структура
до 14 років 23,69 %
15–64 років 71,03 %
старіші за 65 років 5,28 %
Статева структура
загалом 1,03 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,05 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,04 чол./жін.
після 65 років 0,86 чол./жін.
Етнічні групи
Нація іранці
Найбільший етнос перси
Мови
Офіційна перська (фарсі)
Також у побуті азербайджанська, турецька, курдська

Населення Ірану. Чисельність населення країни 2015 року становила 81,824 млн осіб (17-те місце у світі)[1]. Чисельність іранців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 17,99 ‰ (105-те місце у світі), смертність — 5,94 ‰ (168-ме місце у світі), природний приріст — 1,2 % (101-ше місце у світі) .

Населення Ірану

Історія[ред.ред. код]

В історичній ретроспективі Іран володів величезними людськими ресурсами, перська армія завжди була однією з найчисельніших в стародавньому світі за часів античності (від 200 тис. до 1 млн), навіть у період роздробленості і епідемії чуми II століття нашої ери, що забрала незліченні життя, римські легіони не могли забезпечити значної переваги над менш войовничими персами. Пізніше, коли Європа опинилася під загрозою військової гегемонії Оттоманської Порти, Персія знаходила в собі сили наносити поразки Китаю, тюркським ханам Середньої Азії і Османської імперії. У Середні віки населення Персії перевершувало населення будь-якої європейського королівства, або навіть Священної Римської імперії.

У 1950-1990-х роках країна переживала демографічний вибух. З 1979 року населення подвоїлося і 2006 року сягнуло 70,49 млн осіб. Однак у 1990-х роках народжуваність помітно знизилася і тепер опустилася нижче простого відтворення поколінь, сумарний коефіцієнт народжуваності — 1,87 (для звичайного відтворення необхідно 2,15)[2].

Природний рух[ред.ред. код]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Ірані, станом на 2015 рік, дорівнює 17,99 ‰ (105-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,83 дитини на одну жінку (148-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 77,4 % (станом на 2011 рік)[1].

Смертність у Ірані 2015 року становила 5,94 ‰ (168-ме місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,2 % (101-ше місце у світі)[1].

Незважаючи на досить молодий вік чверті іранців, а також, на те, що зростання населення Ірану становить 12 ‰, останнім часом вчені фіксують стрімкий спад народжуваності в країні[3]. У зв'язку з чим уряд Ірану переглядає свою сімейну політику в бік підвищення народжуваності. Раніше в країні проводилася демографічна політика «Одна дитина — добре, дві — достатньо»[4].

Чисельність населення (тис.) Кількість народжень Кількість смертей Збільшення населення Народжуваність (‰) Смертність (‰) Природній приріст (‰) Сумарний коефіцієнт народжуваності (‰)
1999 62738 1177557 374838 802719 18,8 6,0 12,8
2000 63658 1095165 382674 712491 17,2 6,0 11,2
2001 64592 1110836 421525 689311 17,2 6,5 10,7
2002 65540 1122104 337237 784867 17,1 5,1 12,0
2003 66480 1171573 368518 803055 17,6 5,5 12,1
2004 67477 1154368 355213 799155 17,1 5,3 11,8
2005 68467 1239408 363723 875685 18,1 5,3 12,8
2006 70496 1253912 408566 845346 17,8 5,8 12,0 1,60[5]
2007 71532 1286716 412736 873980 18,0 5,8 12,2
2008 72584 1300166 417798 882368 17,9 5,8 12,2
2009 73651 1348546 393514 955032 18,3 5,3 13,0
2010 74733 1363542 441042 922500 18,3 5,9 12,4
2011 75149 1382 229 422133 960096 18,3 5,6 12,7 1,30[5]

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Ірану, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Ірану становить 29,4 року (123-тє місце у світі): для чоловіків — 29,1, для жінок — 29,7 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 71,15 року (149-те місце у світі), для чоловіків — 69,56 року, для жінок — 72,82 року[1]. Чверть іранців — до 15 років, що робить Іран однією з наймолодших країн світу.

Вікова структура населення Ірану, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 23,69 % (9 937 715 чоловіків, 9 449 716 жінок);
  • молодь віком 15—24 роки — 17,58 % (7 386 826 чоловіків, 6 998 188 жінок);
  • дорослі віком 25—54 роки — 46,87 % (19 534 794 чоловіка, 18 817 480 жінок);
  • особи передпохилого віку (55—64 роки) — 6,58 % (2 650 049 чоловіків, 2 731 997 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,28 % (1 990 961 чоловік, 2 326 544 жінки)[1].

Остан (регіон) Ірану з наймолодшим населенням — Систан і Белуджистан, в ньому 37,6 % населення молодше 14 років. Найбільша частка населення похилого віку (за 65 років) у Гілані — 8,1 %.

