Перейти до вмісту

Тігіпко Сергій Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тігіпко)
Сергій Леонідович Тігіпко
Сергій Леонідович Тігіпко
Сергій Леонідович Тігіпко
Віце-прем'єр-міністр
Міністр соціальної політики
9 грудня 2010 — 24 грудня 2012
ПрезидентЯнукович Віктор Федорович
НаступникКоролевська Наталія Юріївна
Голова Національного банку України
17 грудня 2002 — 16 грудня 2004
ПрезидентКучма Леонід Данилович
ПопередникСтельмах Володимир Семенович
НаступникСтельмах Володимир Семенович
Народився13 лютого 1960(1960-02-13) (65 років)
Драгонешти, Синжерейський район, Молдавська РСР
Відомий якполітик, інженер, економіст, банкір, військовослужбовець, банківський директор Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Alma materДніпропетровський металургійний інститут (1982) Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяСильна Україна
У шлюбі з1. Тігіпко Наталія Іванівна (1981—2005)
2. Тігіпко Вікторія Вікторівна[1] (2005—2018)[2]
3. Зіневич Алла Валентинівна (з 2018 р.)
ДітиГанна (1984), Тимофій (2002), Ася (2005), Леонтій (2008), Сергій (2011), Станіслав (2013), Олександр (2016)
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Підпис
tigipko.com Редагувати інформацію у Вікіданих
 Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Леоні́дович Тігі́пко (нар. 13 лютого 1960, Драгонешті, Синжерейський район, Молдавська РСР, СРСР) — підприємець-олігарх[3][4], проросійський політик, політтехнолог в Україні[5]. Віце-прем'єр-міністр України (2010[6]—2014)[7]. Міністр соціальної політики (2010—2012). Міністр економіки (1999—2000). Кандидат в Президенти України у 2010 та 2014.

Народний депутат III, IV та VII скликань. З 17 березня 2012 — заступник голови Партії регіонів. Голова Національного банку України (2002—2004). На виборах Президента України в 2004 році був головою виборчого штабу Віктора Януковича. У 2007—2009 роках — голова правління банку українського відділення Swedbank. З 2016 р. є власником Universal Bank та має ліцензію на Monobank[8][9]. Кандидат економічних наук (1997).

2011 року входив до топ-10 найбагатших українців за версією Forbes[10]. За оцінками Forbes, у лютому 2013, його капітал становив $1,11 млрд[11]. У рейтингу журналу «НВ», опублікованому у жовтні 2019 року, статки оцінено у $0,41 млрд[12].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 13 лютого 1960 в Молдавській РСР у селі Драгонешти[13].

Освіта

[ред. | ред. код]

1982 — закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за фахом «інженер-металург».

Кандидат економічних наук (1997, тема дисертації — «Формування і державне регулювання системи комерційних банків України»). Автор монографії «Банківські реформи в країн[4] ах Східної Європи і Росії».

Кар'єра

[ред. | ред. код]

1982–1984 — служба у Збройних Силах СРСР (танкові війська). Член КПРС з 1984 по 1991 рік.

1984–1986 — секретар комітету комсомолу, завідувач відділу і заступник директора із навчально-виробничої роботи Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму.

До 1987 — завідувач відділу пропаганди та агітації Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ; 2-й секретар Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ; завідувач відділу пропаганди та агітації Кіровського районного комітету КПУ міста Дніпропетровська.

У грудні 1987–1989 — секретар із пропаганди та агітації Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ.

З вересня 1989 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ. Член ЦК КПУ у червні 1990 — серпні 1991 р.

На початку 1990-х познайомився з Леонідом Кучмою, який тоді був директором заводу «Південмаш» (Дніпропетровськ).

З жовтня 1991 — заступник голови правління банку «Дніпро».

З березня 1992 р. — голова правління Приватбанку (Дніпропетровськ). Навколо банку сформувалася фінансово-промислова група «Приват», що володіє значними активами в металургійній і нафтовій галузях, ЗМІ.

З листопада 1994 р. — в період впровадження гривні — позаштатний консультант президента Леоніда Кучми з питань грошової політики.

З квітня 1997 p. — віцепрем'єр з питань економіки в кабінеті Павла Лазаренка. Зберіг пост у кабінеті Валерія Пустовойтенка. У 1999 році підтримав та просував рішення про передачу в Росію майже 600 крилатих ракет та 11 бомбардувальників, які тепер армія РФ використовує у повномасштабній війні проти України[14].

З 31 грудня 1999 р. (за нового прем'єра Віктора Ющенка)  до 5 липня 2000 — 10-й міністр економіки.

2001 — вийшов з бізнесу ФПГ «Приват».

17 грудня 2002 року призначений головою Національного банку.

2005–2007 — голова правління фінансово-промислової групи ТАС, названої на честь його доньки Тігіпко Анни Сергіївни.

З 2007 по 2009 — голова правління ВАТ «Сведбанк» (правонаступник АКБ «ТАС-Комерцбанк»).[15]

11 березня 2010 р. призначений віце-прем'єром в уряді Азарова. 9 грудня того ж року указом Віктора Януковича призначений на посаду віцепрем'єр-міністра України — Міністра соціальної політики (перебував на цій посаді до 2012 року). У 2012 році був обраний народним депутатом від Партії регіонів (№3 у списку).[16]

Член Ради з питань підтримки підприємництва — консультативно-дорадчого органу при Президентові України (з 27 червня 2025).[17]

Політична і громадська діяльність

[ред. | ред. код]
Сергій Тігіпко. Перший тур президентських виборів 2010 р. — 13,06 % голосів
Підтримка Тігіпка на виборах Президента України 2014

25 червня 2000 року був обраний депутатом Верховної Ради, залишив уряд; член Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності.

З 18 листопада 2000 року — голова партії «Трудова Україна».

2002 — пройшов у Верховну Раду від блоку «За єдину Україну».

На президентських виборах 2004 року підтримав Віктора Януковича та очолив його виборчий штаб. 29 листопада 2004 року, після другого туру президентських виборів й початку Помаранчевої революції, пішов з посад голови Нацбанку та керівника виборчого штабу Януковича.[18]

2008 — радник Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко на громадських засадах і співголова Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України.

16 червня 2009 р. — залишив усі посади та сконцентрувався на політичній діяльності, з листопада 2009 р. очолював партію «Сильна Україна».

21 лютого 2010 створив «Блок Тігіпка».

В ніч проти 8 липня 2011 року Верховна Рада України ухвалила Пенсійну реформу, яку підготував Сергій Тігіпко[19].

15 листопада 2012 року Верховна Рада України ухвалила закон про декриміналізацію економічних злочинів, який підготував Тігіпко.

З 17 березня 2012 року — заступник Голови Партії регіонів. У ході парламентських виборів 2012 року Тігіпко був заступником керівника центрального виборчого штабу Партії регіонів — Андрія Клюєва, а свою партію саморозпустив.[16]

У інтерв'ю Громадському ТБ в березні 2014 року Сергій Тігіпко заявив, що залюбки очолив би Партію регіонів.[20] У квітні виключений з Партії регіонів, того ж року балотувався на посаду Президента України.[21] З 5 серпня — Голова політичної партії «Сильна Україна».

2019 році у британському суді Сергій Тігіпко заявляв про те, що більше не має політичних інтересів.[22]

У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, заявив, що вважає РФ агресором, а Путіна — воєнним злочинцем, що розв'язав війну проти України, за його словами, «іншої відповіді сьогодні бути не може»[23].

Проросійські погляди

[ред. | ред. код]

16 січня 2014 року був одним з народних депутатів, хто голосував за «диктаторські закони»[24].

З початкому російсько-української війни Тігіпко поширював тези російської пропаганди, зокрема 9 квітня 2014 року Тігіпко відвідав захоплену будівлю луганського управління СБУ, де заявив: «Всі розмови про те, що там присутні росіяни, - це вигадка. Там мешканці Луганської області. Влада не чує вимог південного сходу. Люди висувають певні вимоги, але ніхто не чує і ніхто не хоче реагувати. Більше за те, їх називають як завгодно: сепаратистами чи кимось іще, але там насправді звичайні нормальні люди, які хочуть змін в країні і до яких сьогодні не прислухаються».[25]

Звинувачення

[ред. | ред. код]

2018 року Нацбанк запідозрив банк Сергія Тігіпка у тому, що він сприяв відмиванню коштів, загальний обсяг яких складав 3,9 млрд гривень.[26]

Бізнес, активи

[ред. | ред. код]

Сергію Тігіпко належить ПП «Сітітренд-крок» та ПАТ Страхова компанія «Індустріальна», яка своєю чергою володіє ФПГ ТАС (названа за ініціалами його доньки Тігіпко Ганни Сергіївни російською мовою) та цілим рядом підприємств.