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 9,2; коефіцієнт розлучуваності — 2; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 22 (2014)[6][7]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 27,4 року, жінки — 22,1 року, загалом — 24,8 року (дані за 2014 рік)[8].

Розселення[ред.ред. код]

Розміщення населення по провінціях

Густота населення країни 2015 року становила 48,6 особи/км² (161-ше місце у світі)[1].

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Ірану

Іран високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 73,4 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,07 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Тегеран (столиця) — 8,432 млн осіб, Мешхед — 3,014 млн осіб, Ісфахан — 1,88 млн осіб, Кередж — 1,807 млн осіб, Шираз — 1,661 млн осіб, Тебриз — 1,572 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].


Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,07 ‰ (114-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває від 2,5 до 3,0 млн біженців з Афганістану (офіційно зареєстровано лише 1 млн), 28,27 тис. з Іраку[1].

Іран є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[9].

За даними офіційного перепису населення 2011 року в Ірані проживали громадяни інших держав[10]:

  1. Афганістану — 1,45 млн осіб;
  2. Іраку — 51,5 тис. осіб;
  3. Пакистану — 17,7 тис. осіб;
  4. Туреччини — 1,6 тис. осіб;
  5. з інших країн — 164,8 тис. осіб.

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
перси
  
61%
азербайджанці
  
16%
курди
  
10%
луристанці
  
6%
белуджі
  
2%
араби
  
2%
туркмени
  
2%
Докладніше: Народи Ірану

Іран має досить строкатий етнічний склад населення. Головні етноси країни: перси, азербайджанці, курди, араби, луристанці, белуджі, туркмени та нечисленні тюркомовні народності.

Більшість населення Ірану — етнічні перси (За різними оцінками, від 36 % до 61 %). Перси проживають на території всього Ірану, говорять мовою фарсі. Їхня історична батьківщина — провінція Парс.

Друга за чисельністю етнічна група — азербайджанці (за різними оцінками, від 16 % до 40 %), проживають головним чином на північному заході країни, в так званому Іранському Азербайджані (Західний Азербайджан, Східний Азербайджан, Зенджан, Казвін, Хамадан, Ардебіль). Азербайджанці є єдиною великою національною меншиною, що не належить до іранської мовної сім'ї, розмовляють азербайджанською. Деякі етнографи схильні поділяти північну і південну частину азербайджанського етносу, оскільки іранські азербайджанці зазнали набагато більш серйозного впливу іраномовних народів, ніж ті які проживають у Республіці Азербайджан[11].

Курди становлять приблизно 5-10 % населення Ірану Вони проживають на заході країни: Курдистан, Західний Азербайджан, Керманшах.

На півночі Ірану, вздовж берегів Каспійського моря проживають талиші, гілянці й мазендеранці (близько 7 %).

На північному сході представлені туркмени (більшість в остані Ґолестан), невеликими групами проживають тюркські племена (караї, карагозлу, таймурташ) і етнічні групи чараймаків.

Белуджі займають південно-східну частину країни (остан Систан і Белуджистан). Окремі їх групи проживають в Хорасані і Кермані і західному Мекрану.

На південному заході проживають луристанці й бахтіари.

Араби також населяють південно-західну частину країни, в основному провінцію Хузестан, а також розселені на узбережжі Перської затоки.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Ірану

Мови[ред.ред. код]

Мови Ірану (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
перська
  
%
азербайджанська
  
%
турецька
  
%
курдська
  
%
ґілянська
  
%
мазандеранська
  
%
лурська
  
%
белуджійська
  
%
арабська
  
%
Докладніше: Мови Ірану

Офіційна мова[12]: перська (фарсі). Інші поширені мови: азербайджанська, турецька та її діалекти, курдська, ґілянська, мазандеранська, лурська, белуджійська, арабська, інші мови.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Ірані (2015 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
мусульмани
  
99.4%
інші
  
0.3%
агностики
  
0.4%
Докладніше: Релігія в Ірані

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам (державна релігія) — 99,4 % (шиїти становлять 90-95 % віруючих, суніти — 5-10 %), інші (зороастризм, юдаїзм,християнство) — 0,3 %, не визначились — 0,4 % (станом на 2011 рік)[1].