З 2016 року володіє 99 % акцій Universal Bank, філією якого є Monobank. Також є власником «Таскомбанку». У рейтингу журналу «НВ» «топ-100 найбагатших українців», опублікованому у жовтні 2019 року, статки оцінено у $407 млн, 17 місце у рейтингу[12].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Кавалер Ордену Почесного Легіону.

Знання мов

[ред. | ред. код]

Знає українську, російську та французьку мови.

Родина та особисте життя

[ред. | ред. код]
Алла Зіневич з Сергієм Тігіпком на фіналі конкурсу краси «Міс Україна Всесвіт-2021», Київ
  • Одружений тричі. Батько 8 дітей.
  • Перша дружина (з 1981 по 2004 рік) Наталія Тігіпко. «Я одружився з принцесою, яка поєднує в собі найкращі риси попелюшки… Свою зустріч з Наташею я вважаю своїм найбільшим успіхом у житті», — говорив Сергій Леонідович («Факти», 14 лютого 2002). У 2004 році розлучилися. За словами Сергія, «Розійшлися з першою дружиною 50 на 50. Як наживали разом, так і розділили, розлучаючись. Вона була акціонером, й одержала свою частину акціями.»[2] Наталія Тігіпко керує медичною клінікою ТАС і газетою «Экономические известия»[27], має стосунок до підприємств (ТОВ) «Нафто-газ Сервіс»; «Перша міжнародна фінансова корпорація»; «ВС Екстра ЛТД».[28]
  • Донька від першої дружини, Ганна (Анна) (1984). Навчалася в Оксфорді. На її честь названо банк та групу ТАС. За легендою, ця компанія стала подарунком батька на повноліття Ганни. Отримавши диплом, Ганна повернулася в Україну і сьогодні працює в одній із батьківських компаній. У вільний від роботи час пише вірші.[28]
  • Друга дружина (з 2004 по 2018 рік) Вікторія Тігіпко (до шлюбу Лопатецька), організаторка форуму IDCEE, з 2010 року входить у рейтинг «100 найвпливовіших жінок України». Діти: Тимофій (2002), Анастасія (2005), Леонтій (2008).
  • Третя дружина (після 2018 року) Алла Зіневич (1984 р.н.). Працювала фотомоделлю в агенції «Linea12 — Model Management» (2002—2008), організувала власний фармацевтичний бізнес «ALLANI» (2009—2019), ресторан Blanke city bistro та буйволину ферму.[29][30][31] Подружжя виховує трьох синів: Сергій (2011), Станіслав (2013) і Олександр (2016).[32][33][34][35] У 2024 народила дівчинку.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ (до шлюбу Лопатецька)
  2. ↑ а б Тігіпко: «Розійшлися з першою дружиною 50 на 50. Як наживали разом, так і розділили» [Архівовано 19 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua, 29 січня 2010 15:05
  3. ↑ Татьяна НЕЧЕТ (13 грудня 2017). Группа «ТАС» Тигипко купила украинскую "дочку" Сбербанка. kp.ua. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
  4. ↑ а б Ярослав Вінокуров (1 жовтня 2018). Банк олігарха Тігіпка причетний до відмивання 4 млрд грн — Нацбанк. hromadske.ua. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 14 січня 2019.
  5. ↑ Сергій Тигіпко полишає виборчий штаб Януковича – DW – 30.11.2004. dw.com (укр.). Процитовано 13 вересня 2022.
  6. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 8 січня 2023.
  7. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 13 вересня 2022.
  8. ↑ Сергій Тігіпко, власник Універсал Банку заявив, що monobank, який працює на його ліцензії, коштує значно більше, ніж $1 млрд, пише портал "Мінфін". Процитовано 2021.
  9. ↑ Тігіпко — про продаж monobank: «Мільярд — надто мало. Ми нікуди не поспішаємо». minfin.com.ua (укр.). Процитовано 13 вересня 2022.
  10. ↑ Тигипко покинул десятку богатейших украинцев, - Forbes. podrobnosti. 9 листопада 2012. Процитовано 13 вересня 2022.
  11. ↑ самых богатых людей Украины 2013 года. ФОКУС (рос.). 24 квітня 2014. Процитовано 13 вересня 2022.
  12. ↑ а б Золота сотня. Топ-100 найбагатших українців — рейтинг НВ і Dragon Capital. nv.ua. Процитовано 30 листопада 2019.