Населення Ірану за релігіями, дані переписів 1956—2011 років[10][13]
Релігія перепис 1956 перепис 1966 перепис 1976 перепис 2006 перепис 2011
Чисельність  % Чисельність  % Чисельність  % Чисельність  % Чисельність  %
Мусульмани 18654127 98,4 24771922 98,8 33396908 99,1 70097741 99,4 74682938 99,4
Християни 114528 0,6 149427 0,6 168593 0,5 109415 0,2 117704 0,2
Зороастрійці 15723 0,1 19816 0,1 21400 0,1 19823 0,0 25271 0,0
Юдеї 65232 0,3 60683 0,2 62258 0,2 9252 0,0 8756 0,0
Інші 59256 0,3 77075 0,3 54234 0,1 49101 0,1
Не вказано 45838 0,2 59583 0,2 205317 0,3 265899 0,4

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Ірані

Рівень письменності 2015 року становив 86,8 % дорослого населення (віком від 15 років): 91,2 % — серед чоловіків, 82,5 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 3 % ВВП країни, станом на 2014 рік (119-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

2011 року в Ірані проживало 10,5 млн осіб з вищою освітою, з них 5,47 млн чоловіків і 5,023 млн жінок, в цілому близько 18,3% населення країни[10]. Для порівняння, 1976 року вищу освіту мало приблизно 3% іранців (310,6 тис. чоловіків і 122,75 тис. жінок)[10].

Напрямок Загальна кількість Відсоток
Громадські науки, підприємництво та юриспруденція 3003229 28,6 %
Інженерія, виробництво і промисловість 2941464 28 %
Гуманітарні науки і мистецтво 1472760 14 %
Точні науки, математика та інформатика 946725 9 %
Педагогіка 584413 5,6 %
Медицина 531848 5,1 %
Сільське господарство і ветеринарія 373398 3,6 %
Не вказано 353564 3,4 %
Сфера послуг 291283 2,8 %
Всього 10498675 100 %

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,89 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2005 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,1 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 6,9 % ВВП країни (86-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 38,04 ‰ (54-те місце у світі); хлопчиків — 38,58 ‰, дівчаток — 37,48 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 25 випадків на 100 тис. народжень (137-ме місце у світі)[1].

Іран входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, Крим-Конго геморагічна гарячка (станом на 2016 рік)[1].

2014 року було зареєстровано 74,4 тис. хворих на СНІД (50-те місце в світі), це 0,14 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (108-ме місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 4,1 тис. осіб (36-те місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,9 % (99-те місце у світі)[1].

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 97,7 % населення в містах і 92,1 % в сільській місцевості; загалом 96,2 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 92,8 %, в сільській місцевості — 82,3 %, загалом по країні — 90 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 40,2 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 33,1 %; частка осіб похилого віку — 7,1 %, або 14,1 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2007 року перебувало 18,7 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 2,6 %, верхній дециль — 29,6 % (станом на 2005 рік)[1].

Станом на 2013 рік, в країні 1,1 млн осіб не має доступу до електромереж; 98,6 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 100 %, у сільській місцевості — 95 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій середній. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 36,07 млн унікальних інтернет-користувачів (26-те місце у світі), що становило 44,1 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 29,07 млн осіб (22-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 16,3 %; промисловість і будівництво — 35,1 %; сфера послуг — 48,6 % (станом на 2013 рік)[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 10,5 % працездатного населення, 2013 року — 10,3 % (120-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 24,8 %, серед юнаків — 21 %, серед дівчат — 42,8 % (44-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Незважаючи на значні зусилля, кордон з Афганістаном залишається одним з основних маршрутів для перевалки південно-східноазійського героїну до Європи; один з найвищих рівнів опіатної наркоманії в світі, зростає проблема з синтетичними наркотиками; регулярно застосовується смертна кара за злочини, пов'язані з наркотиками. В Ірані відсутні закони по боротьбі з відмиванням грошей; досягнуто домовленості із сусідніми країнами, щодо обміну оперативною інформацією в сфері боротьби з обігом наркотиків[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Ірану не докладає зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна знаходиться у списку третього рівня[14][15].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,97 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 0,86 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Населення Ірану
Рік Населення Зміна
1956 18 954 704
1966 25 785 210 +36.0%
1976 33 708 744 +30.7%
1986 49 445 010 +46.7%
1996 60 055 488 +21.5%
2006 70 495 782 +17.4%
2011 75 149 669 +6.6%
2014 80 840 713 +7.6%
Джерело: Офіційні переписи населення

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау (англ.) Iran // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Iranian People (en). NationMaster.com. Архів оригіналу за 2013-08-18. Процитовано 2013-08-17. 
  3. (рос.) Иранских врачей могут сажать в тюрьму за процедуры по контрацепции — повідомлення РИА Новости від 7 липня 2014 року.
  4. (рос.) Юрьев М. М. Общая характеристика населения Исламской Республики Иран — Институт Ближнего Востока, 2009.
  5. а б (англ.) Weeks Population: Iranian Government Responds to Census Results.
  6. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  7. (англ.) Divorces and crude divorce rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  8. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  9. (англ.) International Organization for Migration.
  10. а б в г (англ.) Дані офіційного перепису 2011 року.
  11. (рос.) Алекперли Ф. У. Исторические причины формирования общих черт и различий в национальном характере азербайджанцев Азербайджанской Республики и Ирана.
  12. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  13. (англ.) Дані ООН на основі державного перепису 2011 року.
  14. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  15. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]