  13. ↑ Тігіпко Сергій Леонідович, біографія. Архів оригіналу за 3 січня 2010. Процитовано 23 жовтня 2011. [Архівовано 2010-01-03 у Wayback Machine.]
  14. ↑ «Схеми» поіменно назвали посадовців, які в кінці 90-х передали Росії бомбардувальники та пів тисячі крилатих ракет. www.radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 04 серпня 2023. Процитовано 26 січня 2026.
  15. ↑ Про Групу «ТАС» [Архівовано 29 серпня 2021 у Wayback Machine.], офіційний сайт TAS group
  16. ↑ а б Тігіпко Сергій Леонідович — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 30 вересня 2025.
  17. ↑ Указ Президента України №421/2025 Про Раду з питань підтримки підприємництва. Офіційне інтернет-представництво Президента України.
  18. ↑ Сергій Руденко. Ребрендинг Тігіпка [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Український тиждень, 2 жовтня 2009.
  19. ↑ Верховная Рада ночью проголосовала за пенсионную реформу. delo.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 28 лютого 2020.
  20. ↑ Тігіпко: Я із задоволенням очолю Партію регіонів. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 25 березня 2014.
  21. ↑ Тигипко идет в президенты как самовыдвиженец. Архів оригіналу за 25 березня 2014. Процитовано 25 березня 2014.
  22. ↑ Тігіпко в уряді? Що відомо про повернення "керівника штабу Януковича" у політику. BBC News Україна (укр.). Процитовано 30 вересня 2025.
  23. ↑ Тігіпко: Росія – агресор, а Путін однозначно є військовим злочинцем
  24. ↑ Що відомо про Сергія Тігіпка: Мільйонні статки і голосування за диктаторські закони. 24 Канал. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 28 лютого 2020.
  25. ↑ Тігіпко не побачив заручників у луганському управлінні СБУ. BBC News Україна (укр.). 9 квітня 2014. Процитовано 30 вересня 2025.
  26. ↑ Банк олігарха Тігіпка причетний до відмивання 4 млрд грн — Нацбанк (англ.). Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 30 вересня 2025.
  27. ↑ Дружина Тігіпка — спадкоємиця туалетного бізнесу, а Пинзеник звабив студентку [Архівовано 21 січня 2018 у Wayback Machine.] // Tablo ID, 03.04.2006, 17:52
  28. ↑ а б Тігіпко Сергій Леонідович [Архівовано 19 квітня 2018 у Wayback Machine.] // informator.news, 05/06/2016 23:44
  29. ↑ Троє синів та буйволина ферма: чим займається 37-річна дружина Тігіпка. ТаблоID. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  30. ↑ Сніданки в ресторанах Києва: починаємо день стравами з яєць. posteat.ua (рос.). Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  31. ↑ Красавица-жена Сергея Тигипко Алла Зиневич: «Уверенности мне придают мои мужчины — муж и сыновья». viva.ua (рос.). Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  32. ↑ ТІГІПКО РОЗКАЗАВ, ДЕ ПОЗНАЙОМИВСЯ З ТРЕТЬОЮ ДРУЖИНОЮ: ЦЕ БУЛА МОЯ ІНІЦІАТИВА [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.], Таблоїд, 19 жовтня 2021
  33. ↑ Показав нову дружину та буйволину ферму: Тігіпко вперше за тривалий час поспілкувався з журналістами [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.], ТСН, 19 жовтня 2021
  34. ↑ Алла Зиневич: «Мой дом там, где моя семья» [Архівовано 18 жовтня 2021 у Wayback Machine.], touch-magazine.eu
  35. ↑ Натхненна Венецією: нотатки мандрівниці Алли Зіневич [Архівовано 21 жовтня 2021 у Wayback Machine.], jetsetter.ua, 25.02.2019

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: 10-й Міністр економіки
31 грудня 1999 — 5 липня 2000 		Наступник:
Роговий Василь Васильович
Роговий Василь Васильович
Попередник: Голови Національного банку України
(2002–2004) 		Наступник:
Стельмах Володимир Семенович
Стельмах Володимир Семенович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тігіпко_Сергій_Леонідович&oldid=47349592